Наукові записки. Серія: Психологія

ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ ПЕРФЕКЦІОНІЗМУ В ОСІБ СТУДЕНТСЬКОГО ВІКУ

Wed, 03 Dec 2025 00:00:00 +0200

Сучасне суспільство характеризується інтенсивним розвитком соціальної взаємодії, що й простежуємо в залученості молоді в соціальні мережі та додатки для спілкування. Дана тенденція, як наслідок, супроводжується посиленим бажанням досягати нових вершин, бути досконалим і успішним, наслідувати свої ідеали і за короткий проміжок часу реалізовувати намічені цілі. Це прагнення позитивне, адже стимулює молоду людину до учіння, самовдосконалення, проте може зумовити занадто високі вимоги до себе, незадоволеність своїм життям, нівелювання власних досягнень, знань та вмінь, ворожість до того, що не відповідає окресленому людиною чи суспільством рівню. Стаття присвячена розкриттю особливостей прояву перфекціонізму в осіб студентського віку, що є актуальною проблемою в рамках інтенсивного розвитку соціальної взаємодії та прагнення досягати успіху в сучасному суспільстві. У процесі теоретичного аналізу операціоналізовано поняття «перфекціонізм», виокремлено структуру, типи, наслідки перфекціонізму, а також визначено його конструктивні та деструктивні прояви у студентському віці. Конструктивний перфекціонізм, а саме наполегливість, здатність ставити складні завдання та підтримувати високий рівень мотивації, сприяє академічній успішності студентів. Тоді як деструктивний перфекціонізм, що виникає в умовах страху помилок і недосяжних цілей, зумовлює стрес і емоційне вигорання, зниження самовпевненості. Проведене емпіричне дослідження було спрямоване на виявлення панівних характеристик перфекціонізму серед осіб студентського віку з різною сиблінговою позицією. Доведено, що існують відмінності між групами студентів із сиблінговими позиціями «єдина дитина», «наймолодша дитина», «середуща дитина», «найстарша дитина» за показниками загального рівня перфекціонізму, перфекціонізму, орієнтованого на себе, прагнення до порядку, організованості.

EMDR-ТЕРАПІЯ У КРИЗОВИХ УМОВАХ: УКРАЇНСЬКИЙ ТА МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД

Олена Миколаївна Близнюкова, Ольга Олександрівна Міненко — Wed, 03 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті представлено комплексний аналіз ефективності терапії десенсибілізації та репроцесінгу рухами очей (далі – EMDR) у роботі з посттравматичними станами в умовах війни. Дослідження базується на огляді сучасних українських і міжнародних наукових джерел, а також на даних рандомізованого контрольованого дослідження серед українських психотерапевтів, які працюють у зонах активних бойових дій. Особлива увага приділяється адаптованим груповим і дистанційним протоколам EMDR, зокрема EMDR-IGTP-OTS-R, що дозволяють безпечно й ефективно працювати із травмованими особами у кризових умовах, забезпечувати доступ до психотерапії для великої кількості учасників. У статті розглянуто концептуальні основи EMDR, включно з моделлю адаптивної переробки інформації (Adaptive Information Processing, AIP), ключові конструкти травматичних спогадів, негативних когніцій, афективної та фізіологічної активації. Представлено основні протоколи EMDR, їх групові модифікації та адаптації для дистанційного використання в умовах обмеженого доступу до терапевта. Результати наведених досліджень демонструють значне зниження симптомів посттравматичного стресового розладу, розвиток адаптивних стратегій подолання стресу та підвищення психологічної стійкості, тоді як вплив на загальне благополуччя та задоволеність життям є менш вираженим. На основі аналізу літератури та практичних даних запропоновано рекомендації щодо впровадження EMDR у психотерапевтичну практику України, включно з використанням групових і дистанційних форматів, адаптацією протоколів до українських умов і підвищенням доступності терапевтичної допомоги для постраждалих від війни. У статті підтверджено ефективність EMDR у кризових і соціокультурно специфічних умовах та відкрито перспективи масштабного впровадження адаптованих протоколів у практику психотерапії.

ОСОБЛИВОСТІ МОТИВАЦІЇ ТВОРЧОЇ АКТИВНОСТІ СТУДЕНТІВ У СИСТЕМІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ЗВО

Wed, 03 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті подано теоретичне обґрунтування та емпіричне дослідження особливостей мотивації творчої активності студентів у системі професійної підготовки в умовах реформування вищої освіти. Проведено соціально-філософський і психолого-педагогічний аналіз проблеми розвитку творчої активності особистості. Отримано результати щодо мотиваційного профілю та структури провідних мотивів творчості. В ієрархії мотивів творчої активності студентів переважає внутрішня мотивація над зовнішньою. Найбільше значення у спонуканні до творчої активності мають прагнення до самоствердження і пізнавальна потреба. Прагнення до самоствердження (особливо у формі прагнення до досконалості) підвищується разом із ростом професійності креативної особистості. Результати дослідження показали, що провідною мотивацією творчості є особиста мотивація незалежного характеру (мотивація розвитку). Менш значущою для ефективної творчої активності виявилась зовнішньо спрямована інструментальна мотивація, яка сприяє задоволенню таких потреб, як слава, успіх і матеріальні блага, які дозволяють творчим шляхом водночас самовиразитися і отримати визнання з боку інших, імпонувати іншим, самопрезентуватися. Розглянуто особливості розвитку мотивації творчої активності студентства як важливої інтегральної характеристики професіоналізму майбутніх фахівців в умовах професійного навчання. Зроблено висновки, що для підтримки внутрішньої мотивації, яка сприяє творчій активності, надзвичайно важливим є надання можливості вибору та самостійності, зменшення контролю, надання інформації, необхідної для ухвалення рішення та виконання завдання. Важливою умовою прояву внутрішньої мотивації є підтримка автономії, тобто прагнення суб’єкта діяльності почувати себе її ініціатором.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВІВ ПОЛІСИСТЕМНОЇ ЦІЛІСНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

Євгенія Вікторівна Гейко — Wed, 03 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті вказується, що цілісність є однією з фундаментальних властивостей складних утворень (систем); властивості та вимоги цілого розглядаються як важливі детермінанти розвитку, а розвиток цілісності особистості є його критерієм. Визначається, що цілісність особистості проявляється як внутрішня узгодженість і співучасть, взаємопідтримка всіх частин-систем суб’єкта. Цілісна особистість – це особистість, яка орієнтована на значні самомодифікації; приймає і цінує власний досвід як цінний ресурс для таких самомодифікацій; схильна й налаштована використовувати інший позитивний досвід для самомодифікацій. Виділено типи полісистемної цілісності особистості: «активний, практичний, сумлінний» – «толерантний»; «нерішучий, сумлінний, інтроактивний» – «адаптивний»; «імпульсивний, залежний» – «чутливий»; «нестабільний, емоційний» – «саморуйнівний»; «неемпатичний, упевнений у собі» – «схильний до накопичення»; «самодостатній, емоційно стабільний, радикальний» – «домінантний»; «чутливий, консервативний, залежний» – «боязкий»; «однозначний, конформний, жорсткий, схильний до домінування» – «негативіст»; «стриманий, напружений, сумлінний» – «залежний». Ґрунтуючись на чисельних висновках наукових розвідок, доведено: коли особистість, яка зазнала впливу стресогенного чинника, має сформований негативний образ власного «Я», це провокує засвоєння захисних моделей поведінки. Останні згубно позначаються на рівні її соціальної активності та прагненні до самовираження. Унаслідок цього формується дезадаптивний тип особистості, якій бракує здатності ефективно пристосовуватися до мінливих обставин. На формування скоригованої особистісної структури впливають самосприйняття індивіда, вплив стрес-фактору, а також його ціннісне ставлення до оточення та світу загалом. Отже, «Я-концепція» слугує еталоном психологічної норми розвитку для людини, що пережила дію стресу. Саме завдяки інтегрованій реабілітаційній програмі, що включає методики психодинаміки й арттерапії, досягається корекція особистісної сфери індивідів, які зазнали стресового впливу, та успішне формування гармонійної особистості.

ПСИХОСЕМАНТИЧНИЙ ПІДХІД В ОЦІНЦІ ПЕРСОНАЛУ ОРГАНІЗАЦІЙ

Галина Олександрівна Горська, Ірина Геннадіївна Радул — Wed, 03 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті розглядається проблема теоретичного обґрунтування та практичного застосування психосемантичного підходу в діагностиці особистості, зокрема для оцінювання персоналу організацій. Розкрито особливості психосемантики як наукової галузі, яка спрямована на виявлення індивідуальної системи значень та особистісних смислів, зафіксованих у свідомості суб’єкта діяльності. Відзначено, що теоретичні ідеї психосемантики реалізовані у специфічному підході до будови методик і організації експериментальних психологічних досліджень. Психосемантичні методи психодіагностики особистості дозволяють розкрити зміст категоріальної структури свідомості людини, зрозуміти, як вона сприймає і оцінює навколишній світ і саму себе. Ключовим завданням експериментальної психосемантики є реконструкція системи індивідуальних значень і особистісних смислів, сформованих і зафіксованих у свідомості людини. Проаналізовано теоретичні засади побудови та технологія найбільш відомих і популярних психосемантичних методів діагностики особистості: семантичного диференціала Ч. Осгуда й репертуарної решітки Дж. Келлі. Наведено результати модифікації та апробації цих діагностичних засобів для роботи психолога у сфері бізнесу, з метою оцінювання персоналу установ і організацій. Ділове оцінювання персоналу є обов’язковою процедурою у сфері HR-менеджменту, яка періодично здійснюється керівництвом для встановлення відповідності працівників посадовим вимогам, перспектив їхнього подальшого кар’єрного зростання. Дані спроб використання модифікованих варіантів психосемантичного диференціала (Semantic Differential) та репертуарної решітки (Repertory Grid Technique) з метою оцінювання професійних якостей персоналу засвідчили їхню зручність, доцільність, ефективність, можливість урахування реальних умов сучасного стану працівників і установ.

РОЗВИТОК РЕФЛЕКСИВНОГО МИСЛЕННЯ ЯК УМОВА ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ ДО СУПЕРВІЗІЇ

Наталія Володимирівна Дметерко — Wed, 03 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті порушено проблему рефлексивного мислення як умови підготовки майбутніх психологів до супервізії. Розкрито особливості супервізії як співпраці двох професіоналів. Показано, що за супервізії акцент ставиться на професійній допомозі іншому психологу з боку супервізора з набуття досвіду у вирішенні фахових завдань. Супервізія є важливим складником як на етапі професійного становлення психолога, так і у процесі його подальшої професіоналізації. Існують утруднення організації супервізії на етапі фахової підготовки практичних психологів в Україні. Стверджується, що супервізія передбачає сформованість у психолога відповідних компетентностей для її проходження. Однією з яких є професійна рефлексія. Обґрунтовано значення рефлексії та рефлексивного мислення як умови підготовки майбутніх психологів до супервізійної діяльності. Розкрито особливості рефлексивного мислення психолога. Рефлексивне мислення психолога скеровано на професійне пізнання глибинних прошарків психіки шляхом установлення взаємозв’язку зовні спостережуваних поведінкових проявів із глибинно-психологічними детермінантами з метою виявлення закономірностей функціонування феномену психічного та визначення ефективних шляхів надання психологічної допомоги суб’єкту в розв’язанні його особистісної проблеми, що супроводжується саморефлексією фахівця відповідності власних способів дій із завданнями професійної діяльності. Показано, що розвиток рефлексивного мислення відбувається у процесі глибинної психокорекції за методом активного соціально-психологічного пізнання (АСПП). Розкрито методологічні засади глибинної психокорекції, її методи та механізми змін учасників. Показано, що глибинно-корекційний процес підпорядковується законам позитивної дезінтеграції психіки та її вторинної інтеграції на більш високому рівні розвитку. Одним з основних методів глибинної психокорекції є діалог, який реалізується відповідно до основних положень психодинамічної парадигми.

ДОСЛІДЖЕННЯ ЕМОЦІЙНОГО СТАНУ ОСОБИСТОСТІ ЛІДЕРА В СУЧАСНИХ ОРГАНІЗАЦІЯХ

Наталія Борисівна Лукіна, Олена Василівна Шевченко — Wed, 03 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті представлені результати теоретичного дослідження поняття лідерства. Адже успішний розвиток сучасного суспільства й організацій в умовах глобалізації, технологічних змін і динамічного середовища визначається не лише наявністю ресурсів, а й ефективністю управлінської діяльності, ключовим елементом якої є лідерство. Феномен лідерства охоплює здатність особистості впливати на поведінку інших людей, організовувати їхню спільну діяльність, формувати бачення мети та мотивувати до її досягнення. Проаналізовано результати емпіричного дослідження щодо емоційного інтелекту та рівня суб’єктивного контролю серед керівників підрозділів Товариства з обмеженою відповідальністю «СВАНТОВІТ». Для оцінювання емоційного стану особистості лідера застосовано Методику визначення рівня емоційного інтелекту Н. Холла та Методику дослідження рівня суб’єктивного контролю Дж. Роттера (в адаптації Є. Бажина, С. Голинкіної та А. Еткінда). Аналіз показав, що найбільш розвиненим компонентом емоційного інтелекту є емпатія (33% високих результатів), тоді як управління емоціями виявилося найменш сформованим (лише 21% високих результатів). Загальний рівень суб’єктивного контролю свідчить про переважання внутрішнього локусу (58%), що є сприятливим для управлінської діяльності, однак у сфері невдач виявлено домінування зовнішнього локусу (54%). Отримані результати дозволяють зробити висновок про необхідність розвитку навичок емоційної саморегуляції та відповідального ставлення до поразок як важливих складників ефективного лідерства. Лідерські характеристики не є допоміжним компонентом, а виступають системоутворювальним чинником ефективного управління, який має бути ключовим об’єктом розвитку в управлінському середовищі. Розкрито сучасні тенденції розвитку лідерства в організаційній сфері. Отримані дані можуть бути використані для подальшого розроблення програм розвитку лідерського потенціалу.

ПСИХОЛОГІЧНА ПРОГРАМА РОЗВИТКУ СПРАВЕДЛИВОСТІ ЯК ПРОФЕСІЙНОЇ ЦІННОСТІ (ЯКОСТІ) У СТУДЕНТІВ-ЮРИСТІВ

Дмитро Олександрович Матвєєв — Wed, 03 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті обґрунтовується психологічна програма розвитку справедливості як професійної цінності (якості) у студентів-юристів, яка створена на основі результатів комплексного емпіричного дослідження когнітивного, емоційно-ціннісного та конативного компонентів цього інтегрального особистісного утворення. Проаналізовано класичні й сучасні підходи до розуміння феномену справедливості зарубіжних учених, а також вітчизняні дослідження проблеми моральності та професійної підготовки майбутніх юристів. Наводяться результати емпіричного дослідження справедливості у студентів, які здобувають юридичну освіту. Констатується, що більшість респондентів мають досить розвинений когнітивний компонент справедливості, що виявляється у сформованих уявленнях про моральні норми. Водночас виявлено, що емоційно-ціннісний та поведінковий компоненти характеризуються суперечливістю: приблизно половина майбутніх юристів мають високий рівень прийняття інших і водночас вони виявляють схильність до соціального песимізму, а приблизно дві третини респондентів готові порушувати правила за відсутності зовнішнього контролю. Це вказує на необхідність інтегративної психологічної роботи. На основі отриманих даних запропоновано програму, яка включає три взаємопов’язані модулі, зміст яких передбачає розвиток когнітивного, емоційно-ціннісного та конативного компонентів справедливості в майбутніх юристів. Програма передбачає тренінгові заняття, групові дискусії, рольові ігри, кейс-аналіз, соціодраму, супервізію та індивідуальну рефлексію. Очікуваними результатами є підвищення здатності студентів до морального судження, розвиток емпатії, толерантності та позитивного самоставлення, зниження рівня моральної дезангажованості та формування готовності брати на себе персональну відповідальність у ситуаціях морального вибору. Окреслено перспективи подальших досліджень, що передбачає експериментальну перевірку ефективності обґрунтованої програми.

ПСИХОЕМОЦІЙНИЙ ЛАНДШАФТ ВІЙНИ: ОСОБЛИВОСТІ РЕАГУВАННЯ УКРАЇНЦІВ ТА ШЛЯХИ ЗЦІЛЕННЯ

Надія Мирославівна Мишко — Wed, 03 Dec 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена вивченню психоемоційного ландшафту українського суспільства в умовах повномасштабної війни. Аналізуються особливості реагування громадян на кризові події через призму психологічних моделей переживання втрати (Е. Кюблер-Росс, В. Хоппе) та концепції посттравматичного зростання (Р. Тедескі, Л. Калгун). Виділено три основні типи реагування українців: «Чутливі» (емоційно вразливі, що потребують підтримки та виговорення), «Бунтарі» (фрустровані, агресивні, із загостреним відчуттям несправедливості) та «Пробуджені» (ті, що пройшли трансформацію і досягли посттравматичного зростання). Наголошено, що ці типи не є сталими ідентичностями, а радше етапами адаптації до травматичного досвіду. Визначено роль культуральних особливостей українців – традиції єднання, горизонтальності соціальних відносин, здатності до співпереживання та історично вкоріненої витривалості. Підкреслено, що саме ці чинники забезпечують можливість не лише переживати колективну травму, а й трансформувати її у джерело сили та єдності. Запропоновано практичні шляхи суспільного зцілення: визнання травми, створення просторів для мовлення і виговорення, розвиток горизонтальних практик взаємопідтримки, демократизація процесів посттравматичного зростання. У статті підкреслюється гуманістичний потенціал українського досвіду: здатність зберігати людяність, формувати нову якість національної ідентичності та вибудовувати перспективу майбутнього, що ґрунтується на солідарності та співчутті. Робота відкриває перспективу подальших емпіричних досліджень для кількісного вивчення типів реагування та динаміки їхніх змін у часі.

ПСИХОЛОГІЧНІ УМОВИ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ ЖІНОК У ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЯХ

Ольга Степанівна Навроцька, Марина Олегівна Орап — Wed, 03 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті висвітлено й охарактеризовано психологічні умови самореалізації жінок у громадських організаціях. У результаті аналізу законодавчої нормативно-правової бази нами констатовано, що важливою проблемою в сучасному суспільстві є проблема забезпечення рівних можливостей самореалізації жінок. Метою наукової роботи є визначення та обґрунтування психологічних умов самореалізації жінок у громадських організаціях. Зокрема розкрито сутність поняття «самореалізація особистості». Громадські організації визначено потужним осередком для самореалізації жінок, адже вони сприяють не лише їхньому особистісному зростанню, а й позитивним змінам у суспільстві. Окреслено мету даних організацій. Визначено позитивні аспекти участі жінок у громадських організаціях: розширення прав жінок у політичному й економічному житті; формування культури взаємопідтримки серед жінок; підвищення обізнаності в різних сферах життя; захист своїх прав, свобод тощо. Подано трактування поняття «психологічні умови». Запропоновано власне визначення терміна «психологічні умови самореалізації жінок у громадських організаціях». Зосереджено увагу на внутрішніх (інтрапсихічних) і зовнішніх (інтерпсихічних) психологічних умовах. Розглянуто психологічні умови професійної самореалізації особистості. Виокремлено комплекс внутрішніх і зовнішніх психологічних умов, націлених на ефективну самореалізацію жінок у громадських організаціях, як-от: мотивація до саморозвитку; адекватна самооцінка та впевненість у собі; наявність ціннісних орієнтацій; психологічна стійкість; підтримка навколишнього середовища; надання можливостей для прояву ініціативи; визнання та зворотний зв’язок; гендерна рівність. Розкрито зміст кожної психологічної умови. Висвітлено сутність понять: «ціннісні орієнтації», «психологічна стійкість» (резильєнтність). Результати досліджень свідчать, що ефективність процесу самореалізації жінок у громадських організаціях забезпечується комплексом взаємопов’язаних психологічних умов, які сприяють особистісному зростанню жінок та підвищенню результативності роботи громадських об’єднань.

ЧИННИКИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ ДО ДІЙ У КРИЗОВИХ ТА ВОЄННИХ СИТУАЦІЯХ

Яна Сергіївна Пономаренко, Алла Андріївна Шиліна, Наталія Володимирівна Греса — Wed, 03 Dec 2025 00:00:00 +0200

В умовах зростання соціальної напруженості й участі підрозділів Національної поліції в ліквідації наслідків воєнних і кризових подій постає потреба у глибокому вивченні психологічних чинників, що забезпечують ефективність дій працівників в екстремальних ситуаціях. Одним із таких чинників є психологічна готовність до професійної діяльності. Психологічна готовність включає мотиваційні, когнітивні, емоційно‑вольові та комунікативні компоненти, які взаємодіють у процесі службової адаптації. Зважаючи на складність сучасних службових завдань, важливо не лише оцінити загальний рівень готовності, а й визначити чинники, що зумовлюють її варіації. Серед них – вік, стаж, належність до підрозділу, спеціальне звання, якість професійної комунікації між колегами й ефективність освітньо-тренінгових програм. Мета дослідження полягає у визначенні рівнів і структури психологічної готовності поліцейських до дій в екстремальних умовах, а також у з’ясуванні вікових, службових і комунікаційних чинників, що впливають на цей показник. У вибірці взяли участь 267 працівників поліції віком 21–58 років зі стажем від кількох місяців до понад тридцяти років, що представляли різні підрозділи та звання. Для діагностики застосовано методику «Психологічна готовність особистості фахівця екстремального виду діяльності». Результати засвідчили, що загалом працівники поліції перебувають на середньому рівні готовності, однак спостерігається значна різнорідність: поряд із «середніми» є групи з дуже низькими й дуже високими показниками. Віковий аналіз виявив легку перевагу молодших працівників, тоді як досвід роботи не виявився вирішальним чинником. Порівняння за підрозділами та званнями показало, що найвищі рівні готовності характерні для слідчих відділів і керівництва, а нижчі – для логістичних і моніторингових служб. Субшкала «Взаємодопомога і довіра» виявилася одним із найсильніших предикторів загальної готовності, що підкреслює вирішальну роль культури професійної комунікації.

ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ПСИХОЛОГІЧНОГО КОНСУЛЬТУВАННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ІЗ ЧИСЛА БІЙЦІВ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОБОРОНИ

Олена Григорівна Ступницька — Wed, 03 Dec 2025 00:00:00 +0200

Розглянуто особливості організації психологічного консультування військовослужбовців із числа бійців територіальної оборони. Здійснений аналіз таких дисциплін, як: «Основи психологічного консультування», «Виробнича (консультативна) практика в організаціях мегаполісу», «Переддипломна практика», які потрібні для розуміння фахівцям-психологам у практичній роботі з військовослужбовцями, які є діючими військовими, учасниками бойових дій, ветеранами війни. Звернено увагу на міждисциплінарний зв’язок і особливість організації психологічного консультування бійців, що виконують бойові розпорядження і службові завдання, та ветеранів, які реінтегруються в цивільному житті. Це дозволяє вивчити та зрозуміти психологічні принципи в роботі із клієнтом, застосовувати інтегративні підходи до індивідуальних потреб бійців територіальної оборони й вибору конкретного методу із проблемою клієнта. Розглянуто міждисциплінарний зв’язок виробничої (консультативної) практики в організаціях мегаполісу, який надає досвід і формує навички швидкого ухвалення рішення та адаптації до різних обставин, дозволяє планувати й організовувати консультації з урахуванням часових обмежень та географічної розосередженості військових. Використовувати онлайн-платформи для консультування, налагоджувати ефективну взаємодію з командуванням частин, долучати спонсорську додаткову підтримку, за потреби. Досягнення успіху в організації психологічного консультування є поглиблення та інтеграція раніше отриманих теоретичних знань і практичних навичок у переддипломній практиці. Уміння проводити дослідження для виявлення психологічних потреб бійців, визначення психологічної проблеми та факторів, які впливають на психологічний стан військовослужбовця. Розробляти та проводити програми групової психологічної підтримки й індивідуальні консультації, надавати практичні рекомендації для покращення психічного здоров’я та якості життя бійців. Вивчення та застосування практичних і теоретичних знань цих дисциплін надають змогу створити систему підтримки, що відповідає викликам сьогодення в забезпеченні психологічного здоров’я захисників і захисниць.

ПІДТРИМКА ПСИХОЛОГІЧНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ МОЛОДІ В УКРАЇНІ ПІД ЧАС ВІЙНИ В КОНТЕКСТІ ДІЯЛЬНОСТІ МОЛОДІЖНОГО ЦЕНТРУ

Ірина Михайлівна Ушакова, Ольга Олександрівна Лавріненко — Wed, 03 Dec 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена теоретичному і емпіричному аналізу психологічного благополуччя молоді в умовах війни в Україні та ролі молодіжних центрів у його підтримці. У роботі обґрунтовується актуальність проблеми з огляду на високий рівень стресогенних чинників, спричинених воєнними подіями, що проявляються у зростанні тривожності, ризику розвитку посттравматичних розладів, кризах ідентичності та зниженні життєвої мотивації молодого покоління. Теоретичний аналіз показав, що феномен психологічного благополуччя трактується в сучасній науці як інтегральний конструкт, який поєднує емоційні, когнітивні, ціннісно-смислові та соціальні складники, а його вивчення здійснюється в межах гедоністичного, евдемоністичного й екзистенційно-гуманістичного підходів. Особливу увагу приділено моделям психологічного благополуччя, а також дослідженням впливу глобальних криз на добробут молоді. Особливе місце відведено феномену резильєнтності, який розглядається як ключовий чинник підтримання емоційної стабільності й адаптації у кризових умовах. У практичному аспекті акцент зроблено на діяльності молодіжних центрів, які виконують роль безпечних просторів для соціальної взаємодії, психоедукації та реалізації програм підтримки. В емпіричній частині дослідження здійснено порівняння психологічне благополуччя двох груп: активних учасників роботи молодіжного центру та контрольної. Отримані результати засвідчили статистично значущі відмінності: молодь, залучена до роботи центру, виявила вищі рівні психологічного благополуччя, задоволеності життям і позитивного афекту, тоді як у тих, хто не відвідує молодіжний центр, переважали прояви безнадійності та негативних емоцій. Це підтвердило гіпотезу про позитивний вплив діяльності молодіжних центрів на психоемоційний стан молоді в умовах війни. Зроблено висновок, що системна підтримка молодіжних центрів є важливим інституційним ресурсом збереження психологічного благополуччя молодого покоління, оскільки забезпечує формування емоційної стійкості, соціальної інтеграції та позитивних життєвих орієнтацій. Результати дослідження мають практичну цінність – для розроблення ефективних програм психосоціальної допомоги та профілактики деструктивних станів у молоді.

ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ СПІВЗАЛЕЖНОСТІ ТА ОСОБИСТІСНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ

Наталія Федорівна Шевченко, Валерія Вікторівна Шульц — Wed, 03 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті висвітлено результати емпіричного дослідження особливостей прояву співзалежності та суб’єктивного благополуччя в жінок дорослого віку; встановлено кореляційні зав’язки між співзалежністю та благополуччям особистості дорослого віку. Співзалежність визначено як психологічний стан, що проявляється надмірною залежністю від іншої особи, зниженим рівнем самостійності та самоповаги, нав’язливою потребою задовольняти бажання або потреби іншого на шкоду власним інтересам, а також сильним прагненням орієнтуватися на думки, вчинки чи стосунки цієї особи. Емпіричне дослідження показало, що досліджувані жінки демонструють середній рівень міжособової залежності, який формується на основі взаємозв’язку таких компонентів, як емоційна опора на інших, прагнення автономії та невпевненість у собі. У респонденток зафіксовано високий рівень емоційної опори на інших, середній рівень впевненості в собі та прагнення автономії. Виявлено, що досліджувані здатні до певної самостійності, проте значною мірою залежать від інших, з помірною здатністю встановлювати соціальні контакти та тенденцією уникати глибоких емоційних зв’язків. У результаті дослідження суб’єктивного благополуччя було встановлено, що респондентки загалом відчувають деяку задоволеність своїм життям і станом справ, але водночас можуть відчувати потребу у змінах або вдосконаленні окремих аспектів життя. Виявлено, що досліджувані мають критичне ставлення до власних досягнень, схильні порівнювати себе з іншими, мають певний рівень задоволеності своїми соціальними контактами, однак не відчувають повної гармонії у взаєминах. Зроблено висновок про те, що загалом суб’єктивне благополуччя в досліджуваних жінок характеризується середнім рівнем прояву. Кореляційний аналіз показав, що прагнення автономії та здорова залежність позитивно пов’язані із загальним задоволенням життям та задоволеністю міжособистісними стосунками, тоді як деструктивні форми залежності, невпевненість у собі та дисфункціональне відокремлення сприяють підвищенню невдоволеності собою і життям загалом. У процесі дослідження висунуте припущення було підтверджено.