ІНФОРМАЦІЙНІ СКЛАДОВІ ФОРМУВАННЯ АСИМЕТРІЇ СУВЕРЕНІТЕТУ В УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКИХ ВІДНОСИНАХ НА ПОЧАТКУ 1990-Х РОКІВ

Анотація

У статті представлено результати аналітичного розгляду процесу формування українсько-російських відносин у 1991–1994 роках крізь призму концепту асиметричного суверенітету. На основі порівняльного аналізу розсекречених стенограм телефонних розмов та переговорів лідерів Сполучених Штатів Америки та Російської Федерації з фондів Архіву національної безпеки (National Security Archive) реконструйовано механізми узгодженого зовнішнього тиску на Україну. Доведено, що в зазначений період український державний суверенітет розглядався ключовими геополітичними гравцями не як самодостатня політико-правова цінність, а як змінна величина у системі глобальної стабільності, що залежала від вирішення питання радянської ядерної спадщини. Встановлено наявність системного розриву між офіційним дипломатичним дискурсом, який декларував підтримку незалежності України, та реальною політичною практикою «конфіденційної комунікації», спрямованою на обмеження її суб’єктності у безпековій сфері. Проаналізовано роль інформаційних чинників у підтримці асиметричної моделі відносин та формуванні негативного міжнародного іміджу молодої держави. Виявлено, що системна репрезентація України провідними західними та російськими акторами в міжнародному медійному та політичному просторі як «загрози режиму нерозповсюдження» ядерної зброї та джерела потенційної дестабілізації слугувала інструментом легітимізації зовнішнього політичного й економічного тиску на українську владу. У статті деталізовано використання інформаційної конструкції «нелегітимного володіння» ядерною зброєю Російською Федерацією для просування власних інтересів, зокрема в енергетичній сфері та питанні врегулювання боргових зобов’язань шляхом політичних поступок з боку України. Висвітлено ультимативний характер переговорів щодо приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї в обмін на стабільне постачання енергоносіїв. Здійснено критичний аналіз мемуарного наративу російської дипломатії, що дозволило деконструювати пропагандистські штампи та міфи, спрямовані на легітимізацію обмеження політичної суб’єктності України. Доведено, що підписання Будапештського меморандуму 1994 року стало логічним завершенням формування асиметричної моделі суверенітету, зафіксувавши юридичну двозначність безпекових зобов'язань через використання терміна «запевнення» (assurances) замість «гарантії» (guarantees). Узагальнено результати дослідження, які свідчать, що закладена на початку 1990-х років структурна нерівновага у розподілі безпекових зобов'язань створила передумови для подальшої ревізії безпекового порядку, що склався у Європі після Другої світової війни. Визначено, що асиметрія суверенітету була закріплена не лише на рівні міжнародно-правових актів, а й через механізми прямого енергетичного шантажу та інформаційного домінування.