ДІТИ-ПІДКИДНІ В УСРР НАПЕРЕДОДНІ ТА В РОКИ ГОЛОДОМОРУ-ГЕНОЦИДУ

Анотація

У статті проаналізовано долі дітей, яких батьки підкидали до дитячих притулків у роки Голодомору-геноциду. Визначено причини та масштаби даного асоціального явища. На прикладах життєвого шляху окремих свідків показано посттравматичний досвід дітей, які стали жертвами підкидування. Автори використовували в роботі міждисциплінарну методологію, застосувавши мікроісторичний, психологічний інструментарій, а також загальнонаукові методи аналізу, синтезу та принципи історичного підходу Мета статті – аналіз причин і стрімкого поширення такого асоціального явища, як діти-підкидні, з’ясування джерел поповнення даної категорії, рефлексії щодо долі підкіднів напередодні та в роки Голодомору-геноциду. Завданнями статті є визначення причин і масштабів підкидування дітей у роки Голодомору 1932–1933 рр., з’ясування долі підкинутих малят та аналіз посттравматичного синдрому для дітей, що виявилися підкиднями в роки Голодомору. У ході дослідження автори дійшли висновку, що сотні тисяч українських дітей, яких батьки намагалися врятувати, приводячи їх до дитячих притулків і там залишаючи, стали жертвами Голодомору. Найди, яким вдалося вижити, майже все життя сподівалися, що батьки їх заберуть у родину, вони знову відчують родинне тепло та материнську любов. Більшість цих сподівань залишилися Fata morgana. Дітей виховували в державних інтернатах з їх злиденністю, байдужістю та ідеологічною зашарпаністю. Голодомор назавжди трансформував українську ідентичність, оселив страх у свідомості людей, що його пережили, наніс непоправну психологічну травму дітям, на очах яких помирали рідні люди, малятам, яких батьки, намагаючись урятувати, підкидували до сиротинців, але й дитячи притулки в роки Голодомору стали конвеєрами дитячої смерті, назавжди забравши життя найневинніших жертв Голодомору-геноциду – дітей.