ПРОБЛЕМА КОНФЛІКТУ ЯК СТИЛЕТВОРЧОГО ЧИННИКА В ЕСЕ Є. МАЛАНЮКА, ПРИСВЯЧЕНИХ М. ГОГОЛЮ

Анотація

У статті розглядається проблема унікальності методологічної системи Є. Маланюка-літературознавця, яку він застосовував для оцінки творчих постатей українських і не тільки митців. Акцентується увага на підході, який базувався на аналізі факторів формування стилю. У статті розглянуто один із ключових чинників, який впливав на становлення і вираження оригінального письменницького почерку. Йдеться про конфлікти (внутрішні та зовнішні), які переживали митці. Тексти, а точніше поетика творів, репрезентували сутність цих конфліктів. У розвідці детально проаналізовано студії Є. Маланюка, які присвячені М. Гоголю. Сформульовано та описано важливий методологічний підхід есеїста до аналізу творчих постатей – конфлікт митця і доби. Встановлено, що цей конфлікт мав випробувальний характер. Він дозволяв оцінити духовні сили (духовний чин) митця. Є. Маланюк аналізував творчість М. Гоголя у зіставленні із Т. Шевченком. Він використав емблеми для визначення естетичної природи таланту одного й іншого митця. Т. Шевченка він називав сонцем нашого письменства, М. Гоголя – місяцем, підкреслюючи темний, містичний характер його стилю. Є. Маланюк розглядає постать М. Гоголя у векторі двох конфліктів, які визначали селеністичну природу його стилю. Перший конфлікт – з Україною, точніше зі своїм українським Я, другий – з імперською Росією. Ці конфлікти визначили трагізм світовідчуття митця, що втілилося у низці специфічних стильових маркерів: містицизмі образів, мотиві духовного розкладу, пласкості образів (образи-тіні), типі зайвої людини, танатичності сміху, гротеску і фантасмагоричності. Встановлено, що Є. Маланюк застосував оригінальний підхід до розуміння стилю письменника та факторів, які впливали на його формування. Він розглядав психічну дійсність митця, яка змінювалася під впливом зовнішніх та внутрішніх конфліктів. Ці зміни проявлялися на рівні художньої форми і на рівні змісту творів. Магія зла у поетиці М. Гоголя з’явилася як реакція на конфлікт з імперським культурним і духовним дискурсом, а стихійність, що виявлялася у трагічному пафосі і сміхові, гротесковості, була проявом національного єства М. Гоголя, бунтарської, анархічної натури.