НАСИЛЬСТВО НАД ДІТЬМИ В ЗАКЛАДАХ СОЦІАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ УСРР У РОКИ ГОЛОДОМОРУ 1932–1933 рр.

Анотація

У статті аналізуються прецеденти насильства над дітьми, які застосовувалися представниками виховного, педагогічного складу закладів соціального виховання в роки Голодомору 1932–1933 рр. Тотальним насильством, організованим сталінським режимом, виступав голод. Одночасно в радянських закладах виховання й навчання, нарівні з голодом застосовувалися фізичне насилля, аб’юз, булінг, герасмент. Метою статті є визначення та характеристика типів насильства, які нарівні із голодом практикувалися працівниками державних закладів соціального виховання УСРР щодо дітей у роки Голодомору-геноциду. У роки Голодомору-геноциду насильство над дітьми стало неспростовним фактом. Більшість дітей, яким вдалося вижити під час Голодомору, пройшли крізь горнило фізичного й морального насильства та пресингу. У радянських закладах соціального виховання фіксувалася чітка градація дітей за ідеологічними критеріями: піонери знущалися над дітьми неколгоспників, цькуючи й ображаючи їх; педагоги-партійці вдавалися до порушень етики та моралі, принижуючи та навіть шмагаючи учнів. Іноді випадки застосування фізичної сили до дітей ставали настільки регулярними, що привертали увагу районних та обласних керівників освітянською справою. Проте відмітимо красномовний факт: за умови належності представників виховного та педагогічного складу закладів соціального виховання до партійно-комсомольського складу КП(б)У, їм вдавалося уникати серйозних покарань за знущання над дітьми; зазвичай вище керівництво обмежувалося доганою або переведення на роботу до іншого закладу. Характеризуючи типи насильства, що відбувалися в радянських закладах соціального виховання, ми навели лише окремі прецеденти булінгу, аб’юзу, фізичного, гендерного та сексуального насилля. Проте факти знущання над дітьми, випадки фізичного і психологічного насилля, пресингу ставали буденними моделями поведінки педагогічного-виховного складу закладів. Ба більше, вони трансформувалися у сталу практику, яка укорінилася в радянській системі виховання. Згодом це призвело до формування у дітей, які виховувалися в комуністичних сиротинцях, комплексу проблем, що поєднував постгеноцидний синдром, міжпоколінну травму, деструктивно-конформістську модель поведінки особистості в соціумі. Усе це в підсумку унеможливило гармонійний розвиток дітей, а отже, вплинуло на ментальне здоров’я нації.