ПРОБЛЕМА КЛАСИФІКАЦІЇ ЖАНРІВ ЯПОНСЬКОЇ МАСОВОЇ КУЛЬТУРИ У КОНТЕКСТІ ЛІНГВІСТИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Автор(и)

DOI:

https://doi.org/10.32782/2522-4077-2023-207-18

Ключові слова:

японська мова, мова масової культури, культуріндустрія, культура розважального дозвілля, Франкфуртська школа.

Анотація

Метою статті є окреслення меж масово-культурного матеріалу, на основі якого доцільно здійснювати лінгвістичне дослідження й описувати мову масової культури як явище, що перебуває в опозиції до літературної мови. З цієї метою було розглянуто класифікації жанрів масової культури, які пропонують українські та японські науковці, й відзначено, що нерідко дослідники оминають вказувати повний перелік масово-культурних жанрів, наводячи тільки деякі найтиповіші, а це не сприяє повноцінному описанню явища масової культури та її різновидів. У поодиноких працях наявні спроби подати максимально широку та вичерпну класифікацію жанрів масової культури, що, однак, не додає ясності цій проблемі, оскільки до жанрів масової культури подеколи відносять явища, які доволі важко трактувати як масово-культурні (наприклад, злочинність чи смерть). У таких всеохопних, однак неоднозначних класифікаціях чітко вбачаються впливи Франкфуртської школи дослідження масової культури, у рамках якої було розроблено критику культуріндустрій і визначено їхні основні напрями, а поняття масової культури було співвіднесеною з індустрією дозвілля. За логікою Франкфуртської школи, на яку спираються як українські, так і японські науковці, до жанрів масової культури також відносять школу й науку, що з погляду дослідження мови масової культури також видається хибним підходом, оскільки і школа, і наука послуговуються літературною мовою, на відміну від таких очевидних жанрів масової культури, як розважальні телешоу чи модні журнали. На основі критичного осмислення низки класифікацій жанрів масової культури виділено перелік масово-культурних жанрів Японії, що має мовне вираження, а тому може слугувати достатнім репрезентативним матеріалом для майбутнього японознавчого лінгвістичного дослідження: кіно, серіали, аніме, популярні пісні, реклама, манґа, модні журнали, комп’ютерні й відео ігри, розважальні телешоу, лінгвістичний пейзаж міста.

Посилання

Бахов І.С., Головатий М.Ф. Роль масової культури в полікультурній освіті Канади. Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв. 2019. № 1. С. 9–14.

Діденко Н.О. Сучасні індустрії дозвілля як феномен масової культури. Культура і сучасність : альманах. 2022. № 1. С. 87–93.

Застольська В. Українська масова культура. Науковий вісник Чернівецького університету. Філософія. 2011. Вип. 539–540. С. 182–187.

Кобилянський Є.Е. Масова культура і Україна: до методології питання. Історичні науки. 2002. № 46. С. 185–193.

Литовченко І.В, Іванова Ю.С. Трансформація масової культури в умовах інформатизації. Грані. Соціологія. 2014. № 5 (109). С. 80–85,

Лукашенко М.Л. Вплив масової культури та мистецтва на формування поведінкових моделей у молодіжному середовищі. Сучасні аспекти модернізації науки: стан, проблеми, тенденції розвитку : матеріали XXVIII Міжнародної науково-практичної конференції / за ред. І.В. Жукова, Є.О. Романенка. Лімасол (Кіпр) : ГО «ВАДНД», 2023. С. 193–197.

Мальцева О.В. Відлуння військового конфлікту на сході України у масовій культурі. Українське суспільство в умовах війни: виклики сьогодення та перспективи миротворення : матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, м. Маріуполь, 9 червня 2017 р. Маріуполь : ДонДУУ, 2017. С. 118–122

Мельник І.В. Механізми державного регулювання інформаційних та масовокультурних впливів на ціннісні орієнтири соціуму в контексті гібридної війни. Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія : Державне управління. Механізми публічного управління. 2020. Т. 31 (70). № 4. С. 76–80.

Поліщук Ю.О. Ескапізм як явище масової культури. Гуманітарний корпус: збірник наукових статей з актуальних проблем філософії, культурології, психології, педагогіки та історії. 2018. Вип. 17. С. 131–133.

清田義昭. 大衆文化を考えるーメディアと大衆文化 そのー. 秋季研究発表会ワークショップB The Japan Society for Studies in Journalism and Mass Communication. 1983. 32巻. P. 111–115.

有田亘. 大衆文化の中の楽観主義 : ポリアンナイズムをめぐって. 年報人間科学. 1996. № 17. P. 101–113.

安田常雄. 大衆文化のなかのアメリカ像 ― 『ブロンディ』からTV映画への覚書. アメリカ 研究. 2003. 37巻. P. 1–21.

安貞美. 日本における韓国大衆文化受容―『冬のソナタ』を中心に. 人文社会科学研究. 第 16号. P. 196–210.

石塚美枝・守谷智美・宮副ウォン裕子.『現代大衆文化』の履修動機と授業への参加を通し た学び ―履修者へのアンケートおよびインタビューからの考察―.桜美林言語教育論叢. 2009. № 5. P. 87–101.

片岡栄美. 家族の再生産戦略としての文化資本の相続.『家族社会学研究』. 1997. № 9. P. 23–38.

金光林. 東アジアにおける韓国の大衆文化(韓流)―その現状と展望. 新潟産業大学人文学 部紀要. 2002. 第14号. P. 63–78.

湊圭史. 現代ミュージカルにおけるシェイクスピア――大衆文化の原像――. 同志社女子大 学 総合文化研究所紀要. 2018. 第35巻. P. 164–182.

陳亭希. 台湾における海外大衆文化の受容に関する研究 : 大学生の対日意識と対韓意識の 比較を中心として : 博士論文. 大阪大学. 大阪, 2006. 158 p.

葉口英子. 現代日本の大衆文化にみる「三国志」の受容. 静岡産業大学情報学部研究紀要. 2016. P. 59–76.

杉浦晋. 大衆文化と「南方」研究展望. 昭和大学研究. 2006. 52巻. P. 120–124.

鈴木理子. 大衆文化をリソースとした日本語学習― 個別対応型授業で行う意義̶. 桜美林言 語教育論叢. 2007. № 3. P. 33–49.

君塚淳一・赤木大介・名越萌美・君塚貴久. 抵抗と1960年代アメリカ-大衆文化と政治. 茨 城大学教育学部紀要(人文・社会科学,芸術). 2017. 66 号. P. 1–17.

柳洋子. ファッション化社会論― 大衆社会の生活文化的側面から―. 繊維機械学会誌. (繊 維工学). 2001. Vol. 54. № 2. P. 57–61.

遠山優香. 金大中の対日大衆文化開放政策の研究 ―開放後の韓国大衆文化の成長を中心に―. 東京女子大学. 経済研究. 2013. 第1号. 3月. P. 56–62.

平井肇. 労働者の大衆文化からマスメディアによる総合娯楽産業ヘ. オーストラリアのラグ ビー・リーグに見る20世紀のスポーツの軌跡. スポーツ社会学研究. 2000. № 8. P. 13–23.

石川弘義他編集.大衆文化事典. 弘文堂, 1991. 1034 p.

山田宗睦. 大衆文化を考える. メディアと大衆文化 その2. 一九八三年度春季研究会ワークシ ョップ. The Japan Society for Studies in Journalism and Mass Communication. 1983. P. 151–163.

山田浩之. 文化産業論序説. 文化経済学. 第3巻. 第2号(通算第13号) P. 1–7.

藤森猛. 「冬ソナ」と韓国大衆文化開放. Goken News. 2004年7月. P. 3–5.

前田康博. 金大中大統領の対日大衆文化開放政策の歴史的意味. 反日の克服から他文化受容 へ. 大妻女子大学紀要. 2005. 文系37. P. 45–57.

趙文珠. 韓国における日本映画の消費:大衆文化の受容に関わる社会的要因. 日本社会情報 学会. 第25回全国大会. 2010. P. 116–119.

##submission.downloads##

Опубліковано

2024-01-10

Як цитувати

Комарницька, Т. (2024). ПРОБЛЕМА КЛАСИФІКАЦІЇ ЖАНРІВ ЯПОНСЬКОЇ МАСОВОЇ КУЛЬТУРИ У КОНТЕКСТІ ЛІНГВІСТИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ. Наукові записки. Серія: Філологічні науки, (207), 126–134. https://doi.org/10.32782/2522-4077-2023-207-18