ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА ЯК КУЛЬТ У ДОБУ МЕТАМОДЕРНУ

Анотація

Стаття присвячена проблемі сприйняття художньої літератури як своєрідного культу у добу метамодерну. Парадигма метамодернізму акцентує увагу на саморефлексивних та самосвідомих мистецьких тенденціях, кидаючи виклик традиційним підходам та запрошуючи реципієнтів до переоцінки усталених норм. У представленій розвідці здійснено спробу проаналізувати складну кореляцію між саморефлексією, яка притаманна метамодерністській літературі, та концепцією культу. Перший вимір, що розглядається у цій статті, стосується дослідження впливу метамодернізму на сприйняття і рецепцію мистецьких творів. Встановлено, що метамодернізм як естетичний і культурний рух характеризується коливанням між щирістю та іронією, метафорично створюючи динаміку маятника: з одного боку, він повертається до історико-культурних кодів минулого, а з іншого, рухається у непевну сучасність. Зазначається, що згідно з постулатами, описаними у «Маніфесті метамодернізму», однією з центральних проблем залишається питання естетичного ґатунку та перцепції краси. Вирішення окреслених проблем покладається безпосередньо на мистецтво. Встановлено, що література метамодернізму часто вирізняється самосвідомістю, саморефлексивністю, тобто акцентує увагу на конструюванні твору як такого, запрошуючи читачів до участі в дослідженні творчого процесу. Отже, література виходить на новий, вищий щабель розвитку, метарівень. Другий вимір присвячений металітературі, котра, встановлюючи фокус на процесах написання, рецепції літературних творів, замикає коло на самій собі, творячи з себе культ. З опорою на традиційне трактування поняття «культ» описано концепцію римських та грецьких культів, центром яких був харизматичний лідер, геній. Проведено паралелі між стародавньою інтерпретацією поняття і тим, як воно сприймається у літературній площині. У статті стверджується, що харизматичними лідерами у літературних культах виступають письменники, а центральним образом, що наділений особливою аурою, є текст. Таким чином, стосунки у зв’язці «автор – твір – читач(і)» віддзеркалюють динаміку традиційних культів, які покладаються на харизматичних лідерів, що надихають на відданість і вірність.