СТАНОВЛЕННЯ ВИЩОЇ ЮРИДИЧНОЇ ОСВІТИ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ ЯК ОСНОВНИЙ ЧИННИК ФЕНОМЕНУ «АДВОКАТСЬКОЇ ДОБИ» У ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНОМУ РУСІ КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ ст.

Анотація

У статті проаналізовано розвиток юридичної освіти на українських землях у ХІХ – на початку ХХ ст. та її роль у формуванні суспільно-політичного феномену, відомого як «адвокатська доба». З’ясовано, що найбільш сприятливі умови для підготовки правників сформувалися на західноукраїнських землях, зокрема в Галичині, де важливим осередком юридичної освіти став Львівський університет. Зростання кількості студентів-правників наприкінці ХІХ ст. було зумовлене підвищенням попиту на адвокатські послуги, незалежним правовим статусом адвокатів, перспективами професійної реалізації, а також відносною доступністю навчання. Навчальні програми юридичного факультету охоплювали основні галузі європейської правничої науки, а частина дисциплін викладалася українською мовою. Важливу роль у підготовці правників відігравав також Чернівецький університет, який став осередком формування буковинської наукової спільноти. Окрему увагу приділено особливостям розвитку юридичної освіти в університетах Наддніпрянської України – Харківському, Київському та Новоросійському. Показано, що навчальний процес у цих закладах регламентувався університетськими статутами Російської імперії, передбачав обов’язкове відвідування лекцій і практичних занять та не допускав використання української мови у викладанні. Водночас держава частково фінансувала навчання студентів, насамперед тих, хто пов’язував свою майбутню діяльність із державною службою. Проаналізовано процес формування професорсько-викладацького складу юридичних факультетів. На західноукраїнських землях він спочатку формувався переважно з учених, підготовлених у європейських університетах, тоді як у Наддніпрянській Україні значну роль відігравали випускники російських вищих навчальних закладів та власні вихованці університетів. Визначено відмінності у наукових пріоритетах: у російській імперській академічній традиції переважали історико-правові дослідження, тоді як у галицькому та буковинському науковому середовищі значна увага приділялася політико-економічним проблемам. Наголошено на активній громадській і політичній діяльності викладачів і студентів юридичних факультетів, їхній участі в наукових товариствах, культурно-просвітницьких організаціях і політичному житті. Поєднання наукової діяльності з адвокатською практикою сприяло формуванню професійних навичок студентів і зміцнювало зв’язок між юридичною теорією та практикою. Зроблено висновок, що розвиток юридичної освіти в українських університетах ХІХ ст. сприяв формуванню впливової соціально-професійної групи адвокатів, які відігравали важливу роль у культурному, освітньому та суспільно-політичному житті українського суспільства. Їхня професійна незалежність, правова компетентність і активна громадянська позиція сприяли поширенню модернізаційних ідей та становленню національного громадського руху.