Наукові записки. Серія: Психологія

ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ: ВІД РОЗУМУ ДО ПОЧУТТІВ

Дмитро Бігунов — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена аналізу психологічних засад емоційного інтелекту та простежує його розвиток у контексті ключових змін у психології ХХ століття. Від когнітивної революції до формування інтегративних моделей свідомості – дослідження розкриває, як провідні науковці переосмислили взаємозв’язок між розумом і емоціями. У 1950–1960-х роках когнітивна революція представила людський розум як логічну й системну інформаційну структуру. Проте навіть у цей період раціоналістичного оптимізму виникли сумніви щодо можливості відокремлення мислення від емоцій. Було доведено, що почуття не перешкоджають розумовим процесам, а є їх невід’ємною складовою. У цьому контексті ідея Г. Саймона про обмежену раціональність показала, що емоції спрямовують прийняття рішень за умов браку інформації та часу. Дослідження Дж. Міллера й У. Найссера засвідчили, що когнітивні процеси залежать від значення та досвіду, а розум не можна зводити до механічної системи. Теорія афектів С. Томкінса й експериментальні праці П. Екмана щодо мімічних виразів продемонстрували біологічну та комунікативну природу емоцій як основи людської взаємодії та емпатії. Надалі теорія множинних інтелектів Г. Гарднера визначила внутрішньоособистісне та міжособистісне розуміння як окремі, але важливі форми інтелекту. Узагальнення цих підходів сприяло формуванню психології як більш інтегрованої науки про розум і емоції та створило теоретичне підґрунтя для концепції емоційного інтелекту як цілісної моделі когніції та афекту. У роботі доводиться, що емоційний інтелект не виник раптово, а є результатом тривалого розвитку ідей, спрямованих на поєднання пізнання, емоцій і соціального розуміння. Він уособлює прагнення сучасної психології розглядати інтелект не лише як здатність мислити, а і як уміння відчувати, розуміти інших і діяти з емпатією.

ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ МІЖОСОБИСТІСНОЇ ДОВІРИ В СИСТЕМІ «ПСИХОТЕРАПЕВТ – КЛІЄНТ»

Наталія Петрівна Бондаренко — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті розглянуто психологічний феномен міжособистісної довіри та проаналізовано його специфіку в системі «психотерапевт – клієнт». Актуальність дослідження зумовлена тим, що ефективність психотерапевтичного процесу значною мірою залежить від здатності терапевта встановлювати міжособистісну довіру, що потребує високого рівня професійної свідомості, емпатії, емоційної стабільності й уміння створювати безпечний простір для клієнта, забезпечуючи відкритість, підтримку та глибоке залучення в терапевтичну роботу. Визначено, що міжособистісна довіра виконує ключову регулятивну функцію у взаємодії між людьми, забезпечуючи відкритість, зниження психологічних бар’єрів та створення передумов для формування конструктивних стосунків. З’ясовано, що формування довіри як психологічного стану зумовлене сукупністю чинників: особистісними переконаннями, емоційними реакціями, індивідуальним і спадковим досвідом, адаптивними можливостями та рівнем інтелектуального розвитку. Структуру міжособистісної довіри описано у трьох взаємопов’язаних аспектах – когнітивному, поведінковому й афективному. Встановлено, що в професійній діяльності психолога та психотерапевта довіра набуває особливої ваги, оскільки визначає готовність клієнта до саморозкриття, прийняття рекомендацій та взаємодії у потенційно ризикованих для нього ситуаціях. Показано, що автентичний терапевтичний контакт виступає базовою умовою ефективної психотерапії, сприяє переосмисленню досвіду й інтеграції нових смислів, формуванню особистісної та соціальної ідентичності клієнта. Окреслено чинники, що зумовлюють встановлення довірчої взаємодії: значущість розкритої клієнтом інформації, відчуття психологічної безпеки, емпатійність терапевта та відсутність маніпулятивного впливу. Особливу увагу приділено гештальт-терапевтичному підходу, в межах якого довіра постає передумовою автентичної зустрічі «тут і тепер» та центральним механізмом позитивних змін. Підкреслено, що недостатній рівень довіри може призвести до формальності терапевтичного процесу та зниження його ефективності.

ТРАНСФОРМАЦІЯ ГРИ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ В ЧАСОВОМУ ВИМІРІ ВІЙНИ В УКРАЇНІ

Тетяна Євгеніївна Гура, Оксана Юріївна Рома — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснюється аналіз результатів дослідження динаміки гри дітей дошкільного віку (її змістових і процесуальних характеристик) в умовах війни в Україні. Зазначається, що повномасштабна збройна агресія РФ суттєво змінила ігрову діяльність українських дітей дошкільного віку порівняно з довоєнним періодом, що виявляється в домінуванні різних сюжетів воєнних дій у змісті гри та програванні дітьми нових ролей, зумовлених новою воєнною реальністю, активному використанні дітьми іграшкової зброї та іграшок-замінників сучасної зброї, осучасненні традиційної дитячої гри за воєнним сюжетом, загальному зменшенні часу на гру, відмові дітей від шумних, рухових ігор на користь тихих, малорухливих ігор наодинці, емоційній збудженості дітей в ігровому процесі, суттєвому заміщенні предметної гри електронними (цифровими) іграми тощо. Порівняльний аналіз особливостей ігрової діяльності дітей дошкільного віку за результатами спостережень вихователів у різні роки війни засвідчив наявну динаміку в її сюжетах: виявлене суттєве зменшення ігрової діяльності дітей за військовими сюжетами (гра у військових, гра з військовою технікою, гра у військову зброю, військові бази) та суттєве зростання гри з позавійськовою тематикою (ігри за сюжетами мультфільмів, ігри за мирними сюжетами). Однак не виявлено суттєвих змін у частоті ігрової діяльності дітей за такою тематикою, як повітряні тривоги, перебування в укритті, а також ігри в ракетні, дронові атаки та ППО. Зазначена тематика залишається стабільною через актуальний життєвий досвід дітей з початку повномасштабної війни до сьогодні. Отримані результати дослідження дають змогу простежити особливості ігрової діяльності дітей дошкільного віку на різних фазах війни в Україні, виявити динаміку сюжетних ліній і характерних ознак відображення в грі травматичних подій, які переживають маленькі та дорослі українці, що є вкрай важливим для пошуку ефективних інструментів підтримки їхнього благополуччя.

ВПЛИВ КОЛЕКТИВНОЇ ТРАВМИ НА ПСИХОЕМОЦІЙНІ СТАНИ ЮНАКІВ В УМОВАХ ВІЙНИ

Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснено теоретичний аналіз сутності колективної травми як багатовимірної категорії на основі поняттєво-категоріального аналізу в поєднанні із загальнонауковими методами дослідження. Запропоновано історичний екскурс становлення дослідження колективної травми в зарубіжній та вітчизняній психології. Проаналізовано актуальні дослідження ролі колективної травми в контексті становлення групової ідентичності та консолідації українського суспільства. Висвітлено суттєві прояви та чинники, що впливають на особливості переживання колективної травми. Серед дієвих механізмів функціонування колективної травми розкрито сутність трансгенерційної передачі травматичного досвіду. Розглянуто рівні переживання колективної травми. Висвітлено результати сучасних досліджень українських і західних науковців, спрямованих на аналіз деструктивних наслідків впливу колективної травми як на безпосередніх її учасників, так і на тих, хто залучений до неї опосередковано. Автори статті проаналізували наукові доробки вітчизняних учених, які підкреслюють високий ризик психоемоційних порушень у дітей, зумовлених тривалими травматичними подіями, інформаційним перенасиченням, порушенням почуття безпеки та невизначеністю майбутнього. У центрі уваги – специфічні механізми впливу колективної травми на психіку юнаків, зокрема вторинна травматизація, трансгенерційна передача травматичного досвіду, емоційна включеність у події війни та дія візуального контенту, що посилює емоційні реакції. На основі узагальнення наукових джерел окреслено типові психоемоційні стани юнаків в умовах війни: підвищену тривожність, депресивні прояви, агресивність, напругу, ригідність, схильність до соціальної ізоляції та зниження мотивації до навчання. Показано, що переживання колективної травми негативно впливає на емоційну регуляцію, міжособистісну взаємодію, соматичне здоров’я та процеси особистісного становлення юнаків. Висвітлено результати емпіричного дослідження, спрямованого на вивчення психоемоційних станів юнаків в умовах війни. Доведено, що емоційне самопочуття юнаків погіршується на тлі зростання тривожності, ригідності, фрустрації та агресивності. Наголошено на важливості розроблення комплексних програм психологічної та психосоціальної підтримки дітей як найбільш уразливої групи населення в умовах війни.

АДАПТАЦІЯ УКРАЇННОМОВНОЇ ВЕРСІЇ ОПИТУВАЛЬНИКА САМООБМАНУ (SDQ). РЕЗУЛЬТАТИ ПСИХОМЕТРИЧНОГО АНАЛІЗУ SDQ

Олена Юріївна Косьянова — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

Проблема самообману є ключовою в дослідженні психологічних механізмів, через які особистість викривлює інформацію про себе. Опитувальник самообману (Self-Deception Questionnaire, SDQ), розроблений Х. А. Сакеймом і Р. К. Гуром у 1978–1979 рр., використовується для виявлення несвідомої схильності до спотворення інформації для збереження позитивного образу «Я». Опитувальник самообману містить 20 тверджень, що охоплюють чутливі аспекти досвіду. Внутрішня структура SDQ має п’ять підшкал: «Сексуальність, сексуальні конфлікти», «Витіснення агресії, тривожність, вина», «Тіло, стигма, імпульсивні / деструктивні думки», «Самооцінка, образ “Я”, потреба в схваленні» та «Відносини з батьками, прихована агресія». Вони відповідають основним сферам несвідомого спотворення інформації про себе. Метою дослідження є лінгвістична адаптація SDQ українською мовою та перевірка психометричних властивостей на українській вибірці. Адаптація передбачала переклад, зворотний переклад, експертну оцінку валідності та пілотажне дослідження за участі 30 волонтерів. Основне дослідження проведено за участі 270 студентів віком 19–46 років. Оцінено дискримінаційну здатність пунктів (r = 0,28–0,55), внутрішню узгодженість (α-Кронбаха 0,62–0,82), ретестову надійність (r = 0,70–0,82, n = 234), факторну структуру (5 факторів, 68 % дисперсії). Кожне твердження узгоджується саме з тією шкалою, до якої воно віднесено теоретично. Конвергентну валідність SDQ підтверджено кореляціями з теоретично спорідненими конструктами (соціальна бажаність, самооцінка, тривожність, депресія). Усі гіпотези (100 %) виявилися достовірними, що значно перевищує критерій 75 %. Результати показали, що українська SDQ є надійним і валідним інструментом для досліджень і практики. Адаптований SDQ (україномовний варіант опитувальника самообману, ОС) може успішно застосовуватися в українському контексті як у дослідницьких цілях для вивчення особистісних механізмів самозахисту, рівня самокритичності та самопізнання, а також у практичній психології для діагностики неусвідомлених викривлень образу «Я» та оцінки динаміки особистісних змін.

ПІДТРИМКА ТА ЗБЕРЕЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗДОРОВ’Я ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ В УМОВАХ СУЧАСНИХ СОЦІАЛЬНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ

Ірина Вікторівна Мамчур — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті узагальнено та систематизовано наукові погляди до розуміння поняття психологічного здоров’я педагогічних працівників в умовах сучасних соціальних трансформацій. Здійснено аналіз основних психічних станів, що впливають на психоемоційний стан педагогів у період інтенсивних суспільних змін, воєнних викликів, цифровізації освіти та зростання професійного навантаження. Уточнено зміст поняття «психологічне здоров’я педагогічного працівника» як інтегрального показника його емоційної стійкості, здатності до саморегуляції, ефективного професійного функціонування та конструктивної взаємодії з учасниками освітнього процесу. Розкрито основні структурні компоненти психологічного благополуччя: когнітивний, емоційний, поведінковий і соціально-комунікативний, що визначають здатність педагога адаптуватись до змін, долати стресові ситуації та зберігати внутрішній ресурс. Особливу увагу приділено аналізу проявів тривожності, фрустрації, агресивності та ригідності, які є індикаторами можливих ризиків порушення психологічного здоров’я педагогів. За допомогою діагностики психологічною методикою «Самооцінка тривожних станів» Г. Айзенка підтверджено, що соціальні трансформаційні процеси посилюють навантаження на психіку педагогів, формують потребу в розширенні системи професійної підтримки та запровадженні низки профілактичних заходів психогігієни. Визначено ефективні психологічні стратегії збереження та зміцнення психічного благополуччя: розвиток емоційного інтелекту, формування резильєнтності, підтримка позитивного психологічного клімату, підвищення рівня ресурсності та впровадження програм психологічного супроводу як на національному рівні, так і через ефективну діяльність психологічних служб системи освіти. У статті обґрунтовано, що підтримка психологічного здоров’я педагогічних працівників є необхідною умовою стійкого розвитку системи освіти в період соціальних змін та визначальним чинником ефективної професійної діяльності.

ПСИХОЛОГІЧНА КОРЕКЦІЯ ТРИВОЖНИХ РОЗЛАДІВ ОСОБИСТОСТІ В СИТУАЦІЇ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ

Ірина Ярославівна Мельничук, Сергій Костянтинович Мельничук — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті обґрунтовано, що тривала невизначеність, спричинена війною, вимушеною міграцією, соціально-економічною нестабільністю та кризовими суспільними змінами, виступає потужним психотравмувальним чинником, який значно підвищує ризики виникнення тривожних розладів особистості. Показано, що емоційні, когнітивні, поведінкові й соціально-психологічні наслідки впливу невизначеності є комплексними та проявляються в підвищеній напрузі, генералізованій тривозі, депресивних тенденціях, розвитку соціальній ізоляції та зниженні загальної якості життя. У статті представлено теоретичний аналіз феномену невизначеності та її ролі у формуванні тривожних розладів з опорою на сучасні зарубіжні та вітчизняні психологічні концепції. Окреслено психологічні механізми, через які невизначеність посилює тривожність: когнітивні викривлення, негативне прогнозування, внутрішній контроль небезпеки, емоційна нестабільність та недостатній рівень толерантності до неоднозначних ситуацій. Емпірична частина дослідження була спрямована на виявлення особливостей прояву нетерпимості до невизначеності та рівня тривожності. Отримані дані свідчать про те, що підвищена чутливість до невизначеності виступає одним із провідних предикторів розвитку тривоги. На основі теоретичних висновків і результатів емпіричного аналізу запропоновано комплексну модель психологічної корекції тривожних розладів особистості. Програма передбачає елементи позитивної психотерапії, когнітивно-поведінкового підходу, майндфулнес-практик, технік розвитку толерантності до невизначеності. Показано, що впроваджена корекційна програма сприяє зниженню рівня тривожності, підвищенню стресостійкості, розвитку емоційної регуляції. Матеріали статті можуть бути використані в практиці психологічного консультування, психотерапії та в системі психопрофілактики для роботи з особами, які перебувають у ситуаціях тривалого стресу й невизначеності.

ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ БАР’ЄРІВ СТУДЕНТІВ ПІД ЧАС ВЗАЄМОДІЇ З ПЕДАГОГОМ

Людмила Павлівна Московець — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті на основі теоретичного аналізу й узагальнення напрацювань вітчизняних дослідників з питання психологічних бар’єрів, а також досвіду міжнародних науковців з дослідження перешкод у взаємодії педагога зі здобувачами в освітньому процесі було представлено результати проведеного емпіричного дослідження психологічних бар’єрів, які виникають в освітньому процесі закладів вищої освіти. Зазначено, що психологічні бар’єри можуть деструктивно вплинути на ефективність взаємодії; зумовити негативні переживання страху, тривоги, провини; знизити результативність здобування вищої освіти; здійснити вплив на формування самооцінки, процес самореалізації та особистісне зростання. Від взаємостосунків студента з педагогом залежить його ставлення до вивчення навчальної дисципліни, освітнього процесу в закладі вищої освіти, майбутньої професії. У процесі дослідження за допомогою анкети було виявлено психологічні бар’єри, які виникають у студентів під час взаємодії з педагогами: емоційні, інтелектуальні, ціннісно-мотиваційні, вікові, поведінкові, естетичні, фізичні бар’єри. Встановлено, що найчастіше студенти переживають емоційні бар’єри, пов’язані зі страхами допустити помилку, страхом першої зустрічі, тоді як бар’єри, пов’язані із ситуаціями приниження, висміювання, негативними емоціями з боку викладача, було виявлено в незначної кількості респондентів. Досліджувані студенти також переживають інтелектуальні бар’єри, зумовлені складністю навчального матеріалу, великою кількістю інформації, що може бути пов’язано з відсутністю навичок систематичної інтелектуальної діяльності. З фізичними, віковими, мотиваційно-ціннісними, поведінковими бар’єрами з боку педагогів студенти зустрічаються нечасто, незначна частина (менше ніж 20 %) респондентів відмітили їх наявність. Найменш вираженою перешкодою у взаємодії учасників освітнього процесу є естетичні бар’єри, що свідчить про прийняття зовнішнього вигляду викладача як з боку студентів, так і навпаки. Запропоновано способи подолання психологічних бар’єрів, які є важливими у взаємодії як для педагога, так і для студента.

ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ САМОЕФЕКТИВНОСТІ УКРАЇНСЬКИХ ЖІНОК В УМОВАХ ВІЙНИ

Інга Ростиславівна Петровська — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

Статтю присвячено дослідженню психологічних чинників загальної та професійної самоефективності українських жінок у реально діючому воєнному контексті. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю виявлення внутрішніх психологічних ресурсів, які забезпечують здатність жінок зберігати активність, адаптивність і віру у власні можливості за екстремальних життєвих обставин. У дослідженні взяли участь 90 жінок віком від 20 до 52 років різних професійних груп. Використано комплекс валідних і надійних психодіагностичних методик, спрямованих на оцінювання особистісних рис, резильєнтності, локусу контролю, емоційного фону, задоволеності життям, а також показників загальної та професійної самоефективності. Для виявлення провідних чинників самоефективності використано метод множинного регресійного аналізу. Встановлено, що загальна самоефективність жінок в умовах війни найбільшою мірою зумовлена позитивними формами мислення, оптимістичним емоційним фоном, внутрішнім локусом контролю, відкритістю новому досвіду, домінантністю, сумлінністю, інтелектуальною ефективністю, позитивним самоставленням, благополуччям та узгодженістю між поставленими й досягнутими цілями. Негативними предикторами загальної самоефективності виступають сензитивність і зовнішній локус контролю. Професійна самоефективність жінок значною мірою зумовлена рівнем резильєнтності, незалежності, самоприйняття, інтересу до життя, відкритості новому досвіду, домінантності, сумлінності, інтелектуальної ефективності й узгодженості життєвих цілей. Негативний вплив на професійну самоефективність мають емоційна нестійкість і надмірна гнучкість. Виявлено наявність спільних (базових) чинників загальної та професійної самоефективності, до яких належать відкритість новому досвіду, домінантність, сумлінність, інтелектуальна ефективність та узгодженість цілей. Водночас визначено специфічні детермінанти кожного виду самоефективності: для загальної – емоційно- ціннісні ресурси (віра, надія, оптимізм, позитивний емоційний фон), а для професійної – особистісна стійкість (резильєнтність), автономність та інтерес до життя. Отримані результати поглиблюють наукові уявлення про психологічні чинники самоефективності жінок у кризових умовах і мають важливе практичне значення для розроблення програм психологічної підтримки, спрямованих на підвищення стресостійкості, професійної адаптації та психологічного добробуту українських жінок в умовах війни.

ТЕОРЕТИЧНА МОДЕЛЬ РЕЗИЛЬЄНТНОСТІ СТУДЕНТІВ

Вадим Миколайович Рудь — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

Резильєнтність як здатність індивідів, груп або систем адаптуватися, відновлюватися й досягати успіху в умовах стресу, невизначенності або змін набуває особливої актуальності в сучасних умовах, у наукових дослідженнях цей термін усе частіше вживається в контексті психології, підприємництва, соціології та екології, адже це ключовий soft skill, особливо для сучасної молоді. Резильєнтність виступає ключовим предиктором академічного успіху, психічного благополуччя та майбутньої професійної ефективності здобувачів вищої освіти. Незважаючи на значну кількість досліджень, присвячених резильєнтності загалом, існуючий науковий дискурс виявляє значний дефіцит спеціалізованих, контекстуалізованих теоретичних моделей, які б комплексно пояснювали механізми резильєнтності саме в умовах здобуття вищої освіти. У статті представлено теоретичну модель резильєнтності студентів, що інтегрує диспозиційні ресурси особистості, процесуальні механізми адаптації та соціально-екологічні модератори. Модель побудована на основі когнітивно-оціночної теорії стресу (Р. Лазарус і С. Фолкман), ресурсного підходу (С. Гобфолл) і динамічних моделей розвитку (А. Мастен, Дж. Бонанно). Центральним елементом виступає когнітивна оцінка ситуації як загрози або виклику, що визначає вибір копінг-стратегій. Соціально-екологічні фактори розглядаються як контекстуальні умови, що впливають як на формування стресора, так і на ефективність адаптаційної відповіді. Особливу увагу приділено механізму зворотного зв’язку, який реалізується у двох варіантах: (1) інтеграція досвіду та розвиток (у разі адаптивного результату), (2) переоцінка з ризиком регресу або компенсаторного зростання (у разі дезадаптації). Така структура моделі дає змогу враховувати не лише факт подолання стресу, а і якість його осмислення та наслідки для особистісного зростання. Модель є методологічно гнучкою, контекстно чутливою та придатною до подальшої операціоналізації в емпіричних дослідженнях, психодіагностиці й освітньому консультуванні.

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ РОЗВИТКУ РЕЗИЛЬЄНТНОСТІ ПІДЛІТКІВ В УМОВАХ ВІЙНИ

Алла Іванівна Стеценко, Людмила Василівна Пінчук — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснено теоретико-емпіричне дослідження соціально-психологічних чинників, що зумовлюють розвиток резильєнтності у підлітків в умовах воєнного стану. Резильєнтність розглядається як ключова психологічна характеристика, що забезпечує збереження та відновлення психічного здоров’я особистості в умовах дії екстремальних стресогенних чинників, до яких належить війна. У статті проаналізовано сучасні наукові підходи до визначення поняття «резильєнтність», висвітлено її змістову багатогранність у контексті психологічної стійкості, адаптаційного потенціалу та здатності до конструктивного подолання кризових життєвих ситуацій. Особливу увагу приділено віковим особливостям психосоціального розвитку підлітків, адже саме цей період характеризується високою чутливістю до зовнішніх впливів, активним становленням особистісної ідентичності та формуванням системи цінностей. У кризових умовах війни ці процеси зазнають додаткового навантаження, що зумовлює потребу в науковому вивченні чинників, які можуть сприяти або перешкоджати розвитку резильєнтності. У межах емпіричного дослідження було проаналізовано вплив таких соціально-психологічних чинників, як родинна підтримка, згуртованість соціального середовища, рівень емоційної безпеки, соціальна залученість, наявність значущих дорослих у житті підлітків, участь в освітніх і громадських ініціативах. Дослідження охоплювало підлітків з різних регіонів України, включно з територіями, що зазнали безпосередніх наслідків бойових дій. Отримані дані підтвердили важливість соціального контексту як чинника, що може або підсилити або знизити прояви резильєнтності в підлітковому віці. Подано стислі практичні рекомендації для фахівців, що працюють з підлітками в кризових умовах: формування навичок саморегуляції, підтримка позитивного образу «Я», створення безпечного середовища та зміцнення соціальних зв’язків. Підкреслюється важливість системної взаємодії всіх учасників соціального оточення в процесі розвитку резильєнтності.

СІМЕЙНИЙ ЕМОЦІЙНИЙ КЛІМАТ ЯК ЧИННИК СТАНОВЛЕННЯ САНОГЕННОГО МИСЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ ЮНАЦЬКОГО ВІКУ

Христина Богданівна Цьомик — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснено теоретичний огляд ролі сімейного емоційного клімату у формуванні саногенного мислення в юнацькому віку, особливо в умовах сучасних викликів, як-от війна та кризові ситуації. Обґрунтовано актуальність теми з огляду те, що психічне здоров’я молоді потребує розвитку адаптаційних механізмів, зокрема саногенного мислення – системи переконань і стратегій, спрямованих на збереження психічної рівноваги та подолання труднощів. Саногенне мислення розглядається як інтегрована система когнітивних, рефлексивних, емоційно-регуляційних, ціннісно-мотиваційних і соціально-комунікативних компонентів, які забезпечують здатність особистості до конструктивного переосмислення досвіду, саморегуляції та особистісного зростання. Особливу увагу приділено аналізу чинників, що впливають на розвиток цього типу мислення, серед яких соціальна безпека, продуктивні взаємодії та відчуття соціальної значущості. Доведено, що сімейний емоційний клімат виступає ключовим контекстом, у якому найповніше реалізуються зазначені чинники. Підтримуюча, довірлива та безпечна атмосфера в сім’ї сприяє активізації саногенного мислення, тоді як конфліктні, холодні або дезорганізовані відносини можуть гальмувати його розвиток і спричиняти формування непродуктивних когнітивних схем. Здійснено огляд наукових позицій до вивчення саногенного мислення та сімейного емоційного клімату, які підкреслювали, що саногенне мислення – це цілісна когнітивно-емоційна система, спрямована на збереження і зміцнення психічного та фізичного здоров’я через усвідомлену оцінку стресових ситуацій і вибір адаптивних стратегій поведінки. Його розвиток тісно пов’язаний з емоційним кліматом сім’ї: підтримуюча, тепла й довірлива атмосфера сприяє формуванню конструктивних установок, саморегуляції та стійкості до стресу, тоді як конфліктний або емоційно холодний клімат може обмежувати розвиток саногенних стратегій. У висновках підкреслено, що сприятливий сімейний клімат створює необхідні умови для становлення психологічно стійкої, самоорганізованої та життєздатної особистості, здатної ефективно протистояти стресовим впливам і зберігати внутрішню рівновагу.

РОЗВИТОК ЖИТТЄСТІЙКОСТІ ТА АДАПТИВНОГО ПОТЕНЦІАЛУ РЕЛІГІЙНОЇ ОСОБИСТОСТІ В КРИЗОВИХ УМОВАХ: ДОСВІД РЕАЛІЗАЦІЇ ІНТЕГРАТИВНОЇ ПСИХОКОРЕКЦІЙНОЇ ПРОГРАМИ

Денис Олександрович Шпак, Ольга Василівна Фролова — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті висвітлено результати формувального експерименту, спрямованого на емпіричну перевірку ефективності Програми гармонізації психологічного здоров’я членів протестантських спільнот України. Експеримент реалізовано за класичним планом для двох рандомізованих груп із попереднім і підсумковим тестуванням, у якому взяли участь 264 респонденти – представники євангельських церков м. Одеси та м. Миколаєва. Програма тривала два місяці й включала два духовно-психологічні ретрити з подальшою індивідуальною та груповою підтримкою. Діагностичні вимірювання проводилися за показниками поведінкової регуляції, комунікативного потенціалу, суїцидального ризику та життєстійкості з використанням критерію Манна – Уїтні для оцінки статистичної достовірності результатів. Встановлено наявність статистично значущих позитивних змін у всіх ключових параметрах адаптивності серед учасників експериментальної групи: підвищення показників поведінкової регуляції (U = 10640,0; p < 0,01), комунікативного потенціалу (U = 11902,0; p < 0,01), зниження суїцидального ризику (U = 5841,0; p < 0,01) і зростання рівня життєстійкості (U = 10767,5; p < 0,01). Отримані результати підтверджують ефективність авторської Програми як цілісного психокорекційного механізму, що сприяє гармонізації внутрішнього стану, активізації саморегуляційних ресурсів і зміцненню психологічної стійкості в умовах соціальних трансформацій. Зроблено висновок про доцільність упровадження Програми в практику психологічного супроводу релігійних спільнот як інноваційного засобу підвищення рівня психологічного здоров’я в умовах війни та поствоєнного відновлення.

ПСИХОЛОГІЧНА ПІДТРИМКА ПІД ЧАС ПОВЕРНЕННЯ З ВІЙНИ: ІНТЕРПРЕТАЦІЯ РАННІХ ІДЕЙ ЕРІКА БЕРНА У СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ КОНТЕКСТІ

Ганна Юріївна Яворська — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснено аналіз публіцистичного тексту Еріка Берна «When Johnny Comes Marching (Nervously) Home» як раннього джерела формування психосоціальних принципів підтримки військових, які повертаються з війни. Робота фокусується на тому, як Ерік Берн описує адаптацію не лише як індивідуальний, а передусім як соціальний процес, що залежить від реакцій оточення, готовності громади до прийняття військових та зміни культурних очікувань щодо їхніх емоційних реакцій. Здійснено контент-аналіз основних ідей статті, виокремлено тези, які згодом стали складовою транзакційного аналізу: непатологізуюче ставлення, значення підтримувальних транзакцій, повага до автономії та життєва позиція «Я-ОК / Ти-ОК». Показано, що Ерік Берн уже у 1940 році звертав увагу на роль сім’ї, громади та соціальних норм у процесі повернення до мирного життя. Порівняння з сучасними українськими та міжнародними дослідженнями свідчить, що описані Еріком Берном принципи узгоджуються з актуальними моделями травмоінформованої допомоги та підходами, які розглядають реадаптацію як багатовимірний процес. У статті підкреслюється, що для України, де значна кількість військових повертається у середовище з високими соціальними очікуваннями та суперечливими наративами, ідеї Еріком Берна мають особливу цінність. Вони дозволяють переосмислити роль суспільства у підтримці ветеранів та формують підґрунтя для впровадження системних підходів, у яких психологічна допомога поєднується з розвитком емпатійної та обізнаної громади. Зроблено висновок про важливість інтеграції міжособистісної, сімейної та соціальної підтримки в сучасні українські програми реінтеграції. Аналіз підкреслює цінність історичних джерел для розробки сучасних підходів до психологічної підтримки ветеранів та відкриває перспективи для подальших досліджень соціально-психологічних механізмів їхньої реадаптації.

ПРАЛОГІЧНА СУТНІСТЬ ПСИХІКИ СУБ’ЄКТА: МЕХАНІЗМИ ГЛИБИННОГО ПІЗНАННЯ

Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті розкрито пралогічну сутність психіки, котра відзначається відсутністю суперечностей, на відміну від логічного мислення. Зосереджено увагу на архаїчному спадку психіки, який постає базовим носієм пралогічних закономірностей її функціонування. В емпіричній частині статті здійснено аналіз проявів пралогічного мислення, притаманного сучасній людині, поза її обізнаністю. Пралогічне мислення набуває «спостережуваності» за умов візуалізації психіки, яке реалізується через семантично-малюнкову самопрезентацію учасників психокорекційного процесу. Розкриття смислових параметрів «пралогічності» потребує психоаналітичного опрацювання тематичних психомалюнків, що й презентує ця стаття. Пралогічне мислення спроможне актуалізуватись у ситуації опредметнення психіки та подальшого аналітико-діалогічного аналізу, здійснюваного з урахуванням механізму партиципації. Психоаналітичний аналіз засвідчує, що пралогічне мислення, будучи вихідною формою осмислення досвіду, детермінує спосіб переживання суб’єктом власного внутрішнього світу, де суперечності не усвідомлюються як дисонанс, а виступають як «норма» первинної організованості психіки. Саме внаслідок такого пралогічного засвоєння досвіду формуються глибинні смислові матриці, які сприяють фіксації внутрішнього конфлікту. У подальшому суперечності виконують функцію прихованого регулятора поведінки, не допускаючи логічного осмислення власної психічної реальності. Заявлено, що пралогічне мислення у своїй глибинній структурі не лише визначає спосіб функціонування психіки на несвідомому рівні, а й формує підґрунтя для появи внутрішніх суперечностей, які, будучи стабілізованими, детермінують особистісні труднощі та деструктують логічні компоненти мислення в соціально-перцептивному континуумі. З’ясовано роль механізму партиципації як способу об’єктивування смислу, котрий задається опредметненням психіки й описом смислової структури пралогічного мислення, в динаміці психокорекційного процесу АСПП.