УКРАЇНСЬКІ КАЛЕНДАРНІ ЗВИЧАЇ ТА ОБРЯДИ В ПАМ’ЯТІ ДЕПОРТОВАНИХ ЛЕМКІВ

Анотація

У статті на прикладі історичної пам’яті депортованих лемків розглянуто значущість дослідження українських календарних звичаїв та обрядів, які відіграють важливу роль у становленні національної ідентичності, збереженні культурної спадщини та духовних основ українського народу. У сучасних умовах глобалізації та урбанізації, які поступово спричиняють втрату автентичності багатьох традицій, локальні дослідження етнографічних груп, зокрема лемків, наголошують на необхідності передання культурних знань наступним поколінням. Календарні звичаї та обряди слугують не лише відображенням глибоких вірувань і світоглядних орієнтацій українців, а й основою для формування її духовної культури. Вони відіграють ключову роль у зміцненні зв’язків між поколіннями та є важливими для соціальної згуртованості. Схарактеризовано головні свята в річному календарі лемків: Введення, Андрія, «Велия» (Святий Вечір), Різдво, Василя, Другий Святий Вечір, Стрітення, Благовіщення, Вербну неділю, Великдень, Зелені свята, Купала тощо. У перелічених святах чітко простежуються мотиви землеробського, скотарського характеру та культу померлих, в основі яких закладено циклічне оновлення природи. Розкрито роль і місце язичницьких пережитків в обрядах, що приурочені до свят у році, суть яких полягала в процесі трансформації язичницьких звичаїв, обрядів і свят у християнські, тобто показано явище двовірства. Дослідження окресленої проблематики створює можливості глибшого осмислення витоків української культури. Особливої актуальності представлена тема набуває через зростання інтересу до власної історії, фольклору, етнографічних студій та календарних звичаїв у сучасному українському суспільстві. Повернення до традицій дедалі частіше сприймають як важливий складник збереження культурної самобутності українського народу.