Наукові записки. Серія: Психологія

РОЛЬ ПСИХОТЕРАПІЇ В РЕАБІЛІТАЦІЇ ПІСЛЯ ТРАВМАТИЧНИХ ОБСТАВИН

Наталія Абрамян , Олег Блінов — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

Стаття присвячена вивченню ролі психотерапії в реабілітації після травматичних обставин. У статті окреслено сутність поняття психотерапії. Звернуто увагу на його багатогранність і збірний характер, що суттєво ускладнює трактування досліджуваної дефініції. Наголошено на тому, що психотерапія не є альтернативою медикаментозному втручанню чи іншим видам реабілітації, а, навпаки, гармонійно вплітається в загальний реабілітаційний процес. Перелічено ситуації, у яких психотерапія використовується як самостійний метод лікування (стрес, тривожність, труднощі в стосунках, низька самооцінка чи особистісний розвиток тощо). Наведено випадки використання психотерапії як одного з методів лікування в рамках реабілітаційного процесу, а саме: психічні розлади, стрес і кризи, особистісні проблеми, міжособистісні конфлікти, адикції, хронічні захворювання, психосоматичні розлади, травми й наслідки насильства тощо. Наголошено на ефективності використання психотерапії після травматичних подій. Подано визначення травматичної події як такої, за якої людина вважає, що була явна загроза для її життя/здоров’я чи для життя/здоров’я близької людини, або людина впевнена чи думала, що це явна загроза. Схематично зображено виникнення психологічних станів після травматичних обставин (у часовому вимірі): від гострої стресової реакції до хронічного посттравматичного стресового розладу. Подано коротку характеристику психологічних станів, які можуть виникати після травматичних обставин (гостра стресова реакція, гострий стресовий розлад, гострий посттравматичний синдром і хронічний посттравматичний синдром), а також психотерапевтичні методи, які доцільно використовувати з метою їх подолання. Узагальнено функції, які виконує психотерапія в процесі реабілітації після травматичних обставин, а саме: емоційну стабілізацію, опрацювання травматичних спогадів, зменшення психосоматичних проявів, підтримку на етапі адаптації, роботу з довгостроковими наслідками травми, профілактику вторинних розладів тощо.

ОСНОВНІ ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ МЕТАКОГНІТИВНОГО МОНІТОРИНГУ ЯК РЕГУЛЯТИВНОЇ ОСНОВИ МЕТАПІЗНАННЯ (НА ПРИКЛАДІ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ-РОЗВІДНИКІВ)

Марія Августюк , Валерій Борисенко — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

Стаття присвячена вивченню особливостей метакогнітивного моніторингу в контексті метапізнання. Зокрема, узагальнені основні науково-психологічні підходи до характеристики метакогнітивного моніторингу як регулятивної основи метапізнання. За допомогою теоретичних і порівняльних методів аналізу ми узагальнили основні постулати тлумачення терміна метакогнітивного моніторингу, його види, структуру, чинники точності, роль і місце в системі саморегульованого навчання/пізнання, зв’язок із метакогнітивним контролем. Необхідність вивчення теоретичних і методологічних аспектів зумовлена особливостями метакогнітивного моніторингу як регулятивної основи метапізнання загалом і необхідності дослідження його ролі на прикладі майбутніх офіцерів-розвідників зокрема. Можна стверджувати про важливість і неоднозначність ролі метакогнітивного моніторингу в системі метапізнання. Як навичка, якої можна навчитися, метакогнітивний моніторинг є здатністю до здійснення впливу на регуляцію пізнання, оцінювання засвоєння інформації, поточного стану пізнавальної діяльності, а також процесу й результату виконання того чи того когнітивного завдання безпосередньо в парадигмі саморегульованого навчання/ пізнання. Точність метакогнітивного моніторингу є ефективною в контексті співвідношення знань, умінь, навичок, можливостей пам’яті, процесу й результатів виконання/розуміння з характеристиками інформації, особистісними, когнітивними, метапізнавальними особливостями, індивідуально-психологічними відмінностями: що точнішим є моніторинг, то ефективнішою є регуляція навчальної/пізнавальної діяльності. Отримані результати продовжують розширювати проблемні аспекти метакогнітивного моніторингу як регулятивної основи метапізнання з визначенням його структурно-рівневої основи та перенесенням сфери вивчення на майбутніх офіцерів-розвідників.

ПСИХОЛОГІЧНЕ КОНСУЛЬТУВАННЯ СТУДЕНТІВ У ПЕРІОД АДАПТАЦІЇ ДО УМОВ НАВЧАННЯ

Ксенія Андросович , Тамара Кривоніс , Оксана Войцеховська , Інга Полілуєва — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

У статті розглядається проблема соціально-психологічної адаптації до навчання в закладах вищої освіти (ЗВО) студентів молодших курсів. Консультування в університетах і функціонування студентських служб передбачає розуміння закономірностей навчання, зростання й розвитку студентів. Перший рік навчання у виші стає серйозним випробуванням для студентів через велику кількість змін у звичному житті, до яких необхідно швидко пристосовуватися. Процес адаптації торкається кількох сфер життя вчорашнього школяра й вимагає від нього значних зусиль і психофізіологічних витрат. Індивідів, які не впоралися з труднощами перехідного періоду, відрізняє байдужість до навчання та суспільного життя, девіантна поведінка, сумніви щодо правильності обраного професійного шляху, труднощі у взаєминах з однокурсниками й наставниками. Унаслідок цього в таких студентів спостерігаються високий рівень емоційного напруження, підвищена тривожність, занижена самооцінка, апатія, песимізм, депресивні розлади, які ускладнюють їхній професійний та особистісний розвиток. У зв’язку з цим дослідження соціально-психологічних проблем студентів-першокурсників з метою надання їм якісної психологічної допомоги в адапnації до нових умов є актуальним, оскільки сприяє підвищенню їхньої самооцінки, духовному та професійному зростанню особистості, а отже, ефективності системи вищої освіти загалом. Реалізацію Програми адаптації учнів першого курсу у ЗВО можна вважати успішною та ефективною, якщо досягнуто таких результатів: створено єдине адаптаційне середовище університету, що сприяє оптимізації процесу адаптації учнів першого курсу до умов навчання в ЗВО; здійснено інтеграцію учнів у соціокультурне середовище; учнів залучено до молодіжної політики; знижено процеси дезадаптації різного рівня; досягнуто стійких результатів у навчальній діяльності; підвищено показники безпеки контингенту; створено гармонійну систему соціальних взаємин у студентських колективах.

МЕТОДОЛОГІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ КОРЕКЦІЇ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ

Наталія Гуртовенко — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

Аналіз наукових літературних джерел дає змогу зробити висновки, що нині поєднання знань психологічної науки цілком закономірно зумовлює більш ширше вивчення поняття «поведінка». У сучасних дослідженнях структура поведінки розглядається з позиції взаємопов’язаних рівнів, а саме: мотивація, яка схиляє до поведінкових проявів; емоційні процеси, що суттєво забарвлюють поведінку особистості; поведінкова саморегуляція; обробка інформації за допомогою пізнання; а також зовнішні прояви та діяльність. Низка вчених стверджує, що в разі надання допомоги важливо дотримуватися основних принципів поведінкової корекції – найзагальніших вимог до діяльності фахівця. Ми вважаємо, що реалізація діяльнісного підходу як основи методологічного принципу єдності свідомості й діяльності дає нам змогу звернутися до теоретичного аналізу реальної життєдіяльності людини, особистості, оскільки в основі всіх її проявів лежить свідоме предметно-чуттєве перетворення навколишнього світу. Корекція поведінкових проявів уважається найбільш відповідною та найбільш ефективною формою психологічного впливу на особистість, що має поведінку з відхиленнями. Вона відносно націлена на якісні зміни поведінки й має виражений практичний характер. Поведінкове психологічне втручання добре поєднується з фармакотерапією. Такий вплив має низку переваг, а саме: досить широкий перелік можливостей, наочність результатів і відносну короткочасність методу. Саме емоційна невизначеність і пов’язана з нею саморегуляція досить часто супроводжуються негативними емоційними проявами або ж розладами емоцій (агресія, депресія). Головну роль у появі та прояві девіантної поведінки має виникнення тривожності. Такі проблеми призводять до труднощів із релаксацією (розслабленням) і саморегуляцією. Негативний вплив також позначається на регуляції довільної діяльності, а саме: плануванні, оцінюванні й самоконтролі. У свою чергу, процес саморегуляції може бути порушений унаслідок індивідуальних особливостей, а саме: недорозвиненої регуляції мовлення, низької рефлексивності, низького рівня самооцінки.

ПІЗНАННЯ ЯК ЗАСАДНИЧЕ ПІДҐРУНТЯ ВИКОРИСТАННЯ НЕВЕРБАЛЬНИХ МЕТОДІВ У ПСИХОКОРЕКЦІЙНОМУ ПРОЦЕСІ ІЗ ЖІНКАМИ В Е КЗИЛІ

Олена Дерполюк — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

Стаття присвячена дослідженню механізмів пізнання та їхньої інтеграції в невербальні методи психокорекції, зокрема в психокорекційному процесі із жінками у вимушеній міграції. На основі гносеологічного підходу проаналізовано основні рівні пізнання – чуттєве, емоційне та раціональне, які уможливлюють самопізнання й метапізнання. Пізнання розглядається не лише як теоретична категорія, а і як практичний інструмент для гармонізації внутрішнього світу, набутого травматичного досвіду й адаптації до нових життєвих умов. У статті висвітлюється метапізнання, яке включає самоусвідомлення та децентрацію, як ключовий механізм інтеграції пізнавального досвіду. Самоусвідомлення визначається як здатність свідомо рефлексувати над власними думками, емоціями та діями, а децентрація – як можливість виходу за межі егоцентричного сприйняття, що сприяє перегляду суб’єктивних інтерпретацій і покращенню адаптаційних стратегій. Особливу увагу приділено розподілу децентрації на когнітивну, афективну та змістову сфери, які забезпечують осмислення міжособистісних і внутрішніх процесів. У статті розкрито практичну значущість невербальних методів психокорекції, акцентовано увагу на активних медитаціях Ошо й арттерапевтичних напрямах як інструментах невербальної психокорекції, що сприяють інтеграції чуттєвого, емоційного й раціонального досвіду. Особливо актуально для жінок в екзилі, які стикаються з емоційними й соціальними викликами, охарактеризовано методи, що забезпечують ефективність корекції без необхідної вербалізації. Зазначено, що невербальні методи психокорекції сприяють відновленню жінок у вимушеній міграції, відновленню зв’язку з тілом, інтеграції життєвого досвіду та збереженню власної ідентичності.

ЧИННИКИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕЗИЛЬЄНТНОСТІ: ПРОЦЕСУАЛЬНА ПСИХОДІАГНОСТИКА ТА ГЛИБИННА ПСИХОКОРЕКЦІЯ

Наталія Дметерко — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

У статті порушено проблему чинників психологічної резильєнтності особи, їх психодіагностики та глибинної психокорекції. Показано, що чинниками, які блокують розвиток психологічної резильєнтності як особистісної властивості й процесу подолання та відновлення після стресових ситуацій, є особистісна проблема (внутрішня суперечливість психіки) і психологічні захисти, що мають глибинно-психологічні витоки. Свідченням особистісної проблеми є амбівалентність почуттів, підвищена тривожність, агресія, почуття провини, почуття меншовартості тощо. Ці негативні переживання будуть лише посилювати вплив стресових ситуації або життєвих негараздів, у яких може опинитися людина, ослаблювати її адаптивні можливості, блокувати здатність до відновлення. У зв’язку із цим розвиток психологічної резильєнтності як особистісної властивості, характеристики людини розглянуто в контексті глибинно-психологічного пізнання внутрішньої суперечливості психіки (особистісної проблеми). Глибинно-психологічне пізнання ґрунтується на методології психодинамічного підходу, який розвивається в дослідженнях академіка НАПН України Т.С. Яценко. Психодинамічний підхід презентує закономірності функціонування цілісної психіки у взаємозв’язку сфер свідомого й несвідомого. Психодинамічна методологія визначає принципи організації та методи глибинно-психологічного пізнання. Показано, що глибинно-психологічне пізнання характеризується єдністю психодіагностики і психокорекції, які мають процесуальний характер і реалізуються в ході діалогічної взаємодії психолога з респондентом на основі аналізу й інтерпретації висловлювань останнього з використанням візуалізованих репрезентантів, зокрема комплексу тематичних психомалюнків, неавторських малюнків, опредметнених репрезентантів.

ПСИХОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ СПРАВЕДЛИВОСТІ В СОЦІАЛЬНИХ ВЗАЄМОДІЯХ ПІДЛІТКІВ

Лілія Клочек , Євгеній Козін — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

У статті презентуються результати вивчення проблеми розвитку психологічних механізмів справедливості в соціальних взаємодіях підлітків. Зазначається, що ознакою підліткового віку є лібералізація цінностей, що позначається на моральних виявах особистості, яка зростає, й особливостях взаємодій з навколишніми людьми. Актуалізується проблема побудови чесних, правдивих взаємин зі значущими іншими – ровесниками, батьками, учителями – на засадах справедливості. Згідно з науковими поглядами авторів, її досягнення в соціальних взаємодіях підлітка забезпечується завдяки активізації психологічних механізмів ціннісної рефлексії, соціальної ідентифікації, ціннісної саморегуляції. У роботі психологічні механізми розглядаються як способи перетворень ціннісної сфери особистості підлітка, що зумовлюють розвиток моральної якості справедливості, яка об’єктивується в процесі його соціальних взаємодій з іншими людьми. Зазначається, що завдяки механізму ціннісної рефлексії активізуються процеси розвитку ціннісної самосвідомості особистості, яка зростає. Рефлексуючи на себе як носія цінності справедливості, підліток осмислює та переосмислює свою ціннісну орієнтацію, визначається з правильністю морального вибору й окреслює вектор побудови соціальних взаємодій з іншими людьми. Механізм соціальної ідентифікації розглядається як такий, що «запускає» встановлення підлітком емоційних зв’язків з навколишніми, сприяє розвитку здатності перейматися їхніми інтересами й переживаннями, розуміти та приймати особистісну позицію кожного, налагоджувати діалогічність у взаємодіях. Зауважується, що ціннісна саморегуляція активізує процес довільного керування підлітком власними діями та вчинками згідно з прийнятими в суспільстві нормами справедливості у взаємодії з іншими людьми. Здійснивши ціннісну рефлексію, виявивши себе як суб’єкт ідентифікації зі значущими для себе навколишніми людьми, удаючись до ціннісної саморегуляції, він досягає гуманізації міжособистісних взаємин.

ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЛОГІЧНИХ СТАНІВ БАТЬКІВ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

Наталія Кушнір — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

У статті проаналізовано психологічні стани батьків, які виховують дітей з особливими освітніми потребами (ООП), з урахуванням впливу хронічного стресу, емоційного вигорання й утоми. З’ясовано, що вивчення цієї проблематики зумовлено викликами, що зростають, сучасного суспільства, що пов’язані з інноваційними змінами в освітньому середовищі та соціальною ізоляцією таких сімей. Актуальність теми підсилюється потребою у своєчасному впровадженні ефективної психолого-педагогічної підтримки, яка сприятиме покращенню якості життя батьків і дітей. Аналіз даних дослідження засвідчив, що більшість батьків перебувають у стані підвищеного стресу, який супроводжується емоційним виснаженням і депресивними проявами. Більшість із них демонструє тенденцію до уникнення травматичних ситуацій, що посилює їхню соціальну ізоляцію. Визначено, що втома й виснаження є поширеними серед респондентів, що зумовлено високими фізичними та психоемоційними навантаженнями під час догляду за дітьми. Виявлено, що симптоми емоційного вигорання проявляються у вигляді хронічної втоми, зниження емпатії до навколишніх і негативного оцінювання власних досягнень. Дослідження підтверджує, що основними чинниками емоційного вигорання є соціальна ізоляція, потреба в адаптації до специфічних вимог дитини й обмеженість можливостей для відновлення психоемоційного стану. Наслідки хронічного стресу та виснаження включають депресивні розлади, погіршення емоційного стану й зниження якості життя. Виявлено, що найбільш вразливою групою є батьки, які виховують дітей із важкими формами порушень розвитку. Вони демонструють значно нижчий рівень адаптаційних можливостей, а також підвищений ризик розвитку психосоматичних симптомів, зокрема порушень сну, апатії, емоційного виснаження. Крім того, у цих батьків виявляється тенденція до обмеження соціальних контактів, що сприяє поглибленню психологічних труднощів. Підкреслено, що для подолання вищеописаних проявів необхідне застосування комплексного підходу до їх профілактики й подолання, що включає як психологічну, так і соціальну підтримку сімей із дітьми з ООП.

ЗНАЧУЩІСТЬ ШЛЮБНО-СІМЕЙНИХ ЦІННОСТЕЙ У ФОРМУВАННІ ОСОБИСТОСТІ В ПЕРІОД РАННЬОЇ ДОРОСЛОСТІ

Людмила Лисенко , Вікторія Якименко — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

У статті представлено результати дослідження проблеми формування шлюбно-сімейних цінностей в осіб у період ранньої дорослості. Цінності сімейного життя є інтегрованим утворенням, що включає позитивну мотивацію до створення сім’ї, розвиток якостей сім’янина, емпатійних якостей, які дають змогу розуміти партнера і створити конструктивну поведінку у взаєминах. Сімейні цінності являють собою сукупність уявлень, що здійснює вплив на вибір організації сімейного життя, способів життєдіяльності та взаємодії, які схвалюються чи культивуються в сімейному середовищі. У сучасному суспільстві з’являються тенденції до створення альтернативних моделей сім’ї, змінюється сенс цінностей, що зумовлює актуальність проблеми. За результатами проведених психодіагностичних методик під час аналізу даних визначено домінування таких життєвих цінностей, як саморозвиток, духовне задоволення й власний престиж. Одержані дані свідчать, що система цінностей у групі досліджуваних є досить розвиненою, що підтверджує позитивні тенденції формування особистості, зрілості й готовності молодих людей до сімейного життя. На основі аналізу результатів дослідження за методикою «Рольові очікування та домагання» можна зазначити, що вагоме значення для успішної побудови подружніх стосунків мають показники особистісної ідентичності, певної спільності інтересів і важливою є підтримка в сім’ї, що підтверджується високими показниками за емоційно-психотерапевтичною шкалою. Значущою в сімейному житті є господарсько-побутова сфера, орієнтована на високі очікування в галузі побудови сімейних стосунків. На основі проведеного дослідження з теми особливостей шлюбно-сімейних цінностей можна пояснити механізми її впливу на становлення особистості молодих людей і розробити рекомендації із цієї проблематики.

ПСИХОЛОГІЧНА СЛУЖБА ЗАКЛАДУ ОСВІТИ ЯК КЛЮЧОВИЙ КОМПОНЕНТ ПІДТРИМКИ МЕНТАЛЬНОГО ЗДОРОВ’Я СТУДЕНТА В УМОВАХ ВІЙНИ

Оксана Литвиненко — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

У статті досліджується роль психологічної служби закладу освіти в підтримці ментального здоров’я студентів в умовах війни. Описано основні психологічні труднощі для ментального здоров’я особистості внаслідок переживання стресу, пов’язаного з військовими діями та їх наслідками. Досліджено важливість надання психологічної підтримки студентської молоді фахівцями психологічної служби. Проаналізовано причини вразливості психічного стану саме студентської молоді під час військових дій. Психологічна служба відіграє ключову роль у забезпеченні емоційної підтримки, профілактики, кризової інтервенції та підтримки сімей студентів. Особлива увага приділяється викликам, що виникають у період війни, зокрема тривожності, депресії, посттравматичному стресовому розладу й соціальній ізоляції серед молоді. Військові дії та соціальна нестабільність створюють додатковий тиск на студентів, що впливає на їхній емоційний стан та академічну успішність. Методи підтримки, які використовує психологічна служба, включають терапевтичні сесії, релаксаційні техніки, психоедукацію та організацію груп взаємопідтримки. Інформування й залучення батьків до процесу підтримки ментального здоров’я студентів є важливим аспектом роботи служби. Стаття також розглядає перспективи розвитку психологічної служби, включаючи використання онлайн-консультацій, мобільних додатків для саморегуляції та співпрацю з міжнародними організаціями для покращення ефективності надання психологічної допомоги. Підкреслено важливість інноваційних підходів і технологій, які дають змогу забезпечити доступ до психологічної підтримки навіть у віддалених регіонах. Інтерактивні тренінги й дистанційна допомога сприяють залученню студентів і покращенню їхнього емоційного стану. Наведено приклади способів надання психологічної підтримки за допомогою додатків і платформ. Висновок статті акцентує на необхідності підтримки та розвитку психологічних служб у закладах освіти для забезпечення ментального здоров’я студентів в умовах війни, що є критично важливим для їхнього благополуччя й успішного навчання.

РОЗВИТОК ДУХОВНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ОСОБИСТОСТІ ЗАСОБАМИ ПОЗИТИВНОЇ ПСИХОТЕРАПІЇ

Ірина Мельничук — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

У статті висвітлено наукові підходи до розвитку духовної сфери особистості. Духовний потенціал розглядається як внутрішній ресурс людини, який визначає її здатність до самопізнання, розвитку, самовдосконалення та взаємодії з вищими цінностями й сенсами. Він включає емоційний, інтелектуальний, духовний, моральний, культурний та етичний аспекти, які сприяють усвідомленню себе і свого місця у світі. Обґрунтовано доцільність використання методу позитивної психотерапії для становлення, розвитку й корекції духовної сфери особистості. Розкрито специфіку використання методу позитивної психотерапії для духовного розвитку особистості, наведено приклади технік, які може використати психолог у роботі з клієнтом. У методі позитивної психотерапії духовний потенціал активізується через фокус на ресурсах людини, розвиток гармонії, усвідомлення цінностей і сенсу життя, через практики саморефлексії. Основними складниками позитивної психотерапії є такі: рositum-підхід, що базується на принципі надії до позитивного вирішення будь-якої проблеми; психодинамічний диференційний аналіз змісту конфліктів, що базується на принципі балансу актуальних і базових здібностей «знати» й «любити»; п’ятикроковій стратегії психотерапевтичної допомоги на основі принципу самодопомоги. Для гармонізації та духовного розвитку людини рекомендовано застосовувати методи й техніки позитивної психотерапії, які спрямовані на розвиток розуміння та приймання себе, усвідомлення свого потенціалу, перспектив розвитку й духовного самовдосконалення. Метод спрямований на навчання створення майбутнього через усвідомлене прийняття повсякденних обставин. Прийняття повної відповідальності за своє життя дає змогу клієнту здійснювати конкретні дії для трансформації власної реальності. Позитивна психотерапія допомагає людині зрозуміти, як вона може активно впливати на своє життя, змінити свої звички і ставлення для досягнення гармонії й розвитку духовного потенціалу.

ТЕОРІЇ ТА МОДЕЛІ СУБ’ЄКТИВНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ: КЛАСИЧНІ Й СУЧАСНІ ПІДХОДИ

Ірина Пуденко — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

Суб’єктивне благополуччя (СБ) людини робить вагомий внесок у підтримку фізичного та психічного здоров’я, а також у позитивне функціонування. Літератури на цю тематику достатньо, але, так як напрям у психології ще зовсім новий, хоча бере свої витоки ще з Античності, ця інформація не структурована й неоднозначна. Новий напрям – нові дослідження, нові відкриття й перспективи. Сьогодні українці перебувають у важкій суспільно нестабільній ситуації, яка негативно відбивається як на фізичному здоров’ї, так і на психологічному благополуччі. Щодня жителі країни перебувають у стані соціальної нестабільності й невизначеності, що виникають через необхідність учитися жити в умовах воєнних подій. Багато зовнішніх факторів впливає на психічний стан особистості, але прибрати чи змінити ці зовнішні чинники нам не підвладно. Постійне фокусування уваги людини на незмінних зовнішніх чинниках приводить нас як спеціалістів до необхідності підвищення обізнаності про проблеми психічного здоров’я представників різних верств населення України, розроблення заходів для підтримки його психологічного благополуччя. Незважаючи на те що наукових робіт про суб’єктивне благополуччя стає все більше, але досі залишається нерозв’язаною проблемою визначення психологічної картини суб’єктивного благополуччя, механізмів його формування та можливих шляхів досягнення цього стану. Мета статті – узагальнити наявні підходи до визначення СБ, ураховуючи класичні й сучасні підходи, структурувати можливі компоненти СБ. Тому в статті здійснено теоретичний аналіз класичних підходів, а також представлено сучасні теорії щодо розуміння СБ людини. Розглянуто феномен СБ як інтегральне утворення й чинники, що мають безпосередній зв’язок і чинять вплив на нього.

КОРПОРАТИВНИЙ КОУЧИНГ ЯК ПСИХОЛОГІЧНИЙ ІНСТРУМЕНТ БІЗНЕСУ У СФЕРІ ДИТЯЧОЇ РОЗВАЖАЛЬНОЇ ІНДУСТРІЇ

Ірина Радул — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

Персонал на сучасному розвитку бізнесу визначено як найцінніший бізнес-ресурс. Від мотивації персоналу залежить якість його роботи, рівень продуктивності, прибуток, успіх бізнесу. На нашу думку, одним із потужних інструментів у системі бізнесу, який допомагає розв’язати всі перераховані вищі завдання, є корпоративний коучинг. Цей вид коучингу передбачає проведення заходів, спрямованих на стимулювання власної активності працівників і пасивне оволодіння ними навичками, необхідними для успішної роботи у сфері розважальних послуг. Корпоративний коучинг ми розглядаємо як ефективний інструмент у системі мотивації праці сучасного бізнесу. Корпоративний коучинг дає змогу побачити нові стратегії поліпшення ділової ефективності. Це найбільш вигідний вид інвестицій у поліпшення корпоративної культури введення бізнесу, тому що при цьому основна увага зосереджується на найціннішому активі – людях. Сьогодні, з огляду на жорсткі вимоги до результатів бізнесу, старі моделі управління персоналом стають неефективними, а саме авторитарність в управлінні, яка виражається в одноосібному ухваленні рішень, постановці завдань шляхом інструктажу. Одним із джерел конкурентних переваг діяльності бізнесу є формування потенціалу, талантів працівників. Розвиток персоналу, у тому числі прихованих навичок і здібностей усіх працівників, стає можливим за умови використання інноваційних технологій управління персоналом. У результаті дослідження з’ясовано, що після проведення корпоративних коуч-сесій із персоналом дитячого розважального закладу встановлено ефективність використання коучингового інструментарію в роботі з персоналом дитячого розважального центру. Ми дійшли висновку, що після коучингової сесії в роботі з персоналом рівень мотивації, самооцінки став вищим, зменшилось прагнення до невдач і самозахисту, підвищилася здатність швидко й нестандартно вирішувати проблеми. Таким чином, корпоративний коучинг у дитячих центрах розваг є соціально-управлінським інструментом розвитку персоналу, спрямованим на поліпшення кількісних і якісних характеристик діяльності, удосконалення професійних та особистісних навичок.

ДОСВІД ФОРМУВАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ КУРСУ ЗАГАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Злата Ржевська-Штефан — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

У статті висвітлюються умови формування психологічної компетентності майбутніх учителів у процесі їх професійної підготовки в межах курсу «Загальна психологія». Визначено, що основною проблемою формування психологічної компетентності в учителів є труднощі з набуттям практичного досвіду й особистісних зрушень у професійній свідомості. З метою вирішення проблеми запропоновано застосувати в навчанні майбутніх педагогів інтегративний підхід, який поєднує академічний, технологічний, особистісний і рефлексивний складники роботи з навчальним матеріалом. У межах курсу «Загальна психологія» інтегративний підхід реалізовувався шляхом вирішення таких завдань: 1) формування в студентів навичок критичного мислення, а також здатності аналізувати факти з погляду різних теоретичних концепцій; 2) формування практичних навичок емоційної саморегуляції, навичок створення безпечного середовища; 3) розвиток умінь самодослідження й самоаналізу власних особистісних утворень; 4) розвиток здатності до особистісної та професійної рефлексії. Відповідно, основним завданням роботи на лекційних заняттях визначено не накопичення теоретичної інформації, а оволодіння студентами навичками аналізу теоретичних знань і навичками рефлексії. Практичні завдання курсу також максимально сприяли оволодінню практичними навичками й уміннями. Результатом курсу були позитивні зрушення в особистісній і професійній сферах першокурсників: суттєво збільшився їхній рівень усвідомленості власних внутрішніх процесів і, як наслідок, зросла здатність до особистісної та професійної рефлексії. Більшість студентів змогли усвідомити природу внутрішніх суперечностей, що перешкоджали їхній успішній навчальній діяльності. Окремим позитивним зрушенням варто вважати той факт, що більшість студентів бачить себе в ролі вчителя.

ІННОВАЦІЇ В С ОЦІАЛЬНІЙ ПІДТРИМЦІ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ У ПРОЦЕСІ ЇХ АДАПТАЦІЇ ДО МИРНОГО ЖИТТЯ

Світлана Фера — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

В умовах повномасштабної війни наукова спільнота все частіше розглядає питання забезпечення суспільства ресурсами для гідного прийняття ветеранів, які повертаються з війни. Реінтеграція ветеранів у мирне життя потребує часу, зусиль та інноваційних соціальних технологій. У статті висвітлено погляди автора на питання соціальної роботи з військовослужбовцями. Основний акцент зроблено на аналізі різних інноваційних соціальних технологій, які впроваджені для підтримки учасників бойових дій. Констатовано, що психологічна допомога, включаючи індивідуальні консультації, різні форми психотерапії (групову й індивідуальну) і тренінгові заняття, показує значні результати в роботі з учасниками бойових дій. Групова психотерапія виявилася ефективною завдяки технікам емоційно-вольової саморегуляції, медитації та арт-терапії. Аналіз сучасного стану соціальної роботи з військовослужбовцями вказує на необхідність розширення її змісту, зокрема в напрямах соціально-психологічної, соціально-педагогічної та соціально-інформаційної підтримки, а також удосконалення методів і технологій соціальної роботи з військовими. Незважаючи на наявність в Україні нормативно-правових документів щодо реабілітації, чинне законодавство не забезпечує належного рівня комплексної реабілітації військовослужбовців Збройних Сил України, які брали участь у бойових діях. Дослідження підкреслюють необхідність інтеграції інноваційних соціальних технологій у програми допомоги ветеранам для забезпечення належної підтримки та сприяння їхньому поверненню до мирного життя.

ЕМОЦІЙНИЙ ІНТЕЛЕКТ ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ ПСИХОЛОГІЧНОЇ СТІЙКОСТІ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ СЬОГОДЕННЯ

Тетяна Цюпенко — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

У реаліях сьогодення, які характеризуються насамперед умовами невизначеності й потребою швидкої адаптації до змін зовнішнього середовища, питання ефективної підтримки власного емоційного стану та розвитку емоційного інтелекту є надзвичайно актуальним. У статті емоційний інтелект розглядається як власний психологічний ресурс особистості, що сприяє підвищенню продуктивності її діяльності за рахунок розуміння й регулювання власних емоцій і покращенню взаємодії із соціальним оточенням за рахунок розуміння емоцій інших людей, є засобом психологічної стійкості до викликів сьогодення (пов’язаних насамперед із війною), що, у свою чергу, дає змогу ефективно їм протидіяти, регулюючи власну поведінку. Відповідно, метою статті є теоретичне дослідження впливу емоційного інтелекту на психологічну стійкість особистості в умовах сьогодення. Проаналізовано найбільш відомі й аргументовані теорії емоційного інтелекту, наукові підходи до вивчення феномена емоційного інтелекту та його визначення. Розглянуто компоненти емоційного інтелекту, що вибудовуються в ієрархію та поступово засвоюються людиною протягом розвитку. Зосереджено увагу на важливості одночасного розвитку в людини емоційних, когнітивних та особистісних характеристик З’ясовано, що вивчення цього явища дає можливість глибше зрозуміти, як розвиток емоційного інтелекту сприятиме психологічній стійкості особистості. Підтверджено, що емоційний інтелект можна й потрібно розвивати. Одним із факторів підтверджень цієї позиції є той факт, що нервові шляхи мозку продовжують розвиватися аж до середини людського життя. У зв’язку з цим стає можливим й емоційний розвиток, який проявляється у свідомому регулюванні емоцій. Саме такий підхід до вивчення цього явища дає нам можливість глибше зрозуміти, як розвиток емоційного інтелекту сприятиме психологічній стійкості особистості З’ясовано, що розвиток емоційного інтелекту є надзвичайно важливим для особистості, особливо в умовах війни, відповідно, це дало можливість зробити висновки, що розвинутий емоційний інтелект підвищує ефективність використання власних ресурсів, тому сприяє розвитку психологічної стійкості особистості, збереженню її ментального й фізичного здоров’я.

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ САМОДОСТАТНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

Олександра Чиж , Аліна Дроздовська , Неля Бігун — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

У статті досліджено вікові особливості розвитку самодостатності особистості, що є ключовим складником її психологічного благополуччя й адаптивності. Розглянуто основні компоненти самодостатності, зокрема автономію, внутрішню цілісність і самооцінку, а також їх роль у формуванні самостійності й життєстійкості особистості на різних етапах життєвого циклу. Особливу увагу приділено віковим аспектам розвитку самодостатності: від дитинства, де формуються базові елементи автономії під впливом виховання та соціалізації, до похилого віку, коли самодостатність розглядається в контексті переосмислення життєвого досвіду й зниження фізичних і соціальних ресурсів. Проаналізовано зв’язок самодостатності з такими поняттями, як самореалізація, самоповага й емоційна зрілість, що дає змогу краще зрозуміти її місце в структурі особистості. Наведено огляд сучасних теорій, які висвітлюють визначення самодостатності та її ключові компоненти, а також запропоновано нові підходи до аналізу цього явища. Метою роботи є систематизація наукових даних щодо розвитку самодостатності й висвітлення її вікових аспектів, що сприяє визначенню пріоритетів у психологічній практиці та педагогічній діяльності. У результаті дослідження сформульовано висновки про значення самодостатності для особистісного розвитку та її роль у гармонізації міжособистісних взаємин. Наукова новизна статті полягає в комплексному підході до вивчення вікових аспектів розвитку самодостатності, ураховуючи вплив соціальних, психологічних та емоційних чинників. Отримані результати можуть стати основою для подальших досліджень у сфері розвитку особистості, а також для розробки практичних рекомендацій щодо формування самодостатності в різних вікових групах.