ФЕМІНІТИВИ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ ЯК ВІДОБРАЖЕННЯ СУСПІЛЬНИХ ВИКЛИКІВ СЬОГОДЕННЯ
DOI:
https://doi.org/10.32782/2522-4077-2024-208-7Ключові слова:
фемінітив, словотвірні процеси, ЗМІ, стилістична диференціація, лексикографія, мовленнєва практикаАнотація
Будь-які соціальні зміни, які відбуваються в суспільстві, впливають на мову, що свідчить про її динамічність і соціальну чутливість. Мова – це система, що безперервно перебуває в процесі зміни, постійно модифікується та швидко і своєчасно реагує на потреби суспільства та підлаштовується під них. Про це свідчить зростаюча кількість запозичених слів та неологізмів у нашій мові, що дає нам можливість в разі потреби позначати нові явища та предмети, Такі зміни призводять і до зростання в сучасному мовленні кількості фемінітивів. Фемінітиви властиві українській мові як системі, їх уживання закономірне. Це не данина моді, як часто вважають. Процес впровадження фемінітивів у наше повсякденне мовлення досить складний і неоднозначний, він провокує бурхливі дискусії як серед мовознавців, так і серед людей, далеких вивчення мов, тож і ставлення суспільства до фемінітивів, їх уживання в усному й писемному мовленні є неоднозначним. Все ж лінгвіст/к/и також наводять вагомі мовні аргументи на користь використання фемінітивів, зокрема наголошуючи на тому, що в українській мові фемінітиви існували здавна – вони є і в Словнику Б. Грінченка, і в «Словнику української мови» в 11 томах – а це ще початок XX століття. Саме тому підвищується актуальність даного питання. Фемінітіви – це слова жіночого роду, альтернативні або парні аналогічним поняттям чоловічого роду (які зазвичай використовуються до всіх людей незалежно від їхньої статі): професор – професорка, письменник – письменниця, актор – акторка. Трансформаційні процеси, пов’язані з демократизацією та розвитком суспільства, супроводжуються необхідністю формування ґендерної культури, яка полягає в усвідомленнірівності між чоловіком і жінкою та посиленні ролі жінки в суспільному житті. Активне творення і вживання фемінітивів на сучасному етапі – це відновлення питомої мовної ознаки. Загальні найменування осіб чоловічої і жіночої статей є найбільш активною й динамічною категорією слів української мови. Вона швидко, безперервно й прогресивно розвивається, перебуваючи у великій залежності від позамовних чинників. На сучасному етапі суспільного й мовного прогресу категорія фемінітивності перебуває в стані активного розвитку. однак частіше вони з’являються в усному мовленні (диктори, ведучі заходів) та в засобах масової інформації.
Посилання
Брус М.П. Словник фемінітивів як спроба упорядкування мови Леся Мартовича. Прикарпатський вісник НТШ. Слово. Івано-Франківськ. 2019. № 2(54). С. 52–53.
Брус М. П. Фемінітиви української мови в переплетінні давніх і сучасних тенденцій. Вісник Львівського університету. Львів: Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. 2009. С. 61–69.
Гінзбург М. Д. Ґендерні особливості української мови, на які треба зважати. Українознавчий альманах. 2012. Вип. 9. С. 75–83.
Литовченко І.В. Особливості сучасних засобів масової інформації як соціального інституту інформаційного суспільства. Вісник Національного авіаційного університету. 2014. № 1. С. 37–40.
Малахова О.М. Фемінітиви – не данина моді, вони властиві українській мові як системі. URL: https://womo.ua/olena-malahova/
Словотвір сучасної української літературної мови /за ред. М. А. Жовтобрюха. Київ: Наукова думка, 1979. 406 с.
Шевченко З. В. Словник ґендерних термінів. Черкаси, 2016. 336 с.
Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова: Модульний курс: навчальний посібник. Київ: Вища школа, 2007. 823 с.