Наукові записки. Серія: Психологія

ПСИХОРЕАБІЛІТАЦІЯ УЧАСНИКІВ/УЧАСНИЦЬ БОЙОВИХ ДІЙ ЯК ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА ДРУГОГО РІВНЯ В УКРАЇНІ

Олеся Олегівна Борисова — Thu, 25 Apr 2024 00:00:00 +0300

У статті висвітлюється вельми актуальна нині тема для українського суспільства взагалі та для психологічної спільноти зокрема – психореабілітація учасників і учасниць бойових дій російсько-української війни. Наголошується на численних фактах і чинниках, які у своїй сукупності створюють унікальну архітектуру вітчизняного досвіду, адже надзвичайно важкі умови війни чинять масштабний вплив на Захисників і Захисниць, тому психічна відповідь представлена складними станами, які потребують корекції та лікування. Психореабілітаційний процес, на думку авторки, відрізняється від першої психологічної допомоги та кризового консультування, адже передбачає органічну, цілісну, послідовну роботу з отримувачем психологічних послуг, має свої цілі та завдання, потребує визначеного часу та ресурсів. Тому вбачається виправданим кроком зосередження уваги на його структурі, виокремлення конкретних блоків, систематизування різноманітних методик і технік, які становлять зміст психологічних послуг, які можуть бути надані учасникам бойових дій у межах психологічної допомоги другого рівня. Ясність, прозорість, логічність, зрозумілість психореабілітаційного процесу, які можуть бути втілені за допомогою плану психореабілітації, безумовно, утворять більш комфортні умови як для реабілітантів, так і для практичних, клінічних психологів, психотерапевтів, які фактично працюють з людьми в кабінетах реабілітаційних центрів, лікарень, офісів. Потребують уваги психологічної спільноті також зміни законодавства, яке регулює порядок надання психологічної допомоги ветеранам та прирівняним до них категоріям осіб, які відбулись наприкінці 2023 року та зафіксовані у статті. Беручи до уваги великий попит на психореабілітаційні послуги, убачається доцільним розвиток напряму психореабілітаційної психології, яка має створити якісну теоретичну базу і для роботи практичних і клінічних психологів і для викладання такого освітнього компонента у складі освітніх програм закладів вищої освіти. Поряд із клінічним і практичним психологом ми бачимо потребу відкриття ще одного фахового напряму – психолог-реабілітолог, у контексті роботи з учасниками бойових дій така спеціалізація була би доречною.

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ПРОФЕСІЙНОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ СТУДЕНТІВ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Ярослава Миколаївна Бугерко, Галина Степанівна Гірняк — Thu, 25 Apr 2024 00:00:00 +0300

У статті проаналізовано особливості професійного становлення майбутніх фахівців в умовах навчання в закладах вищої освіти (ЗВО). Професіоналізація розглядається водночас як процес і як результат пошуку та набуття суб’єктом своєї моделі професійної діяльності. Розглянуто підходи зарубіжних і українських дослідників, які акцентують увагу на складності та багатокомпонентності структури професійного самовизначення майбутнього фахівця. Результати дослідження показали, що важливою умовою професійного самовизначення є активність особистості, спрямованої на знаходження смислів і цінностей у своїй професійній діяльності, що передбачає рефлексивну роботу, спрямовану на осмислення власних професійних уподобань і можливостей їх реалізації. Освіта об’єктивно містить значні резерви та потенціали для активізації особистісного зростання здобувачів. Під час навчання в закладах вищої освіти відбувається формування професійно важливих якостей майбутнього спеціаліста, становлення структури його професійних цінностей, закладається вектор особистісного та професійного саморозвитку. Відбувається складний процес опосередкованого пізнання себе як професіонала, починаючи від поодиноких ситуативних взірців до цілісного самоуявлення. Проведений аналіз дав змогу виокремити ключові психологічні чинники професійного самовизначення майбутніх фахівців і згрупувати їх за принципом учинковості так: професійна спрямованість, навички професійної рефлексії та саморегуляції, афективно-оцінкове ставлення до себе як до професіонала, професійна свідомість (образ Я-у-професії). З’ясовано, що включення студентів у процес цілеспрямованого здобуття інтегрованого знання засобами-джерелами, які відображають професійний контекст, сприяє формуванню професійної самосвідомості студентів, розвитку їхньої здатності до самоаналізу, самоконтролю, професійної рефлексії та саморегуляції, набуттю цілісного образу себе як професіонала.

ФАКТОРИ ЗОВНІШНЬОЇ ДЕТЕРМІНАЦІЇ ПРОФЕСІЙНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ ОСОБИСТОСТІ

Олена Василівна Войтенко — Thu, 25 Apr 2024 00:00:00 +0300

Постійно зростаючі темпи змін в організаційних технологіях, зміни у трудових договорах і графіках робочого часу вплинули на характер праці в сучасних організаціях. Робоче середовище повільно трансформується, психологічні дослідження з усього світу повідомляють про тривожне збільшення рівня професійного стресу працівників, значний рівень вигорання, дистресу, депресії й абсентеїзму через економічні, соціальні, культурні та технологічні зміни. Метою дослідження є теоретичний аналіз чинників зовнішньої детермінації професійного благополуччя особистості. Теоретичний аналіз дозволив ідентифікувати як чинники зовнішньої детермінації професійного благополуччя особистості низку негативних організаційних умов, як-от сприймана незахищеність зайнятості, надмірне робоче навантаження, збільшення робочого часу, суперечливі робочі вимоги та невизначеність ролей, обмеження контролю, які призводять до розумової перенапруги та порушення фізичного здоров’я. Виділені аспекти професійної діяльності пов’язані передусім з обмеженням прагнення до безпеки, порядку, стабільності, свободи від стресу; є перешкодою на шляху до ефективного виконання робочих завдань і відчуття компетентності; заважають автономії та реалізації професійної кваліфікації, отже, пов’язані із фрустрацією актуалізованих потреб працівників. Аналіз низки крос-культурних досліджень виявив, що рівень актуальності базових потреб відрізняється у представників різних культур, залежно від умов їхнього життя та культурних цінностей. З огляду на це зв’язок рівня задоволеності потреб із професійним благополуччям опосередкований ціннісними пріоритетами працівників, тому реалізація особистісних цінностей у професійній діяльності є важливою складовою частиною професійного благополуччя. Отже, у формуванні стратегічних завдань організація має виходити з першорядного значення людини, з її потребами та цінностями, стимулювання задоволення яких виступає основою професійного благополуччя працівників, отже, їхньої продуктивності. Висновок потребує емпіричного підтвердження, що є перспективою наших майбутніх досліджень.

ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ ЧИННИКІВ НА ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВ’Я ПРАЦІВНИКІВ КОМЕРЦІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Василь Васильович Галаган, Яна Миколаївна Раєвська — Thu, 25 Apr 2024 00:00:00 +0300

Стаття присвячена актуальній для сучасної психологічної науки проблемі психічного здоров’я працівників комерційних організацій, що пов’язано із впливом сьогодення на якість життя, професійну діяльність і відносини з оточенням. Виокремлено соціально-психологічні чинники психічного здоров’я працівників комерційних організацій: психофізіологічні, психоемоційні, соціальні, фінансові, ергономічні та професійні, які впливають на збереження або не збереження їхнього психічного здоров’я, а також можуть бути виміряними за допомогою психодіагностичних методик і опитувальників. Метою стало емпіричне дослідження стану психічного здоров’я працівників комерційних організацій через вимірювання показників, які визначають його соціально-психологічний компонент і його вплив на такі показники трудової діяльності, як: продуктивність праці, ефективність праці та мотивація до неї. Під час емпіричного дослідження вивчено соціально-психологічні чинники психічного здоров’я працівників корпоративного сектору в їхньому впливі на показники трудової діяльності. За допомогою методик були виміряні такі компоненти соціально-психологічних чинників психічного здоров’я: рівень нервово-психічного напруження, рівень психологічного стресу та рівень соціальної адаптації. За допомогою опитувальника трудової діяльності були виміряні такі показники трудової діяльності: продуктивність праці, ефективність праці, мотивація до праці, рівень абсентеїзму, рівень презентеїзму та рівень левеїзму. Емпіричним шляхом доведено, що чим вищий рівень нервово-психічної напруги та психологічного стресу, тим нижче падають продуктивність і ефективність праці. Також було простежено, що підвищення соціальної адаптованості працівників чинить зворотний вплив на показники продуктивності й ефективності, а саме: чим більш інтегрованим у колективі є працівник, тим нижчими стають його показники продуктивності праці. І навпаки, підвищення соціальної адаптованості сприяє підвищенню мотивації до роботи.

ПСИХОДИНАМІЧНИЙ ПІДХІД ДО ГЛИБИННОГО ПІЗНАННЯ ПСИХІКИ З ВИКОРИСТАННЯМ ПСИХОМАЛЮНКІВ

Thu, 25 Apr 2024 00:00:00 +0300

У статті стверджується, що використання у процесі функціонування груп активного соціально-психологічного пізнання (АСПП) візуалізованої самопрезентації психіки (за тематичної її диференціації) актуалізує дієвість пралогічного мислення. Вищесказане виявляється не лише в тому, що кожна людина (без винятку) легко візуалізує психіку, крізь призму тематичних психомалюнків, як і впорядковує їх послідовність для психоаналізу. У статті стверджується, що таке впорядкування є підлеглим механізму партиципації. Практика засвідчує, що немає різниці, чи підібрані малюнки з наявних, чи намальовані власноруч. Кожна людина здатна бездоганно впорядкувати послідовність психомалюнків для їх аналізу (ранжувати за їхньою психологічною значущістю). Респондент візуалізує психіку згідно з тематикою психомалюнків. Зміст статті доводить ефективність глибинного пізнання психіки за умов її тематичної візуалізації. У статті презентовано оновлений варіант «Моделі внутрішньої динаміки психіки» з доповненням її категорією «Зверх-Ід». Остання є значущим відкриттям у форматі розуміння сутності психодинамічної парадигми, яка стосується закономірності відступів від реальності земного світу у психомалюнках. У статті доведено активність впливу на психіку ще доедіпального періоду розвитку психіки, поза підкореністю «принципу реальності». У статті наводиться відповідний емпіричний матеріал, який доводить вплив на психіку сучасної людини архаїчного спадку, який не є підлеглим «принципу реальності». Емпіричний багаж статті доводить той факт, що візуалізована самопрезентація учасників групи активного соціально-психологічного пізнання є вкрай необхідною передумовою глибинного пізнання психіки.

ОСОБЛИВОСТІ СПРЯМОВАНОСТІ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ У СКЛАДНИХ ПРОФЕСІЙНИХ СИТУАЦІЯХ

Яна Ігорівна Гончарова — Thu, 25 Apr 2024 00:00:00 +0300

У статті представлений теоретичний і емпіричний аналіз проблеми готовності поліцейських обирати стратегії поведінки для подолання професійних труднощів. Науковці повідомляють, що копінг-поведінка є ключовою професійною характеристикою, яка, окрім розв’язання проблеми, сприяє мобілізації ресурсної бази фахівців. Професійна діяльність поліції зумовлена великою кількістю стресових подій, які мають суттєвий вплив на їхню особистість і вимагають миттєвого реагування. Мета дослідження полягає в емпіричному вивченні особливостей спрямування дій у складних професійних ситуаціях у поліцейських, які мають різний стаж роботи в поліції. Вибірку становлять 126 працівників поліції. Групи були розподілені згідно зі стажем роботи в поліції. Першу груп становили поліцейські зі стажем до 5 років, у кількості 40 осіб. Другу групу сформували поліцейські, у яких стаж коливається від 6 до 10 років, у кількості 48 осіб. Третя група налічувала 33 поліцейських, які мають стаж роботи в поліції понад 10 років. У дослідженні було застосовано опитувальник «Типи орієнтацій у важких ситуаціях». Математико-статистична обробка результатів здійснювалася за допомогою t-критерію Стьюдента для незалежних вибірок. Під час емпіричного дослідження було встановлено, що поліцейські зі стажем роботи в поліції до 5 років спрямовані на уникнення труднощів у професійній діяльності. Поліцейські зі стажем роботи в поліції 6–10 років характеризуються готовністю до максимального й оптимального використання всіх своїх можливостей із метою розв’язання проблеми. Поліцейські, які працюють у поліції понад 10 років, схильні до реалізації копінгів, які орієнтовані на зближення із проблемою. Тобто цим досліджуваним труднощі надають можливість випробувати себе, мобілізувати сили та ресурси. Вони ретельно підходять до аналізу важких ситуацій, воліють спланувати свої подальші дії. Можемо резюмувати, що досліджувані з більшим стажем роботи схильні оцінювати складні умови як обставини, що дозволяють підтвердити свої професійні навички, тоді як поліцейські, що мають менший стаж роботи, можуть сумніватися у своїх можливостях долати труднощі.

КІЛЬКІСНІ ТА ЯКІСНІ ПОКАЗНИКИ ПОСТТРАВМАТИЧНОГО ЗРОСТАННЯ СТУДЕНТІВ В УМОВАХ ВІЙНИ

Вікторія Олександрівна Готич — Thu, 25 Apr 2024 00:00:00 +0300

У статті надається опис емпіричних результатів дослідження посттравматичного зростання студентів в умовах війни, зокрема через аналіз кількісних і якісних емпіричних показників досліджуваного явища. Методами дослідження виступали надійні та валідні методики, а саме: Опитувальник посттравматичного зростання (Posttraumatic Growth Inventory), автори R. Тедескі та Л. Калхун, для кількісного оцінювання посттравматичного зростання; методика наративного психологічного аналізу кризових/травматичних подій В. Шебанової, для якісного дослідження психологічного аналізу травматичних подій, які відбулися на життєвому шляху людини, та наратив «Моя історія війни» – для якісного оцінювання посттравматичного зростання. Визначено за допомогою Опитувальника посттравматичного зростання загальний індекс посттравматичного зростання й індекс інтенсивності посттравматичного зростання за трьома напрямами, які поділяються на такі шкали: 1) зміни в самосприйнятті – нові можливості, сила особистості; 2) міжособистісні стосунки; 3) зміни у філософії життя – духовні зміни та життєві цінності. Досліджено інтроспекцію внутрішньої роботи студентів щодо особистісних трансформації цінностей і усвідомлення їх проявів за допомогою наративу «Моя історія війни». Детально описано та зіставлено отримані результати. Визначено, що після проведеного дослідження якісні показники прояву посттравматичного зростання студентів доповнюють і підтверджують попередньо отримані кількісні емпіричні показники. На підставі обговорення цих показників зроблено висновки про необхідність розвитку ефективних стратегій підтримки й інтервенції посттравматичного зростання для студентів, які пережили воєнний конфлікт. Дослідження такого роду є критично важливими для розуміння впливу воєнного конфлікту на молоде покоління та для розроблення програм, спрямованих на полегшення їхнього психологічного стану й адаптацію до умов війни.

ПОРУШЕННЯ В СИСТЕМІ ДИТЯЧО-БАТЬКІВСЬКИХ ВІДНОСИН ЯК ФАКТОР ФОРМУВАННЯ БЕЗПОРАДНОСТІ В ДІТЕЙ

Оксана Андріївна Дудник — Thu, 25 Apr 2024 00:00:00 +0300

Стаття присвячена аналізу дитячо-батьківських відносин як чинника формування безпорадності в дітей молодшого шкільного віку. Упродовж багатьох років проблема дитячо-батьківських відносин, сім’ї та її впливу на особистість дитини залишається незмінно актуальною. Сім’я як перший інститут соціалізації особистості впливає на формування та модифікацію соціальних настанов, а також на вибір стратегії адаптивної поведінки. У сім’ї закладається той життєвий сценарій, на основі якого особистість діє в суспільстві, а проблеми, що виникають у неї, полягають насамперед у дитячо-батьківських стосунках. Однак реалії нашого сьогодення безпосередньо впливають на сім’ю, знижують її виховний потенціал, прямо чи опосередковано сприяють формуванню в дітей різних особистісних деформацій, часто діти, маючи хороший потенціал, не проявляють активності, не мають бажання або нездатні справлятися з реальними життєвими труднощами, втрачають віру в успіх – цей феномен відомий у психології як навчена безпорадність. Безпорадність формується в онтогенезі під впливом різних чинників. Найбільш важливими з них є порушення в системі сімейних взаємин: несприятливий психологічний клімат у сім’ї, бездоглядність у сім’ї, різні типи неправильного сімейного виховання та стилі батьківської поведінки. Основним діагностичним методом дослідження було тестування. З метою діагностики панівних тенденцій ставлення до дитини та стилів сімейного виховання були використані «Тест-опитувальник батьківського ставлення», методика «Стратегії сімейного виховання». Для визначення переважних емоційних станів школярів, що є складниками симптомокомплексу безпорадності, використано методику «Самооцінка емоційних станів». За результатами емпіричного дослідження можна зробити висновок, що найвищі показники тривожності, втоми, пригніченості та безпорадності притаманні дітям із сімей з авторитарним, індиферентним і чітко не визначеним стилем виховання. У ставленні до дітей у таких сім’ях спостерігається емоційне неприйняття, відсутність підтримки, непередбачуваність реакції батьків на поведінку дитини, надмірний контроль.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ЯК НЕОБХІДНОЇ СКЛАДОВОЇ В РОБОТІ ІТ-СПЕЦІАЛІСТІВ

Ірина Миколаївна Зубко — Thu, 25 Apr 2024 00:00:00 +0300

У статті здійснено теоретичний аналіз понять «безпека» та «психологічна безпека». Розглянуто різні підходи до їх трактування в науковій літературі психологами та психотерапевтами. Визначено, що поняття «психологічна безпека» є ключовим чинником як у теоретичних дослідженнях, так і у прикладній психології, являє собою фундаментальний аспект особистісного розвитку. Психологічна безпека є складним і багатовимірним поняттям, яке охоплює елементи внутрішньої гармонії, безпечних відносин, можливості самореалізації та самопізнання, а також важливість знаходження сенсу та цілісності особистості. Доведено, що психологічна безпека ІТ-спеціалістів має свою специфіку та характеризується захищеністю психіки від деструктивних зовнішніх і внутрішніх впливів, а також умовами, які не порушують психологічної цілісності людини, її адаптивність і розвиток. Охарактеризовано специфіку професійної діяльності ІТ-спеціалістів. Зокрема, робота в нічний час і адаптація до різних часових поясів задає умови для створення власного цифрового та часового простору, що спонукає до розвитку синдрому вигорання, відступів від реальності та призводить до проблем в родині й у взаємодії із соціумом. Ізоляція внаслідок тривалої роботи за комп’ютером, потреба в постійній адаптації до вимог клієнтів, які швидко змінюються, двоякість досвіду та ризики зазнати знецінення з боку оточення призводять до порушення психологічної безпеки. Важливість глибинної психокорекції за методом активного соціально-психологічного пізнання підкреслена як засіб мінімізації емоційних втрат і гарантування психологічної безпеки ІТ-спеціалістів. Акцентовано на тому, що психологічна безпека виступає ключовим чинником в особистісному розвитку та професійному зростанні, особливо для спеціалістів сфери ІТ, чия діяльність потребує високого рівня когнітивної активності й емоційної стійкості.

РОЗУМІННЯ СУТНОСТІ МЕНТАЛЬНОГО ЗДОРОВ’Я В КОНТЕКСТІ КОМПЛЕКСНОГО ПІДХОДУ

Thu, 25 Apr 2024 00:00:00 +0300

У статті проаналізовано негативний вплив повномасштабного російського вторгнення в Україну на ментальне здоров’я українців. Автори розглянули сутність ментального здоров’я згідно з результатами наукових доробок у медицині, психології та соціальній роботі. Висвітлено сучасні тенденції дослідження ментального здоров’я у вітчизняній психології: вплив ментального здоров’я на життєдіяльність особистості загалом та в контексті викликів воєнного часу зокрема. Вказано на основні положення комплексного підходу, згідно з яким ментальне здоров’я варто розглядати як полідетерміноване та складноструктуроване явище, що вивчається в ракурсі міждисциплінарних досліджень і лежить в основі благополуччя та якості життя людини. Узагальнено позиції науковців щодо сутності здоров’я на біологічному, психологічному та соціальному рівнях, спільною тенденцією яких є розуміння цього явища як умови благополуччя людини загалом, успішної адаптованості до мінливих умов життя та реалізації її життєвого потенціалу. Вказано на існування в науковій літературі тенденції щодо ототожнення поняття «ментальне здоров’я» із термінами «психічне здоров’я», «психологічне здоров’я» та «духовне здоров’я». Автори проаналізували погляди науковців на сутність психічного здоров’я, що має дві суттєві ознаки: відсутність психічних розладів і психічне благополуччя особистості, що лежить в основі реалізації життєвого потенціалу людини. У статті розглянуто сутність психологічного здоров’я, що характеризує особистість людини загалом і демонструє її зв’язок з вищими проявами людського духу. Вказано на необхідність розуміння духовності як суттєвої ознаки психологічного здоров’я особистості. Автори статті стоять на позиції, відповідно до якої в основі ментального здоров’я лежить ментальність, що виступає загальною духовною налаштованістю особистості на власне благополуччя та благополуччя оточення. Висвітлено сутність ментальності як інтегральної характеристики особистості. Узагальнено позиції науковців щодо критеріїв ментального здоров’я, що стосуються соціально-психологічної, індивідуально-психологічної та ціннісно-смислової сфер особистості. У статті зазначено, що в основі ментального здоров’я, окрім ментальності, лежать два системоутворювальні компоненти: баланс між емоційним, психологічним, соціальним і духовним благополуччям особистості та стан гармонії людини з навколишнім світом та із собою. Єдність вказаних компонентів сприяє успішній адаптації та духовній налаштованості особистості на себе та на оточення.

ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ ЕМПАТІЇ В УЧИТЕЛІВ В УМОВАХ ВІЙНИ

Олена Віталіївна Кулешова, Олексій Володимирович Росолович — Thu, 25 Apr 2024 00:00:00 +0300

У статті проаналізовано проблему підвищення ролі емпатії в розвитку особистості, особливо в контексті професійних компетенцій учителів. Емпатія визначається як ключовий психологічний механізм, що сприяє розумінню й управлінню емоціями інших людей. Зазначено, що емпатійна педагогічна дія дозволяє кожній дитині розвиватися та самостійно розкривати свій потенціал, а педагогічна емпатія виступає як ціннісне утворення, що характеризується емоційним ставленням учителя до його учнів. Розглянуто роль емпатії вчителів у контексті воєнного конфлікту та його вплив на психосоціальний розвиток учнів. Зазначено, що розвиток емпатії вчителів у воєнних умовах є ключовим для створення емоційно підтримувального освітнього середовища, емоційна стійкість і саморегуляція вчителів є важливими для збереження якості навчання під час війни. Наведено ініціативи із психологічної підтримки вчителів у воєнних умовах, які сприяють їхньому професійному розвитку та збереженню якості освіти. Визначено особливості, що впливають на емпатійні здібності педагогів, зокрема: учителі стикаються зі стресовими ситуаціями, що вимагає високого рівня емоційної стійкості та саморегуляції; значна частина педагогічного колективу переживає емоційне виснаження через постійну експозицію до травматичних подій і страждань учнів і їхніх сімей; учителі втрачають можливість виявляти емпатію через власні внутрішні конфлікти та неспроможність адаптуватися до надзвичайних обставин; знижується здатність сприймати та віддавати перевагу потребам учнів; педагогічна система не досить забезпечує підтримку для вчителів. Отримані результати підкреслюють потребу впровадження цільових програм і заходів для розвитку емпатії вчителів у воєнних умовах, а також підтримки їхньої психологічної готовності до взаємодії з учнями, які можуть переживати травматичні події.

ПСИХОЛОГІЧНИЙ СУПРОВІД ПРОФЕСІЙНОГО СТАНОВЛЕННЯ ЛІКАРЯ ЯК СКЛАДОВА КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ В МЕДИЧНІЙ ОСВІТІ

Олена Олексіївна Лазуренко, Наталія Володимирівна Сміла — Thu, 25 Apr 2024 00:00:00 +0300

Сучасні стратегії професійного розвитку лікарів спрямовані на неперервне вдосконалення своїх знань і використання нових, актуальних для сьогодення, методів і підходів, що актуалізує питання вдосконалення системи неперервного професійного розвитку фахівців медичної галузі. Аналіз особливостей професійного становлення лікаря потребує детального вивчення, зокрема в рамках компетентнісного підходу в освіті та з погляду необхідності якісного оновлення післядипломного навчання в системі неперервного професійного розвитку фахівців. Компетентнісний підхід у навчанні, як додипломному, так і післядипломному, спрямований на підготовку конкурентоспроможного фахівця, який володіє необхідними компетенціями, постійно вдосконалює практичні вміння та навички, необхідні для здійснення професійної діяльності. Основними параметрами реалізації компетентнісного підходу в післядипломному навчанні є, по-перше, створення умов для реалізації компетентнісного підходу в післядипломному навчанні; по-друге, реалізація компетентнісного підходу в післядипломному навчанні; по-третє, результативність післядипломного навчання. Поєднання теоретичних знань і практичних умінь забезпечує багатоступеневу систему якості засвоєння знань і вмінь та сприяє формуванню професійної компетентності, що є однією з важливих і необхідних умов підготовки кваліфікованого фахівця-лікаря. Психологічний супровід професійного становлення лікаря на різних етап професійної підготовки сприятиме розвитку самосвідомості, рефлексії, самоаналізу, забезпечуватиме формування навичок міжособистісної взаємодії в лікувально-діагностичному процесі. Упровадження курсів підвищення кваліфікації для науково-педагогічних працівників медичної освіти з формування професійної психологічної компетентності та циклу тематичного вдосконалення лікарів із проблем медичної психології – інноваційний, ефективний спосіб підвищення кваліфікації фахівців галузі охорони здоров’я на післядипломному етапі освіти, який потребує ретельних методичних рішень і відповідного забезпечення.

БАГАТОВИМІРНІСТЬ УПЕВНЕНОСТІ В СОБІ: СУТЬ, ЗНАЧЕННЯ ТА КРИТЕРІЇ ЇЇ РОЗВИТКУ У ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ

Сергій Костянтинович Мельничук — Thu, 25 Apr 2024 00:00:00 +0300

У статті досліджено психологічні характеристики впевненості, ідентифіковано та детально описано її різновиди. Зазначено науково-теоретичні підходи до вивчення різновидів упевненості. Визначено різні типи впевненості в собі, як-от: когнітивний, мотиваційний, емоційний, демонстративний, когнітивно-мотиваційний, когнітивно-емоційний, когнітивно-поведінковий, мотиваційно-емоційний, мотиваційно-поведінковий, емоційний, поведінковий, інтуїтивний, невиправданий, емоційно нестійкий, прихований і непевний. У статті розглядаються характеристики цих типів упевненості. Визначено та проаналізовано критерії розвитку впевненості в собі (когнітивний, емоційний, соціальний, фізичний, професійний, духовний, ґендерний, самоідентифікації), що надає можливість вивчати впевненість у собі в більш глибокому та комплексному контексті, охоплювати різні сфери життя та взаємозв’язки між ними. Основні завдання програми психологічного супроводу пов’язані зі структурою впевненості в собі, включаючи мотиваційно-цільовий, когнітивний, емоційно-оцінний і поведінковий компоненти. Реалізація програми враховує виявлені особливості розвитку структурних компонентів упевненості в юнацькому віці.

ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ГОТОВНОСТІ ЖІНОК ДО РЕАЛІЗАЦІЇ РЕПРОДУКТИВНОЇ ФУНКЦІЇ

Ольга Леонідівна Мітіна — Thu, 25 Apr 2024 00:00:00 +0300

Стаття присвячена дослідженню проблеми готовності жінок до реалізації репродуктивної функції, яка в умовах демографічної кризи є вкрай актуальною. На основі теоретичного аналізу наукової літератури з’ясовано, що у психології зазначена проблематика здебільшого розглядається в межах формування усвідомленого материнства як життєвої позиції жінки, що включає відчуття потреби народити дитину, готовність прийняти на себе роль матері та нести відповідальність за виховання дитини. Показано, що суб’єктивна психологічна готовність до материнства є умовою формування усвідомленої вагітності, яка передбачає цілеспрямовану підготовку до зачаття й усвідомлене виношування дитини. Розглянуто готовність до реалізації репродуктивної функції в контексті репродуктивної поведінки особистості, що розкриває мотиваційний аспект готовності до народження або відмову від народження дитини, тенденцію «чайлдфрі» у жінок. Наголошується, що умовою психологічної готовності жінок до материнства є сформована репродуктивна настанова, яка стає домінантною та виражається в потребі народжувати та виховувати дитину, водночас без дітей жінка відчуває труднощі в самореалізації себе як особистості. Доведено, що репродуктивні настанови залежать від особливостей виховання в батьківській сім’ї, шлюбно-сімейних взаємин і гґендерної ідентичності особистості. Визначено, що перешкодою на шляху реалізації репродуктивної функції є деякі особистісні властивості жінок: інфантильність, викривлення образу «Я», неадекватна самооцінка; внутрішньоособистісні конфлікти; порушена статево-рольова ідентифікація; емоційна нестабільність; високий рівень тривожності; схильність до депресивних проявів, пригнічена агресія; низький рівень комунікативної компетентності. Підкреслена необхідність упровадження комплексного медико-психологічного підходу до вирішення даної проблеми, беруч до уваги основні складові частини готовності жінок до реалізації репродуктивної функції: фізіологічну, психологічну, поведінкову.

КОНЦЕПТУАЛЬНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ПОНЯТЬ «ЖИТТЄВА КРИЗА» ТА «КРИЗОВІ СИТУАЦІЇ» У СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ

Надія Юріївна Петрук — Thu, 25 Apr 2024 00:00:00 +0300

У статті розглядається концептуальне обґрунтування понять «криза», «життєва криза», «кризовий стан» і «кризові ситуації» у соціально-психологічних дослідженнях. У теоретичному дослідженні розкрито сутність цих термінів, зокрема, автори визначають життєву/ненормативну кризу як кризовий стан, який виникає тоді, коли особистість стикається із фрустраційною ситуацією і не має відповідних ресурсів, або суб’єктивно сприймає, що немає ресурсів, для її подолання, людина не може ефективно впоратися з важливою життєвою проблемою. Кризовий стан визначають як нормальну реакцію організму на кризову ситуацію, що супроводжується високим ступенем стресу, неспокою, тривожності; депресією, апатією, психічним виснаженням, емоційним дисбалансом тощо. Кризову ситуацію окреслюють як ситуацію перешкоди індивіду на шляху до реалізації важливих життєвих цілей, коли особистість не може подолати цю ситуацію за допомогою звичних методів. Також у статті описано класифікації криз, конструктивні та деструктивні стратегії виходу із життєвих криз, причини їх виникнення, основні маркери криз, стадії життєвих криз (поверхова, середня та глибока криза). Представлено основні індикатори кризового стану особистості, також описано типи ставлень особистості до кризових ситуацій, а саме ігнорувальне, перебільшувальне, демонстративне, волюнтаристське, продуктивне. Стаття спрямована на поглиблене розуміння психологічного виміру життєвих криз і кризових ситуацій, їхнього впливу на індивіда в соціальному контексті, є основою для розроблення ефективних інтервенцій конструктивного переживання життєвої кризи.

ПОКРАЩЕННЯ СУБ’ЄКТИВНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ В УМОВАХ ВІЙСЬКОВИХ ДІЙ

Едуард Олександрович Помиткін, Любов Віталіївна Помиткіна — Thu, 25 Apr 2024 00:00:00 +0300

У статті подані результати теоретико-емпіричного дослідження відчуття суб’єктивного благополуччя студентів в умовах військових дій, спричинених російською агресією; проаналізовані праці сучасних учених і дослідників щодо методів покращення суб’єктивного благополуччя; продемонстровані результати розробленої та впровадженої програми психологічного тренінгу щодо покращення основних характеристик суб’єктивного благополуччя молоді. Метою статті є висвітлення результатів апробації програми психологічного тренінгу підвищення рівня суб’єктивного благополуччя студентської молоді. Методики: «Модифікована шкала суб’єктивного благополуччя BBC» (адаптація Л. Карамушки, К. Терещенко, О. Креденцер); «Когнітивні особливості суб’єктивного благополуччя (КОСБ-3)» (О. Калюк, О. Савченко); «Шкала суб’єктивного благополуччя» Г. Перуе-Баду (в адаптації М. Соловйової). У процесі емпіричного дослідження вивчалися такі складники суб’єктивного благополуччя: психологічне благополуччя (упевненість у своїх думках і переконаннях, можливість власного розвитку як особистості тощо), фізичне здоров’я (якість сну, здатність працювати та здійснювати свою повсякденну життєву активність, заняття спортом і відпочинком, відсутність депресії, тривоги тощо), стосунки з іншими (наявність друзів, референтного оточення), когнітивні аспекти (задоволеність власним життям, розчарування в житті), емоційні аспекти (напруженість, чутливість, депресія, зміни настрою тощо). Результати: у процесі емпіричного дослідження були визначені низькі показники суб’єктивного благополуччя студентів, що засвідчило нагальну потребу в розробленні та реалізації психологічної програми покращення характеристик відчуття суб’єктивного благополуччя. Упровадження тренінгової програми засвідчило її ефективність.

ВПЛИВ ДІАЛОГІЧНИХ ЗДІБНОСТЕЙ ВИКЛАДАЧА ЗАКЛАДУ ВИЩОЇ ОСВІТИ НА УСПІШНІСТЬ ПРОВЕДЕННЯ ЛЕКЦІЇ

Thu, 25 Apr 2024 00:00:00 +0300

Успішне освоєння матеріалу студентами закладу вищої освіти (ЗВО) та чинники, що тому сприяють, є однією з найактуальніших тем для дослідження сучасними науковцями. Одним із найважливіших чинників, що на це впливає, є діалогічні здібності викладача закладу вищої освіти. Найбільш ефективним методом оцінки даних якостей є метод експертних оцінок, коли саме студенти надають оцінки здібностям викладача, що дає об’єктивні результати. Дослідження проводилось серед студентів – медичних психологів і викладачів з різним стажем роботи Вінницького національного медичного університету імені М. Пирогова. За отриманими результатами на перших курсах навчання студенти більшою мірою акцентують увагу на комунікативних аспектах взаємодії викладачів і студентів. На середніх і старших курсах поступово акценти зміщуються в бік когнітивної й операційної складових частин професійної компетентності викладача та його мотивації щодо навчальної діяльності. Студенти всіх курсів і викладачі, незалежно від досвіду, відзначили спільні чинники, що впливають на успіх лекції. Щодо особистісних якостей лектора, то тут є розбіжність. Викладачі віддають перевагу загальнолюдським чинникам, як-от: «загальна ерудиція», «правильна мова» та «гумор», а у студентській вибірці домінують конкретні професійні якості: «уміння просто викласти складні речі», «уміння привернути увагу до предмета». Значуща відмінність досліджена між найважливішими особистісними якостями викладача, що впливають на успішне проведення заняття. Незмінним лишається домінування показника «досконале знання предмета» для всіх викладачів. «Мистецтво оратора» та «вміння просто викласти складні речі» у процесі здобуття педагогічного досвіду поступаються своїми позиціями таким якостям, як «гумор» і «загальна ерудиція». На нашу думку, це є свідченням того, що зі значним педагогічним досвідом більш професійні якості викладача стають менш значущими, а більша значущість надається саме загальнолюдським та інтелектуальним якостям.

ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ТА УМОВИ ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ СУЧАСНОЇ МОЛОДІ

Алла Іванівна Руденок, Олександр Олександрович Войчишин — Thu, 25 Apr 2024 00:00:00 +0300

У статті розкривається теоретико-емпіричне дослідження психологічних чинників і умов формування здоров’язбережувальної поведінки сучасної молоді. Нині зростає кількість соціально детермінованих і соціально значущих захворювань, тому вивчення специфіки здоров’язбережувальної поведінки студентської молоді набуває особливого значення. Незважаючи на розробленість цієї проблематики, нині відсутні дослідження з вивчення проблем здоров’язбережувальної поведінки студентської молоді. Визначено, що негативними чинниками є об’єктивні обставини (зокрема, запровадження дистанційного навчання внаслідок поширення коронавірусної інфекції, повномасштабне вторгнення російських військ на територію України, окупація окремих територій нашої країни, вимушена евакуація жителів і цілих установ тощо) та суб’єктивні аспекти. До суб’єктивних чинників належить постійна змінюваність запитів студентства як особливої демографічної групи. Тому важливо створювати нові форми роботи із сучасною молоддю із ціллю мінімізувати ризики зниження здоров’я та збільшити значення чинників формування здоров’язбережувальної поведінки для студентів. Метою нашого дослідження є аналіз чинників формування й умов закріплення здоров’язбережувальної поведінки студентської молоді. Було проведено анкетування, у якому взяли участь 211 студентів Хмельницького національного університету. У результаті було встановлено, що студентська молодь розглядає здоров’я в системі життєвих цінностей як одну з основних складових частин. У студентському середовищі наявне розуміння здорового способу життя та позитивне ставлення до нього. Також було встановлено, що більшість студентів не досить мотивовані зберігати та підтримувати власне здоров’я. Студенти не шукають систематизованих тематичних знань на рівні наукових досліджень у цій галузі, їхня інформаційна активність зумовлюється лише отриманням фраґментарних і розрізнених відомостей із засобів масової інформації та від однолітків. Визначено, що ціннісні та поведінкові настанови батьківської сім’ї респондентів відіграють величезну роль у формуванні здоров’язбережувальної поведінки студентів.

ПСИХОСЕМАНТИЧНІ ВИМІРИ ПЕРЕЖИВАННЯ ПСИХОЕМОЦІЙНИХ СТАНІВ УКРАЇНЦЯМИ В УМОВАХ ВІЙНИ

Наталія Михайлівна Савелюк — Thu, 25 Apr 2024 00:00:00 +0300

У статті здійснюється загальний теоретичний аналіз проблеми впливу війни як стресового та травмувального чинника на психоемоційні стани особистості. Окрема увага приділяється стислому опису психологічних симптомів людей із так званим «синдромом (комплексом) біженця» та їх порівнянню з населенням, яке в умовах воєнного стану залишається на території власної країни. Як емпіричний інструмент у дослідженні використано «Методику самооцінки функціонального стану (САН)» В. Доскіна й інших. Вибірку становили 209 респондентів із західних і східних областей України, а також українські емігранти. Отримані за допомогою гугл-форм первинні кількісні дані піддавалися процедурі факторного аналізу окремо для кожної підгрупи респондентів. За результатами факторного аналізу виокремлено та проінтерпретовано психосемантичні структури, що лежать в основі самооцінювання психоемоційних станів. У західноукраїнській субвибірці – 8 таких структур: «Оптимістична життєрадісність», «Пасивна загальмованість», «Захоплена працелюбність», «Відчуття сили», «Працездатна зосередженість», «Здорова стійкість» і «Розслаблений спокій». У східноукраїнській (прифронтовій) субвибірці – 5: «Оптимістична і сильна життєрадісність», «Пасивна і слабка загальмованість», «Захоплена працелюбність», «Активне здоров’я», «Спокійна і свіжа розслабленість». У субвибірці емігрантів – 8: «Песимістична загальмованість», «Щаслива радість», «Свіжа працелюбність», «Легка зосередженість», «Утомлена похмурість», «Щаслива перспективність», «Стійка працездатність», «Відчуття сили». У контексті отриманих і проінтерпретованих емпіричних результатів констатовано значну спорідненість у психоемоційному переживанні життєдіяльності в умовах війни респондентами із західних і східних областей України. В обох відповідних підгрупах як домінантну психосемантичну основу вербалізації власних станів виокремлено «Оптимістичну життєрадісність», яка для українців із прифронтових регіонів має суттєву додаткову конотацію «сили». На відміну від споріднених результатів у двох перших субвибірках, з’ясовано, що в підгрупі вимушених українських емігрантів домінантною в цьому контексті є психосемантична структура «Песимістична загальмованість», що потребує свого подальшого поглибленого вивчення й аналізу.

КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ РОЗВИТКУ КРЕАТИВНОСТІ СУБ’ЄКТА НАВЧАЛЬНО-ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА МЕТОДОЛОГІЯ ЇЇ ДОСЛІДЖЕННЯ

Thu, 25 Apr 2024 00:00:00 +0300

У сфері виявлення особистісних чинників досягнення успіхів у навчально-професійній діяльності найбільш евристично цінним уважаємо суб’єктний методологічний підхід, у межах якого розглядаємо студентів суб’єктами як навчальної, так і професійної діяльності в різних комбінаціях їх поєднання. Отже, суб’єктом навчально-професійної діяльності називаємо людину, яка перебуває на найвищому рівні діяльності, комунікації, не втрачає водночас цілісності автономності й унітарності, із притаманним їй сталим прагненням до самовдосконалення в період життя, у всіляких сферах діяльності, зокрема й у процесі академічно-професійної діяльності тощо. Імовірним є те, що в досягненні суб’єктом навчально-професійної діяльності життєвого успіху вагому роль відіграє розвиток його креативності, що виступає до того ж сутнісною характеристикою суб’єкта та є вмотивованою здатністю до інноваційної діяльності, яка детермінована низкою нелінійних, багаторівневих характеристик. Припускається, що вербальна й образна креативність суб’єкта у своєму поєднанні на різних рівнях розвитку показників креативності утворюють психологічні типи креативності (кластери, які відображають усереднені рівні розвитку образної та вербальної креативності); з теоретичного погляду суб’єктними чинниками-регуляторами розвитку креативності можуть бути метакогнітивні регулятори, мотиваційні регулятори, вольові регулятори, емоційно-регуляторні механізми. Гіпотетичний взаємозв’язок і вплив рівнів розвитку креативності та зазначених чинників припускається у двобічному вигляді: профіль і етап навчання в закладі вищої освіти є зовнішніми чинниками, що впливають на розвиток креативності. Надалі плануються ґрунтовна емпірична валідизація та перевірка надійності висунутих гіпотез на різних рівнях фундаментальних і прикладних психологічних досліджень.

ЕМОЦІЙНИЙ ІНТЕЛЕКТ У СТРУКТУРІ САМОРЕГУЛЯЦІЇ СТУДЕНТІВ-ПСИХОЛОГІВ

Марина Миколаївна Тесленко, Інна Віталіївна Тесленко — Thu, 25 Apr 2024 00:00:00 +0300

У статті представлено результати теоретично-емпіричного дослідження зв’язку між емоційним інтелектом і саморегуляцією. Визначено, що емоційний інтелект (ЕQ) розглядається як здатність особистості управляти власними емоціями й емоціями інших суб’єктів під час міжособистісної взаємодії. Це інтегративна властивість особистості, що полягає у здатності розпізнавати, відстежувати й усвідомлювати власні емоції; сприймати, оцінювати та розуміти емоції інших; мотивувати самого себе й інших (попри труднощі, наполегливо йти до досягнення мети); стримувати імпульсивні дії, контролювати свій настрій. З’ясовано, що емоційний інтелект є динамічним інтегральним психологічним утворенням, що зумовлює успішність міжособистісної взаємодії майбутнього психолога із клієнтом. Підкреслено, що сформованість спроможності до ідентифікації емоційних станів у студентів-психологів виступає проявом сформованості їхньої особистісної та професійної зрілості, вагомим аспектом їхньої готовності до професійної діяльності. Установлено, що вагомим чинником та показником професійної готовності визначаються як рівень розвитку емоційного інтелекту, так і показник усвідомленої саморегуляції. Визначено, що роль емоційного інтелекту в досягненні професійного успіху ґрунтується на спроможності майбутнього психолога адекватно розпізнавати витоки власних емоцій і емоцій інших, здійснювати на цьому підґрунті самоконтроль, підтримувати доброзичливі стосунки із клієнтами. Установлено, що показники емоційного інтелекту студентів-психологів пов’язані з рівнем самореалізації як проявом інтегральної якості готовності майбутнього фахівця до професійної діяльності. Зокрема, студенти-психологи з високим рівнем самореалізації, справді, характеризуються розвиненим емоційним інтелектом, спроможністю чітко диференціювати емоції, керувати ними, спроможні до їх прийняття. Натомість досліджувані з низьким рівнем саморегуляції характеризуються зниженими показниками емоційного інтелекту, труднощами в диференціації та регуляції емоцій, не здатні до розпізнання, прийняття й управління як своїми емоціями, так і емоціями інших людей.

ПРОБЛЕМА ДЕЛІНКВЕНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ У ЗАРУБІЖНИХ ПСИХОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ

Володимир Миколайович Філоненко — Thu, 25 Apr 2024 00:00:00 +0300

У статті представлено аналіз теоретико-методологічних підходів до вивчення психологічних проблем, пов’язаних із комбатантами, що вчинили злочини, поданих у зарубіжних наукових розвідках. Ідеться про військовослужбовців, які брали участь у військових операціях у лавах збройних сил Великобританії та Сполучених Штатів Америки. Визначено найбільш характерні чинники, що впливають на криміналізацію цих осіб. Серед таких чинників – вік найбільшої кримінальної активності засуджених, наявність у них кримінального досвіду до виконання військового обов’язку, наявність близьких родичів із протиправним способом життя, життєва невлаштованість після проходження військової служби, наявність посттравматичного стресового розладу, складнощі у процесі соціальної адаптації, уживання алкогольних напоїв і психоактивних речовин. До чинників, що сприяють скоєнню злочинів досліджуваних, віднесено також низький рівень їхнього інтелекту. Частина досліджуваних військових після вчинення протиправних кримінально караних діянь під час проходження служби відбували покарання в пенітенціарних установах, а після звільнення знов направлялися до військових частин для подальшого виконання військового обов’язку. Визначено проміжок часу від звільнення ветеранів із військової служби до скоєння ними злочину. Також виявлено, що найбільш характерним типом злочинів, які вчиняли колишні військовослужбовці, є корисливі. Показано, що до вчинення насильницьких злочинів такі особи вдаються нечасто, ще рідше ними скоюються злочини проти сексуальної недоторканості людини. Практично в усіх дослідженнях відзначаються складнощі та проблеми цієї категорії досліджуваних у процесах їх реадаптації та психологічної реабілітації після участі в бойових діях і звільнення з військової служби.

ЦІЛІСНИЙ ПІДХІД СУПРОВОДУ РЕАЛІЗАЦІЇ ТЕХНОЛОГІЙ «ФОРМУВАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ ДО ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ» ТА «КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ОСОБИСТОСТІ У ШВИДКОЗМІННИХ УМОВАХ» ЯК ОСНОВИ ПРОФЕСІЙНО- ОСОБИСТІСНОГО РОЗВИТКУ ТА САМОРОЗВИТКУ ФА

Віра Петрівна Чудакова — Thu, 25 Apr 2024 00:00:00 +0300

У публікації представлено результати досліджень «Формування психологічної готовності до інноваційної діяльності» та «Формування психологічних компетентностей конкурентоспроможності особистості у швидкозмінних умовах». Представлено загальний зміст і результати впровадження двох психолого-організаційних технологій: «Технологія № 1» − «Технологія формування психологічної готовності до інноваційної діяльності» (автор В. Чудакова, 2008–2016 роки), що складається із 2-х частин (4-х моделей): 1.1. Моделі експертизи та корекції організаційно-інноваційного середовища організацій (зовнішні умови); 1.2. Моделі експертизи та корекції внутрішньої психологічної готовності персоналу до інноваційної діяльності (внутрішні умови); «Технологія № 2» − «Психолого-організаційна технологія формування психологічних компетентностей конкурентоспроможності особистості в умовах інноваційної діяльності організацій» (автор В. Чудакова, 2016–2024 роки), що складається із 2-х моделей: 2.1. Моделі експертизи психологічних компетентностей конкурентоспроможності особистості; 2.2. Корекційної моделі рефлексивно-інноваційного тренінгу, коучингу «Сучасні психотехнології формування психологічних компетентностей конкурентоспроможності особистості». Розкрито історію створення та результати дослідження «інтегрального показника інноваційності», за методикою «Експрес-діагностика «інноваційності» особистості» (автор В. Чудакова, 2016 рік), оцінюються: рівень інноваційності (позитивний, нульовий, негативний) і тенденція інноваційності (теоретико-інтелектуальна, емоційно-практична). У її валідизації брали участь 1 677 респондентів.

АКТУАЛІЗАЦІЯ ПРАЛОГІЧНОГО МИСЛЕННЯ В УЧАСНИКІВ ГЛИБИННОГО ПІЗНАННЯ

Тамара Семенівна Яценко — Thu, 25 Apr 2024 00:00:00 +0300

Проблема пралогічного мислення порушується нами в останнє п’ятиріччя. Спонукою до цього послугувала візуалізація суб’єктом власної психіки, як передумова участі у психокорекційній роботі, зорієнтованій на глибинне її пізнання. Провідним методом є «Активне соціально-психологічне пізнання» (АСПП). Дослідження пралогічного мислення можливе лише за умов візуалізації психіки. Багаторічна практика груп АСПП доводить, що цілісність пізнання психіки («свідоме / несвідоме») є неможливою поза її візуалізацією. Пояснення криється у відкритій нами підструктурі психіки «Зверх-Ід», мовою якої є опредметненість психіки. Зміст статті доводить факт сутнісного значення, у процесі АСПП, тематичної візуалізації респондентом власної психіки, як і її аналіз за умов діалогічної взаємодії в системі «Психолог ↔ Респондент». Ведення психологом діалогу з опорою на тематичну візуалізацію психіки є значущим для виявлення особистісних проблем респондента й окреслення шляхів їх розв’язання. В останньому велику роль відіграє розвиток пралогічного мислення, яке актуалізується за умов опредметнення психіки, з наступним аналітико-діалогічним його аналізом, який спирається на механізм партиципації. Зміст статті зорієнтований на просвітницький внесок у фахову підготовку практичних психологів, завдяки проходженню ними груп АСПП.