ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ЗРОСІЙЩЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ШКІЛЬНОЇ МОЛОДІ (ДРУГА ПОЛОВИНА 1940-Х – 1960-ті рр.)

Анотація

Доцільність аналізу запропонованої проблеми зумовлена кількома обставинами, зокрема складним становищем, у якому перебуває сучасна Україна. Назагал ідеться про історичний досвід готовності ефективно вирішувати завдання національної безпеки в умовах інтенсифікації інформаційної (гібридної) війни, також відбиття збройної агресії. Під терміном «зросійщення» автори розуміють сукупність поглядів та дій, спрямованих на штучну асиміляцію підкорених народів (насамперед українського), примусове впровадження російської мови, культури, звичаїв, у такий спосіб – зміцнення російського (імперського) панування. Особливе місце в довготривалій політиці зросійщення належить її радянському (російсько-комуністичному) різновиду, який автори виокремили як спеціальне поле дослідження. У статті показано, що політика зросійщення в УРСР у перші повоєнні десятиліття була своєрідним продовженням колишніх імперських традицій поневолення. І це незважаючи на те, що офіційно більшовики, їхні вожді категорично відкидали свій зв’язок із монархією Романових, самодержавством як таким. Наголошено, що в політиці зросійщення учнівської та студентської молоді в періоди правління «пізнього» Й. Сталіна та М. Хрущова важлива роль відводилася мовному питанню. На основі аналізу статистичних даних та інших джерел автори доводять, що лібералізація суспільно-політичного життя, яка мала місце вже в другій половині 1950-х – першій половині 1960-х рр., майже зовсім не пом’якшила «мовне» зросійщення. Ба більше, в означений період ця політика навіть посилилася. Загалом у ставленні до української молоді як репрезентанта самобутнього народу комуністичний режим поводився цинічно. Він обмежував публічне використання рідної мови, також вивчення автентичної історії, зрештою – опанування цілого світу знань, рефлексій, відчуттів тощо. При цьому не гребував маніпулювати думками та бажаннями самих людей.