ВІДОБРАЖЕННЯ АНТИРЕЛІГІЙНОЇ ПОЛІТИКИ СТАЛІНСЬКОГО ТОТАЛІТАРНОГО РЕЖИМУ КРІЗЬ ПРИЗМУ САТИРИЧНО-ГУМОРИСТИЧНОГО ЧАСОПИСУ «ЧЕРВОНИЙ ПЕРЕЦЬ» (1927–1934 рр.)

Анотація

Одним із стратегічних напрямів сталінського тоталітарного режиму була антирелігійна політика, посилення якої відбулося наприкінці 1920-х – на початку 1930-х років. З метою з’ясування особливостей проведення більшовицької боротьби проти релігійно-церковних інститутів варто залучати різнотипні джерела, серед яких визначальну роль відіграють засоби масової інформації. У формуванні потрібних суспільних настроїв радянські ЗМІ завжди були ефективним інструментарієм. Тому вивчення їхньої діяльності дає змогу увиразнити технології сталінської тоталітарної політики щодо організації та впровадження антирелігійної пропаганди. Важливе значення в конструюванні позитивного образу комуністичної влади крізь біполярну антагоністичну парадигму «свого – чужого» з відповідно негативними конотаціями численних внутрішніх і зовнішніх ворогів відіграв сатирично-гумористичний часопис «Червоний Перець». Адже безпосередньо завдяки специфічній сміховій мові його контент швидко набув популярності і став зрозумілим для різних соціальних верств. Ретельно підібрані професійні кадри через переконливі вербально-візуальні засоби системно нав’язували «правильні» міфи та стереотипи. Отже, офіційний гумор перетворився на інструмент залякування, переслідування та маніпуляції. Основні наративи антирелігійної пропаганди спонукали духовенство зректися сану, а вірян – віри; закрити церкви; знищити релігійні атрибути; одержавити церковне майно; посилити атеїстичне просвітництво тощо. Окрім духовенства, антирелігійну боротьбу влада цілеспрямовано вела саме проти малоосвіченого українського селянства, що завжди мало найвищий рівень релігійності. Політика колективізації та антирелігійний тиск спровокували селянський опір і повстанський рух, що набув у Радянському Союзі наймасовішого характеру. Сталінський режим свідомо перетворив українського селянина на одного з непримиренних внутрішніх ворогів – «куркуля» та «посібника попівства».