ГЕНЕЗИС ТА СТРАТЕГІЧНІ ФУНКЦІЇ МІСТ РУСІ У НАУКОВІЙ СПАДЩИНІ ВАСИЛЯ ЛЯСКОРОНСЬКОГО

Анотація

Актуальність дослідження полягає в тому, що постать Василя Григоровича Ляскоронського (1859–1928) посідає особливе місце в українській історіографії медієвістики як дослідника, що одним із перших здійснив синтез історичного аналізу писемних джерел із масштабними польовими археологічними та топографічними розвідками. В умовах сучасної ревізії концепцій державотворення та деколонізації гуманітарного знання, звернення до спадщини В. Ляскоронського дозволяє переосмислити роль військово-стратегічного фактора у формуванні мережі розселення Давньої Русі. Вивчення його поглядів на природу городищ Посулля та Переяславщини є критично важливим для розуміння генезису міста як автономного оборонного та адміністративного вузла, що протистояв викликам кочового Степу. Метою статті є системна реконструкція та комплексний аналіз наукової концепції В. Ляскоронського щодо походження, функцій та морфологічних особливостей міст Русі, а також визначення його внеску у формування вітчизняної історичної географії. Методологія дослідження базується на принципах історизму та об'єктивності. У роботі використано історіографічний метод (для аналізу еволюції поглядів ученого), порівняльно-історичний аналіз (для зіставлення його ідей із теоріями М. Грушевського та В. Ключевського) та метод структурно-функціонального аналізу (для вивчення запропонованої автором типології оборонних споруд). У статті доведено, що В. Ляскоронський сформував цілісну «державницько-стратегічну» модель походження міст. На відміну від представників «торговельної школи», дослідник обґрунтував пріоритетність оборонної функції, розглядаючи місто передусім як результат свідомої князівської політики щодо зміцнення прикордонних ліній. Розкрито роль ландшафтного детермінізму в концепції Ляскоронського, де природні умови (миси, яри, річкові заплави) розглядалися як фундаментальний фактор вибору місця для містоутворення. Доведено, що праці дослідника заклали методичну базу для сучасної історичної урбаністики, поєднавши економічні функції міст-хабів із їх мілітарною роллю. Науковий доробок В. Ляскоронського дозволив подолати абстрактність кабінетних теорій, надавши вивченню міст Русі матеріально-топографічної доказовості. Обґрунтована ним провідна роль державної ініціативи та оборонної доцільності залишається фундаментальною для розуміння процесів соціополітичної консолідації Київської держави.