Наукові записки. Серія: Психологія

ПСИХОЕДУКАЦІЯ В ПСИХОРЕАБІЛІТАЦІЙНОМУ ПРОЦЕСІ УЧАСНИКІВ/УЧАСНИЦЬ БОЙОВИХ ДІЙ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ: ПСИХОЕДУКАЦІЙНА МОДЕЛЬ «АРХІВ ПАМ’ЯТІ»

Олеся Олегівна Борисова — 2024-09-04

У статті представлено матеріал, який є синтезом теоретичного осмислення та практичного застосування психоедукації під час надання психореабілітаційних послуг учасникам та учасницям бойових дій російсько-української війни. Психоедукація або психопросвіта є окремою психологічною послугою, потенціал користі якої наразі починає розкриватись в процесі роботи з травмами війни. Адже раніше використання цього виду психологічних послуг було недостатньо представлено в психотерапевтичних процесах, а у науковій літературі спостерігається дефіцит профільних досліджень про роль психоедукації в психологічній практиці та психореабілітації. Психоедукація у широкому розумінні – це психологічна просвіта, загальною метою якої є пояснення і донесення до людей необхідної інформації про психічне здоров’я, психологічні негаразди та їх наслідки для особистості. Використання психоедукації ефективно під час роботи з посттравматичним стресовим розладом, розладами адаптації, гострій стресовій реакції тощо. А також під час проходження психореабілітації, метою якої є відновлення особистості після руйнівного впливу травм війни. Особливо доцільним є використання психоедукаційних моделей, як цілісних комплексів заздалегідь підготовлених матеріалів, що стають дієвим інструментом в роботі психолога, допомагаючи підвищити обізнаність отримувача психологічної допомоги про особливі механізми його внутрішнього психічного життя та сприяє стабілізації психоемоційного стану. В статті зосереджено увагу на інформуванні отримувачів послуг, які мають в анамнезі інтрузії у формі флешбеків, щодо коріння цього явища, пояснюється механізм виникнення захоплюючих інтрузивних епізодів (флешбеків). Розглядається вища психічна функція – пам’ять, наводиться інформація про різні види пам’яті, аналізується процес обробки спогадів. Складну структуру пам’яті в психології прийнято поділяти на чотири основні мнемічні процеси: запам’ятовування; збереження; відтворення; забування. Пропонується до уваги цілісна психоедукаційна модель, під назвою «Архів пам’яті», яка складається з трьох складових: теорія про психічні та біологічні процеси людського організму; метафора, яка візуалізується на схемі; приклад з реального кейсу. На практиці ця модель застосовується при роботі з отримувачами психореабілітаційних послуг, які скаржаться на наявність флешбеків. Відзначено, що флешбек є регресією в епізод окремої історії, в якій людині довелось зустрітись з важким стресом від екстремальних факторів, які несли пряму загрозу життю, супроводжувались переживанням сильних емоцій – відчаю власного безсилля і жаху. Таким чином, можна припустити, що найбільш жахливий епізод цього спогаду немов «відколюється» від цілісної послідовності подій, стаючи, свого роду, «уламком». Таке порушення цілісності спогаду робить не можливим внутрішню переробку психічною системою цього вражаючого досвіду, заважаючи його переходу в «Архів пам’яті».

ОСОБЛИВОСТІ РЕЗИЛЬЄНТНОСТІ СТУДЕНТІВ ПІД ЧАС НАВЧАННЯ В УМОВАХ ВОЄННОГО ЧАСУ

Аліна Ігорівна Буровицька — 2024-09-04

У статті розглядається питання психологічної стійкості студентів у часи війни та їхніх можливостей подолання стресу. Виходячи з факту, що студенти переживають різні труднощі під час війни, такі як евакуація, втрата близьких, насильство та інші негативні події, автори статті обґрунтовують актуальність вивчення психологічної резильєнтності у цій категорії населення. У статті проводиться аналіз різних підходів до визначення понять «резильєнтність» та «резилієнс», а також розглядаються методи діагностики та емпіричне дослідження рівня психологічної резильєнтності серед студентів під час війни. У роботі також визначаються основні чинники, що впливають на формування та розвиток резильєнтності у студентів. Сьогодні ця термінологія широко використовується в психології, медицині, соціальній роботі та інших галузях соціальних наук, де вивчається вплив негативних (екстремальних, загрозливих, стресових) умов на людину та її здатність до нормального (здорового) функціонування. Розрізнення між поняттями резилієнсу та резильєнтності полягає в тому, що резилієнс – це процес, тоді як резильєнтність – це властивість (або здатність) особистості. Згідно з цим, ми розглянемо визначення резилієнсу та резильєнтності, які наведені у різних джерелах. Резильєнтність, яка визначається як здатність до нормального функціонування в умовах стресу та відновлення після травмування, є предметом активного дослідження у світовій психології з 70-х років минулого століття. Ця концепція передбачає не лише подолання труднощів, а й досягнення позитивного результату в майбутньому. Методологічно стаття базується на теоретичному аналізі, а також на емпіричних методах дослідження, таких як спостереження та тестування. Загальною метою роботи є встановлення зв'язку між рівнем резильєнтності студентів та їхньою здатністю ефективно подолати стресові ситуації, які виникають у часи війни. Автори статті вбачають у вивченні резильєнтності студентів під час війни можливість розробки програм та стратегій психологічної підтримки для цієї вразливої категорії населення.

ЗВ’ЯЗОК СТИЛЮ УПРАВЛІНСЬКОГО ЛІДЕРСТВА З ПРОФЕСІЙНИМ БЛАГОПОЛУЧЧЯМ ПРАЦІВНИКІВ

Олена Василівна Войтенко — 2024-09-04

Професійне благополуччя працівників є важливою темою численних досліджень, що пов’язано із запитами управлінської практики, а також із потребою в повному розумінні того, що саме сприяє професійному благополуччю особистості. Серед безлічі проміжних організаційних факторів найважливішою змінною в організації є стиль лідерства. Сучасні дослідження доводять, що стиль лідерства може впливати на багато умов роботи в організації, але вивчення того, як лідери можуть сприяти професійному благополуччю працівників, залишається відносно новою сферою наукових пошуків. Метою цього дослідження є визначення характеру взаємозв’язку між різними стилями управлінського лідерства та професійним благополуччям працівників. Мету дослідження було реалізовано за допомогою методу поперечного зрізу з використанням Шкали сприйманого лідерства «Багатофакторного опитувальника лідерства» (MLQ, форма 5X-Short) Басса та Аволіо та Шкали задоволеності роботою (JSS) Спектора. У дослідженні взяли участь 85 академічних працівників закладів вищої освіти України, відібраних методом випадкового відбору. Встановлено, що позитивні характеристики лідерства, які виходять із першорядного значення людини з її потребами, стимулювання задоволення яких виступає основою професійного благополуччя працівників, мають помітні позитивні кореляції з професійним благополуччям. Навпаки, характеристики лідерства, що перешкоджають у силу своєї специфіки задоволенню актуалізованих потреб працівників, не корелюють, або мають негативні кореляції з їх професійним благополуччям. Стиль лідерства пов’язаний з благополуччям працівників, хоча цей зв’язок представляється опосередкованим іншими факторами робочого середовища, зокрема задоволенням потреб працівників. Висновок потребує емпіричного підтвердження опосередковуючої ролі потреб у взаємозв’язку між стилем лідерства та професійним благополуччям, що є перспективою наших подальших досліджень.

ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВ’Я СТАРШОКЛАСНИКІВ ІЗ РІЗНИМ РІВНЕМ АКАДЕМІЧНОЇ УСПІШНОСТІ

Ксенія Петрівна Гавриловська — 2024-09-04

Одним із важливих чинників академічної успішності є стан психічного здоров’я, а також життєстійкість здобувачів. За результатами емпіричного дослідження (n=77) виявилося, що більшість досліджуваних старшокласників мають середній (з тенденцією до високого) рівні прояву стабільності психічного здоров’я та життєстійкості та не мають проявів соціальної фобії й шкільної тривожності. Встановлено існування прямого зв’язку між стабільністю психічного здоров’я здобувачів та рівнем їх академічної успішності (r=0,25; р≤0,05) та оберненого зв’язку між рівнем академічної успішності здобувачів й фрустрацією потреби в досягненні успіху (r=-0,35; р≤0,01), проблемами і страхами у стосунках з учителями (r=-0,32; р≤0,01)). Чим більше здобувачі переживають нездатність задовільнити свою потребу в досягненні навчальних цілей та мають проблеми у стосунках з вчителями, тим нижчим буде їх рівень академічної успішності. Статистично значимого зв’язку між академічною успішністю та життєстійкістю і соціальною фобією за результатами нашого дослідження виявлено не було, тобто, рівень навчальної успішності більшою мірою залежить від соціального прийняття. Таким чином, стан психічного здоров’я здобувачів, і можливість перебувати під час навчання у підтримуючому, толерантному, дружньому соціальному середовищі має важливе значення для підвищення рівня академічної успішності. У взаємодії з учителями позитивну роль можуть зіграти кількість та якість отриманих здобувачами «емоційних поглажувань», наявність емоційної підтримки (особливо у стресових ситуаціях), поціновування позанавчальних досягнень, різноманітність соціальних ситуацій взаємодії, завдання, що дозволяють сконцентруватися на процесі тощо. Важливо будувати безбар’єрне, дружнє до здобувачів шкільне середовище, в якому можна розраховувати на прийняття і соціальну підтримку.

МОТИВАЦІЙНО-ГЛИБИННЕ ПІЗНАННЯ ФЕНОМЕНУ «ВТЕЧА У ХВОРОБУ» ЯК ВНУТРІШНЬОЇ СТАБІЛІЗОВАНОЇ СУПЕРЕЧНОСТІ ПСИХІКИ СУБ’ЄКТА

Любов Ярославівна Галушко — 2024-09-04

У статті здійснено теоретико-методологічний аналіз категорій «втеча» та «втеча у хворобу». Конкретизовано заданість системи психологічних захистів, яка породжує відступ від реальності та спотворення соціально-перцептивної інформації. Наголошено, що механізм «вимушеного повторення», який пов'язаний із фіксацією на драматичній ситуації життя минулого досвіду суб'єкта поєднаний з інтеграційно-дезінтеграційними процесами. Акцентовано у вагу на формуванні механізму вимушеного повторення спричиненого із переживанням суб'єктом едіпової ситуації. Виділено, що слідові ефекти травмуючих подій дитинства визначають виникнення фіксацій на драматичних переживаннях. Суб'єкт не усвідомлює витоків дисгармонії відносин із оточенням і те, що переживання дитинства, які супроводжувалися відчуттям образи, ненависті, фатуму життя (слабкості), переносяться у реальність за ставленням до себе та до навколишнього світу. Підкреслено, що психіка людини шукає реалізацію у заміщеннях лібідних об'єктів через моделювання емоційного клімату в реальне життя. Увиразнено, що енергія, фіксована під впливом едипальних конфліктів, характерна для динаміки, яка узгоджується з необхідністю соціальної адаптації суб'єкта. Виокремлено, що між психічним та соматичним простежується латентний зв'язок. Окреслено форму психогенної реакції, яка виявляється психічними, соматовегетативними та іншими розладами, які виникають і зберігаються у зв'язку з несприятливою для індивідуума ситуацією, що надає можливість своєрідного ухилення від неї. Діагностико-корекційний робота передбачає контекстність і опосередкованість ведення процесу, логічну послідовність у використанні методик активного соціально-психологічного пізнання. Така особлива функція у психокорекційному процесі відводиться діалогічній взаємодії психолога з респондентом і вибудовується на основі інтерпретаційного психоаналізу поведінкового матеріалу протагоніста.

ФОРМУВАННЯ ЦІЛІСНОСТІ ОСОБИСТОСТІ МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ НА ЕТАПІ ПІДГОТОВКИ У ЗВО

Євгенія Вікторівна Гейко — 2024-09-04

У статті на основі системного цілісного підходу розглянуто історичні передумови становлення психології цілісності, виявлено особливості поняття «цілісність особистості» та умови розвитку цілісності у майбутніх психологів на етапі підготовки у ЗВО. Емпіричні дані підтверджують особливості формування цілісності особистості майбутніх психологів в процесі опанування людинознавчих професій. Особливу увагу приділено історичному внеску Лейпцизької школи, яка ввела в науковий обіг поняття цілісності та виокремила важливі структурні компоненти цілісності особистості. На основі результатів математико-статистичного аналізу отриманих емпіричних даних виявлено основні чинники цілісності сучасних майбутніх психологів.

ПОДОЛАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ ДЕФОРМАЦІЙ ПСИХОЛОГІВ МЕТОДАМИ ГЛИБИННОЇ ПСИХОКОРЕКЦІЇ

Наталія Володимирівна Дметерко — 2024-09-04

У статті поставлена проблема можливостей попередження виникнення та подолання професійних деформацій психологів методами глибинної психокорекції. Розглянуто феномен професійних деформацій як негативних змін в особистості фахівця під впливом професійної діяльності. Показано, що одним із проявів професійної деформації є синдром емоційного вигорання. Проаналізовано чинники виникнення, особливості прояву професійних деформацій у представників різних професій. У контексті обґрунтування методу попередження та подолання професійних деформацій виокремлено групу психологічних чинників (психологічні захисти, мотивація, негативні емоційні переживання, стрес та ін.). Стверджується, що одним із чинників професійних деформацій є особистісна проблема суб’єкта. У зв’язку із цим надання психологічної допомоги майбутнім психологам у розв’язанні їх особистісної проблематики є передумовою попередження виникнення професійних деформацій та емоційного вигорання. Розглянуто особливості організації та методи глибинної психокорекції, яка ґрунтується на методології психодинамічного підходу, що розвивається у дослідженнях академіка НАПН України Т.С. Яценко. Основними методам глибинної психокорекції є візуалізована репрезентація, глибинно-корекційний діалог, інтерпретація. Засадничим у застосуванні цих методів у процесі глибинного пізнання є врахування динаміки групових та індивідуально-особистісних змін учасників, які підпорядковуються законам позитивної дезінтеграції психіки та її вторинної інтеграції на більш високому рівні розвитку. Це надає можливість надання психологічної допомоги респонденту у розв’язанні особистісної проблеми, і як наслідок попередження виникнення або подолання професійних деформацій.

АНАЛІЗ ЧИННИКІВ РОЗВИТКУ СУБ’ЄКТНОСТІ ЦИВІЛЬНИХ ПІД ЧАС ВІЙНИ

Олександр Володимирович Зінченко — 2024-09-04

Метою статті є аналіз чинників розвитку суб’єктності цивільних під час війни. У публікації визначено теоретичну й практичну актуальність обраної тематики. У процесі дослідження використано такі теоретичні методи, як аналіз, узагальнення, моделювання. Проаналізовано наукові джерела, що висвітлюють проблему суб’єктності у психологічній науці. Суб’єктність визначено як характеристику активного впливу на зовнішню та внутрішню реальність, що передбачає трансформації ментальних моделей. Встановлено основні властивості цього психічного явища: самостійність, унікальність, самодостатність, готовність брати на себе відповідальність і діяти в кризових ситуаціях. З’ясовано, що розвиток суб’єктності цивільного населення в умовах війни в цілому визначається індивідуальною архітектурою психіки й соціальними чинниками. Проаналізовано вплив розвитку інтелекту й творчості на суб’єктну активність цивільних громадян у воєнний час. Акцентовано увагу на ролі критичного мислення в досліджуваних процесах. Охарактеризовано значення стресостійкості та самосвідомості. Здійснено опис біологічних чинників як основи збереження психічного здоров’я, зокрема типу нервової системи і фізіологічних показників нервових процесів. Надано загальні рекомендації стосовно оптимізації впливу означених чинників. У якості провідних соціальних чинників розвитку суб’єктності цивільних громадян під час війни визначено ситуації постійної загрози й невизначеності. Проаналізовано прояви інформаційного поля під час війни, що впливають на показники суб’єктності особистості. Увагу було зосереджено на таких блоках деструктивної інформації: висвітлення подій на фронті, процесів внутрішньої та зовнішньої політики. Описані інформаційні тенденції впливають на розвиток суб’єктності цивільних громадян. Визначено значущість безпосереднього соціального оточення особистості для вияву суб’єктної активності в ситуації воєнного часу. Зроблено висновки відповідно до отриманих результатів дослідження. Зазначено подальші перспективи дослідження проблематики, що полягають у підготовці емпіричних досліджень змін суб’єктності цивільних у період війни.

ПСИХОЕДУКАЦІЙНІ ЗАХОДИ ЯК СКЛАДОВА КЛІНІЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Анастасія Валеріївна Кабанцева — 2024-09-04

Життя в умовах стресових подій, коли червоною лінією проходять воєнні дії провокують загрозу безпеці, посилюють страхи майбутнього, відчуття тривоги. Подібне призводить до виснаження психологічних ресурсів особистості та загострення сприйняття того що відбувається навколо, а недостатній рівень необхідних знань про самодопомогу у таких випадках значно збільшують ризики розвитку психосоматичної, психічної та соматичної патології серед населення. Одним із завдань клінічної психології є попередження розвитку несприятливих станів психіки та зміцнення ментального здоров’я населення, що забезпечується реалізацією психоедукації. У даній статті наводиться досвід запровадження психоедукаційних заходів щодо зміцнення ментального здоров’я дітей і дорослих за розробленою авторською програмою до циклу інформаційно-психологічних ресурсних зустрічей «ХВИЛЯ ЗМІН». Програма складалася з 15 зустрічей, що проводилися один раз у два тижні. Кожна нова зустріч ґрунтувалася на попередній. Реалізована Програма серед учасників сприяла посиленню рівня знань про стрес, засоби та методи його подолання на 70%, розуміння власних емоцій та причин, що їх викликають на 50%, покращенню навичок самоконтролю, надання допомогти дитині справитися з її емоціями, забезпечення психосоціальної підтримки іншим дорослим особам на 40% відповідно. Введення у повсякденне життя практик піклування про власне ментальне здоров’я та відновлення психологічного стану посилилося на 55% від початку участі у Програмі. Поширення подібних психоедукаційних заходів є важливим засобом формування усвідомленої поведінки, здійснення контролю за власними емоційними реакціями, а також створення самою особистістю психологічно екологічного оточення для себе, своєї сім’ї, громади, що посилює як внутрішню гармонію окремої особистості, так і сприятиме відновленню соціального балансу серед населення та в державі в цілому.

ЦИФРОВА ДЕТОКСИКАЦІЯ: ВПЛИВ НА ПСИХОЛОГІЧНЕ БЛАГОПОЛУЧЧЯ ТА СТРАТЕГІЇ ВПРОВАДЖЕННЯ

Яна Вікторівна Кайманова — 2024-09-04

Сучасний світ надає безліч можливостей для споживання інформації, які важко було навіть уявити століття тому. Однак це явище має як очевидні позитивні, так і більш приховані негативні наслідки для людської психіки. Цифрова залежність у сучасному суспільстві стає дедалі серйознішою проблемою і, як з'ясувалося, здатна чинити значний вплив на психічне здоров'я. Дана залежність являє собою складне і багатогранне явище, що характеризується надмірним і компульсивним використанням цифрових пристроїв і технологій. Вона може проявлятися в різних формах, включно з ігровою залежністю, залежністю від соціальних мереж, онлайн-покупок та інформаційного перевантаження. У сучасному суспільстві, де цифрові технології стали невід'ємною частиною повсякденного життя, постійне використання смартфонів, соціальних мереж та інтернету спричиняє також значний вплив на психологічне благополуччя особистості. Воно включає її емоційне, психологічне та соціальне благополуччя, яке впливає на те, як ми думаємо, відчуваємо та діємо. Це також впливає на те, як ми переживаємо стрес, як взаємодіємо з іншими та на рішення, які приймаємо. Хороше психічне здоров’я – це не просто відсутність психічних розладів, а й стан гармонії, під час якого людина усвідомлює свої здібності, справляється зі звичайними життєвими стресами, є продуктивною та сприяє розвитку суспільства. У цьому випадку цифрові пристрої можуть мати як позитивні, так і негативні сторони. Хоча вони забезпечують ефективність і соціальні зв’язки, їх неправильне або надмірне використання може призвести до порушення сну, сприяти малорухливому образу життя та викликати комплекс неповноцінності через соціальне порівняння. Важко оцінити вплив цифрових пристроїв на психічне здоров’я, тому що моделі використання та контенту сильно відрізняються серед користувачів залежно від їхніх конкретних моделей споживання та моделей мислення. Дане дослідження спрямоване на вивчення феномену цифрової детоксикації та її вплив на психологічне благополуччя особистості.

КОМПЛЕКСНИЙ ПІДХІД ДО МЕДИКО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ: ОГЛЯД НАУКОВО ОБҐРУНТОВАНИХ ПРАКТИК ТА ВТРУЧАНЬ

Ярослава Віленівна Лавренюк — 2024-09-04

У статті розглядається важливість використання науково обґрунтованих практик у медико-психологічній реабілітації військовослужбовців. Вона підкреслює важливість психологічного консультування для успішної реінтеграції та відновлення солдатів після військової служби і наголошує на вирішальній ролі науково обґрунтованих втручань у цьому процесі. Відмінними рисами цієї моделі реабілітації є те, що це підхід до лікування, заснований на спеціальній методології, яка враховує взаємозв'язок між психологічною травмою і симптомами та індивідуальною дисфункцією, а також те, що процес лікування організовується медичним персоналом, який працює з командою психологів, які пройшли відповідну підготовку для роботи з психологічною травмою. Програми стаціонарної реабілітації є багатогранними і використовують різні типи втручань. Це можна описати як «мета-терапію», яка виходить за межі травми і фокусується на людині в цілому. Аналіз ситуації показує, що багато людей перебувають у серйозній психологічній кризі. Особливо серйозною складною є ситуація військовослужбовців. Військовослужбовці, які проходять або проходили службу на сході України, перебувають у стані внутрішнього стресу з потенційно небезпечними наслідками. На фоні чого можуть відбуватися складні зміни в емоційній сфері, здоров'я, діяльності та стосунках, виникати різні посттравматичні стресові реакції та розлади. Військовослужбовці намагаються знайти вихід, але розлад емоцій і мислення ускладнює планування дій для подолання негативної ситуації. Високий ступінь психологічної травматизації військовослужбовців строкової служби та демобілізованих актуалізує проблему надання їм психологічної підтримки та психологічної допомоги. Створення національної системи медико-психологічної підтримки та реабілітації тільки розпочалося. Психологи, психотерапевти та лікарі намагаються розібратися в їхньому досвіді.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ТА КОРЕКЦІЇ РЕЗИЛЬЄНТНОСТІ

Ірина Ярославівна Мельничук — 2024-09-04

У статті проаналізовано вітчизняні та зарубіжні наукові підходи до поняття резильєнтності. Резильєнтність розглядається як здатність особистості протистояти складним життєвим обставинам та знаходити ресурси для відновлення після стресової події. Головними ознаками резильєнтності є менталітет уцілілого, ефективна емоційна регуляція, відчуття контролю, навички вирішення проблем, співчуття до себе, соціальна підтримка. Здійснено аналіз трьох основних етапів становлення і застосування у наукових дослідженнях терміну «резильєнтність» з 1970-х років по теперішній час. Резильєнтність розглядається як багатогранна система, що включає когнітивні, афективні та поведінкові складники. Проаналізовано основні фактори, які впливають на резильєнтність: біологічні, психологічні, соціальні та культурні аспекти, які взаємодіють між собою та визначають, як людина реагує на стресові ситуації. Становлення резильєнтності залежить від досвіду успішного подолання труднощів, моральної стійкості, гнучкості, уміння регулювати емоційні стани та культивувати позитивні емоції, наявності гідної та важливої цілі, вміння турбуватися про свій фізичний стан, здатності проявляти і приймати соціальну підтримку. Проаналізовано теоретичні підходи до розвитку резильєнтності, такі як: модель Его-психології, модель характерних особистісних рис і контекстуальна модель. Аналіз зарубіжних і вітчизняних програм для формування, розвитку та корекції резильєнтності служить основою для визначення пріоритетних цілей та завдань психологічної допомоги, які включають: осмислення цінностей та сенсу життя; сприяння здатності використовувати внутрішні та зовнішні ресурси і спиратися на набуті навички; удосконалення вмінь контролювати власні емоції та думки; навчання оптимістичному мисленню; планування різних видів діяльності; розвиток соціальних зв'язків та стосунків, а також прояв співчуття і допомоги тим, хто її потребує. Програма корекції та розвитку резильєнтності повинна бути спрямована на формування стійких адаптаційних ресурсів особистості та підвищення її психологічного здоров’я, а також розвиток навичок самодопомоги.

ПСИХОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ СУПРОВОДУ ТА АДАПТАЦІЇ ГРОМАДЯН З ІНВАЛІДНІСТЮ, ЯКІ ПОСТРАЖДАЛИ У ХОДІ ВОЄННИХ ДІЙ В УКРАЇНІ: СПЕЦИФІКА ФОРМУВАННЯ ВПЕВНЕНОСТІ В СОБІ

Сергій Костянтинович Мельничук — 2024-09-04

Метою статті є дослідження психологічних механізмів супроводу та адаптації громадян з інвалідністю, які постраждали внаслідок воєнних дій в Україні, з особливим акцентом на специфіці формування базової властивості особистості – впевненості в собі. Стаття розглядає методи психологічної підтримки, інтервенційні стратегії та фактори, що сприяють розвитку впевненості в собі у даної категорії населення. Психологічний супровід та адаптація громадян з інвалідністю, які постраждали внаслідок воєнних дій в Україні, є надзвичайно важливими аспектами психосоціальної підтримки. Цей процес включає низку кроків і методів, спрямованих на зменшення психологічних наслідків, сприяння соціальній інтеграції та покращення якості життя цих людей. Наведені основні напрями та методи психологічної підтримки: 1. Психологічна діагностика Перший крок у наданні допомоги – це проведення комплексної психологічної діагностики. Вона включає оцінку психічного стану, рівня стресу, наявності посттравматичного стресового розладу (ПТСР), депресії, тривожності та інших психічних розладів. 2. Психотерапевтична підтримка може включати різні методи та підходи: когнітивно-поведінкову терапію (КПТ), яка допомагає змінювати негативні мисленнєві патерни та поведінкові реакції на більш адаптивні; експозиційну терапію, яка застосовується для роботи з ПТСР і допомагає зменшити страх та тривогу через поступове опрацювання травматичних спогадів у безпечному терапевтичному середовищі; Еріксонівський гіпноз, який може бути використаний для розслаблення та зменшення симптомів тривоги і стресу; групова терапія як важливий інструмент для надання соціальної підтримки, який сприяє обміну досвідом і взаємній підтримці серед осіб з подібними проблемами. 3. Психоедукація передбачає надання інформації пацієнтам та їх родинам про природу їхніх психічних проблем, методи їхнього подолання, а також доступні ресурси і сервіси підтримки. 4. Соціально-психологічна реабілітація включає заходи для покращення соціальної адаптації та інтеграції осіб з інвалідністю: навчання нових навичок (професійна реабілітація та навчання нових професійних навичок, які можуть бути корисними для працевлаштування); соціальна інтеграція (заходи для покращення взаємодії з соціумом, включаючи участь у громадських заходах, клубах за інтересами, волонтерській діяльності). 5. Робота з родинами осіб з інвалідністю є невід'ємною частиною процесу реабілітації. Вона включає: консультації для членів родин (з метою допомогти родичам зрозуміти потреби постраждалих та як краще підтримати їх); сімейну терапію (для допомогти у вирішенні конфліктів та покращенні комунікації в родині). 6. Використання технологій забезпечує доступ до психотерапевтичної допомоги навіть у віддалених районах. Мобільні додатки: програми для самоконтролю, релаксації та управління стресом. 7. Мультидисциплінарний підхід, який передбачає співпрацю з іншими спеціалістами, є ключовим у наданні допомоги. Співпраця з медиками, соціальними працівниками, фізичними терапевтами та іншими спеціалістами дозволяє забезпечити комплексний підхід до реабілітації. 8. Законодавча та організаційна підтримка є важливою на державному рівні. Вона включає розробку законодавчих актів, які захищають права осіб з інвалідністю, створення програм підтримки, фінансування реабілітаційних центрів та ін. Комплексна психологічна підтримка громадян з інвалідністю, які постраждали від воєнних дій, є складним і багатоаспектним процесом, який потребує індивідуального підходу та залучення різних спеціалістів. Важливість цього напряму зростає в умовах сучасних викликів і його успішна реалізація може значно покращити якість життя постраждалих осіб. Основні завдання програми психологічного супроводу пов'язані із структурою впевненості в собі, включаючи мотиваційно-цільовий, когнітивний, емоційно-оцінний та поведінковий компоненти. Реалізація програми враховує виявлені особливості розвитку структурних компонентів впевненості в собі.

СТРАТЕГІЇ ПОДОЛАННЯ ПАНІЧНИХ АТАК ТА ІПОХОНДРІЇ У ЮНАКІВ

Руслана Мороз — 2024-09-04

У статті представлено авторський погляд на актуальну проблему сьогодення – іпохондрію та панічні атаки у молоді. Розкрито, що панічна атака представляє собою необґрунтований раціонально та практично некерований вибух тривоги з надзвичайно високою інтенсивністю. З’ясовано, що симптоматика панічних атак включає в себе широкий спектр фізіологічних, емоційних, когнітивних та поведінкових реакцій. Також у статті аналізується синдром тривоги за здоров’я, що також відомий як іпохондрія, та є надмірним переживанням та страхом стосовно можливості серйозного захворювання, як-от рак, аутоімунні захворювання або серцеві проблеми. Визначено, що в основі цього стану лежить неправильне тлумачення звичних тілесних відчуттів як патологічних або загрозливих. Автор статті стверджує, що зазвичай панічні атаки виникають вперше у юнацькому віці, коли психічна та емоційна навантаженість може бути особливо великою через процеси формування особистості та адаптації до змін. Саме тому у цьому віці юнаки можуть переживати стресові ситуації, пов’язані з навчанням, соціальними взаєминами, розвитком самоідентифікації та статевою зрілістю, що може сприяти появі панічних атак. Подано результати емпіричного дослідження, проведеного серед молоді. Результати дослідження кореляційних зв’язків за допомогою коефіцієнта кореляції Пірсона дали змогу встановити наявну кореляцію між панічними атаками та іпохондрією, вимірювані за допомогою шкали тривоги Бека та опитувальника тривоги за здоров'я (SHAI) дані увійшли в зону значущості 0,99 з показником r = 0, 647. Кореляційні зв’язки також було встановлено між панічними атаками та особистісною тривожністю, вимірювані за допомогою шкали тривоги Бека та шкала тривоги Спілбергера (STAI) дані увійшли в зону значущості 0,99 з показником r = 0,462. Слабший кореляційний зв’язок був встановлений між панічними атаками та соціальною тривожністю, вимірювані за допомогою шкали тривоги Бека та шкали оцінки соціальної фобії (SPIN) дані увійшли в зону значущості 0,95 з показником r = 0,416.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СУДОВОГО ПРОЦЕСУ

Олександр Вячеславович Новицький — 2024-09-04

У статті досліджено деякі психологічні особливості судового процесу, а саме питання ролі судді, прокурора та захисника у процесах доказування, оцінки доказів, формування внутрішнього переконання судді тощо. Залежно від того, хто досліджує цю тему, адвокат, суддя чи прокурор, результати, методи та цілі у кожної сторони процесу відрізнятимуться, тому і тема є актуальною і дискусійною. Зазначено, що для виконання головної і вирішальної функції суду – вирішення справи по суті, багато чинників відіграють важливу роль, а саме: чіткий порядок розгляду справи, стадійність судового засідання, активність різних учасників процесу та зовнішні умови, в яких здійснюється правосуддя. У статті привернуто увагу до того, що у процесі доказування та оцінки доказів кожна із сторін судового процесу має свої цілі. Прокурор та захисник, з метою впливу на результати розгляду справи, допомагають суду вирішити конфлікт по справедливості і з урахуванням інтересів обох сторін у справі. Тому, змагальність сторін у справі є одним із головних принципів правосуддя. Під час судових дебатів як захисник, так і прокурор, виголошують промови, які є результатом та кульмінацією всього процесу, і саме під час цих промов вони мають можливість застосувати усі свої риторичні та психологічні навички, привернути увагу до сильних аргументів тощо. Важливість судових дебатів підкреслюється у багатьох дослідженнях промов адвокатів та прокурорів, щоб виявити на чому слід акцентувати увагу перед тим, як суддя чи присяжні приймуть рішення у справі. Також досліджено дискусійні питання щодо участі неповнолітніх у судовому процесі та необхідності їх присутності у залі судового засідання, зважаючи на можливий психологічний вплив судового процесу. У статті також проведено дослідження оціночного поняття «внутрішнє переконання», яке лише підвищує ймовірність помилки під час здійснення оцінки у процесі доказування.

ФЕНОМЕН ПРОЩЕННЯ ЯК НЕВІД’ЄМНА СКЛАДОВА ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗЦІЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ

Аліна Олександрівна Парасєй-Гочер — 2024-09-04

У сучасному світі, охопленому конфліктами на різних рівнях, від сімейних спорів до міжнародних протистоянь, розгляд теми прощення набуває особливої актуальності. Прощення, як стратегія психологічного зцілення, здатна вирішувати глибокі емоційні конфлікти, сприяючи ментальному і фізичному здоров’ю та відновленню міжособистісних стосунків. Розглядаючи прощення як складний і тривалий процес відмови від образи, гніву та потреби у помсті, стаття детально аналізує різні підходи до цього феномену. Основну увагу приділено різним моделям прощення, які варіюються від релігійних вчень до сучасних психологічних та медичних досліджень. Стаття обґрунтовує актуальність вивчення феномену прощення. У роботі проаналізовано наукові погляди на феномен прощення та його визначення. Розглянуто моделі прощення, результати дослідження про зв’язок між прощенням та психічним здоров’ям особистості. Представлено критичні погляди щодо теорії прощення. Встановлено, що не існує єдиного погляду на розуміння концепції прощення та бракує досліджень щодо глибинних процесів, які відбуваються підчас прощення. Особливо актуальним є дослідження процесів прощення в умовах повномасштабної війни в Україні, де велика кількість громадян переживає травмуючі події. Вивчення цього явища дозволяє глибше зрозуміти, як процеси прощення можуть сприяти психологічному відновленню та ментальному здоров'ю. Актуальність теми прощення підкріплюється дослідженнями науковців та міждисциплінарним характером сучасних студій, що охоплюють філософію, психологію, медицину та теологію. У статті зазначається, що прощення може включати не лише індивідуальні, але й колективні аспекти, зокрема, в контексті відновного правосуддя та міжособистісного діалогу. Велика увага приділяється визначенню прощення не просто як моральної чи емоційної реакції, а як складного процесу, що вимагає осмислення та активної участі стражденної особи. Наукове обґрунтуванням терапевтичної важливості прощення, його позитивний вплив на психічне здоров'я та способи його реалізації через різні форми терапії дають можливість глибше зануритися у цю складну тему та знайти ефективні шляхи психологічного відновлення в умовах гострих конфліктів.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ АГРЕСИВНОСТІ У ПРЕДСТАВНИКІВ СЕКТОРУ БЕЗПЕКИ ТА ОБОРОНИ

Яна Сергіївна Пономаренко — 2024-09-04

Теоретичний аналіз у статті базується на сучасних підходах до вивчення агресивності. Результати теоретичного аналізу підтверджують важливість вивчення агресивної поведінки у працівників сектору безпеки та оборони, зокрема поліцейських та військовослужбовців, оскільки вони працюють у високоризикованих та стресових умовах, де виявлення агресивності може мати серйозні наслідки як для них самих, так і для оточуючих. Розуміння причин та механізмів агресивної поведінки в цих професійних групах є ключовим для розробки ефективних стратегій психологічної підтримки, профілактики конфліктів та забезпечення безпеки як у робочому середовищі, так і в ширшому соціальному контексті. Метою дослідження є вивчення та порівняльний аналіз особливостей агресивної поведінки серед представників сектору безпеки та оборони в контексті гендерних розбіжностей. Використовуючи опитувальник рівня агресивності A. Buss та A. Durkee, було проведено дослідження на вибірці, яка включала поліцейських, військовослужбовців Нацгвардії та Збройних Сил України. Вибірка дослідження налічувала 257 осіб. Математико-статистична обробка результатів здійснювалася за допомогою t-критерія Стьюдента для незалежних вибірок. У статті проведено порівняльний аналіз агресивної поведінки серед представників сектору безпеки та оборони, зокрема поліцейських, військовослужбовців Збройних Сил України (ЗСУ) та військовослужбовців Національної гвардії. Досліджено п'ять складових агресивності: фізичну агресію, вербальну агресію, дратівливість, ворожість та відчуття провини. Виявлено, що серед чоловіків ЗСУ спостерігається більш виражена фізична та вербальна агресія порівняно з іншими групами, тоді як в жіночих кадрах Нацгвардії фіксується більш виражена фізична агресія. Дослідження дозволяє краще розуміти особливості агресивної поведінки у працівників сектору безпеки та оборони, що може сприяти розвитку ефективних психологічних інтервенцій для зменшення агресивності та забезпечення внутрішнього контролю в цих професійних групах.

ҐЕНДЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ УЯВЛЕНЬ СТУДЕНТІВ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ ПРО КАР’ЄРНИЙ УСПІХ

Богдан Васильович Прядко — 2024-09-04

У психології поняття успіху часто асоціюється з ідеєю мотивації досягнення, яка стосується прагнення людини досягти бажаної мети чи результату. Дослідження в цій галузі показали, що існують, зокрема, ґендерні відмінності у мотивації досягнення професійного успіху. Стаття присвячена теоретичному та емпіричному аналізу уявлень людини про кар'єрний успіх з акцентом на ґендерний фактор. Метою даної статті є аналіз уявлень студентів закладів вищої освіти (ЗВО) про кар'єрний успіх, виявлення ґендерних складових та особливостей кар’єрних орієнтацій. На основі теоретичного аналізу були розроблені та проведені емпіричні дослідження кар’єрної орієнтації студентів, які показали, що існують відмінності в сприйнятті кар'єри респондентами різної статі. У дослідженні взяли участь 174 особи (90 жінок та 84 чоловіки). Щоб діагностувати ґендерний концепт і напрямок кар'єри серед студентів було використано статево-рольовий опитувальник BSRI (Bem Sex-Role Inventory) С. Бем та методика «Якоря кар’єри» Е. Шейна. Встановлено, що жінки з маскулінною орієнтацією спрямовані на професійну самореалізацію та з більшою ймовірністю реалізують амбіції порівняно з жінками фемінного типу; чоловіки маскулінного типу більш відкриті «новому», орієнтовані на пошук власних підприємницьких можливостей. Таким чином, отримані дані можна інтерпретувати як свідчення відмінностей у сприйнятті кар'єри респондентами фемінної та маскулінної ідентичності. Ґрунтуючись на результатах емпіричного дослідження, можна стверджувати, що наявність вираженої маскулінної ідентичності є важливим фактором досягнення кар'єрного успіху. Чітке визначення загальної ґендерної моделі поведінки дає людині можливість добре реалізувати себе в житті.

ПСИХОЛОГІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ПРОЯВУ РЕВНОЩІВ ЯК ФЕНОМЕНУ ПОДРУЖНЬОГО ЖИТТЯ

Наталія Федорівна Шевченко — 2024-09-04

У статті представлено результати емпіричного дослідження психологічних передумов прояву ревнощів у шлюбних партнерів. Ревнощі визначено як негативно забарвлене почуття у міжособистісних відносинах, що має складну психологічну структуру, та відображає сумніви щодо вірності, кохання та відданості партнера. Представлено комплекс психологічних передумови прояву ревнощів як феномену подружнього життя: рівень розвитку самоповаги; ступінь узгодженості рольових очікувань та домагань; здатність до міжособистісної довіри. За результатами дослідження в жінок і чоловіків ревнощі проявляються на середньому рівні, що вказує на баланс між природними почуттями захисту відносин та відсутністю деструктивних дій або емоцій. Встановлено, що жінкам більшою мірою властиво почуття ревнощів. Зафіксовано середній рівень розвитку самоповаги для більшості досліджуваних жінок і чоловіків, що характеризується певною узгодженістю між впевненістю у власних силах і об'єктивним усвідомленням своїх недоліків, потребою зовнішнього схвалення для відчуття внутрішнього комфорту. Виявлено, що найбільш значущими для жінок є такі аспекти шлюбу, як інтимно-сексуальний, емоційно-психотерапевтичний та зовнішньої привабливості, а для чоловіків – емоційно-психотерапевтичний. Тобто, в цілому, жінки проявляють вищі рольові очікування та домагання у шлюбі, порівняно з чоловіками. Такі аспекти шлюбу, як ідентифікація з партнером, господарсько-побутовий, батьківсько-виховний, соціальної активності проявляються в обох партнерів на середньому рівні. Згідно з отриманими даними, досліджуваним жінкам і чоловіками властивий середній рівень прояву міжособистісної довіри. Тобто, особи можуть мати достатню впевненість у чесності і надійності інших, але в той же час зберігають здоровий рівень обережності і не віддаються на розсуд насамперед на підставі довіри без додаткового підтвердження. В ході кореляційного аналізу припущення про те, що почуття ревнощів є структурно складним утворенням, на виникнення та прояв якого впливає комплекс психологічних передумов (рівень розвитку самоповаги, ступінь узгодженості рольових очікувань та домагань у шлюбі, здатність міжособистісної довіри), було підтверджено.