«МАЙСТЕР КОРАБЛЯ» Ю. ЯНОВСЬКОГО ТА «КОХАННЯ ОСТАННЬОГО МАГНАТА» Ф.С. ФІЦДЖЕРАЛЬДА: ТИПОЛОГІЧНЕ ЗІСТАВЛЕННЯ

Анотація

У статті здійснено порівняльний аналіз першого роману Юрія Яновського «Майстер корабля» (1928) та останнього (незавершеного) роману Френсіса Скотта Фіцджеральда «Кохання останнього магната» (1941). Виявлено низку паралелей у життєписах авторів, одна з яких – кар’єра в кіноіндустрії – і стала визначальною для появи названих творів. Романи побудовані на документальній основі, їхні персонажі мають реальних прототипів. Кіноцентризм прочитується і в тематиці, і в застосуванні кінематографічних прийомів, вивчення яких потребує окремої розвідки. Спільні для творів і дух авантюризму (в Ю. Яновського – авантюризм молодості, творчості, мандрів; у Ф.С. Фіцджеральда – кінобізнесу, порівнюваного з Диким Заходом), метафоричність, дидактичність та іронічність мови. Для оповідачів характерні самоіронія та саморефлексія (обох, попри їх належність до різних вікових груп, приваблює ідея написання мемуарів). Головні жіночі образи романів – актриси Тайах і Кетлін – апелюють до архетипного образу блудниці, котра прагне відродитися для нового життя з допомогою чоловіка- месії. Біблійні алюзії в обох творах покликані інтерпретувати явище кіно як нову релігію для широких мас і підкреслити винятковість її «проповідників». Біблійну концепцію месіанства, що також стає основою для розроблення ідеї одержимості працею, у «Майстрі корабля» переплавлено з античною філософією гедонізму та переакцентовано з діяльності як такої на радість від діяльності. Це одна із засад, на якій ґрунтується ідеал цілісної, гармонійної людини, найбільш послідовно втілений в образі літнього кіномитця й письменника, батька двох синів То-Ма-Кі. Натомість в образі молодого й успішного голлівудського кінопродюсера Монро Стара, що водночас є самотньою, хворою і нещасливою людиною, прочитується цікавість Фіцджеральда до мотиву розчарування в ідеї американської мрії.