Наукові записки. Серія: Психологія

ТРЕНІНГ ЯК ЕФЕКТИВНИЙ МЕТОД ПОДОЛАННЯ АГРЕСИВНОСТІ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

Зінаїда Олександрівна Антонова — 2026-05-11

Стаття присвячена дослідженню тренінгу як ефективного методу подолання агресивності у військовослужбовців, що особливо актуально в умовах дефіциту емпірично обґрунтованих методів впливу у психологічній практиці. Обґрунтовано, що психологічний тренінг є найбільш доцільним та інтегративним методом, здатним охопити всі необхідні аспекти роботи.
Центральна мета полягає у розвитку здатності бійця задовольняти власні потреби соціально-прийнятним способом, адаптованим до умов військової служби. Це досягається шляхом особистісно-орієнтованого розвитку, що передбачає: зміну внутрішніх диспозицій (ціннісних систем і смислів), вдосконалення самооцінки та позитивності Я-концепції, формування ефективної системи саморегуляції та вольових якостей.
Підкреслено військову специфіку: завдання тренінгової роботи полягає не у зниженні агресії загалом, а в активізації керованої бойової агресивності, необхідної для виконання бойових завдань, з одночасною актуалізацією просоціальної спрямованості.
Ефективне втручання має дворівневий характер: воно одночасно охоплює індивідуальну та групову роботу. Тренінг, як провідна групова форма роботи, є оптимальним інструментом для одночасної профілактики та корекції агресивних проявів, оскільки дозволяє охопити три основні сфери: когнітивну (усвідомлення причин, раціональна психотерапія), емоційну (зниження тривожності, релаксація, емоційна підтримка), поведінкову (корекція реакцій, набуття соціальних навичок через рольове відігравання).
Визначено, що груповий тренінг (соціально-психологічний, корекційний) є найбільш ефективним, оскільки інтегрує різноманітні методи та техніки (арттерапія, психоедукація, самоконтроль). Особлива увага приділяється застосуванню тренінгових форматів у контексті психологічної декомпресії після виведення з зони бойових дій для успішної соціальної реадаптації військовослужбовців.
Запропоновано загальну схему треінгової роботи з подолання агресивності військовослужбовців.

ОСОБЛИВОСТІ ІДЕНТИФІКАЦІЇ ТА РОЗВИТКУ РІЗНИХ ВИДІВ ОБДАРОВАНОСТІ ПІДЛІТКІВ В ОСВІТНЬОМУ СЕРЕДОВИЩІ

Ярослава Зіновіївна Василькевич — 2026-05-11

У статті представлено результати теоретико-емпіричного дослідження проблеми ідентифікації та розвитку різних видів обдарованості підлітків в освітньому середовищі. Актуальність дослідження зумовлено потребою вдосконалення психолого-педагогічних підходів до виявлення обдарованості з урахуванням вікових особливостей розвитку самосвідомості, мотиваційної сфери та соціальних взаємодій підлітків. Проаналізовано проблему обдарованості як динамічного багатовимірного утворення, що формується у процесі взаємодії індивідуальних здібностей та умов освітнього середовища. Емпіричне дослідження здійснено із застосуванням експертних рейтингових оцінок за моделлю Дж. Рензуллі та включало оцінювання здібностей до навчання, мотиваційно-особистісної, творчої та лідерської обдарованості. У дослідженні залучено учнів підліткового віку закладів загальної середньої освіти та класних керівників у ролі експертів. Визначено різні типи рейтингових оцінок: експертну оцінку (оцінка класних керівників); самооцінку (оцінювання школярів самих себе); взаємооцінку (усереднена оцінка, яку дали учні однокласникам). За результатами емпіричного дослідження встановлено, що переважна більшість підлітків характеризується середнім рівнем прояву різних видів обдарованості. Водночас виявлено суттєві розбіжності між експертними оцінками педагогів та самооцінками і взаємооцінками учнів щодо творчої та мотиваційно-особистісної обдарованості. Визначено тенденцію недооцінювання підлітками власного потенціалу, що може бути пов’язано з віковою нестабільністю Я-концепції та впливом соціальних очікувань. Зроблено висновок про доцільність застосування багатокритеріальних підходів до ідентифікації обдарованості та створення освітнього розвивального середовища для підтримки її актуалізації.

ПСИХОЛОГІЧНІ ПРИНЦИПИ ВПЛИВУ ЗА Р. ЧАЛДІНІ ТА КОРПОРАТИВНА БЕЗПЕКА

Ігор Валентинович Гайдуков — 2026-05-11

У статті здійснено теоретико-аналітичний аналіз психологічних принципів соціального впливу в контексті корпоративної безпеки організацій. Метою дослідження є виявлення механізмів, за яких науково обґрунтовані інструменти впливу можуть трансформуватися з нейтральних засобів комунікації на джерела прихованих організаційних ризиків. Теоретичною основою роботи є концепція принципів впливу Р. Чалдіні, сучасні підходи організаційної психології та дослідження Темної тріади особистості. Методом дослідження є концептуальний аналіз із послідовною декомпозицією досліджуваного явища на складові механізми та їх подальшою інтеграцією у єдину пояснювальну модель.
Обґрунтовано поняття асиметрії навчання, що відображає нерівномірну здатність співробітників засвоювати та застосовувати знання про соціальний вплив. Показано, що у поєднанні з диспозиціями Темної тріади така асиметрія формує внутрішню нерівність соціальної компетентності та підвищує ймовірність інструментального використання впливу. Проаналізовано роль моральної ліцензії як когнітивного механізму, що сприяє легітимації неформальних і «сірих» практик за відсутності прямих порушень. Окремо розглянуто ефект зниження настороженості та механізм зміщення відповідальності з формалізованих процедур на індивідуальну інтуїцію як наслідки системного застосування принципів впливу в організаційному середовищі.
Запропоновано інтегративну концептуальну модель («формулу ризику»), згідно з якою рівень психологічної вразливості організації зростає за умов поєднання високих навичок впливу окремих акторів і слабких або лише формально існуючих процесних обмежень. Виявлено організаційні сліпі зони, що перешкоджають своєчасному виявленню таких ризиків. Практичне значення результатів полягає у можливості їх використання для розробки превентивних заходів корпоративної безпеки, симетризації навчальних програм з впливу та формування етичних політик управління впливом в організаціях.

ПРОФЕСІЙНІ МАРКЕРИ ДІЯЛЬНОСТІ ПСИХОЛОГА-КОНСУЛЬТАНТА В СИСТЕМІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я: ВИКЛИКИ І ТРЕНДИ

Георгій Валентинович Калмиков — 2026-05-11

В статті представлено бачення автора основних маркерів професійної діяльності психологів, за якими визначається їхня фахова придатність і відповідність міжнародним вимогам Професійних стандартів, а також здатність ефективно виконувати обов’язки компетентного у цій сфері суб’єкта надання клієнтам психологічної допомоги. В ній подається сучасне наукове уявлення про такі психологічні маркери, як: «знання»; «декларативні знання»; «процедуральні знання»; «уміння»; «навички»; «компетенції»; «компетентності»; «субкомпетентності» та ін. Мета статті полягає у конкретизації психологічного змісту професійних маркерів діяльності психологів-консультантів в системі охорони здоров’я, виділенні основних професійних характеристик і напрямків роботи. В статті також зазначається, що роль психолога-консультанта у системі охорони здоров’я може бути визначена як: а) «вибудовування містка» між клієнтом та лікарем, допомога клієнтові у прийнятті діагнозу та лікувального плану, зниження рівня тривожності; б) забезпечення профілактики вигоряння, підтримки медичного персоналу, робота зі стресом; в) досягнення комплексного підходу й інтеграції психологічної допомоги у загальну систему лікування задля досягнення найкращих результатів; г) взаємодія з медперсоналом. Стаття також присвячена висвітленню функцій психолога-консультанта в охороні здоров’я, які включають діагностику та корекцію психологічного стану пацієнтів, допомогу в адаптації до хвороби, подолання стресу та психотравм, а також розробку реабілітаційних програм для відновлення психічного здоров’я і гармонійного розвитку. Зазначається, що психолог-консультант є сполучною ланкою між пацієнтом та лікувальним процесом, що потребує об’єднання зусиль з медичним персоналом для комплексного підходу до лікування й покращення психологічного клімату. Ці заходи зумовили необхідність опису змісту знань, умінь, навичок, і компетентностей фахівців цього профілю.

ПРОФІЛАКТИКА СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ В УМОВАХ БОЙОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Андрій Володимирович Кириченко — 2026-05-11

У статті досліджується проблема профілактики суїцидальної поведінки військовослужбовців Національної гвардії України в умовах бойової діяльності. Проаналізовано сучасні наукові підходи до розуміння суїцидальної поведінки як багатовимірного соціально-психологічного явища, що формується під впливом тривалого психотравмуючого впливу бойових дій, високого рівня стресу, фізичного та морального виснаження, обмеженого доступу до психологічної допомоги та домінування культури емоційної стриманості. Визначено ключові чинники ризику, серед яких психоемоційні порушення, депресивні та тривожні стани, агресивність, замкненість, схильність до ізоляції, сімейні та професійні конфлікти, негативний морально-психологічний клімат підрозділу, надмірне службове навантаження та відсутність умов для психоемоційного відновлення.
Окремо розглянуто специфіку проявів суїцидальної поведінки у військовому середовищі, зокрема поєднання високої зовнішньої дисциплінованості та професійної зібраності з внутрішнім емоційним напруженням, що ускладнює своєчасне виявлення груп ризику. Проаналізовано ефективні напрямки профілактики, до яких належать індивідуальна психологічна робота, психодіагностичне оцінювання та раннє виявлення кризових станів, організаційно-управлінські заходи, забезпечення раціонального режиму служби, ротації та відновлення психоемоційних ресурсів, а також системна взаємодія командирів і військових психологів.
Наукова новизна роботи полягає у комплексній систематизації психоемоційних, соціально-психологічних та організаційних факторів суїцидального ризику та обґрунтуванні превентивних заходів, адаптованих до умов сучасної війни. Практична значущість дослідження проявляється у можливості використання результатів для вдосконалення системи психологічного забезпечення підрозділів, зміцнення морально-психологічної стійкості військовослужбовців, мінімізації небойових втрат та підвищення ефективності виконання службово-бойових завдань.

ПРОБЛЕМАТИКА ПОЧУТТЯ СПРАВЕДЛИВОСТІ В СУЧАСНОМУ НАУКОВОМУ ДИСКУРСІ

Лілія Валентинівна Клочек — 2026-05-11

В статті розглядається проблема почуття справедливості в сучасному науковому дискурсі, зокрема її соціально-психологічний вимір. В умовах соціальної нестабільності та трансформацій у суспільстві питання дотримання прав, рівності та відповідальності набувають особливої актуальності. Проаналізовано філософські концепції справедливості, де вона трактується як етична чеснота та нормативний принцип суспільних взаємодій, та психологічні підходи до морального розвитку особистості, що акцентують когнітивні та емоційні компоненти почуття справедливості. Особлива увага приділена соціально-психологічним теоріям, які визначають почуття справедливості як стабільну диспозицію, що включає когнітивний, емоційний і поведінковий аспекти, регулює оцінку вчинків і норм, стимулює просоціальну поведінку та моральний вибір особистості. Використано методи теоретичного аналізу, синтезу та контент-аналізу для систематизації підходів до феномену справедливості. Показано, що почуття справедливості формується через інтеріоризацію моральних норм і цінностей, інтегрується в систему цінностей особистості та функціонує як внутрішній регулятор соціальної поведінки, забезпечуючи відповідність дій і оцінок нормам чесності, рівності, взаємної поваги та соціальної відповідальності. Наголошується на ролі почуття справедливості у формуванні міжособистісних взаємин, соціальної довіри та моральної активності індивіда, що сприяє підтриманню соціальної гармонії та справедливого суспільного устрою. Підкреслюється значущість почуття справедливості як фундаментальної психологічної категорії, що об’єднує знання, цінності, емоційні переживання та поведінкові вияви людини в сучасному суспільстві.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ СПРЯМОВАНОСТІ У СТУДЕНТІВ ПЕДАГОГІЧНИХ КОЛЕДЖІВ

Наталя Геннадіївна Кошелева — 2026-05-11

Стаття присвячена важливому завданню формування професійної спрямованості у майбутніх вихователів під час професійної підготовки в педагогічних коледжах. За результатами аналізу науково-психологічних джерел виявлено, що професійно-педагогічна спрямованість є складним утворенням психіки, що містить мотиваційно-ціннісні, когнітивні, соціально-комунікативні та емоційні компоненти і визначає ефективність майбутньої педагогічної діяльності.
Визначено, що психологічними чинниками формування професійної спрямованості майбутніх вихователів є мотивація досягнення і самореалізації, система ціннісних орієнтацій, розвиток професійної самосвідомості, рефлексивність, емоційна зрілість і емпатія. В якості гіпотези дослідження висунуто припущення, що розвиток мотивів вибору і здобуття професії педагога, організаційних і комунікативних навичок та емпатії у студентів педагогічних коледжів сприятиме формуванню їхньої професійної спрямованості.
Для перевірки гіпотези проведене емпіричне дослідження професійної спрямованості майбутніх вихователів на базі Бахмутського педагогічного фахового коледжу. Для обстеження було використано опитувальник професійних типів особистості Дж. Голланда; «Опитувальник комунікативних і організаторських схильностей» (КОС-2) В. Синявського і В. Федоришина; методику Т. Ільїної «Мотивація навчання у ВНЗ»; «Опитувальник емоційної емпатії» А. Мехрабіана та Н. Епштейна (в адаптації Ю.М. Орлова, Ю.М. Ємєльянова). Отримані дані свідчать про значний потенціал для розвитку досліджуваних психологічних явищ. Кореляційний аналіз виявив найтісніші прямі зв’язки між комунікативними та організаторськими схильностями, комунікативними здібностями та емпатією, емпатією та спрямованістю на оволодіння професією.
Результати дослідження підтвердили гіпотезу про те, що розвиток мотивів вибору і здобуття професії педагога, комунікативних та організаційних умінь, а також емпатії є необхідною умовою формування цілісної професійної спрямованості. На базі отриманих даних планується розробити психокорекційну програму розвитку професійної спрямованості у студентів педагогічних коледжів.

ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА ПЕДАГОГАМ В УМОВАХ ВОЄННОГО КОНФЛІКТУ

Ольга Олександрівна Міненко — 2026-05-11

В статті представлено результати емпіричного дослідження психологічного здоров’я педагогів в умовах воєнного конфлікту. За допомогою психодіагностичних методів досліджено показники рівня стресостійкості та ментального здоров’я педагогів. На основі отриманих емпіричних даних доведено, що показники стресостійкості знаходяться переважно на середньому рівні, а показники ментального здоров’я на низькому рівні у досліджуваній групі педагогів. Отримані результати свідчать про необхідність впровадження цілеспрямованої системи психологічної допомоги педагогам в умовах воєнного конфлікту. На основі теоретичного аналізу і практичних розвідок сучасних досліджень вітчизняних психологів в статті представлено аналіз принципів, форм, методів і технологій психологічної допомоги, які є найбільш ефективними в роботі з педагогами в умовах воєнного конфлікту. Дана система психологічної допомоги педагогам повинна включати просвітницькі, психодіагностичні, консультативні та психокорекційні форми роботи. Серед основних технологій психологічної допомоги проаналізовано технології розвитку толерантності до невизначеності, розвитку комунікативного потенціалу, розвитку самоефективності та розвитку креативного потенціалу як професійних детермінант забезпечення психічного здоров’я та благополуччя освітнього персоналу в умовах війни. Серед основних методів психологічної допомоги педагогам виділено навчання педагогів методам самодопомоги (дихальні техніки, техніки релаксації, аутотренінг, методи саморегуляції), методи когнітивно-поведінкової терапії та арт-терапії, тренінги стресостійкості та резильєнтності, тренінги першої психологічної допомоги, організація груп психологічної підтримки.

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСОБИ КОРЕКЦІЇ ЕМОЦІЙНОЇ ТРАВМИ В ПРОЦЕСІ РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ВІЙСЬКОВИХ, УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ

Олександр Вячеславович Новицький — 2026-05-11

Стаття присвячена надзвичайно актуальній проблемі процесу ресоціалізації військових, учасників бойових дій. У ній наведено вітчизняні підходи до проведення ресоціалізації військових, а також проаналізовано зарубіжний досвід із зазначеного питання, підсумовано принципи, яких необхідно дотримуватися для підвищення ефективності різних засобів корекції емоційної травми.
У статті розглянуто сучасні підходи до корекції емоційної травми, такі як травмофокусовану когнітивно-поведінкову терапію (КПТ), EMDR-терапію. Проаналізовано, що ці методи є найбільш ефективними у зниженні симптомів ПТСР, тому що одночасно сприяють як обробці травматичного досвіду, так і формуванню навичок саморегуляції у військовослужбовців, учасників бойових дій. Поєднання цих протоколів дозволяє терапевту індивідуалізувати підхід, застосувати техніки, які будуть більш ефективними для конкретного пацієнта.
Також автором підтримано висновки інших науковців щодо необхідності поєднання індивідуальної та групової терапії для ефективного лікування ПТСР. Подібні методи проведення терапії створюють потужний синергетичний ефект, та закривають одразу два критичні аспекти відновлення після ПТСР: глибоке опрацювання травми в індивідуальному форматі одночасно з можливістю соціальної реінтеграції в групі.
Автором зазначено важливу роль соціальної роботи як невід’ємного елементу системи заходів соціально-психологічної реабілітації військовослужбовців. Також зазначено, що якість надання послуг корелює із якістю виконання цієї роботи соціальним працівником. Відмічено необхідність забезпечення належної державної підтримки реабілітаційних програм, а також підтримки громадських ініціатив для забезпечення ефективності ресоціалізації.
Основними принципами здійснення реабілітаційних програм у світі є забезпечення належної підтримки не лише військовослужбовцям, а й членам їхніх сімей, надання їм пільг та привілеїв, комбінування психотерапії, медикаментозного супроводу, соціальної підтримки, інноваційних методик і практик, надання якісних послуг із охорони психічного здоров’я, збереження гендерно-чутливого підходу до реабілітації.

ПСИХОЛОГІЧНІ ДЕТЕРМІНАНТИ РОЗВИТКУ ВТОРИННОЇ ТРАВМАТИЗАЦІЇ У ПЕРСОНАЛУ СИЛ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

Вікторія Анатоліївна Павловська-Кравчук — 2026-05-11

У статті здійснено теоретичний аналіз психологічних детермінант розвитку вторинної травматизації у персоналу сил безпеки України в умовах повномасштабної війни та хронічного професійного стресу. Показано, що специфіка службової діяльності (реагування на наслідки бойових дій, контакт із постраждалими й свідками, робота з травматичними матеріалами) формує стійке психоемоційне напруження, за якого вторинний травматичний стрес може накопичуватися поступово та залишатися недостатньо усвідомленим. Уточнено сутність вторинної травматизації як опосередкованої психотравматизації, що виникає внаслідок емпатійного включення у чужий травматичний досвід і регулярного контакту з людськими втратами, насильством та кризовими подіями. Окреслено основні прояви феномена: інтрузії, уникання, гіперзбудження, порушення сну, емоційне виснаження, когнітивні труднощі, соматичні реакції, моральне спустошення та тенденцію до емоційного дистанціювання.
Проведено розмежування вторинної травматизації та емоційного вигорання. Вигорання пов’язане переважно з довготривалим перенавантаженням і відповідальністю, тоді як вторинна травма має вираженіший зв’язок із травматичним змістом і нерідко характеризується швидшим розвитком. Водночас обидва явища можуть співіснувати, посилюючи ризики професійної дезадаптації та зниження ефективності службової діяльності. Обґрунтовано роль ключових психологічних детермінант: емпатія може виступати чинником ризику за недостатності саморегуляції; резильєнтність і ресурсні характеристики знижують інтенсивність вторинного стресу; копінг-стратегії визначають адаптивність реагування на професійне навантаження; професійна ідентичність може виконувати захисну функцію, однак за умов хронічної травматизації здатна зазнавати деформацій. Визначено перспективні напрями профілактики: супервізійна підтримка, нормування навантаження, відновлювальні практики та розвиток навичок саморегуляції.

АСЕРТИВНІСТЬ ЯК ЧИННИК РОЗВИТКУ ЗДОРОВОЇ СЕКСУАЛЬНОСТІ СУЧАСНОЇ МОЛОДІ: ҐЕНДЕРНИЙ ПІДХІД

Тетяна Ігорівна Пономаренко — 2026-05-11

У статті розглядається проблема формування здорової сексуальності молоді в контексті впливу асертивності, як здатності особистості відкрито та впевнено відстоювати власні права, почуття та потреби, зберігаючи при цьому повагу до кордонів інших людей. Метою статті є теоретичне обґрунтування та емпіричне дослідження взаємозв’язку між рівнем асертивності та здорової сексуальності у студентської молоді та встановити ґендерні особливості. Емпіричне дослідження проведено протягом весни–літа 2025 року на базі трьох закладів вищої освіти. Вибірку склали 278 респондентів (114 юнаків та 164 дівчини) віком від 16 до 22 років. Для збору даних використано авторську анкету оцінки здорової сексуальності (що охоплює блоки самоприйняття, знань про згоду, комунікації та контрацептивної грамотності) та стандартизований опитувальник діагностики асертивності. Математико-статистична обробка результатів здійснювалася за допомогою критерію кутового перетворення Фішера та коефіцієнта кореляції Пірсона. Аналіз даних засвідчив домінування середнього рівня асертивності серед молоді (71% у хлопців та 57–70% у дівчат), що вказує на ситуативність проявів упевненої поведінки. Виявлено значущі гендерні відмінності: юнаки демонструють вищу експліцитну асертивність, тобто більшу готовність до зовнішнього відстоювання позицій, тоді як дівчата характеризуються вищим рівнем імпліцитної асертивності, що відображає внутрішню впевненість у власних правах. Встановлено, що рівень здорової сексуальності більшості опитаних (64–66%) є середнім, причому лише 21% респондентів обох статей мають високий рівень психосексуальної зрілості. Доведено наявність помірного позитивного кореляційного зв’язку між показниками. Це підтверджує гіпотезу про те, що розвиток асертивних навичок, зокрема здатності говорити «ні» небажаним контактам та відкрито обговорювати безпеку й задоволення, є ключовим фактором становлення здорової сексуальності. Результати роботи доводять, що асертивність є базовим компонентом сексуального здоров'я, оскільки сприяє формуванню партнерських відносин на основі рівноправності та взаємної згоди.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РЕЗИЛЬЄНТНОСТІ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

Ірина Геннадіївна Радул — 2026-05-11

У статті розглянуто психологічні особливості резильєнтності в юнацькому віці як важливого ресурсу особистісного розвитку в умовах підвищеної невизначеності та стресу, зокрема в контексті соціальних криз і воєнних подій. Теоретично визначено зміст поняття «резильєнтність» як інтегральної характеристики особистості, що охоплює емоційні, когнітивні та поведінкові складові й забезпечує здатність до адаптації, саморегуляції та відновлення після негативних впливів. Розглянуто сучасні наукові підходи до трактування резильєнтності, зокрема як динамічного процесу, що передбачає взаємодію стресових чинників, мобілізацію внутрішніх ресурсів і результати адаптаційних змін. Проаналізовано структуру резильєнтності особистості. Визначено основні чинники формування резильєнтності: особистісні ресурси (самооцінка, оптимізм), соціальне середовище (підтримка), когнітивні процеси (переосмислення досвіду) та емоційна регуляція.
Представлено результати емпіричного дослідження взаємозв’язків між резильєнтністю, життєстійкістю, емоційним станом, самооцінкою та психологічними ресурсами особистості. Встановлено статистично значущі кореляційні зв’язки між досліджуваними показниками. Результати показали, що значна частина юнаків має середній або знижений рівень резильєнтності, що супроводжується низькою самооцінкою, підвищеною тривожністю та погіршеним емоційним станом. Виявлено, що самооцінка виступає важливим регулятором психологічної стійкості, а соціально-психологічні чинники мають визначальне значення для її розвитку.
Зроблено висновок, що юнацький вік є сенситивним періодом для формування резильєнтності, а її розвиток сприяє гармонійному становленню особистості, підвищенню адаптивності та збереженню психічного здоров’я. Обґрунтовано необхідність впровадження програм психологічної підтримки молоді.

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СЕКСУАЛЬНИХ РОЗЛАДІВ У ОСІБ, КОТРІ ПОСТРАЖДАЛИ ВІД БОЙОВИХ ДІЙ

Тетяна Вікторівна Разумовська — 2026-05-11

У статті висвітлюються питання, що стосуються статевого здоров’я військовослужбовців і є вкрай важливими для повної оцінки самопочуття як тих, хто зараз служить, так і військових загалом. Визначено, що пережите під час військової служби враження можуть залишатися актуальними для людини й після її закінчення. Тому зауважується, що фахівцям, котрі працюють із військовослужбовцями, необхідно з’ясовувати їхній військовий досвід для кращого розуміння ризиків, що загрожують їхньому сексуальному благополуччю. Акцентовано увагу на поширеності проблем зі статевим здоров’ям у військових та їхній тісний зв’язок із військовою службою, тому підхід до лікування й терапії сексуальних порушень мусить бути більш комплексним.
Методи: опитувальник симптомів ПТСР – версія для цивільних (PTSD Checklist – Civilian Version, PCL-C); анкета PHQ-9.
За результатами емпіричного дослідження виявлено, що більшість особового складу Збройних Сил України (ЗСУ) демонструє належний рівень пристосування, однак, серед тих, хто має потенційні негаразди із сексуальною сферою, ця частка помітно нижча. Тому є необхідність щодо визначення можливий кореляційного зв’язку між погіршенням здатності до адаптації та підвищенням ризику виникнення сексуальних дисфункцій. Окрім вищезгаданого, серйозні порушення адаптації (з підтвердженим діагнозом посттравматичного стресового розладу – ПТСР) виявлено у воїнів ЗСУ, тоді як серед осіб із потенційними сексуальними проблемами ця частка значно менше.
Зазначено, що важливо посилити арсенал засобів для подолання сексуальних розладів, спричинених психологічними чинниками. У рамках статті представлено кореляцію між синдромом бойової травми (посттравматичним стресовим розладом, ПТСР) та ускладненнями у сфері сексуального добробуту.

РОЛЬ ЦІННОСТЕЙ У СТАВЛЕННІ ДО ФІЗИЧНОГО І ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я В УМОВАХ СУБ’ЄКТИВНОЇ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ

Єлизавета Анатоліївна Тимощук — 2026-05-11

У статті розглядається роль ціннісних орієнтацій у формуванні ставлення студентів до фізичного та психічного здоров’я в умовах суб’єктивної невизначеності сучасного соціального середовища. Дослідження обґрунтовано положеннями психології особистості та психології здоров’я, де цінності виступають ключовим регулятором поведінки, мотивації та адаптації індивіда до стресових умов. Емпіричне дослідження проведено серед 50 осіб юнацького віку (17–20 років) за допомогою методики М. Рокіча «Ціннісні орієнтації» та анкети SF-36 v2 Health Survey для оцінки фізичного та психічного здоров’я.
Результати показують, що значущість суспільних, професійних, індивідуалістичних, конформістських та альтруїстичних цінностей корелює зі зниженням фізичного функціонування, життєвого тонусу та емоційного благополуччя, що вказує на психологічно-психофізіологічну взаємозалежність між мотиваційною активністю та суб’єктивним станом здоров’я. Висока орієнтація на професійні досягнення та служіння іншим асоціюється зі зниженням енергетичного потенціалу, а інструментальні цінності, пов’язані з самоутвердженням та практичною діяльністю, демонструють обернені кореляції з фізичним функціонуванням.
Отримані дані свідчать, що формування адекватного ціннісного ставлення до здоров’я виступає ефективним механізмом саморегуляції та психологічної стійкості, що особливо важливо в умовах високої невизначеності. Практичне значення дослідження полягає у можливості використання його результатів для розробки програм психологічної підтримки та формування здоров’язбережувальної поведінки студентської молоді.

НАУКОВЕ ПІЗНАННЯ МЕХАНІЗМІВ РОЗВИТКУ САНОГЕННОГО МИСЛЕННЯ В ОСОБИСТОСТІ ЮНАЦЬКОГО ВІКУ

Христина Богданівна Цьомик — 2026-05-11

У статті здійснено теоретичний аналіз пізнання механізмів розвитку саногенного мислення в юнацькому віці. Висвітлено саногенне мислення як інтегральну здатність особистості до свідомого опрацювання нею життєвого досвіду з метою збереження та зміцнення власного ментального здоров’я. Виявлено, що саногенне мислення являє собою систему чотирьох структурних компонентів: ціннісно-мотиваційного, когнітивно-рефлексивного, емоційно-вольового та конативно-регулятивного. Кожен компонент відповідає за певний аспект психічної саморегуляції особистості: від становлення в неї життєвих орієнтирів і мотивації до власного здоров’я завдяки усвідомленому переосмисленню досвіду та емоційній урегульованості в реалізації її адаптивної поведінки. Актуалізовано увагу на науковому пізнанні специфічних психологічних механізмів саногенного мислення, що активізують та інтегрують ці компоненти в єдину функціонуючу систему. Детально розглянуто наступне: механізм сенсотворення, що забезпечує особистості осмисленість подій і інтеграцію власного досвіду в систему власних цінностей; механізм когнітивної реконструктизації, що спрямований на трансформацію дезадаптивних переконань людини і схем її мислення; механізм саногенної рефлексії, що відповідає за усвідомлення особистістю та регуляцію власних емоційних станів; механізм особистісної саморегуляції, який забезпечує людині перехід від внутрішніх змін до цілеспрямованої адаптивної поведінки. Обґрунтовано юнацький вік як сенситивний період для цілеспрямованого розвитку саногенного мислення. Саме на цьому етапі онтогенезу особистості, через інтенсивне становлення самосвідомості, системи цінностей і стратегій саморегуляції, створюються оптимальні умови для утвердження в неї саногенних способів когнітивно-емоційної переробки досвіду. Таким чином, у підсумку доведено актуальність процесу становлення саногенного мислення в юнацькому віці та вплив на цей процес психологічних механізмів для оптимізації емоційної та поведінкової саморегуляції з метою підтримки ментального здоров’я особистості.

ВПЛИВ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ НА ПРОЦЕСИ САМОЗМІНЮВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Олена Геворківна Шаумян — 2026-05-11

У статті висвітлено ключові аспекти дослідження впливу штучного інтелекту на процеси самозмінювання особистості здобувачами закладів вищої освіти. У вибірці представлено кількість опитаних, які навчаються у Центральноукраїнському державному університеті імені Володимира Винниченка, Херсонському державному аграрно-економічному університеті, Кропивницькому інституті приватного вищого навчального закладу «Університет сучасних знань», Центральноукраїнському національному технічному університеті. Загальна кількість учасників опитування – 385 осіб віком від 16 до 25 років.
У результаті проведеного дослідження з’ясовано, що найбільше приваблюють такі мовні моделі, як Gemini, Copilot, Claude і Claude-instant.
Найчастіше штучним інтелектом користуються для «пошуку інформації та відповідей», «для виконання домашнього завдання».
Окреслено переваги штучного інтелекту, а саме: «швидко відповідає на питання», «зрозуміло відповідає на питання», «зручність використання» та «розширення інформаційного наповнення». Тобто не слід витрачати багато часу на пошук відповідей, краще опанування нового; відзначено легкість подачі матеріалу. Серед основних недоліків застосування штучного інтелекту вказано такі: «неправдива інформація», «обов’язково уточнювати інформацію», «часом помиляється» і «не розуміє точні науки».
Щодо витіснення штучним інтелектом (ШІ) людини з обраної професії виокремлено позиції: «не зможе замінити фахівців сфери «людина-людина», «зможе замінити частково» та «зможе повністю замінити, але не зараз».
Більшість респондентів зазначає, що штучний інтелект є для них «помічником». У цілому переважають такі позиції: «допоміжний засіб для навчання», «осередок інформації» та «друг».
Запропоновано загальні рекомендації для здобувачів закладів вищої освіти.
Перспективою подальших досліджень є ґрунтовне вивчення впливу штучного інтелекту на процеси самозмінювання особистості здобувачами закладів вищої освіти.

ДИНАМІКА СТРУКТУРНИХ КОМПОНЕНТІВ ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗДОРОВ’Я ВІРЯН ПРОТЕСТАНТСЬКИХ ДЕНОМІНАЦІЙ В УМОВАХ ФОРМУВАЛЬНОГО ЕКСПЕРИМЕНТУ

Денис Олександрович Шпак — 2026-05-11

У статті представлено результати емпіричного дослідження, присвяченого проблемі гармонізації психологічного здоров’я членів протестантських спільнот в умовах сучасних викликів. Актуальність роботи зумовлена необхідністю пошуку дієвих засобів психологічної підтримки особистості, де духовні цінності та релігійна ідентичність виступають засадничими ресурсами стресостійкості. Завершальний етап опрацювання результатів формувального експерименту, якому присвячено статтю, полягав у порівнянні показників сформованості ключових компонентів психологічного здоров’я, діагностованих за допомогою опитувальника «Психологічне здоров’я особистості» Н. Павлик. Автором проаналізовано динаміку змін у чотирьох вимірах: духовно-смисловому, соціально-особистісному, індивідуально-психологічному та психосоматичному. Встановлено, що на етапі вхідної діагностики контрольна та експериментальна групи мали подібні стартові показники, що свідчило про відсутність статистично значущих відмінностей до початку втручання. Високий початковий рівень здоров’я респондентів інтерпретується як наслідок позитивного впливу протестантського віросповідання на їхню ціннісну сферу. Доведено, що реалізація цілеспрямованої Програми зумовила якісні позитивні зрушення в експериментальній групі, тоді як у контрольній групі результати залишилися статичними. Загальний рівень психологічного здоров’я в експериментальній групі після завершення програми продемонстрував істотне зростання порівняно з контрольною групою, що підтверджено критерієм Манна-Уітні (p < 0,01). Отримані дані підтверджують системність впливу розробленої методики на всі рівні психічного функціонування відповідно до авторської моделі VITAL. Робота має практичне значення для психологів та фахівців, що працюють із релігійними громадами в умовах воєнного стану, оскільки обґрунтовує доцільність впровадження ціннісно-орієнтованих психокорекційних заходів.