ФРАНКОВА МОДЕЛЬ ЛЮБОВНОГО ТРИКУТНИКА (ЗА П’ЄСОЮ «УКРАДЕНЕ ЩАСТЯ»)

Анотація

У статті закцентовано увагу на дослідженні моделі любові в п’єсі Івана Франка «Украдене щастя». Художня творчість може трактуватися як спосіб реалізації авторських емансипаційних ідей, адже мистецтво виступає резонатором актуальних соціокультурних тенденцій. Сюжетно-персонажна структура ґрунтується на моделі любовного трикутника, у центр якого драматург ставить жінку. В образному відтворенні шлюбного життя домінує семантика примусу і догма обов’язку, а не емоційний чинник. Жіноча суб’єктивність видається проблематизованою, адже героїня намагається старанно виконувати роль дружини та господині, при тому переживаючи любовну травму минулого. У п’єсі в рамках патріархального дискурсу виразно артикульована підлеглість жіночого світу чоловічому. Відповідно до традиції жінка центрує своє життя навколо іншого: спочатку чоловіка, пізніше – коханця. Блокований у шлюбі фемінний потенціал чуттєвості реалізується поза межами родини. Поведінковий алгоритм героїв-чоловіків маркується суперництвом. Життєва установка Миколи визначається статусом жертви, відтак він знаходиться у слабкій позиції і перебуває під тиском зовні: громада втручається в інтимний простір сім’ї, впливає на поведінку, провокує на деструктивні вчинки. Фізична слабкість чоловіка асоціюється з неповноцінним життям. В образі Михайла домінує семантика чужого як потенційно небезпечного для патріархального світу. Герой стверджує власну маскулінність через дискурс влади, яку він має як представник держави над громадою, і як чоловік – над жінкою. Михайла зображено підкреслено здоровим, наповненим агресивною сексуальною енергією. У п’єсі увиразнюються протиріччя любовного трикутника, в якому генеруються різні моделі любові, проте обидва чоловіки використовують жінку заради самоствердження.