ОНОМАСТИКОН ПОЕТИЧНОЇ ЗБІРКИ ІРИНИ ШУВАЛОВОЇ «АЗ»

Анотація

Статтю присвячено комплексному опису онімного простору поетичної збірки Ірини Шувалової «Аз» (2014). Матеріалом дослідження послугували 72 віршові тексти книги, з яких методом суцільної вибірки вилучено онімні одиниці. Застосовано описовий метод, методи контекстологічного, компонентного та кількісного аналізу, а також прийом зіставлення онімних і апелятивних номінацій у межах спільного контексту. Встановлено, що ономастикон збірки має виразно асиметричну будову: топопоетоніми домінують і кількісно, і функційно, тоді як антропопоетоніми рідші й репрезентовані здебільшого агіонімами, міфонімами та паратекстовими присвятами. Прикметно, що у віршових текстах книги немає жодного українського топоніма: онімний простір розгортається між Егейським і Балтійським морями, а «своє» представлено не географічною назвою, а заголовним літеронімом «Аз». Ключовим формальним чинником визначено послідовне мінускульне письмо: відсутність великої літери позбавляє власну назву її основного графічного маркера, внаслідок чого пропріальна лема (за В. Ван Ланґендонком) реалізується в тексті як потенційно двозначна одиниця. Це створює регулярні зони онімно-апелятивної нерозрізненості, які принципово не піддаються однозначному розв’язанню. У статті також описано апелятивацію онімів, її граматичні засоби (множина, перелічувальний ряд), показано, що існує проміжне явище – систематичне послаблення меж онімної категорії. Простежено «одіссеївський» онімний сюжет, що розгортається від автономінації ніхто до топоніма ітака. Виявлено квазіетимологічні онімні ланцюги, вибудувані на паронімічній атракції, а також метаонімний шар збірки, побудований довкола лексеми ім’я. Окремо описано розподіл графічних регістрів: маюскул зберігається лише в службових зонах видання, тобто там, де мова є інституційною, а не поетичною. Зроблено висновок, що деонімізація в «Аз» є не лише графічним прийомом, а й системним поетикальним принципом, ізоморфним центральній темі всієї книги