РАДЯНСЬКА ІСТОРІОГРАФІЯ ПІСЛЯВОЄННОЇ ВІДБУДОВИ ЛУГАНЩИНИ

Анотація

У статті здійснено комплексний історіографічний аналіз радянської історіографії післявоєнної відбудови Луганщини у 40–50-х рр. ХХ ст. Наголошено, що регіон розглядався радянською владою як частина індустріального регіону – Донбасу – однієї з головних промислових «вітрин» СРСР, що зумовлювало його особливе місце у пропагандистських конструктах і офіційній історіографії. Показано, що відновлення промисловості, аграрного сектору та соціальної інфраструктури подавалося радянськими істориками крізь призму «керівної ролі КПРС», «трудового героїзму народу» та «успішної реалізації сталінської індустріальної політики». Водночас проблемні аспекти господарчого розвитку, зокрема голод 1946–1947 рр., дефіцит ресурсів, використання праці військовополонених, замовчувалися або згадувалися у завуальованій формі. Автор акцентує, що у радянській історіографії переважали узагальнюючі праці, створені на основі партійних документів, статистичних матеріалів і публікацій у центральній пресі, що обмежувало можливості об’єктивного наукового аналізу. Луганщина при цьому здебільшого розглядалася не як окремий регіон, а як складова частина Донбасу, що призвело до нівелювання локальної специфіки її економічного розвитку у досліджуваний період. Відзначено внесок радянських істориків-економістів 50–70-х рр., авторів колективних узагальнюючих видань («Історія міст і сіл Української РСР», «Ворошиловградська область») та місцевих краєзнавців. Зроблено висновок, що радянська історіографія післявоєнної відбудови Луганщини виконувала не лише наукову, але й виразну пропагандистську функцію, формуючи стійкі міфи про «перемоги соціалізму», які й нині активно експлуатуються ворожою російською пропагандою у інформаційній війні проти України. Дослідження цього питання є важливим завданням сучасної української науки, оскільки сприяє критичному переосмисленню радянської спадщини та протидії інформаційним маніпуляціям у контексті російсько-української війни.