РОМАН ОЛЕКСИ СТОРОЖЕНКА «МАРКО ПРОКЛЯТИЙ» НА ТЛІ ГОТИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ

Анотація

Статтю присвячено виявленню готичного дискурсу в романі Олекси Стороженка «Марко Проклятий», з’ясуванню тих ознак, що, з одного боку, споріднюють твір українського письменника зі світовою готичною традицією, а з іншого – вирізняють його з-поміж подібних національною специфікою, зумовленою фольклорно-міфологічним підґрунтям, експлікованим автором заголовковим комплексом, епіграфом, мовно-стилістичним рівнем тексту. Встановлено, що готичний дискурс реалізований у романі на рівні мотивів: родового прокляття, інцесту, блукання самотнього героя, втечі, погоні, фатуму, що переслідує головного персонажа, а також зображення потойбічного світу. У системі образів виявлено властивих готичному дискурсу персонажів: насамперед Марка Проклятого, який володіє надзвичайною силою та здібностями, а також представників потойбічного світу, з якими він вступив у поєдинок і несподівано для читача вийшов переможцем. Повернення неушкодженим із пекла надає містичного характеру Марковій подорожі в потойбіччя та підтверджує характерну для готики хиткість межі між двома світами – живих і мертвих. У романі актуалізовано образ смерті, що набуває масових масштабів у зв’язку зі свавіллям польської шляхти на українських землях і зумовленим ним повстанням на Лубенщині. На сюжетному рівні ознаки готичного дискурсу спостерігаються в біографічній загадці персонажа, таємничому перебігу подій, зображенні несподіваної ситуації «герой у підземеллі», змалюванні втечі в’язнів з полону завдяки Марковій допомозі, моторошних сценах розправи над жінками й дітьми польської шляхти і вовгурівців на чолі з Максимом Кривоносом, відкритому фіналі твору, що змушує читача долучатися до його співтворення/інтерпретації дописуванням потенційно ймовірного закінчення, яке було здійснено анонімним автором.