ВАРІАНТНІСТЬ ВІДМІНКОВИХ ФОРМ ОСОБОВИХ ЗАЙМЕННИКІВ ВІН, ВОНА, ВОНИ ТА ЗВОРОТНОГО ЗАЙМЕННИКА СЕБЕ У ПРИЖИТТЄВИХ ПОЕЗІЯХ ІВАНА ФРАНКА

Анотація

У статті зазначено, що в українському мовознавстві є чимало наукових досягнень щодо граматичних особливостей займенника як частини мови. Це праці І. Вихованця, К. Городенської, В. Горпинича, Н. Дзюман, І. Матвіяса, М. Плющ, С. Самійленко, О. Шпить та інших мовознавців. У сучасному традиційному мовознавстві семантику займенника не ставлять під сумнів такі мовознавці: С. Самійленко, І. Білодід, Б. Кулик, М. Леонова, М. Жовтобрюх, В. Горпинич, Г. Наєнко, О. Микитюк та інші. У статті дотримано традиційного погляду, оскільки в мовознавчих працях кінця ХІХ – початку ХХ ст. займенник – це окрема частина мови. У дослідженні зазначено, що українська мова кінця ХІХ – початку ХХ ст., на відміну від сучасної, репрезентує два типи відмінювання займенників – східноукраїнський та західноукраїнський, що зумовило наявність варіантних форм. Такі варіантні займенникові форми простежено і в творчості Каменяра. У статті описано варіантні відмінкові форми особових займенників він, вона, вони та зворотного займенника себе. Зазначено джерельну базу – це всі прижиттєві збірки Каменяра: «Баляды и росказы» (1876), «З вершин і низин» (1887, 1893), «Зівяле листє» (1896, 1911), «Мій ізмарагд» (1898), «Давнє і нове» (1911), «Із днів журби» (1900), «Semper tiro» (1906), «Із лїт моєї молодости» (1914). В аналізованих поетичних творах І. Франка засвідчено використання варіантних форм особових займенників він, вона у формі родового (його/до нього/до його/єго, її/неї), давального (йому/єму/му), знахідного (його/нього/в його/в него/єго/го, її/ню/ї/єї), місцевого (на ньому/ нім) відмінків однини, називного відмінка множини (вони/вни/они) та зворотного займенника себе (собі/дъ собѣ/к собі; собою/собов). Варіантні форми займенників він, вона у родовому та знахідному відмінку, які репрезентують аналізовані поетичні твори І. Франка, свідчать про вплив на І. Франка норм західноукраїнського, іноді східноукраїнського літературного варіанта, а також вплив галицько-буковинської групи говорів південно-західного наріччя. Уживання варіантних форм займенника він у давальному відмінку (йому, єму, му) свідчить не лише про вплив південно-західного наріччя, зокрема галицько-буковинської групи говорів на мовотворчість І. Франка, а й про підпорядкування поета нормам, які були характерними для західноукраїнського варіанта літературної мови. Паралельне використання варіантних форм на ньому/нім відбиває особливості словозміни займенника він у західно- та східноукраїнському варіантах мови та свідчить про спробу І. Франка уніфікувати українську мову згідно зі східноукраїнським варіантом. Щодо займенника вони І. Франко поступово відмовлявся від діалектної форми вни, они на користь нормативної літературної вони, яка були притаманна і для західно-, і для східноукраїнського варіантів мови. Деякі варіантні форми зумовлені римуванням (собою/собов).