Наукові записки. Серія: Психологія

ЗНИЖЕННЯ РІВНЯ БЕЗСОННЯ У ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ПІСЛЯ ПРОХОДЖЕННЯ ПРОГРАМИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ

2025-01-08T09:03:26+02:00

У статті представлено результати дослідження ефективності програми психологічної реабілітації військовослужбовців «Відновлення під час війни» щодо зниження рівня безсоння. Проаналізовано дані 20 учасників програми, отримані за допомогою Афінської шкали безсоння до та після проходження 21-денного курсу реабілітації. Виявлено статистично значуще зниження рівня безсоння у учасників програми. Середній бал за Афінською шкалою безсоння знизився з 11,2±3,8 до 8,7±4,2 (p<0,01). Кількість учасників з клінічно значущим рівнем безсоння зменшилась з 85% до 60%. Найбільш виражена позитивна динаміка спостерігалась за показниками загальної оцінки якості сну, нічних пробуджень та денної сонливості. У 65% учасників спостерігалось клінічно значуще або помірне покращення якості сну. Програма включала групову психотерапію, індивідуальні психологічні консультації, тілесно-орієнтовану терапію, арт-терапію, освітні заняття з психології травми та стрес-менеджменту, навчання технікам релаксації та саморегуляції, фізичні вправи та масаж. Аналіз індивідуальної динаміки показав, що у 7 учасників (35%) спостерігалось клінічно значуще покращення сну, у 6 учасників (30%) відмічалось помірне покращення, у 4 учасників (20%) суттєвих змін не було, а у 3 (15%) спостерігалось погіршення сну. Якісний аналіз відгуків учасників виявив, що більшість з них відмічали покращення загального самопочуття, зниження тривожності та напруження, що позитивно впливало на якість сну. Отримані результати свідчать про ефективність програми «Відновлення під час війни» у корекції порушень сну у військовослужбовців та дозволяють рекомендувати її як дієвий метод психологічної реабілітації. Для підвищення ефективності програми рекомендується посилити індивідуальний підхід та забезпечити можливість продовження психологічного супроводу для учасників з недостатньою позитивною динамікою.

РЕФЛЕКСІЯ: ПРОБЛЕМАТИКА ФОРМУЛЮВАННЯ КОНЦЕПТУ

2025-01-08T09:13:36+02:00

У статті представлено результати наукового аналізу проблематики визначення концепту феномену рефлексії на основі використання комплексу методів теоретичного дослідження: аналізу наукових джерел, систематизація та узагальнення. Встановлено розмежування та співвіднесення понять «рефлексія» та «рефлексивність» для підвищення ефективності подальшого аналізу. Зазначено і охарактеризовано узагальнені визначання рефлексії різними науковцями та представлено позиції різних підходів до формулювання змісту феномену рефлексії. Категоризовано розглянуті підходи на психологічний, філософський і педагогічний. Виокремлено основні елементи поняття «рефлексія»: самопізнання і саморозуміння, аналіз минулого та його вплив на майбутнє, процес проєктування, гносеологічний аспект, соціальний контекст. Запропоновано оптимальне трактування процесу рефлексії згідно із зазначеними елементами. Досліджено дезадаптивні аспекти процесу румінації, які є наслідком порушеного функціонування впорядкованого процесу рефлексії. Для уточнення змістовного наповнення процесу рефлексії досліджено основні функції рефлексії та сфери застосування рефлексивних практик, які деталізують уявлення про досліджуваний феномен. Визначено, що рефлексія є складним процесом, функціонал якого охоплює різноманітні аспекти самопізнання, критичного осмислення власного досвіду та проєктування майбутніх дій. Зазначено, що рефлексія відіграє центральну роль у професійному розвитку і становленні особистості, особливо в педагогічній та психологічній практиці, що підтверджується сучасними науковими розробками. Обґрунтовано доцільність подальшої роботи у пошуку оптимального інтегративного визначення концепту рефлексії в межах основних дисциплін, які досліджують цей феномен (філософія, педагогіка, психологія) та в міждисциплінарному просторі для забезпечення єдиного підходу в трактуванні.

ПРОФЕСІЙНЕ ЗДОРОВ’Я ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ ТА СУСПІЛЬНИХ ВИКЛИКІВ

2025-01-08T09:17:54+02:00

Стаття присвячена аналізу особливостей професійного здоров’я особистості в умовах невизначеності та суспільних викликів. Увага зосереджена на висвітленні психологічних механізмів створення здорового професійного середовища, яке формує рефлексивне ставлення фахівця до власного здоров’я. Зазначено, що професійне здоров’я особистості в ситуації невизначеності розглядається як здатність суб’єкта професійної діяльності зберігати й розвивати себе в умовах об’єктивної професійної реальності. У статті зроблено акцент на феноменах невизначеності й особистісної амбівалентності, які присутні в психічному стані особистості постійно. Відповідно професійне здоров’я розглядається автором як динамічна система смислових структур і процесів, що забезпечують актуалізацію внутрішніх механізмів регуляції поведінки самозбереження працівника. Також зафіксовано, що феномен «невизначеності» як перехідний стан ускладнює задоволення значної частини професійних потреб фахівця і суттєво впливає на його самопочуття та професійне благополуччя. За даними наведеного дослідження визначено ознаки дестабілізуючих проявів в організації професійної діяльності та їх вплив на професійне здоров’я особистості. Досліджено, що в умовах війни респонденти зіткнулися з різними проявами дестабілізуючої організації професійної діяльності, зокрема високим рівнем прояву хронічної втоми, яка посилюється досить високими показниками фізичного виснаження на фоні тривалого стресу та надмірного навантаження впродовж робочого тижня. Підкреслено, що здатність справлятися з повсякденними професійними стресами є важливою складовою професійного здоров'я особистості в умовах війни. У підсумку зазначено, що використання ресурсного підходу в практиці організації професійного середовища може стати дієвим інструментом у роботі організаційних психологів, що забезпечить розвиток здатності керівників розподіляти ресурси працівника та сприяти оптимальній адаптації до умов невизначеної ситуації у професійній діяльності.

СПІВВІДНОШЕННЯ ПОНЯТЬ «ПСИХОЛОГІЧНИЙ БАР’ЄР», «КОМУНІКАТИВНИЙ БАР’ЄР» І «ПЕДАГОГІЧНИЙ БАР’ЄР» У ПСИХОЛОГІЧНИХ ВИМІРАХ ДІЯЛЬНОСТІ РЕПЕТИТОРІВ

2025-01-08T09:21:49+02:00

У статті визначено співвідношення та розкрито онтологічний зміст понять «психологічний бар’єр», «комунікативний бар’єр», «педагогічний бар’єр». Простежено сучасні тенденції досліджень цих феноменів у професійній діяльності репетиторів. Оскільки у психологічній та педагогічній літературі трапляються різні дефініції, які стосуються розгляду даних понять, у роботі здійснено аналіз різних підходів до їх визначення і змісту. Актуальність поглибленого вивчення перешкод у роботі приватного вчителя підкреслена поширеністю репетиторства в останні роки в Україні. Показано, що бар’єри, які виникають у приватному репетиторстві, мають свою специфіку і з’ясовано, як вони відрізняються від бар’єрів діяльності вчителя освітнього закладу. За допомогою теоретичного аналізу наукового дослідження, встановлено що «психологічний бар’єр» , «комунікативний бар’єр» та «педагогічний бар’єр» у діяльності педагогів є виокремленими поняттями. Спільним для таких понять є те, що їх виникнення створює перешкоди для діяльності репетитора, унеможливлюючи, утруднюючи її виконання або ж знижуючи її ефективність. За своїм змістом комунікативний бар'єр визначається як один з різновидів психологічного бар'єру. Психологічні барє’ри можуть бути детерміновані браком досвіду, спеціальної освіти, особистісними чинниками репетитора; фізичними й психічними/психологічними особливостями студента; фізичними характеристиками середовища, в якому відбувається навчальний процес. У роботі також висвітлено основні функції̈ педагогічного бар’єру як особливого виду бар’єру, що не є тотожним психологічному чи комунікативному. Педагогічний бар’єр виступає педагогічним засобом розвитку всіх сфер особистості шляхом його подолання.

ІНТЕГРАЦІЯ КОГНІТИВНО-ПОВЕДІНКОВОЇ ТА СХЕМА-ТЕРАПІЇ У КОРЕКЦІЇ ГЕНДЕРНИХ УПЕРЕДЖЕНЬ: КОМПЛЕКСНИЙ ПІДХІД

2025-01-08T09:24:31+02:00

Дослідження спрямоване на розробку та обґрунтування інтегративного підходу до корекції гендерних упереджень, що базується на методології когнітивно-поведінкової терапії (КПТ) та схема-терапії. Теоретико-методологічною базою дослідження виступає системна інтеграція положень КПТ, зокрема роботи з когнітивними упередженнями та технік когнітивної реструктуризації, та методологічних принципів схема-терапії, що охоплюють ранні дезадаптивні схеми та глибинні переконання. У роботі детально проаналізовано ключові напрямки КПТ, включаючи модифікацію когнітивних упереджень, техніки когнітивної реструктуризації та сучасні методи пом’якшення упереджень. Особливу увагу приділено розгляду основних положень схема-терапії, включаючи концепцію ранніх дезадаптивних схем, та її основних технік – когнітивних, емпіричних, поведінкових та міжособистісних. На основі теоретичного аналізу та емпіричних досліджень обґрунтовано доцільність інтеграції методів КПТ та схема-терапії для корекції гендерних упереджень. Запропоновано трирівневу модель корекції, що включає: рівень автоматичних думок (реалізується через методологію КПТ), рівень глибинних переконань (опрацьовується методами схема-терапії) та інтегративні техніки. Для кожного рівня визначено специфічний набір терапевтичних технік, що забезпечують комплексний вплив на різні аспекти гендерних упереджень. Модель передбачає системний та поетапнийпідхід: від усвідомлення та ідентифікації гендерних упереджень через психоедукацію та когнітивні техніки до глибинної роботи з ранніми схемами та травматичним досвідом, і далі до інтеграції нового досвіду та формування адаптивних поведінкових патернів. Запропонована комплексна модель забезпечує не лише корекцію поверхневих проявів гендерних упереджень, але й трансформацію глибинних механізмів їх формування та підтримки. Інтеграція когнітивно-поведінкових та схема-терапевтичних технік створює синергетичний ефект, підвищуючи ефективність терапевтичного впливу та забезпечуючи стійкість досягнутих змін. Результати дослідження можуть бути використані в практичній діяльності психологів та психотерапевтів для роботи з гендерними упередженнями, а також у розробці навчальних програм з подолання гендерної дискримінації.

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЕКОНОМІЧНОЇ СВІДОМОСТІ УКРАЇНЦІВ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

2025-01-08T09:57:37+02:00

У статті систематизовано та проаналізовано дефініції поняття «економічна свідомість». На основі здійсненого аналізу найбільш доцільним та актуальним до мети дослідження є розуміння економічної свідомості як центральної категорії сучасної економічної психології, яка означає результати відображення суб’єктом тієї частини навколишньої дійсності, яка пов’язана з економікою, а також його свідомі дії та стани нею обумовлені. Визначено особливості суб’єктивної економічної свідомості в умовах невизначеності, зумовлених воєнним станом в Україні. Узагальнено основні класифікації та структурні компоненти економічної свідомості. Посилену увагу приділено суб’єктивним когнітивним, поведінковим, емоційним аспектам економічної свідомості. У статті актуалізується думка про те, що задоволення економічних потреб особистості відображає самооцінку індивіда, рівень задоволеності власним матеріальним добробутом, економічні потреби людини в життєвих благах і потенційні можливості для їх задоволення є рушійними силами економічної свідомості та економічної поведінки. Важливою теоретичною тезою є думка про те, що у кожної людини формується індивідуальна суб’єктивна перцепція соціально-економічної реальності, яка представлена рівнем знань, суджень, переконань, що визначає в подальшому її економічну, споживчу поведінку. Представлено та здійснено кількісний і якісний аналіз авторського опитувальника, який розкриває глибинні соціально-психологічні особливості економічної свідомості українців в умовах економічної невизначеності. Особливої наукової уваги заслуговують характерні тенденції в економічній свідомості громадян: підвищення рівня важливості заощадження, зміна набутих впродовж життя споживчих звичок, скептичне ставлення до соціально-економічних заходів уряду країни, зменшення попиту на купівлю нерухомого й рухомого майна в Україні, песимістичні настрої щодо майбутнього вітчизняної економіки. Автори дослідження дійшли висновку, що суб’єктивна економічна свідомість є динамічним феноменом, який відображає соціально-економічні реалії життя індивіда.

ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ТРИВОЖНОСТІ ПІДЛІТКІВ В УМОВАХ ВОЄННОГО КОНФЛІКТУ

2025-01-08T10:03:54+02:00

Стаття присвячена актуальній для сучасної української психології проблемі особливостей тривожності підлітків в умовах воєнного конфлікту. Метою стало емпіричне дослідження особливостей переживання тривожності підлітків в умовах воєнного конфлікту в Україні. Для аналізу особливостей тривожності у підлітків було застосовано «Шкали соціально-ситуаційної тривоги» Кондаша (1973) та «Шкала тривоги Спілбергера-Ханіна». Відповідно, було продіагностовано та виявлено особливості загальної, шкільної, самооцінної та міжособистісної тривожності, а також рівень реактивної та особистісної тривожності у підлітків. У результаті проведеного емпіричного дослідження було виявлено, що найбільше у підлітків проявляється шкільна тривожність, у значної кількості підлітків виявлено завищений рівень загальної та самооцінної тривожності, і менш вираженою є міжособистісна тривожність. У значної кількості підлітків виявлено надмірно спокійний рівень загальної та міжособистісної тривожності, що також може бути негативним явищем і потребує додаткового дослідження психологів. Емпірично доведено, що у більшості українських підлітків спостерігається значне підвищення ситуативної тривожності, тоді як рівень особистісної тривожності залишається в цілому невисоким. На основі проведеного дослідження було зроблено висновки про те, що проблема тривожності підлітків в умовах воєнного конфлікту в Україні є вкрай актуальною. Подальшою перспективою повинні стати науково достовірні дослідження, які б розкривали всі аспекти психологічних особливостей тривожності дітей підліткового віку в умовах воєнного конфлікту. Актуальним питанням є розробка теоретико-експериментальної та методичної бази для профілактики та корекції тривожності підлітків в умовах воєнного конфлікту.

ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ СХИЛЬНОСТІ ДО СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

2025-01-08T10:06:46+02:00

У статті розглянуто основні психологічні чинники, що зумовлюють схильність до суїцидальної поведінки у військовослужбовців Збройних Сил України (ЗСУ). Проаналізовано основні стресові фактори, пов’язані з військовою службою, а саме: тривалі бойові дії, фізичні та емоційні навантаження, соціальні та міжособистісні проблеми. Розглянуто психологічні явища та стани, що можуть призводити до суїцидальних намірів в особи, включаючи депресію, посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), почуття безвиході та ізоляції. Запропоновано рекомендації щодо психологічної підтримки та превентивних заходів, спрямованих на нівелювання схильності до суїцидальної поведінки серед військовослужбовців. Результати дослідження можуть бути використані для покращення програм психологічної допомоги у військових підрозділах та підвищення ефективності психологічної реабілітації військових. Дослідження методах теоретичного аналізу, включаючи опитування та інтерв’ю з військовослужбовцями, а також аналіз медичних та психологічних даних. Особливу увагу приділено аналізу індивідуальних та групових факторів ризику, таких як вік, сімейний стан, попередній бойовий досвід та рівень соціальної підтримки. У статті розглянуто діагностичний інструментарій для виявлення осіб, схильних до суїцидальної поведінки. Окреслено особливості морально-психологічного стану військовослужбовців в умовах воєнного стану. Здійснено аналіз особливостей професійно-психологічного відбору військовослужбовців ЗСУ. Результати дослідження підкреслюють важливість своєчасного виявлення та підтримки військовослужбовців, які перебувають у зоні ризику, а також розробки індивідуалізованих програм психологічної допомоги. Впровадження запропонованих заходів може значно знизити рівень суїцидальної поведінки серед військовослужбовців та сприяти підвищенню ефективності виконання бойових завдань за рахунок поліпшення морального стану особового складу.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВІВ ТА КОРЕКЦІЇ СЕКСУАЛЬНИХ РОЗЛАДІВ У ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТРЕСУ

2025-01-08T10:09:50+02:00

У статті здійснюється клініко-неврологічний аналіз стану військовослужбовців, синдромні розлади, в тому числі й сексуальні дисфункції в умовах воєнного стресу. Багатовекторний клініко-неврологічний аналіз військовослужбовців, учасників бойових дій виявляє тривалі функціональні неврологічні розлади в структурі ПТСР з характерними фрагментарністю, переривчастістю, епізодичністю в умовах впливу шкідливих соціальних інформаційних стресорів. Виявляється, порушення виникає, коли один з компонентів (психічний, нейрогуморальний, еректильний, еякуляторний) виявляє відхилення від норми під впливом соціальних стресорів у мирний час. За результатами емпіричного дослідження виявлено, що у військовослужбовців превалюють показники травматичного стресу, а саме: «надмірна пильність» і «зловживання наркотичними та лікарськими речовинами». Власне «надпильність», переважно, проявляється у вигляді постійного фізичного та психічного напруження, що не дає змоги особистості розслабитися і відпочити. Внаслідок чого військовослужбовці зловживають наркотичними або лікарськими речовинами, задля того, щоб набути розслаблення. Втім, не домінуючими показниками травматичного стресу є «перебільшене реагування», «непрохані спогади і галюцинаторні переживання», «проблеми зі сном», «провина того, хто вижив». Інші показники мають прояв незначно або частково. Також виявлено, що еректильна дисфункція найчастіше спостерігалася у учасників бойових дій, передусім, після військової операції. Переважно причиною сексуальної дисфункції у військовослужбовців є незначні стресові фактори для рядових військовослужбовців і значні соціальні стресори для військовослужбовців, які дотримуються психологічних норм. Розглядається процес соціально-психологічного відновлення особистості військовослужбовця, що постає у таких етапах: підготовчий, базисний та підтримувальний, на кожному з них застосовуються певні реабілітаційні технології. Власне органічне поєднання процедурних, технічних моментів реабілітації і ціннісно-смислових аспектів підтримання та відновлення психологічного здоров’я особистості забезпечує послідовне успішне проходження кожного з етапів.

ВПЛИВ ПРОЦЕСІВ САМОЗМІНЮВАННЯ НА ДОСЯГНЕННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ УСПІШНОСТІ ФАХІВЦІВ СФЕРИ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

2025-01-08T10:12:16+02:00

У статті висвітлено ключові аспекти дослідження самозмінювання фахівців сфери інформаційних технологій. У вибірці представлено кількість опитаних, які проживали в м. Дніпрі, м. Кривому Розі, м. Кропивницькому, м. Одесі, м. Харкові та м. Полтаві. Загалом було опитано 394 респонденти, які працюють в організаціях сфери інформаційних технологій, серед них 286 чоловіків і 108 жінок віком від 20 до 52 років. Дослідження проводилося з березня 2023 року по червень 2024 року у 20 організаціях сфери інформаційних технологій. У результаті проведеного дослідження за методикою «Діагностика соціально-психологічної адаптації» (автори: К. Роджерс, Р. Даймонд) респондентів з високим рівнем соціальної адаптованості не виявлено. Водночас середній рівень соціальної адаптованості складає більшу частину всієї групи. Наразі є незначний відсоток респондентів групи, які продемонстрували низький рівень соціальної адаптованості. До причин, які зумовлюють такий низький рівень, передусім відносять зміну обстановки, специфіку роботи, низьку самооцінку, невпевненість у собі, психофізіологічні вікові зміни тощо. Результати методики за Шкалою негативного впливу роботи (автор Д. Ватсон) засвідчили показники на низькому, нижчому за середній, середньому, вищому за середній рівнях. Високого рівня негативного впливу роботи не було виявлено у респондентів, що є сприятливим для організації сфери інформаційних технологій. За методикою «Індекс організаційної напруженості» (автори: Р. Кан, Д. Вольф) встановлено середній показник організаційної напруженості. У цілому жінки в організації відчувають більше напруженості, тривожності, схвильованості. Вони частіше, аніж чоловіки, висловлюють деякі невдоволення щодо роботи. Разом за вибіркою середній показник організаційної напруженості становить 241, який є на середньому рівні. За результатами аналізу здійсненого дослідження нами розроблено загальні рекомендації. Перспективою подальших досліджень є ґрунтовне вивчення самозмінювання фахівців сфери інформаційних технологій задля формування соціально благополучних громадян.

ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ПРОЯВУ ТРИВОЖНОСТІ ДИТИНИ В РОДИННОМУ ПРОСТОРІ

2025-01-08T10:14:48+02:00

У статті представлено результати емпіричного дослідження психологічних чинників прояву тривожності дитини в родинному просторі. Актуальність дослідження зумовлена визначальним впливом родинного простору на емоційний стан та психічний розвиток дитини. Родина виступає ключовим фактором формування почуття безпеки та стабільності, що є важливим для запобігання та зниження рівня тривожності. Тривожність визначено як властивість особистості, що характеризується внутрішнім неспокоєм, пов’язаним з прогнозуванням невдачі, небезпекою або очікуванням чогось важливого в умовах невизначеності. Тривожність впливає на емоційну, поведінкову і когнітивну сфери життєдіяльності людини, змінюючи її продуктивність. В досліджуваних дітей молодшого шкільного віку діагностовано значний рівень тривожності. Основні характеристики такого рівня тривожності включають: емоційні прояви, такі як підвищена нервозність, часто без видимої причини, страхи та фобії, надмірні або непропорційні ситуації, сльозливість і плаксивість, чутливість до невдач та критики. Встановлено, що для більшості досліджуваних батьків (матерів) характерний демократичний стиль виховання, який характеризується балансом між контролем і свободою, де батьки встановлюють чіткі правила та очікування, але при цьому підтримують відкриту комунікацію, розуміння і повагу до думок та почуттів дитини. За даними діагностики, на високому рівні в батьків виражені такі стилі батьківського ставлення, як: кооперація, симбіоз, авторитарна гіперсоціалізація. На середньому рівні (з тенденцією до високого) проявляється тип ставлення прийняття. На низькому рівні знаходяться «відкидання» та «маленький невдаха». Загальний показник сімейної тривожності характеризується значним рівнем прояву, тобто досліджувані батьки відчувають значний рівень відповідальності за благополуччя сім’ї, часто вважаючи, що від їхніх зусиль залежить стан справ у родині. За результатами кореляційного аналізу припущення про те, що прояв тривожності дитини в родинному просторі зумовлюється комплексом психологічних чинників (стиль виховання, тип батьківського ставлення, тривожність в родині), було підтверджено.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ НЕГАТИВНИХ НАСЛІДКІВ ПОСТТРАВМАТИЧНОГО СТРЕСОВОГО РОЗЛАДУ Й ТРАВМУВАННЯ У ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ТА ОСІБ, ПОСТРАЖДАЛИХ НА БОЙОВИЙ СТРЕС

2025-01-08T10:18:02+02:00

У статті на підґрунті психолого-аксіологічного підходу представлено результати емпіричного дослідження переживання дорослими посттравматичного стресового розладу (ПТСР) й виявлення психологічних особливостей негативних наслідків ПТСР й травмування у військовослужбовців та осіб постраждалих на бойовий стрес. Доводиться, що на сьогодні не можна надати ефективну допомогу військовослужбовцям та особам, постраждалим внаслідок бойових дій і військової травми, якщо не враховувати явної специфіки ціннісно-смислових аспектів бойової травматизації та формування травматизованої ідентичності в різних груп осіб, постраждалих на травму. Ось чому необхідно мати конкретне і спеціальне уявлення про психологічні особливості травматизації внаслідок бойової та військової травми. Установлено, що дослідження «посттравматичного розладу», який допускає присутність травми у «структурі психіки», здійснюється за допомогою спеціально відібраного «комплексу клініко-психологічних методик», при цьому сам військовий або особа, котра перебувала в умовах дії стрес-фактору, зазвичай, не усвідомлює зв’язку «симптомів» свого стану з «травматичним впливом». На підставі якісного аналізу дослідження констатовано, що саме використання «психолого-аксіологічного підходу» при реабілітації осіб, постраждалих в умовах бойового стресу з «віддаленими наслідками стресогенних впливів», дасть змогу здійснити цей вплив комплексно та допоможе особам, постраждалим в умовах бойового стресу покращити чи нормалізувати свої психічні та ціннісні особистісні характеристики. Це, натомість, призведе до зниження рівня ситуативної та особистісної тривожності, стресово-депресивних станів та депресії, і надасть змогу особам, постраждалим в умовах бойового стресу використовувати рівноцінно всі канали для власної соціальної, психологічної та фізичної адаптації.

МЕХАНІЗМ ПАРТИЦИПАЦІЇ ЯК МОВА НЕСВІДОМОГО

2025-01-08T10:20:36+02:00

Механізм партиципації (об’єктивування інформації шляхом співпричетності речей) залишається дотепер поза увагою психологів. Це може бути зумовлено тим, що в сучасній психології превалює академізм у дослідженнях психіки. Глибинний же підхід до пізнання феномену психічного, методом «Активного соціально-психологічного пізнання» (АСПП), передбачає створення сприятливої емпіричної платформи для проявів партиципації, яка охоплює як вербальні, так і невербальні аспекти психіки. Партиципація є мовою пралогічного мислення, котре не володіє чутливістю до будь-яких суперечливостей феномену психіки. У форматі раціональних аспектів психіки функціонування феномену партиципації дотепер не перебуває в полі зору сучасних психологів. Партиципація залишається поза увагою і для послідовників ортодоксального психоаналізу. Однією із істотних причин необізнаності науково-психологічної спільноти із феноменом партиципації пояснюється тим, що дослідження психологів здійснюється у академічно-раціональних параметрах, в котрих провідним чинником об’єктивування змісту психіки є – слово. «Слово» було провідним і у фрейдівській системі пізнання психіки за умов її підлеглості «принципу реальності». Дослідження у річищі розробленої нами психодинамічної теорії охоплює ще дословесно-архаїчний спадок людства, якого не торкався З. Фрейд. Функція інформування забезпечувалась через «опредметнення» психіки, зокрема, через співставлення та поєднання предметів, або ж їхніх зображень. Співпричетність речей була провідною і в інформативному полі первісних. Процес інформування набув назву партиципація. Презентована робота переконує читача у збереженості архаїчно-заданих можливостей психіки, котрі реалізуються завдяки дієвості механізму партиципації, який і є лейтмотивом змісту даної статті. Робота презентує результати досліджень феномену партиципації в її енергетичному потенціалі. Основою більш як сорокарічних досліджень є розроблений нами метод «Активного соціально-психологічного пізнання» (АСПП). Зміст статті розкриває функціональне навантаження механізму партиципації, як і його роль в синтезі філогенетичних надбань психіки в онтогенезі. У первісний період розвитку людства набув функціонального навантаження механізм партиципації, який спроможний об’єктивувати зміст психічного через співпричетність речей. Обмеженість пізнання психіки лише вербальними засобами унеможливлює вихід на глибинний рівень розуміння її детермінації архаїчним потенціалом. Ми виходимо із припущення, що використання в АСПП психомалюнків в якості тематичної самопрезентації психіки респондента каталізує прояви архаїзмів. Наш півсторічний досвід практики АСПП доводить наявність у психіці людини енергетично-мотиваційного потенціалу, пов’язаного із результативністю тематичної її візуалізації. За цим криється не лише архаїчно задана мотивація об’єктивування глибинних параметрів психіки, але й здібності сучасної людини до малюнково-тематичної самопрезентації. Остання сприяє розкриттю смислових параметрів і їх можливостей проявлятись у тематично-малюнкових зображеннях. Організаційні принципи груп АСПП є близькими до принципів «гуманістичної психології», котра була далекою від глибинної психології. Психоаналітичний формат досліджень архаїчного походження партиципації дозволяє дійти висновку, що вона фактично є мовою архаїчно заданого спадку людства.