М. РИЛЬСЬКИЙ В ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОМУ ОСЯГНЕННІ Є. МАЛАНЮКА

Анотація

У статті окреслюється бачення Євгеном Маланюком особистості і творчості Максима Рильського, здеформованих відсутністю національної самоідентичності. Есеїстика Є. Маланюка є невичерпним джерелом осмислення здобутків та поразок українського мистецтва слова. Максим Рильський у рецепції Євгена Маланюка, представленій у його есеях, нотатнику та щоденниках, постає у всій складності особистісного та естетичного виявів. Засвідчено, що літературний критик досить об’єктивно визначає домінанти художнього світу й художньої потенції поета. Є. Маланюк відносить М. Рильського до митців із яскраво вираженим аполлонівським началом і через це саме на нього він покладав надії щодо формування підвалин високої літератури доби національного ренесансу. Проте перед критиком постає проблема загадки творчої постаті М. Рильського як митця, котрий рано дозрів як майстер, але не досяг піку свого духовного потенціалу. Разом із впливом тотолітарної машини, здатної вихолостити будь-які ознаки особистісної і націотворчої енергії митця, засвідчується заглиблення Є. Маланюка у психосвіт поета, зусилля у створенні його психологічного портрета. Попри блискучий талант та високий письменницький хист, зумовлений зануреністю в європейську літературу, знання мов, досконалий мистецький смак неокласика, літературний критик зауважує втрати художнього результату через відсутність національної самоідентифікації митця, недорозвиненість «національної емоції». Понад це, Є. Маланюк приходить до висновку про взаємозв’язок цілісності національного єства поета і його мистецької самореалізації, що може стати не лише предметом багатьох наукових студій, але й методологічною константою, призмою оцінки будь-якого письменника в постколоніальних студіях.