ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ КОНСТРУЮВАННЯ НАРАЦІЇ В ПОВІСТІ «АЛЬБІНА» Є. КОНОНЕНКО

Анотація

Статтю присвячено вивченню своєрідності розгортання викладової моделі повісті «Альбіна» Є. Кононенко, розгляду особливостей репрезентації неординарної долі людини в координатах своєї доби (події у творі розгортаються у 1990-рр. й у наш час). Актуальність розгляду названого твору зумовлена значущістю прозового доробку Є. Кононенко в сучасній українській літературі й недостатнім науковим прочитанням наративної організації повісті «Альбіна», яка суголосна провідним тенденціям вітчизняного повістевого наративного моделювання, насамперед посиленій ретроспективності. У статті застосовано такі методи: наратологічний аналіз, системний, рецептивної естетики. З’ясовано, що нарація повісті «Альбіна» актуалізує спогади протагоністки Анастасії про сусідку зі свого дитинства на ім’я Альбіна. Увагу нараторки до цієї загадкової постаті мотивує гармонія її привабливої «янгольської» зовнішності й внутрішнього світу, попри маргінальність оточення, у якому вона зростала. Пригадуючи ситуації зі свого дитинства на Лук’янівці, оповідачка ніби пізнає себе й (пере)осмислює свій попередній життєвий досвід. Пріоритетну позицію нараторки засвідчено суб’єктивністю оповіді, апелюваннями до потенційного читача, актуалізацією механізмів розгортання викладу тощо. Залучення до плину оповіді відвертого діалогу-спогаду персонажів (Анастасії й Олега, який також знав Альбіну) дозволяє реконструювати обставини трагічної смерті Альбіни й переконатися в непередбачуваності долі людини. Актуалізовані в наративній організації аналепсиси й пролепсиси дозволяють деталізувати події минулого. У розвідці відзначено, що наявні в оповіді опозиції (минуле – теперішнє; дитинство – зрілість; духовність – ницість; матеріальна вбогість – естетизоване природне оточення тощо) залучають потенційного читача до суб’єктивної інтерпретації зображуваного.