СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКІ ОБРАЗИ У «ГЕОРГІКАХ» ВЕРГІЛІЯ: ЛІНГВОПОЕТИЧНИЙ ТА ЕКОКРИТИЧНИЙ ВИМІРИ

Анотація

У статті здійснено комплексний лінгвопоетичний та екокритичний аналіз поетики праці в поемі Вергілія «Георгіки». Обґрунтовано, що аграрний дискурс пам’ятки постає не лише практичним порадником із землеробства, а й філософсько-етичним маніфестом гармонізації взаємин людини з довкіллям. Проаналізовано специфіку функціонування аграрної лексики та метафоричного комплексу, що розкривають глибинний зв'язок між працею та природним середовищем. На основі детального філологічного аналізу латинського оригіналу доведено, що категорія праці (labor improbus) у Вергілія набуває онтологічного та соціокультурного значення, виступаючи важливим інструментом подолання мілітарної травми та шляхом до морального й духовного відродження римського суспільства. Уточнено специфіку функціонування чотирибічної образної системи поеми: плуга (aratrum) як символу етично виправданої перетворювальної діяльності; дерева (arbor) як просторового й естетичного медіатора між землею й космосом; тваринного світу (pecus) як повноправного суб’єкта аграрного процесу; бджолиного рою (apes) як метафори ідеального соціуму, солідарності та незнищенності життєвого духу. Особливу увагу приділено звукописовій системі віршів тексту (зокрема, алітераційним та асонансним комбінаціям) та атрибутивному ряду епітетів, які вербалізують чуттєве сприйняття природи й підсилюють загальну екопоетичну виразність твору. Висвітлено роль поетичної ритмомелодики у формуванні цілісного екокритичного наративу пам'ятки. Залучено здобутки української рецептивної традиції, зокрема перекладознавчий і коментаторський доробок А. Содомори. Доведено високу актуальність вергіліївського екоцентризму в контексті сучасних екологічних, безпекових та екзистенційних викликів