ТРАНСФОРМАЦІЯ БАНДУРНИЦТВА В УКРАЇНІ

Анотація

У статті прослідковується розвиток бандурного мистецтва від витоків до сьогодення. Розглянуто роль науковців і дослідників традиційної культурної спадщини у відродженні бандури, репертуару та співогри незрячих мандрівних співаків. Окрему увагу приділено визначному митцю, досліднику та популяризатору української культури Г. М. Хоткевичу. Зазначено його роль у підготовці та проведенні ХІІ археологічного з’їзду, який мав за мету привернути увагу широкого кола інтелігенції та дослідників до унікального явища української етнічної спадщини – кобзарства. Окремо зазначено роль майстра музичних інструментів Г. І. Паліївця у виготовленні та вдосконаленні хроматичних бандур. Також у статті розглянуто питання створення колективів бандурного мистецтва – капел. Ці колективи мали визначне місце в збереженні та популяризації української музично-пісенної спадщини, але ніяким чином не заміняли традиційного співоцтва – кобзарства. У статті висвітлено репресивні дії радянської імперської влади стосовно носіїв традиційної культури та митців-бандуристів. Зокрема, у статті подано інформацію про репресії щодо М. О. Домонтовича (Злобинця). Саме він був автором першого «Самовчителя» гри на бандурі, талановитим музикантом, майстром з виготовлення бандур та автором поетичних і музичних творів. Велика увага приділена постаті Д. Є. Балацького, який був надзвичайно талановитим музикантом і керував Державною капелою бандуристів від 1937 р. по 1 вересня 1938 р. А потім йому за доносом агента висунули звинувачення – за «активне проведення антирадянської агітації, розповсюдження провокаційних чуток, участь у контрреволюційній організації» і засудили до п’яти років ув’язнення у виправних таборах Середньої Азії. Потім були інші митарства та звинувачення. Доживав він віку в Полтаві та займався мистецькою діяльністю – керував хором.