Наукові записки. Серія: Філологічні науки

ФЕМІНІСТИЧНА РЕІНТЕРПРЕТАЦІЯ В АНГЛІЙСЬКОМУ ТА УКРАЇНСЬКОМУ ПЕРЕКЛАДАХ «ЦИРЦЕЇ» М. МІЛЛЕР

A. S. Buhrii — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Стаття пропонує перекладознавчий аналіз сучасних феміністичних переосмислень міфу про Цирцею з особливою увагою до їхньої рецепції та відтворення в українському культурному й мовному просторі. Зосереджуючись на романі М. Міллер «Цирцея», як ключовому прикладі міфопоетичної ревізії, дослідження розглядає, яким чином авторка повертає цій постаті голос, суб’єктність і психологічну складність, що історично формувалися під впливом багаторівневих патріархальних інтерпретацій. Стверджується, що багатовікова культурна рецепція (від античних коментарів і християнської алегорії до ренесансних і романтичних образів спокусливої, небезпечної або демонічної жінки) сформувала стійкі лінгвістичні та символічні моделі, які і досі впливають на перекладацькі стратегії. Особлива увага приділена українському перекладу, в якому зміни в гендерно маркованій термінології, метафорика тілесності, репрезентації «демонічної жіночності» та нюанси емоційної й афективної агентності демонструють, як мова може або підсилювати, або підважувати успадковані наративні моделі. Порівняльний аналіз доводить, що культурно закорінені конотації, пов’язані з красою, монструозністю, жіночою автономією чи моральною оцінкою, здатні непомітно змінювати феміністичний потенціал роману, посилюючи окремі смисли або переакцентовуючи інтерпретацію. Розглядаючи переклад не як нейтральну передачу змісту, а як динамічний простір переосмислення міфу, стаття порушує питання, наскільки можливо зберегти критичну гостроту феміністичної інтерпретації в іншій мовній культурі. У підсумку стверджується, що український переклад «Цирцеї» М. Міллер є показовим прикладом того, як феміністичний дискурс адаптується та набуває нових значень, а культурний контекст стає визначальним чинником у процесі повернення міфічній жіночій постаті суб’єктності.

ТИПОЛОГІЯ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНА КЛАСИФІКАЦІЯ ЕПОНІМІВ В АНГЛОМОВНІЙ МЕДИЧНІЙ ТЕРМІНОЛОГІЇ

N. R. Venhrynovych, N. V. Kosylo, O. M. Bohovych — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

У сучасній медичній комунікації термінологія виступає спеціалізованою лінгвістичною системою, що забезпечує точність і однозначність опису анатомічних структур, фізіологічних процесів, патологічних станів і лікувальних процедур. У межах цієї системи важливе місце посідають епоніми – терміни, утворені від власних назв осіб, місць, народів, тварин або міфологічних персонажів, що позначають хвороби, синдроми, симптоми, анатомічні структури, методи діагностики, хірургічні операції, медичні інструменти тощо. У статті проаналізовано феномен епонімів в англомовній медичній термінології з точки зору їхньої типології та функціональної класифікації. У дослідженні запропоновано систематичний аналіз епонімів за номінативним походженням, включно з антропонімами, автоепонімами, етнонімами, топонімами, гідронімами, зоонімами, поетонімами, мітонімами, біблійними епонімами тощо, а також за їхніми функціональними ролями у медицині, зокрема для позначення захворювань, клінічних ознак та симптомів, синдромів, діагностичних досліджень, методів лікування, хірургічних втручань, медичних інструментів та пристроїв, а також елементів анатомії людини. Аналізуються морфосинтаксичні особливості та орфографічні конвенції, включно з використанням присвійної форми, для виявлення закономірностей і варіацій у вживанні. Дослідження поєднує корпусний підхід із описовим і класифікаційним аналізом, що дозволяє виявити структурну, семантичну та функціональну неоднорідність медичних епонімів. Результати сприяють поглибленому розумінню інтеграції епонімічних термінів у медичний дискурс та надають практичні рекомендації для учених-медиків, термінологів та викладачів англійської мови за професійним спрямуванням щодо стандартизації, навчання та ефективного використання епонімів у професійному та академічному середовищі.

СЕМАНТИКА І ПРАГМАТИКА ФРАЗЕОЛОГІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ТА АНГЛІЙСЬКОЇ МОВ У КОНФЛІКТНОМУ ДИСКУРСІ

I. V. Harbera — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Статтю присвячено комплексному зіставному аналізу семантичних і прагматичних характеристик конфліктогенної фразеології української та англійської мов, що функціонує в конфліктному дискурсі. Дослідження ґрунтовано на фактичному матеріалі й демонструє, що фразеологічні одиниці відіграють ключову роль у вербалізації різних типів конфліктних ситуацій, оскільки фіксують моделі поведінки, культурні уявлення про допустиме / недопустиме протистояння та способи оцінювання дій учасників взаємодії. У статті обґрунтовано, що конфліктогенність фразеологізмів визначувана їх здатністю описувати, інтенсифікувати або інтерпретувати різні форми конфлікту – вербального, фізичного, психологічного чи змішаного. На основі систематизації українського й англійського фразеологічного матеріалу виокремлено чотири симетричні лексико-семантичні поля: «Вербальний конфлікт», «Фізичний конфлікт», «Гібридний конфлікт» і «Контекст конфлікту». Кожне поле має власну структуру, метафоричну природу та набір прагматичних функцій. Показано, що українська фразеологія переважно актуалізує конфлікт, який відбувається «тут і тепер», наголошуючи на динаміці сварки, емоційній напрузі та агресивних діях суб’єкта. Значна частина одиниць відтворює невеликі побутові або ситуативні сутички, а також поєднання вербальної та фізичної агресії. Натомість англійська фразеологія частіше репрезентує масштабні чи інтенсивні конфлікти, зокрема з силовою образністю, а також вирізняється наявністю сталих виразів, що позначають пом’якшення або завершення суперечки, чого не спостерігаємо в українському мовному матеріалі. У полі «Гібридний конфлікт» виявлено фразеологізми, що поєднують фізичні, психологічні й комунікативні механізми тиску. Поле «Контекст конфлікту» демонструє найбільшу культурно зумовлену асиметрію між двома мовами: англійська фразеологія активно кодує стратегії уникнення, маніпулятивні схеми або соціальні ролі спостерігача, тоді як українська система частіше фіксує передконфліктні та постконфліктні стани, підтримку або заохочення агресивної поведінки. Узагальнено, що обидві мови мають високий потенціал для формування конфліктогенної фразеології, однак відмінності метафоричних моделей, масштабності описуваних ситуацій та прагматичних функцій одиниць відображають специфіку національних когнітивних і комунікативних норм. Дослідження підкреслює важливість залучення фразеологічних ресурсів до аналізу конфліктної комунікації та визначає перспективи класифікації фразеологізмів на рівні дрібніших лексико-семантичних груп з урахуванням автентичних ситуацій уживання.

ГОДОНІМИ ЯК ПОЛІТИЧНІ ЗНАКИ: ВІД ДЕКОМУНІЗАЦІЇ ДО ДЕРУСИФІКАЦІЇ В УКРАЇНІ

V. S. Husak — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Топоніміка – це інструмент формування нової реальності, національної ідентичності та політичної культури. Наукова мета статті полягає в аналізі українських годонімів (назв вулиць) як політичних знаків в контексті історичних подій 2013–2025 років, Євромайдан (2013–2014) та Російсько-українська війна (2022 – дотепер). Годоніми – це голос нації до правлячого режиму, визнання власної приналежності до європейських поглядів та цінностей. Назви вулиць – це носії історії, які відображають менталітет, національну свідомість та історичну обізнаність. Процес перейменування годонімів – це складне соціально-лінгвістичне явище, яке є до того ж довготривалим. Значення назв вулиць є недооціненним в державотворчому контексті, годоніми є декларацією волі та очевидцями політичних змін. У дослідженні представлено п'ятнадцять годонімів, зібраних з усієї України, з метою показати тенденції та ключові віхи у наданні нових назв. Годоніми миттєво реагують на політичні зміни, цей вид топонімів є символом демократичної епохи в Україні. Сучасні назви базуються на традиційному запереченні радянського та російського імперського минулого, водночас вони прославляють все українське (культурних діячів, ключових прихильників, країн-партнерів). Відбувається реабілітація старих назв вулиць, а також встановлення нових назв. Годоніми перевіряються на відповідність стандартам української мови. Прискорена процедура перейменування вулиць відбулася у зв'язку з повномасштабним вторгненням у 2022 році. Годоніми – це більше, ніж політичні знаки, вони є реформаторами соціальних змін, дзеркальним відображенням нації, народним та взаємним вибором. Перейменування вулиць – це поле битви для цивільного населення та його внеску у відродження нації та, як наслідок, змін в культурних цінностях, нормах та поведінці суспільства.

ПЕРЕКЛАД ПОЛІТИЧНОГО ДИСКУРСУ: СТИЛІСТИЧНИЙ АСПЕКТ

T. O. Leleka — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджуються лінгвістичні та стилістичні особливості перекладу політичного дискурсу з акцентом на український переклад інавгураційної промови Дональда Трампа 2025 року. Політичний дискурс є потужною формою комунікації, спрямованою на вплив на громадську думку, формування ідеологій і мобілізацію дій. У зв’язку з цим переклад таких текстів становить особливу складність: необхідно зберегти не лише зміст, а й риторичний ефект, емоційний тон і переконливі стратегії оригіналу. Дослідження базується на міждисциплінарному підході, що поєднує лінгвістику, прагматику, культурологію та дискурс-аналіз для вивчення риторичної функції промови Трампа та засобів її відтворення в перекладі. У роботі виявлено та проаналізовано найчастіше вживані риторичні засоби у виступі Трампа, зокрема повтори, анафору, метафори, емоційно забарвлену лексику, патріотичні апеляції, риторичні питання, контрасти (антитези), слогани та звернення до релігійних і культурних цінностей. Ці прийоми є характерними для популістського стилю спілкування Трампа й значно посилюють переконливість його промови. Аналіз показує, що український переклад стратегічно використовує низку лексичних і стилістичних трансформацій – таких як компенсація, узагальнення, конкретизація, перефразування, модифікація та адаптація – з метою збереження емоційної насиченості, ясності та комунікативного ефекту оригіналу. Особлива увага приділяється перекладу культурно специфічних елементів і ідеологічно навантаженої лексики таким чином, щоб це було релевантним для української аудиторії, але водночас відповідало риторичним та функціональним цілям оригіналу. Порівняльний аналіз тексту оригіналу й перекладу засвідчує, що переклад – це не механічний процес, а складний акт міжкультурної комунікації, у межах якого перекладач змушений балансувати між буквальним значенням і стилістичним впливом. У дослідженні також представлено класифікацію та кількісну оцінку стилістичних і лексичних трансформацій, виявлених у перекладі, з ілюстрацією у вигляді таблиць, які демонструють частотність і типи використаних прийомів. Отримані результати підкреслюють важливість риторичної обізнаності в перекладі та доводять, що ефективний політичний переклад вимагає не лише мовної компетентності, а й глибокого розуміння культур, політичного контексту та комунікативної мети. У висновках зазначено, що переклад політичного дискурсу, особливо таких значущих виступів, як інавгураційні промови, повинен знаходити баланс між точністю передання змісту та очікуваннями цільової аудиторії. Завдання перекладача полягає у збереженні намірів, стилю й ідеологічного послання оратора, що часто вимагає використання трансформацій, а не прямого еквівалента. У статті також окреслено перспективи подальших досліджень, зокрема вивчення стратегій форенізації та доместикації у політичному перекладі. Аналіз того, як ці стратегії впливають на сприйняття й інтерпретацію політичних меседжів у різних культурних контекстах, може поглибити наше розуміння перекладу як політичного й ідеологічного процесу.

ОФІЦІЙНО-ДІЛОВИЙ ДИСКУРС КРІЗЬ ПРИЗМУ ПЕРЕКЛАДОЗНАВСТВА

K. P. Nykytchenko — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Наукова розвідка комплексно досліджує офіційно-діловий дискурс як суворо регламентовану сферу комунікації, що характеризується точністю, формальністю та дотриманням інституційних норм. Дослідження аналізує офіційно-діловий дискурс крізь призму перекладознавства, акцентуючи увагу на стратегіях досягнення функціональної еквівалентності, а не буквального перекладу. На основі аналізу отриманих даних можна зробити висновок, що переклад таких текстів з англійської мови на українську є досить складним завданням через відмінності в структурних, стилістичних, лексико-семантичних та граматичних характеристиках. Структурні особливості, такі як розташування сталих або змінних композиційних елементів, залишаються без змін у перекладі, оскільки вони стосуються внутрішньої організації тексту, а не його мовного вираження. Стилістично обидві мови зберігають формальність, проте український дискурс демонструє більшу жорсткість і залежність від стандартизованих формул, тоді як англійська мова віддає перевагу лаконічним формулюванням і модальній ввічливості. Лексико-семантичні особливості стосуються термінологічної узгодженості й усталених виразів, що вимагають ретельного підбору відповідних еквівалентів. Граматичні відмінності, а саме складність речень, пасивні конструкції, широке використання модальних дієслів, вибір часу та номіналізація, ще більше ускладнюють переклад, вимагаючи синтаксичної реструктуризації, а отже, адаптації до норм мови перекладу. Дослідження доводить, що успішний переклад офіційно-ділових текстів залежить від збереження юридичної та прагматичної точності, а також стилістичних норм, а не від дослівного перекладу. Аналізуючи ці особливості, стаття сприяє розробці практичних рекомендацій для перекладачів, забезпечуючи чіткість, професіоналізм та відповідність інституційним стандартам як в англійсько-українському, так і в українсько-англійському перекладі.

МІЖКУЛЬТУРНІ ВИМІРИ ГРОМАДСЬКОГО ПЕРЕКЛАДУ

R. V. Povoroznyuk, Z. O. Poduholnikova — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Громадський переклад відіграє вирішальну роль у забезпеченні рівного доступу до державних послуг для лінгвістично та культурно різноманітного населення, однак процес перекладу виходить далеко за рамки передачі значення слів. Громадські перекладачі часто працюють на перетині кількох культурних рамок, орієнтуючись у відмінностях у стилях спілкування, соціальних нормах, цінностях та очікуваннях. Ця міжкультурна динаміка суттєво впливає на точність, ясність та ефективність перекладеної взаємодії. Незважаючи на зростаюче визнання ролі перекладача як культурного посередника, дослідження конкретних міжкультурних вимірів, що формують громадський переклад, залишаються фрагментарними. Існуючі студії часто зосереджуються або на лінгвістичних аспектах перекладу, або на загальній міжкультурній комунікації без достатньої інтеграції цих двох сфер. Цей розрив стає особливо помітним у мультикультурних суспільствах, де комунікаційні невдачі, що кореняться в культурному непорозумінні, можуть призвести до неправильних діагнозів, порушення доступу до правосуддя або неефективного надання соціальної підтримки. Метою цього дослідження є аналіз міжкультурних вимірів, що формують практику громадського перекладу, та визначення того, як культурні фактори впливають на результати комунікації в багатомовному забезпечення доступу до громадських послуг. Основні результати дослідження вказують на те, що культурні фактори, такі як стиль спілкування, соціальна ієрархія, цінності та контекстуально-специфічні норми, суттєво впливають на комунікацію, опосередковану перекладачем, що часто призводить до труднощів та непорозумінь. Перекладачі використовують різноманітні стратегії для вирішення цих проблем, включаючи уточнення неоднозначних термінів, надання коротких культурних роз’яснень та коригування стилю спілкування. Ефективність цих комунікативних та медіаційних стратегій тісно пов'язана з міжкультурною компетентністю, яка дозволяє перекладачам розпізнавати приховані культурні сигнали, вирішувати конфлікти цінностей та зберігати нейтралітет, одночасно сприяючи порозумінню співрозмовників. На завершення, дослідження підтверджує, що громадський переклад – це складна взаємодія, яка обумовлюється культурними змінними. Міжкультурна компетентність виступає фундаментальним фактором забезпечення професійної ефективності перекладача. Включення міжкультурної компетентності, психолінгвістичної обізнаності та сценарних практик до освітніх програм може значно покращити здатність перекладачів керувати культурно складними взаємодіями та забезпечить позитивні результати комунікації в медичних, юридичних, економічних та соціальних сферах.

КОРПУСНІ ТЕХНОЛОГІЇ ДЛЯ ПЕРЕКЛАДУ ФАХОВИХ ТЕКСТІВ: ПОДОЛАННЯ ТРУДНОЩІВ У ПІДГОТОВЦІ ФАХІВЦВ

M. M. Tarnavska — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Мовні корпуси є потужним інструментом не лише для філологів-науковців, а й для перекладачів та прикладних лінгвістів. Їх використання відкриває нові, до цього незвідані можливості для більш ефективних та глибоких лінгвістичних досліджень та більш точної та швидкої роботи під час перекладу та редагування. Проте, продуктивність корпусних інструментів безпосередньо залежить від «корпусної грамотності», тобто від діапазону знань про корпуси, їх види, особливості та можливості, від практичних «корпусних умінь», й у неостанню чергу – від володіння основами програмування для вирішення лінгвістичних задач, зокрема для побудови запитів мовою Python або за допомогою CQL. З цього випливає, що ефективність корпусних досліджень та їх використання залежить не лиже від філологічної чи перекладацької компетентності, а й від специфічних знань та умінь, пов'язаних безпосередньо з технічною стороною роботи з корпусами. Якщо йдеться про підготовку майбутніх перекладачів, особливо якщо вони ще не володіють суто технічним потенціалом роботи з корпусами, то їх використання може обернутися на перешкоду на шляху до здобуття необхідних умінь та навичок, як перекладацького, так і прикладного характеру. Щоб запобігти виникненню таких проблем, важливо усвідомлювати, що навички роботи з корпусами, так само як і перекладацькі компетентності, мають набуватися поступово, від простого до більш складного, при цьому уміння працювати з корпусом має удосконалюватися так само покроково, як і навички перекладу. Цей доволі складний взаємозалежний процес вимагає продуманої стратегії подачі навчального матеріалу, яка часто не є прямолінійною і змушує гнучко змінювати та застосовувати різні підходи, залежно від вихідних знань та умінь студентів-філологів. Стаття пропонує більш глибокий погляд на комплексний підхід до навчання фахового перекладу, за умови недостатнього володіння студентами-лінгвістами навичками та уміннями роботи з корпусами. Пропонується поступальний підхід до роботи з галузевими текстами із залученням корпусів, який дозволяє не лише навчити майбутніх фахівців азів перекладу текстів вузькоспеціалізованої тематики, а й розвинути їх навички роботи з корпусами, правильному застосування вбудованих корпусних інструментів, а також створенню коректних та ефективних пошукових запитів за допомогою корпусної мови. Особливу увагу приділено взаємозв’язку навчання фаховому перекладу та перекладу фахової лексики і професійно орієнтованій роботі з мовними корпусами.

ОБРАЗ ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ В НОВІТНІЙ АНГЛОМОВНІЙ ПРОЗІ

Н. В. Бхіндер — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Актуальність дослідження зумовлена стрімким розвитком штучного інтелекту та його присутністю в культурі, літературі й аудіовізуальних практиках. Сучасні художні твори не лише відображають технологічні трансформації, але й формують суспільне уявлення про можливості та ризики штучного інтелекту. Метою статті є комплексне дослідження образів штучного інтелекту в сучасній літературі та пов’язаних із ними цифрових практиках, а також виявлення ключових наративних моделей, етичних проблем і культурних стратегій репрезентації штучного інтелекту. Основні результати полягають у визначенні спільних для сучасної прози тенденцій: акцент на відмінностях між людським і машинним, переосмислення агентності штучних істот, моделювання майбутніх соціальних систем і критичне осмислення залежності особи від технологічного середовища. Порівняльний аналіз засвідчує, що твори К. Ішіґуро, Є. Мак’юена, М. Веллс, Д. Еггерса та Н. Т. Стівенсона пропонують різні сценарії співіснування людини та штучного інтелекту – від гуманістичних інтерпретацій до більш песимістичних моделей контролю та втрати автономії. Додаткове залучення українських досліджень у сфері культурології та медіамистецтва дозволяє показати, що національний академічний дискурс також активно інтегрує проблематику штучного інтелекту в контекст постмодерної та цифрової культури. У висновку зазначено, що репрезентації штучного інтелекту виступають важливим механізмом осмислення технокультурних викликів сучасності та сприяють формуванню критичного бачення майбутніх взаємин між людиною і технологіями. Робота окреслює перспективи для подальших міждисциплінарних досліджень у галузі цифрової гуманітаристики та літературознавства.

УСУНЕННЯ СКЛАДНОЩІВ ПРИ ПЕРЕКЛАДІ МЕДИЧНИХ ТЕКСТІВ З АНГЛІЙСЬКОЇ ТА НІМЕЦЬКОЇ МОВ УКРАЇНСЬКОЮ

М. М. Верезубенко, Б. В. Стасюк — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті розглядається актуальна проблема перекладу медичних текстів як важливого складника професійної комунікації у сфері охорони здоров’я. Автори підкреслюють, що у сучасному світі фахове медичне мовлення відіграє значну роль у забезпеченні точного передавання спеціальної інформації між лікарями, фармацевтами, науковцями, медичним персоналом і пацієнтами. Медична термінологія належить до найдавніших спеціальних лексичних систем, однак вона постійно змінюється під впливом розвитку науки, що створює додаткові труднощі під час перекладу. Сучасний стан медицини зумовлює те, що англійська й німецька мови домінують у медичній науковій літературі, а тому переклад на українську мову стає особливо актуальним у контексті клінічної практики, фармацевтичної діяльності й інформування населення. Таким чином, перекладач медичних текстів повинен мати не лише високий рівень мовної компетентності, але й добру орієнтацію в медичній термінології та її структурних особливостях. У статті зазначено, що медичні тексти мають різну типологію залежно від комунікативного призначення. Виокремлюються такі групи: наукові тексти (монографії, дисертації, статті), науково-популярні публікації, виробнича медична документація (картки пацієнтів, медичні довідки), а також фармацевтичні тексти, зокрема інструкції до лікарських препаратів. Саме фармацевтичні інструкції становлять основний об’єкт перекладацької роботи, оскільки вони призначені як для фахівців, так і для пацієнтів. Така подвійна адресація спричиняє необхідність підбирати мовні засоби, що забезпечують не лише точність, але й доступність інформації. Автори наголошують, що переклад медичних інструкцій пов’язаний із підвищеною відповідальністю, адже будь-яка помилка може негативно вплинути на здоров’я пацієнта. Тому важливо забезпечувати змістову точність інформації про дозування, протипоказання, побічні дії та взаємодію лікарських засобів. Дослідники ставлять перед собою мету проаналізувати особливості перекладу текстів інструкцій англійською та німецькою мовами українською, простежити характер використання лексичних і граматичних трансформацій і визначити рівень адекватності перекладу на основі зіставлення оригіналу та перекладу.

ЕПІДЕМІЯ ЯК ДЗЕРКАЛО ЛЮДСЬКОЇ ПРИРОДИ: КОНЦЕПТ ЧУМИ У ЗБІРЦІ ДЖ. БОККАЧЧО «ДЕКАМЕРОН» І РОМАНІ А. КАМЮ «ЧУМА»

О. Л. Вечірко — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджується концепт чуми як художній і філософський феномен у збірці Джованні Боккаччо «Декамерон» та романі Альбера Камю «Чума». Актуальність дослідження образу чуми і пандемії у літературі набуває особливої актуальності в контексті глобальних викликів ХХІ століття, зокрема пандемії COVID-19. У сучасних гуманітарних студіях посилюється інтерес до осмислення феномену епідемії як соціокультурного й філософського явища, що відображає межові стани людського буття. Художні інтерпретації чуми в літературі різних епох дають змогу простежити, як у кризових умовах виявляється справжня сутність людини, її моральні й екзистенційні орієнтири. Аналізуючи художні стратегії Дж. Боккаччо (особлива композиція – подвійне обрамлення) й А. Камю (своєрідний хронотоп, численні герої-ідеологи), стаття дозволяє простежити еволюцію у сприйнятті біологічної катастрофи – від ренесансного бачення, орієнтованого на гуманістичні цінності, до модерного усвідомлення абсурдності світу й відповідальності особистості перед іншими. У Дж. Боккаччо чума постає як тло для виявлення радості життя, краси людських взаємин і моральної сили особистості, тоді як у А. Камю – як алегорія тоталітарного зла, абсурдності світу та випробування моральної свободи людини. У статті окреслено спільні та відмінні аспекти зображення чуми, виявлено гуманістичний і екзистенційний виміри образу, що репрезентує універсальну метафору духовної кризи людства. Образ чуми метафоричний в обох авторів, для письменників це не лише фізична хвороба, а й універсальна метафора духовної кризи цивілізації, що актуалізує питання сенсу життя, моральної відповідальності та меж людяності, де епідемія постає символом великого лиха, яке оголює справжню сутність людини – страх, егоїзм, співчуття і жертовність. Дж. Боккаччо і А. Камю у своїх творах показують, як перед обличчям смерті змінюються людські цінності та поведінка: хтось впадає у відчай або байдужість, а хтось проявляє людяність і силу духу.

ЛІНГВІСТИЧНІ МАНІПУЛЯЦІЇ В МЕДІАДИСКУРСІ ТА ЇХ ВІДТВОРЕННЯ ЗАСОБАМИ ПЕРЕКЛАДУ

К. В. Головенко — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті розглядаються маніпулятивні стратегії, що застосовуються в сучасному медіадискурсі, а також проблеми їх відтворення в процесі перекладу. Особлива увага приділяється аналізу механізмів мовного впливу на свідомість та поведінку аудиторії, а також способів формування емоційного та когнітивного сприйняття інформації. Досліджуються різноманітні лінгвістичні тактики, які використовуються медіа для створення бажаних наративів, спрямування громадської думки та стимулювання певної поведінки людей. Висвітлюється класифікація основних маніпулятивних стратегій: модифікація ілокутивної сили висловлювань, групова ідентифікація, позитивне та негативне позиціонування, вербальний ультиматум, імунізація висловлювань тощо. Особлива увага в дослідженні приділяється проблемам перекладу медіатекстів, зокрема збереженню їхнього маніпулятивного ефекту, адекватній передачі оцінних, емоційних та імпліцитних компонентів, а також використанню різноманітних перекладацьких трансформацій для компенсації культурних та мовних відмінностей між вихідною та цільовою мовою. У центрі уваги – практичні приклади з англомовних медійних текстів, де маніпулятивні стратегії реалізуються через емоційно забарвлену лексику, метафори, ідіоми та оцінні висловлювання. Дослідження підкреслює важливість усвідомлення механізмів мовної маніпуляції для точного і ефективного відтворення імпліцитних смислів оригіналу, адже тільки так перекладач може зберегти впливовий потенціал медіатексту та забезпечити його сприйняття цільовою аудиторією максимально близьким до авторського задуму. Мовна маніпуляція є одним із ключових напрямків сучасних наукових досліджень. Її вивчення дозволяє глибше зрозуміти механізми впливу на свідомість та поведінку людей, аналізувати способи формування суспільної думки та способи переконання аудиторії через мовні засоби. Усвідомлення цих механізмів дає змогу людям критично оцінювати отримувану інформацію, захищатися від небажаного чи прихованого впливу та приймати більш зважені рішення у повсякденному житті, політичному та соціальному контексті. Крім того, розуміння стратегій і тактик мовної маніпуляції має важливе практичне значення для перекладачів, журналістів, рекламістів та фахівців у сфері медіа, адже від точності відтворення цих елементів залежить ефективність комунікації та вплив текстів на цільову аудиторію.

СКОРОЧЕННЯ ЯК ЛЕКСИЧНИЙ КОМПОНЕНТ ПЕДАГОГІЧНОГО ДИСКУРСУ (НА МАТЕРІАЛІ СЕРІЇ ПІДРУЧНИКІВ «UPSTREAM»)

М. О. Грек — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті розглядається питання скорочень як лексичного компоненту англомовних підручників. З огляду на широке застосування скорочень у сучасному науковому, політичному, розмовному, медіа-дискурсі, роль скорочень набуває нового значення як необхідної складової для ознайомлення у процесі вивчення англійської мови. Аналіз чисельних публікацій, присвячених абревіації не дає однозначного визначення поняття «скорочення» або «абревіація». Питання класифікації та типології таких лексичних утворень також залишається відкритим. У статті продемонстровано різницю між абревіатурою та акронімом, а також доведена тотожність понять «абревіації» та «скорочення». Для досягнення мети дослідження проведено аналіз наявних скорочень та їх класифікація у серії англомовних підручників «Upstream». Крім того, розглянуто роль та значущість скорочень у педагогічному дискурсі. У вибірці присутні наступні види скорочень: графічні, лексичні, апокопа, змішаний тип, латинського походження, алфавітні абревіатури та акроніми. Виявлено, що найчисельнішу групу скорочень становлять саме акроніми та абревіатури. За тематичною ознакою скорочення поділяються на різні сфери вживання: освіта, технології, спорт, навколишнє середовище, розмовний стиль, власні назви компаній, організацій. Скорочення є невід’ємним складником лексичного запасу на відповідних рівнях. Комунікативно-прагматична роль скорочень полягає у тому, що вони знайомлять учнів із цим автентичним лексичним явищем англійської мови, слугують покращенню культурної компетенції. Скорочення можна віднести до інтернаціоналізмів, оскільки графічна знакова форма є добре впізнаваною і легко закріплюється у інших мовах. Було зроблено висновки про необхідність подальшого вивчення скорочень як важливого лексичного елементу англомовних підручників. Перспективним також вважається дослідження скорочень у контексті педагогічного дискурсу.

НОРМИ ПЕРЕКЛАДУ ТА НОРМИ РЕДАГУВАННЯ ТЕКСТУ: ТОЧКИ ПЕРЕТИНУ

Н. О. Данилюк, С. В. Засєкін — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджено точки перетину норм перекладу та норм редагування тексту, що формуються в сучасному українському й зарубіжному перекладознавстві. Акцент зроблено на потребі уніфікованих стандартів перекладу текстів різних жанрів і стилів та чітких критеріїв оцінювання якості перекладу й редагування. Актуальність проблеми зумовлена зростанням обсягів перекладу, активним використанням комп’ютерних програм, машинного перекладу та технологій постредагування. Узагальнено підходи Ґ. Турі, К. Райс, Г. Фермеєра, Ю. Гаус та Е. Честермена, які трактують норми перекладу через лінгвістичні, функціональні, прагматичні, етичні й соціокультурні чинники. Проаналізовано українські дослідження, присвячені нормам редагування перекладених текстів, зокрема лінгвістичним, композиційним, логічним, психолінгвістичним, видавничим та етичним вимогам. Розглянуто моделі критичного та зіставного аналізу перекладу, спрямовані на визначення еквівалентності, жанрово-стилістичної відповідності та прагматичної адекватності. Окрему увагу приділено машинному перекладу, автоматизованим системам контролю якості та процесам постредагування, що істотно змінюють перекладацьку практику. Підкреслено обмеження машинного перекладу для художніх і публіцистичних текстів і необхідність різних підходів до оцінки перекладу людиною та машиною. У висновках сказано, що норми перекладу й редагування мають чимало спільних рис, адже обидва процеси спрямовані на забезпечення еквівалентності, цілісності, стилістичної точності та комунікативної ефективності. Водночас українські дослідники зосереджують увагу здебільшого на лінгвістичних аспектах, тоді як зарубіжні більше враховують етичні, соціокультурні аспекти й чинник цільової аудиторії.

МОВНИЙ І ПЕРЕКЛАДАЦЬКИЙ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЛЕКСИЧНИХ ІННОВАЦІЙ

Т. О. Євтушенко — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Статтю присвячено всебічному аналізу лексичних інновацій в англійській мові. У роботі розглянуто особливості формування, функціонування й класифікації нових лексичних одиниць, зокрема неологізмів, оказіоналізмів та неосемантизмів, що виникають унаслідок розвитку цифрових технологій, появи нових професій, соціальних явищ та комунікативних потреб. Узагальнено ключові наукові підходи до визначення природи лексичних новотворів, проаналізовано критерії їх ідентифікації, зокрема денотативний, темпоральний, структурний, лексикографічний і суб’єктивний. Окрему увагу приділено етапам становлення інноваційної лексики від первинного індивідуального вживання до її широкого поширення, лексикалізації та закріплення в словниковому складі мови. Особливий акцент зроблено на антропосемізмах як найбільш продуктивній групі інновацій, що вербалізує нові соціальні ролі, професійні ніші, поведінкові моделі та характеристики особистості. Показано, що такі одиниці часто мають культурно специфічні конотації, які є складними для відтворення засобами української мови. Проаналізовано основні труднощі перекладу неологізмів, серед яких відсутність відповідників, семантична багатозначність, контекстуальна залежність та прагматична насиченість. На основі емпіричного матеріалу визначено найбільш уживані способи перекладу: описовий переклад, функціональний аналог, калькування, транскрибування, семантичні заміни та лексико-граматичні трансформації. Доведено, що описовий переклад є домінувальним, оскільки дозволяє найточніше передати зміст одиниць, які ще не пройшли процесів узуалізації та залишаються малозрозумілими для носіїв української мови. Робота підкреслює важливість системного підходу до вивчення нової лексики та необхідність подальшого дослідження перекладацьких стратегій, що забезпечують адекватність міжмовної комунікації в умовах постійного оновлення мовної системи.

ПАМ’ЯТЬ, ТРАВМА, ТЕКСТ: СУЧАСНА МЕМУАРИСТИКА НА МАТЕРІАЛІ ТВОРІВ ЄВГЕНІЇ КОНОНЕНКО «ТОЙ БОЖЕВІЛЬНИЙ РІК» ТА САЛМАНА РУШДІ «KNIFE. MEDITATION AFTER AN ATTEMPTED MURDER»

С. О. Євтушенко — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті запропоновано порівняльний аналіз творів Євгенії Кононенко «Той божевільний рік» (2023) та Салмана Рушді «Knife. Meditation After an Attempted Murder» (2024), які представляють травматичний досвід на тлі глобальних історичних подій. Мемуари Євгенії Кононенко відображають травмуючі переживання авторки, обумовлені повномасштабною російсько-українською війною та драматичною боротьбою за життя смертельно хворої дочки. Мемуарно-філософська книга Салман Рушді демонструє рефлексії автора, спричиненні замахом на вбивство, численними ножовими пораненнями та тривалим реабілітаційним періодом. Обрана авторами форма мемуарної прози підтверджує її актуальність у сучасному літературному процесі, оскільки вона відіграє роль важливого інструменту дослідження приватного, соціокультурного та історичного контексту. Сповідальні тексти Євгенії Кононенко і Салмана Рушді фокусуються як на травматичному досвіді, так і на кардинальних змінах у житті, спричинених трагічними подіями. Для Євгенії Кононенко – це колективний травматичний досвід війни, що корелює з особистою трагедією, для Рушді – фізична та екзистенційна драма, зумовлена насильством. Звернення до мемуарної прози стало для обох авторів способом переосмислення подій, цінностей, а також методом взяття під контроль власного травматичного досвіду. Салман Рушді прагнув «відповісти насильству мистецтвом», а Євгенія Кононенко – впорядкувати хаос війни через хронологічний виклад матеріалу. Окрему увагу приділено залученню інтертекстуальних посилань як способу аргументації та осмислення буття. Євгенія Кононенко використовує восьмий вірш третього розділу Книги Еклезіаста для підкреслення «різних модусів існування» часу миру та часу війни, а Салман Рушді – цитату із Семюела Беккета про незворотні зміни після «нещастя вчорашнього дня».

ЖІНКА В ПРОЗІ ВАЛЕР’ЯНА ПІДМОГИЛЬНОГО: ПСИХОЛОГОСПРЯМОВАНА ВІЗІЯ

О. О. Івашина — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Статтю присвячено психопоетикальному осмисленню жіночих образів у прозі Валер’яна Підмогильного з погляду психоаналізу та аналітичної психології. У дослідженні окреслено проблему репрезентації фемінного як багаторівневого феномену, пов’язаного не лише з композиційними потребами, а й із внутрішніми психічними процесами автора. Жіночі постаті у творчості Підмогильного розглядаємо як вагомі маркери його психічної динаміки, що поєднують архетипні структури (насамперед Аніму і Велику Матір) з особистісним і культурним досвідом. Такий підхід дозволяє переосмислити підхід до інтерпретації персонажів письменника з урахуванням їхньої функціональної та психологічної глибини. У центрі уваги перебуває специфічна дихотомія жіночого в художньому світі письменника – духовно ідеалізоване та знецінено-тілесне, що корелює із комплексом Мадонни-Блудниці та зумовлює постійний конфлікт між бажаним і дійсним у чоловічих персонажів. На основі аналізу малої та великої прози показано, що жіноче виконує здебільшого функції каталізатора внутрішніх процесів чоловіка та маркера його Еросу, Тіні чи інших структурних субстанцій. Важливою складовою дослідження є інтерпретація образу матері в біографічному та архетипному вимірах, що задає вихідну матрицю ставлення митця до жінки та визначає характер подальших літературних еманацій жіночності. Окрему увагу приділено роману «Невеличка драма», який представлено як унікальний випадок еволюції жіночого персонажа в психопоетиці Валер’яна Підмогильного. Образ Марти Висоцької для митця є найповнішим утіленням юнгіанської Аніми, бо автор наділяє її індивідуальним несвідомим та особистісним розвитком, прагне інтегрувати через неї фемінні риси. Саме через Марту простежуємо трансформацію ставлення автора до жінки як суб’єкта, а не лише об’єкта чоловічих афектів, що підкреслює психоавтобіографічне значення роману.

ПЕРША ХВИЛЯ ПОВТОРНИХ ПЕРЕКЛАДІВ У РАДЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ (1930–1950-ТІ): РУСИФІКАЦІЯ ТА ІДЕОЛОГІЧНИЙ КОНТРОЛЬ

О. А. Кальниченко, Н. М. Кальниченко — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджується явище повторного перекладу в Радянській Україні 1930–1950-х років як інструмент ідеологічного контролю, культурного переписування та русифікації. На основі історичного та порівняльного аналізу визначено першу хвилю повторних перекладів і нових редакцій як реакцію на зміни в національній політиці більшовиків, зокрема кампанію 1933–1935 років проти «націоналістичного шкідництва» в перекладі. У дослідженні порівнюються підходи 1920-х років, які акцентували стилістичну вірність і культурну автономію («гомологічний переклад» або «переклад-стилізація» за Володимиром Державиним), з нав’язаною буквальністю та ідеологічною відповідністю сталінської доби, що віддавала перевагу орієнтації на радянського читача, на норми російської мови та радянську ідеологію («аналогічний переклад»). Як приклад, аналізуються конкретні випадки (case studies) повторних перекладів повісті Миколи Гоголя «Тарас Бульба» (версія Андрія Ніковського 1930 року та стандартизована версія Антіна Хуторяна 1935/1948 років) та роману Етель Ліліан Войнич The Gadfly («Ґедзь» в перекладі Марії Лисиченко 1928 року та «Овід» у русифікованій версії Марії Рябової 1935 року). Використовуючи бібліографічні дані, теоретичні праці та текстові порівняння, стаття розкриває, як повторний переклад та нові редакції сприяли ідеологізації норм перекладу, стиранню імен репресованих перекладачів і мовній уніфікації. У висновку підкреслюється, що повторний переклад віддзеркалював еволюцію української національної ідентичності, слугуючи як інструментом домінування, так і спротиву, та висвітлює зусилля післясталінського періоду щодо відродження автентичних українських перекладацьких практик у середині 1950-х та у 1960-х роках.

ТЕОРІЯ ПСИХОКРИТИКИ ШАРЛЯ МОРОНА: ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ АНАЛІЗУ ЛІТЕРАТУРНОГО ТВОРУ

Р. В. Карпа — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті представлена спроба проаналізувати теорію психокритики Шарля Морона, а саме її теоретичні засади аналізу літературного твору, такі як «персональний міф письменника», «метод накладання текстів», авторське «я соціальне» і «я творче», «мережа нав’язливих метафор». Шарль Морон винайшов і розвинув теорію психокритики, яка є однією із течій нової французької критики 50–60-х рр. ХХ ст. Інші представники французької нової критики часто залишалися у тіні слави Ролана Барта і Жана-Поля Сартра. Це дослідження викликано потребою у приверненні уваги до доробку Шарля Морона і його аналізі. Стаття систематизує та аналізує основні положення критичної теорії Морона, підкреслюючи її значення для розширення інтерпретаційних можливостей літературної критики та для розуміння несвідомих процесів у творчості письменників. У процесі дослідження, було з’ясовано, що Шарль Морон підкреслює мовну природу несвідомого, пропонує не занурюватися в біологічні глибини аж до клітинного рівня в пошуках автентичних мотивів, але аналізувати асоціативну поверхню текстів (асоціативну мережу). Взаємонакладання текстів одного автора, дозволяє виявити мережу нав’язливих метафор, за якими знаходиться певна логіка несвідомого. Подальше виявлення варіантів і інваріантів цієї мережі формує «образ персонального міфу», який є вираженням «несвідомої особистості» (декадентство Малларме, наприклад). Особливу увагу приділено співвідношенню свідомого й несвідомого у творчому акті, проблемі повторення фантазмів та їхньому зв’язку з травмою чи внутрішніми конфліктами. Разом з тим, Морон виокремлює психокритику від психоаналітичної критики, яка вивчає несвідоме автора, а не твір. Критика цікавить, перш за все, дослідження твору, а психоаналіз лише в тому випадку, якщо він зможе бути корисним твору, а не буде користуватися ним у своїх цілях. Вслід за Мороном, прибічники психоаналітичного методу дослідження літератури зацікавилися необхідністю аналізу художнього твору.

ТОЧНІСТЬ У ТЕРМІНОЗНАВСТВІ: ЕПІСТЕМОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ТА КОГНІТИВНА ПЕРСПЕКТИВА

М. В. Кісіль — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Статтю присвячено комплексному аналізу точності терміна як епістемологічно-когнітивного феномену. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю переосмислення традиційних уявлень про точність у термінології в контексті сучасних когнітивних і філософських підходів до наукового знання. У класичному термінознавстві точність трактувалася насамперед як формально-логічна властивість, що забезпечує однозначну кореляцію терміна з поняттям і гарантує його несуперечливе функціонування в межах терміносистеми. Однак розвиток когнітивної лінгвістики, філософії науки та соціальної епістемології сприяє трансформації цієї парадигми, ставлячи під сумнів абсолютистські уявлення про природу наукових істин, стабільність понять та прозорість мовних засобів їх репрезентації. Мета статті – обґрунтувати епістемологічну природу точності терміна та розкрити когнітивні механізми її формування шляхом інтеграції філософського й лінгвокогнітивного аналізу. Застосовано методи епістемологічного аналізу (для з’ясування статусу точності як критерію науковості та її зв’язку з парадигмальними установками науки), когнітивного моделювання (для реконструкції ментальних структур, що забезпечують точне схоплення і репрезентацію спеціалізованих понять), концептуального аналізу (для опису змістових параметрів точності на різних рівнях абстракції), фреймової семантики (для моделювання структури термінологічного знання як системи слотів і заповнювачів) та порівняльно-зіставний метод (для аналізу типологічних відмінностей у розумінні точності в різних галузях знання). Матеріалом дослідження слугують термінологічні системи природничих (біологія, фізика), технічних (інформатика, інженерія) та гуманітарних (лінгвістика, філософія) наук, а також дефініції з тлумачних і енциклопедичних словників, що фіксують традиційні уявлення про точність у науковому дискурсі. На основі отриманих результатів запропоновано інтегративну епістемологічно-когнітивну модель точності, яка охоплює п’ять взаємопов’язаних вимірів: онтологічний (відповідність терміна референтові), епістемологічний (адекватність наукової концептуалізації), когнітивний (якість ментальної репрезентації), семантичний (логічна визначеність і системна узгодженість у межах терміносистеми) та прагматичний (комунікативна ефективність у професійній взаємодії). Показано, що точність формується не лише сукупністю формальних критеріїв, а й взаємодією епістемологічних вимог, когнітивних ресурсів носія знання та інституційних практик наукової комунікації. Запропоновано також типологію проявів точності в різних галузях знання та критерії її оцінювання – семантичні, референтні, системні й функціональні, що окреслює перспективи для подальших досліджень у межах когнітивного термінознавства та філософії науки.

СУВ’ЯЗЬ ЛІТЕРАТУРИ Й КІНО: АТМОСФЕРА ДОБИ Й ДИНАМІКА ВІЗІЙ (НА МАТЕРІАЛІ ЖИТТЄПИСУ Й РОМАНІСТИКИ СЕСТЕР БРОНТЕ)

Г. А. Клименко (Синьоок) — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті артикульовано взаємодію літератури й кіномистецтва як виразника інтермедіального аспекту, що у свою чергу є одним із домінантних відгалужень сучасної компаративістики. Акцентовано, що напрочуд ілюстративними в межах означеної теми постають біографія родини Бронте і творчість двох сестер – Шарлотти й Емілі, хоча постать молодшої Енн (Анни) потребує не меншої уваги – навпаки більшого увиразнення. Об’єктом дослідження постають біографічні кінострічки (термінологічний відповідник – байопік) про родину Бронте, екранізації роману Шарлотти Бронте «Джейн Ейр» у межах часового відтинку 1934–2011 років. У науковій розвідці реалізовано елементи компаративного аналізу кінорецепцій, визначено спільне та специфічне (своєрідне), себто те, що увиразнює тенденції певної доби або часового відрізку (зазвичай десятиліття) в різних сенсах, а також режисерські візії. Хоча авторкою звернено увагу на три біографічні стрічки про сестер Бронте: «Сестри Бронте» / «Les Soeurs Brontë» (1979), «Ті, що ввійшли незримо (Долі сестер Бронте)» / «To walk invisible (The lives of the Bronte sisters)» (2016), «Емілі» / «Emily» (2022), – проте наголошено, що згаданими фільмами тематичний контекст байопіків не вичерпується й означено назви стрічок, що так само претендують на дослідження («Відданість» / «Devotion» (1946); «Бронте» / «Bronte» (1973); «Бронте з Гаворта» / «The Brontës of Haworth», 1973). Відзначено, що аналіз байопіків став імпульсом до перечитування біографічних книг, зокрема Елізабет Ґаскелл (двотомник «The Life of Charlotte Brontë»), Катрін Ріф («The Brontë Sisters: The Brief Lives of Charlotte, Emily, and Anne»), де, зосібна, відтворено контекст доби, родинну атмосферу, увиразнено постать брата Бренвелла, динаміку візій сестер Бронте щодо нього. Авторкою обіцяно в наступних дослідженнях розглянути кіноверсії за мотивами роману Емілі Бронте «Буремний перевал». Виснувано, що і біографічні фільми, й екранізації за творами сестер Бронте – безумовно, благодатний матеріал для наукових розвідок у межах компаративної теми «література й кіно», ширше – інтермедіальних студій.

СТИЛІСТИЧНА СПЕЦИФІКА ЕКСПРЕСИВНО МАРКОВАНИХ ЛЕКСЕМ У ЗБІРЦІ ПУБЛІЦИСТИКИ О. ЗАБУЖКО «І ЗНОВ Я ВЛІЗАЮ В ТАНК…»

С. Л. Ковтюх — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Статтю присвячено дослідженню стилістичних параметрів емоційно-експресивних лексичних одиниць у збірці О. Забужко «І знов я влізаю в танк…». Зокрема в публікації звернено увагу на мультидимензійний характер прецедентного когезіоніма, тобто заголовка розгляданої збірки. Проаналізовано стилістичні ресурси за дев’ятьома групами експресивів із десяти традиційних: 1) назви почуттів та похідні від них деривати; 2) слова на позначення емоційної оцінки явищ дійсности; 3) лексеми з експресивним компонентом конотативного значення; 4) лексичні одиниці з експресивно-синонімічною семантикою; 5) урочисті слова; 6) лексичні засоби стилістично знижених категорій; 7) слова з експресивно чи емоційно маркованими засобами деривації; 8) поетизми; 9) експресивні вигуки. Серед аналізованого лексичного матеріалу не засвідчено тільки групи слів дитячого мовлення. О. Забужко, описуючи перипетії не лише вітчизняної історії, зокрема українсько-російської війни, а й світового інформаційного протиборства, послуговується всією перерахованою вище палітрою експресем із метою щонайбільшого впливу на психоемоційну сферу читача. Письменниця використовує назви найвищих ступенів психічних станів для створення більшої виразности повідомлень, а також дієслова, утворені від іменників на позначення почувань особи, що здійснюють ціннісне ранжування інтенсивних градацій процесу. Для ідіостилю авторки характерні оцінні ад’єктиви, стилістичні прийоми та тропи, слова, які набувають експресивности, уживаючись у переносному значенні, емоційно-експресивні деривати з меліоративними та пейоративними суфіксами. Для номінації складних оцінок та емоцій О. Забужко вдається до творення ад’єктивів-композитів, які виконують функції епітетів. У публіцистиці письменниця послуговується урочистими словами для вираження поваги, здивування, захоплення величчю подій тощо. Нових емоційно-переможних, оптимістичних сенсів набувають християнські біблійно-сакральні лексичні формули, первісно характерні для конфесійного стилю. Частину подібних слів використано для передачі іронійного, зневажливого або саркастичного ставлення. Такій меті слугують і лексичні засоби найнижчого в морально-етичному плані шару. Спорадично вжито емоційні вигуки. Експресеми, котрими щедро рясніє досліджувана публіцистика О. Забужко, є віддзеркаленням індивідуального світобачення й майстерности письменниці, її особливого ідіостилю, у межах якого реалізовано нові емоційні смисли, стилістичні відтінки авторських роздумів про непрості й актуальні проблеми сьогодення.

ПЕРЕКЛАДАЦЬКІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ПРИ ПЕРЕКЛАДІ ВІЙСЬКОВИХ ТЕРМІНІВ З ІТАЛІЙСЬКОЇ НА УКРАЇНСЬКУ МОВУ

А. С. Копитіна, І. А. Мезі, К. П. Тюріна — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена комплексному дослідженню перекладацьких трансформацій, що застосовуються під час перекладу військової термінології з італійської мови на українську. У центрі уваги – аналіз лексичних, граматичних, лексико-граматичних і семантичних трансформацій, що забезпечують точність і адекватність відтворення спеціальної військової лексики у процесі міжмовної комунікації. Дослідження має міждисциплінарний характер, оскільки поєднує підходи перекладознавства, термінознавства, лінгвістичної семантики та військової комунікації. Метою дослідження є визначення актуальних перекладацьких трансформацій, які забезпечують точність і адекватність перекладу італійських військових термінів українською мовою. Об’єктом виступає військова термінологія сучасної італійської мови, а предметом – особливості її перекладу українською із застосуванням міжмовних трансформацій. Подано класифікацію військових термінів за будовою (прості, складні, терміни-словосполучення) та за ступенем спеціалізації (загальнонаукові, міжгалузеві, вузькогалузеві).Окремий підрозділ присвячено труднощам перекладу багатоеквівалентних термінів. Доведено, що вибір еквівалента залежить від контексту, семантичних відтінків та жанру тексту. Стаття демонструє, що переклад військових термінів є не лише технічною операцією, а й складною когнітивно та культурно маркованою діяльність, у якій перекладач виступає медіатором між двома мовними системами й двома світоглядами. Італійська військова термінологія, попри свою специфічність, виявляє значну спільність із українською, що свідчить про спільні ціннісні орієнтири та взаємний вплив культур. Викладені у статті результати можуть бути використані у викладанні перекладознавчих дисциплін, при укладанні двомовних глосаріїв військової лексики та у практиці перекладу міжнародних інформаційних повідомлень.

ПЕРЕКЛАДАЦЬКІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ПРИ ВІДТВОРЕННІ АМЕРИКАНСЬКИХ РЕАЛІЙ ФІЛЬМІВ КІНОСТУДІЇ WALT DISNEY

Т. В. Крилова, Ю. С. Сімончук — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснено комплексний аналіз особливостей та труднощів перекладу американських реалій, представлених в анімаційних фільмах кіностудії Walt Disney, які є важливим джерелом культурної комунікації та відображають побут, ментальність, цінності й соціальні стереотипи США. Дослідження ґрунтується на аналізі українських перекладів таких анімаційних фільмів, як «Моана», «Король Лев», «Рапунцель: Заплутана історія», «Крижане серце» та «Зоотрополіс». Проаналізовано систематичне застосування комплексу міжмовних перетворень – перекладацьких трансформацій, спрямованих на досягнення еквівалентності за умов відсутності прямих відповідників культурно-маркованих одиниць у цільовій мові. Вибір конкретних трансформацій визначається типом реалій, їхнім функціональним навантаженням у наративі, ступенем візуалізації, цільовою аудиторією та загальною перекладацькою стратегією. Ідентифіковано застосування лексичних трансформацій, що включають транскрипцію, транслітерацію та калькування, які забезпечують фонетичне та графічне відтворення реалій або збереження їхньої внутрішньої форми. Для забезпечення зрозумілості та семантичної точності активно застосовуються лексико-граматичні трансформації. З метою забезпечення прагматичного ефекту використовується комплекс прагматичних трансформацій: функціональна заміна, адаптація, компенсація та комплексні трансформації. Зроблено висновок, що ефективність перекладу американських реалій залежить від здатності перекладача обрати оптимальну комбінацію трансформацій, яка забезпечує баланс між збереженням культурної специфіки оригіналу та створенням тексту, доступного та привабливого для української аудиторії. Доведено, що трансформаційний підхід сприяє не лише адекватному відтворенню змісту, але й збагаченню цільової культури через інтеграцію нових концептів та лінгвістичних моделей. Найбільш ефективними, з погляду збереження емоційного та гумористичного впливу, визнано описовий переклад, адаптацію та компенсацію.

ІДЕНТИЧНІСТЬ ТА ОСОБИСТІСНИЙ ВИБІР УЧНЯ-ПІДЛІТКА У РОМАНІ А. Д’АВЕНІА «ПЕРЕКЛИЧКА»

І. Б. Кушнір — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена дослідженню комунікації підлітків-учнів та вчителя, що стають центром нарації, монологізуючи чи діалогізуючи для показу сучасних проблем шкільної освіти Італії (і не тільки!). Дослідження здійснене на прикладі роману відомого сучасного італійського письменника і педагога А. д’Авеніа «Перекличка» (2020), що раніше не ставала об’єктом вивчення в українському літературознавстві. А. д’Авеніа має на меті простежити різні долі травмованих персонажів-підлітків, процес їхнього становлення як повноцінної особистості і вихід із травм підлітковості завдяки педагогічній майстерності їхнього вчителя Гомера Ромео. Акцентовано, що за своєчасної допомоги вчителя всі так звані «проблемні підлітки-другорічники» здатні подолати підлітковий травматизм і надалі стати успішними, усвідомивши себе через любов і прийняття іншими. Вчитель Ромео постає як педагог-новатор, де його фізична вада – сліпота – є символічною та допомагає власне слухати і почути учнів. Він вважає за потрібне не тільки викладати основи природничих наук, а пізнати кожного із своїх учнів-підлітків за іменем, його звучанням, його особистісними характеристиками. Для цього Гомер Ромео застосовує педагогічний прийом «перекличка», даючи можливість кожному із учнів висловитися, роблячи акцент на імені як синонімі особистості. Констатуємо, що А. д’Авеніа пропагує формування позитивного образу Вчителя з великої літери на прикладі персонажа Гомера Ромео, що, застосовуючи особистісний підхід до кожного учня («перекличка», синонімізуючи ім’я та особистість), сприяє відновленню людяності та довіри у стосунках «учитель – учень». На прикладі роману «Перекличка» доведено, що шкільна освіта потребує оновлення і змін, прямуючи у ХХІ ст. до впровадження концепту «школа-як-радість» засобами емпатії, турботи та пошуку вирішення та подолання проблем підлітків.

МАНІПУЛЯТИВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЕВФЕМІЗМІВ У СУЧАСНОМУ ПОЛІТИЧНОМУ ДИСКУРСІ

Д. В. Мовчан, І. О. Аніщенко — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Метою дослідження є аналіз евфемістичної лексики в сучасному англомовному політичному дискурсі, зокрема виявлення її прагматичного потенціалу як інструменту маніпулювання громадською свідомістю. Використано лексико-семантичний та лінгвопрагматичний підходи для аналізу евфемістичних практик на прикладі публікацій в англомовних інтернет-часописах. Залучено загальноприйняті лінгвістичні методи: стилістичний аналіз дискурсивних фрагментів, описовий метод для тлумачення евфемізмів, контекстуальний метод для вивчення лінгвістичних характеристик евфемізмів, функціональний аналіз та узагальнення для підведення підсумків дослідження. Розглянуто різноманітні способи використання евфемізмів у політичному дискурсі, спрямовані на маскування або свідоме спотворення реальних фактів і подій. З’ясовано, що такі лексичні заміни дають змогу політичним акторам змінювати фокус сприйняття інформації, мінімізувати негативні конотації небажаних явищ і водночас формувати вигідні іміджеві стратегії. У результаті евфемістичні практики виступають ефективним інструментом маніпулювання громадською думкою та впливу на оцінні судження адресата. Проаналізовано основні способи творення евфемізмів у сучасному політичному дискурсі, які в широкому розумінні охоплюють такі механізми вторинної номінації, як аналогія, модифікація та запозичення. У більш вузькому сенсі ці процеси реалізуються через метафоризацію, метонімію, перифрази, іншомовні запозичення, а також використання абревіатур і акронімів, що допомагає завуальовувати семантично чутливі поняття. Окрему увагу приділено взаємозв’язку евфемізмів і дисфемізмів як протилежних, але функціонально взаємодоповнювальних явищ політичної комунікації. Підкреслено їхню роль у політичній боротьбі, де цілеспрямований вибір лексичних засобів може як сприяти зниженню комунікативної напруженості та досягненню консенсусу, так і призводити до загострення протистояння та посилення ідеологічної конфронтації.

ГЕНДЕРНО-СТЕРЕОТИПНІ ЛЕКСИЧНІ ОДИНИЦІ В СИСТЕМАХ МАШИННОГО ПЕРЕКЛАДУ (НА МАТЕРІАЛІ УКРАЇНСЬКОЇ ТА АНГЛІЙСЬКОЇ МОВ)

М. Ю. Мороз — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті комплексно досліджено механізми формування та відтворення гендерної упередженості в системах машинного перекладу, заснованих на нейронних моделях і статистичних закономірностях корпусних даних. Розкрито особливості алгоритмічного узагальнення соціолінгвістичних патернів, що призводить до відтворення культурно закріплених стереотипів під час перекладу з англійської мови на українську. Проаналізовано ключові типи упередженості – стереотипне приписування гендеру за додатковими характеристиками (описовими прикметниками) та за соціально зумовленими побутовими ролями, хобі й професійними назвами. Дослідження показало, що сучасні системи машинного перекладу (DeepL, Google Translate, Microsoft Translator, OpenL) систематично відтворюють асоціативні пари «фемінність – емоційність, турботливість» і «маскулінність – активність, сила», що є виявом алгоритмічного підсилення соціальних стереотипів у процесі автоматизованої семантичної обробки. Виявлено, що за наявності контекстуальних маркерів системи перекладу ігнорують семантичну узгодженість між частинами речення, обираючи граматичний рід на основі статистичної частотності корпусних сполучень. Це спрощення, притаманне нейронним моделям, свідчить про обмежене контекстуальне розпізнавання та недостатню когнітивну диференціацію соціально маркованих ознак. Семантичний аналіз перекладів демонструє, що прикметники та дієслова у поєднанні виконують роль не лише лексичних, а й культурно-ціннісних індикаторів. У роботі наголошено, що така форма упередженості не є простим технічним збоєм, а результатом взаємодії лінгвістичних, когнітивних і соціокультурних чинників, що відображають асиметрії у вихідних корпусах навчання. Згідно з концепцією «algorithmic amplification», закладені в корпусах патерни соціальної диференціації між статями не просто копіюються, а й підсилюються алгоритмами, які узагальнюють та «нормалізують» дискурсивну нерівність.

КВАЛІФІКАЦІЙНІ ОЗНАКИ ДИСКУРСУ СУЧАСНОЇ КОМЕРЦІЙНОЇ ІНТЕРНЕТ-РЕКЛАМИ

В. В. Мороз — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Статтю присвячено комплексному аналізу кваліфікаційних ознак дискурсу сучасної комерційної інтернет-реклами в умовах стрімкого розвитку цифрових комунікацій та технологічної трансформації рекламної взаємодії. У роботі уточнено лінгвістичне трактування рекламного та інтернет-рекламного дискурсів, визначено їхні структурно-прагматичні параметри та окреслено чинники, що сприяли формуванню окремого різновиду – комерційної інтернет-реклами як специфічної форми інституційної комунікації. Методологічну основу дослідження становлять дискурс-аналіз, контент-аналіз, елементи семіотичного й прагматичного підходів, що дозволило системно проаналізувати вербальні, візуальні та креолізовані складники онлайн-рекламних повідомлень. З’ясовано, що ключові характеристики комерційної інтернет-реклами формується за рахунок поєднання прагматичності, персоналізації, гіперконкретності, мультимодальності, емоційної інтенсифікації, терміновості та жанрової гібридності. Особливу увагу приділено опису стійких рекламних моделей («заголовків-гачків», проблемно-орієнтованих сценаріїв, нативних форматів, експертно-порадникових конструкцій), які визначають алгоритм побудови сучасного цифрового рекламного повідомлення та забезпечують високий ступінь залучення аудиторії. У роботі обґрунтовано, що сукупність виявлених ознак формує новий комунікативний стандарт цифрового рекламного дискурсу, у якому перетинаються маркетингові, інформаційні та психологічно впливові стратегії. Показано, що в умовах інформаційного перенасичення та зростання конкуренції за увагу реципієнта саме структурно-прагматична організація рекламного повідомлення стає ключовим чинником його ефективності. Наукова новизна розвідки полягає у систематизованому окресленні кваліфікаційних ознак комерційної інтернет-реклами як окремого різновиду інституційного дискурсу та у виявленні типових комунікативних моделей, що визначають її функціонування у цифровому середовищі. Практична значущість полягає у можливості застосування отриманих результатів у лінгвістичних дослідженнях медіакомунікацій, у навчальних курсах з копірайтингу, реклами та дискурсології, а також у практиці розроблення рекламних і маркетингових стратегій.

ВПЛИВ ГЕНДЕРНОЇ НАЛЕЖНОСТІ ПЕРЕКЛАДАЧА НА ФОРМУВАННЯ ЙОГО МОВЛЕННЄВИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ТА ВИБІР ПЕРЕКЛАДАЦЬКИХ СТРАТЕГІЙ

О. В. Москалюк, М. К. Данилова — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Статтю присвячено аналізу впливу гендерної належності перекладача на формування його мовленнєвих особливостей і вибір перекладацьких стратегій у процесі міжкультурної комунікації. У фокусі дослідження – взаємозв’язок між гендерно зумовленими комунікативними моделями та індивідуальним стилем перекладацької діяльності, що проявляється у виборі лексичних, граматичних і прагматичних засобів. Лінгвісти розглядають сучасні підходи до гендерної лінгвістики та перекладознавства, окреслюючи, як соціокультурні уявлення про маскулінність і фемінінність впливають на інтерпретацію вихідного тексту та його відтворення цільовою мовою. Особливу увагу приділено аналізу перекладацьких стратегій, що виявляють кореляцію з гендерними характеристиками, включно з тенденціями до доместикації чи форенізації, збереження або модифікації авторського стилю, а також застосуванням пом’якшувальних чи підсилювальних мовленнєвих засобів. Емпіричний матеріал статті охоплює аналіз поняття «гендер», специфіки впливу гендерної належності особистості на інтерпретацію тексту та вибір перекладацьких рішень. Отримані результати засвідчують, що хоча професійні норми перекладу передбачають певну нейтралізацію індивідуальних та гендерних проявів, у практиці все ж спостерігаються відмінності у ступені категоричності, емоційності, використанні інтенсифікаторів та способах передачі соціокультурно маркованих елементів. Зроблено висновок, що гендерна належність може впливати на тональність і стилістичну організацію тексту, що актуалізує потребу поглибленого вивчення гендерно чутливих аспектів перекладацької діяльності. Результати дослідження сприяють глибшому розумінню ролі гендерної ідентичності у процесі перекодування текстів і відкривають перспективи для подальших розвідок у галузі гендерної лінгвістики та перекладознавства.

ЖАНРОВІ ХАРАКТЕРИСТИКИ АНГЛОМОВНИХ АВТЕНТИЧНИХ ТЕКСТІВ ЯК ЧИННИК ТРУДНОЩІВ ЇХ РОЗУМІННЯ МАЙБУТНІМИ ПЕРЕКЛАДАЧАМИ

О. С. Олійник, Ю. М. Верещак — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Статтю присвячено з’ясуванню й опису жанрових характеристик англомовних автентичних текстів і їхнього потенційного впливу на розуміння тексту майбутніми перекладачами. Наголошено на важливості жанрової обізнаності (genre awareness) перекладача, складником якої є сукупність декларативних знань про ті жанрові особливості, які можуть зумовлювати труднощі розуміння тексту. На підставі аналізу чинних тлумачень понять жанр і тип тексту, змісту моделей розуміння тексту та його складності визначено характеристики автентичного тексту, які ускладнюють його розуміння. Жанр і тип тексту впливають на вибір лексичного складу тексту, зумовлюючи лексичну щільність, уживання конкретних/абстрактних, загальновживаних/рідковживаних слів, їх належність до певної галузевої терміносистеми. Жанр також модулює синтаксичне аранжування текстів із певними причинно-наслідковими, сурядними, протиставними й темпоральними відносинами між елементами тексту; при цьому наявність довгих багатокомпонентних конструкцій, пасивних форм у межах речень підвищує когнітивне навантаження читача й ускладнює розуміння тексту. Когезійні засоби, які вербалізують ступінь зв’язку між фразами та реченнями, також віднесено до потенційного джерела труднощів. Вибір наративних, експозитивних, аргументативних тощо риторичних структур у залежності від комунікативної мети тексту впливає на його розуміння. Фонові знання, тобто попередні знання з теми тексту, допомагають активувати релевантний концептуальний фонд, що полегшує сприйняття складної (терміно-)лексики або фразеології. Автентичні тексти з «нееквівалентних» галузей можуть вміщувати більше потенційних труднощів, пов’язаних із фоновими знаннями, ніж тексти з «еквівалентних» сфер. Ключовими чинниками труднощів розуміння тексту слід вважати особливості лексики тексту певного жанру; специфіку синтаксичної організації тексту; когезійність тексту; наративність і ступінь інтерактивного розмовного стилю; релевантні фонові знання і досвід читача. Автентичний текст, завдяки природності мовного матеріалу, культурній маркованості та комунікативній спрямованості, здатний посилювати вище означені труднощі його розуміння.

ЕТИЧНІ ТА ПЕДАГОГІЧНІ ВИКЛИКИ ІНТЕГРАЦІЇ ГЕНЕРАТИВНОГО ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ У ВИКЛАДАННЯ ПЕРЕКЛАДУ (ФРАНЦУЗЬКА МОВА)

Д. І. Панченко, І. Л. Ануфрієва — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджуються етичні та педагогічні виклики, що виникають при інтеграції генеративного штучного інтелекту (ГШІ) у процес викладання перекладу з французької мови в закладах вищої освіти. Проаналізовано сучасні підходи до використання технологій ГШІ у перекладацькій освіті, визначено ключові етичні дилеми та педагогічні проблеми, що супроводжують цей процес. Розглянуто трансформацію ролі перекладача в епоху нейромережевих технологій та перехід від традиційної моделі перекладу до постредагування машинного контенту. Окреслено ключові педагогічні ризики: зниження когнітивної активності студентів, некритичне сприйняття згенерованого тексту та проблему академічної доброчесності. На прикладі лексико-граматичних особливостей французької мови продемонстровано типові помилки ГШІ, які вимагають професійного втручання людини. Запропоновано концептуальну модель етично відповідальної інтеграції інструментів ГШІ в освітній процес, що базується на принципах прозорості, поступовості, критичності та професійної спрямованості. Результати дослідження демонструють необхідність формування нової педагогічної парадигми, яка поєднує технологічні можливості з академічною доброчесністю та розвитком фахових компетентностей майбутніх перекладачів. Дослідження виявляє специфічні лінгвокультурні виклики використання ГШІ для перекладу з французької мови та систематизує педагогічні стратегії для адаптації освітнього процесу до нових технологічних реалій.

МОВНІ ЗАСОБИ ВЕРБАЛІЗАЦІЇ НЕГАТИВНОГО ОБРАЗУ ПОЛІТИКА У СУЧАСНИХ МЕДІА

О. О. Петров, О. С. Пальчеська, О. О. Монастирська — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті розглянуто медіадискурс як ключовий інструмент конструювання публічного образу політика, зокрема його негативної репрезентації. Виходячи з комунікативно-прагматичних підходів (Г. Почепцов, О. Сербенська, О. Пономарів, П. Чілтон Т. ван Дейк, Дж. Lakoff, Т. Космеда), політичний образ трактується як спеціально організований комунікативний конструкт, що через емотивно й оцінно навантажені мовні засоби програмує сприйняття аудиторії. Метою статті є з’ясування способів вербального моделювання негативного образу політика в сучасному англомовному медіапросторі. Матеріалом дослідження стала спеціально сформована вибірка з вебкорпусу English Web 2021 (enTenTen21) загальним обсягом 4 411 893 токени, опрацьована за допомогою корпусного менеджера SketchEngine. Застосовано методи контекстуального та дискурс-, стилістичного аналізу. У центрі уваги – медійне конструювання постаті Дональда Трампа як репрезентативного прикладу негативного політичного образу. Показано, що метафора, іронія, гіпербола, алюзія, алегорія, порівняння та епітетизація утворюють єдину систему тропеїчних і фігуральних засобів, які забезпечують семантичне унаочнення, емоційне загострення й ідеологічне маркування. Виокремлено групи порівнянь типу «людина – тварина», «людина – людина», «людина – міфічна істота», «людина – хвороба», «людина – артефакт» та описано їхній внесок у формування оцінних стереотипів. З’ясовано, що медіатексти передусім акцентують риси характеру, інтелектуальні та моральні якості політика, задаючи стійку негативну валентність образу. Перспективу подальших досліджень убачаємо в розширенні жанрового спектра матеріалу (теледебати, подкасти, блоги, соціальні мережі), залученні інших національних та міжнародних політичних фігур, а також у поглибленому когнітивно-прагматичному й міжкультурному аналізі стратегій медійної демонізації політиків.

МЕТОДОЛОГІЧНІ ВИМІРИ ПОНЯТЬ МОВНОЇ АГРЕСІЇ ТА БУЛІНГУ

Я. О. Пренько — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснено комплексний аналіз феномена мовної агресії та булінгу у студентсько-курсантському середовищі в контексті сучасних комунікативних і соціокультурних процесів. Мовна агресія розглядається як багатовимірне соціально-лінгвістичне та психокомунікативне явище, що реалізується через відкриті й латентні мовні стратегії та істотно впливає на формування психологічного клімату й міжособистісних відносин в академічних спільнотах. Особливу увагу приділено непрямим формам агресії – іронії, сарказму, маніпулятивним висловлюванням, комунікативному ігноруванню, знеціненню статусу співрозмовника, а також проявам кібербулінгу в цифровому освітньому просторі, які часто не усвідомлюються учасниками комунікації як деструктивні та соціально небезпечні. Методологічну основу дослідження становить інтеграція когнітивно-дискурсивного, прагматичного, соціолінгвістичного та комунікативно-психологічного підходів, що дозволяє комплексно охарактеризувати агресивну мовну поведінку в освітньому середовищі. Емпіричну базу склали результати анкетування, напівструктурованих інтерв’ю та аналізу фрагментів природної усної й онлайн-комунікації здобувачів вищої освіти. Отримані результати засвідчують домінування непрямої мовної агресії, високий рівень толерантності до агресивних мовних практик, а також наявність гендерної специфіки у виборі комунікативних стратегій і моделей мовленнєвої поведінки. Зроблено висновок, що мовна агресія у студентсько-курсантському середовищі виступає індикатором недостатнього рівня мовної культури, емоційного інтелекту, соціальної відповідальності та комунікативної рефлексії. Практичне значення дослідження полягає у можливості застосування отриманих результатів під час розроблення профілактичних програм, навчальних курсів із комунікативної етики, а також управлінських стратегій формування безпечного, інклюзивного та толерантного освітнього простору у закладах вищої освіти.

ЛІНГВОКУЛЬТУРНА СПЕЦИФІКА ВТІЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ У ХУДОЖНІХ ТЕКСТАХ США ТА КАНАДИ

К. А. Рибакова — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Статтю присвячено дослідженню лінгвокультурної специфіки репрезентації національної ідентичності у художніх текстах США та Канади. У фокусі аналізу перебуває взаємозв’язок мови, культури та національної самосвідомості, що втілюється в художній літературі як ключовому інструменті формування й трансляції колективної пам’яті та ідентичності. Визначено, що літературні тексти обох країн виступають не лише відображенням соціально-історичних процесів, а й активним чинником у формуванні образу нації, її базових цінностей, ідеологічних орієнтирів та культурних кодів. У межах порівняльного аналізу простежено відмінності та спільні риси у способах конструювання національної ідентичності в американській та канадській літературі. Американські художні тексти тяжіють до утвердження ідеї «американської мрії», індивідуалізму та мультикультурного синтезу, де мовні стратегії спрямовані на поєднання особистісної свободи та національної єдності. Натомість канадська література демонструє пріоритетність теми культурного плюралізму, бінаціональності (англо- та франкомовної традиції), а також особливої уваги до просторового виміру ідентичності, де географія та природа постають важливими маркерами культурної самобутності. Окремо розглянуто роль художнього дискурсу у збереженні та актуалізації колективних наративів, що формують цілісне уявлення про націю. З’ясовано, що у США ключовими дискурсивними домінантами виступають ідеї демократії, рівних можливостей, національної винятковості та мобільності, тоді як канадські тексти фокусуються на проблематиці ідентичності як діалогу між культурами, балансі між традиціями та глобалізаційними процесами.

ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СИМВОЛІКИ КОЛЬОРІВ У КОРЕЙСЬКІЙ МОВІ

Л. Є. Рибачківська, В. В. Коляда — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті розглянуто особливості кольорової символіки в корейській культурі та її мовну репрезентацію в традиційних і сучасних контекстах. Мета дослідження – виявити символічне значення базових кольорів системи 오방색, визначити їхню участь у формуванні концептуальних метафор і паремій, а також проаналізувати відображення кольорів у традиційному корейському костюмі та сучасних культурних практиках. Здійснено історико-філософський огляд системи П’яти Елементів та принципу інь-ян, які формують фундаментальні засади взаємодії та балансу кольорів у природі й культурі. Особливу увагу приділено базовим кольорам (чорному, білому, червоному, синьому та жовтому) та проміжним відтінкам 오간색, що формуються шляхом поєднання кількох основних кольорів і виконують додаткову культурно-семантичну функцію. Проаналізовано репрезентацію цих кольорів у фразеологізмах, прислів’ях та концептуальних метафорах корейської мови, що дає змогу простежити, як кольори виступають носіями естетичних, культурних і моральних смислів. Огляд сучасних українських та зарубіжних досліджень засвідчив, що вагомий внесок у розуміння історико-культурного контексту кольоросимволіки зроблено у працях Джу Мікьон (2012), тоді як мовний аспект концептуальних метафор кольору ґрунтовно проаналізовано в дослідженні Кім Джіюна, Кім Місо та Лантолфа Дж. П. (2018). Водночас лінгвістичний аспект кольорової символіки, зокрема його роль у прислів’ях, фразеологізмах і метафорах, досліджено недостатньо, що підкреслює актуальність подальших наукових розвідок. Отримані результати можуть бути корисними для подальших досліджень мовної картини світу, когнітивної лінгвістики, пареміології та культурології.

КОМПОЗИТИ З ПРЕФІКСАМИ ἐξ- І ἀπο- У ДІЄСЛІВНІЙ СИСТЕМІ ТВОРУ «КНИГА ПРЕМУДРОСТІ ІСУСА, СИНА СИРАХА»: СТРУКТУРА, СЕМАНТИКА ТА СИНТАКСИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

І. А. Романюк — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена аналізу структурно-семантичних та синтаксичних особливостей префіксів ἐξ- і ἀπο- у творі «Книга Премудрості Ісуса, Сина Сираха». Більшість дієслів, приєднуючи префікси, формує композити, які зберігають основне значення, але водночас отримують додаткові семантичні відтінки. Значення префіксів реалізуються переважно у поєднанні з динамічними дієсловами: ἀπο- вказує на рух від чогось, віддалення з поверхні або віддалене розташування, префікс ἐξ-, приєднуючись до дієслів руху та фізичної дії, позначає рух зсередини, віддалення. У проаналізованому тексті семантична роль префіксів істотно зменшилася: ἀπο- та ἐξ- часто виконували лише словотвірну функцію, надаючи слову виразнішої форми й підсилюючи його значення. Нерідко додавання префікса зумовлювало появу нової семантики та сприяло вживанню дієслів у переносному значенні. Дослідження лексичної сполучуваності дієслів з префіксами ἐξ- і ἀπο- засвідчило, що більшості з них властиве її звуження. Це пояснюється тим, що префікси змінюють значення непохідних дієслів відповідно до властивих їм обставинних відтінків, надаючи утвореним формам конкретнішої семантики. Дієслівні композити становлять важливу складову стилістичного інструментарію тексту твору «Книга Премудрості» і виступають у порівняннях, антитезах, метафорах. Аналіз синтаксичної сполучуваності дієслів з префіксами ἀπο- та ἐξ- засвідчив, що в ролі правобічних валентних позицій при таких композитах зазвичай виступають об’єктні й локативні актанти. Додавання префіксів до основ неперехідних дієслів робить їх морфологічно та синтаксично перехідними; приєднуючись до основ перехідних дієслів, вони не змінюють морфологічних характеристик, проте модифікують їхню валентну структуру. Серед морфолого-синтаксичних засобів вираження об’єктної валентності найчастіше використовуються аккузатив або прийменникові конструкції. Більшість предикатів з префіксами ἀπο- і ἐξ-, які позначають рух чи дію, спрямовану від об’єкта поєднується додатками з однойменними прийменниками з семантикою віддалення або руху від чогось – ἐξ, ἀπὸ. Свідченням ослаблення семантики префіксів у тексті є вживання поліпрефіксальних композитів, а також паралельне функціонування дієслів з одним і двома префіксами.

КУЛЬТУРНО-СПЕЦИФІЧНА ЛЕКСИКА В АНГЛОМОВНИХ НАУКОВО-ПОПУЛЯРНИХ СТАТТЯХ: ЗІСТАВНИЙ ТА ПЕРЕКЛАДАЦЬКИЙ АСПЕКТИ

В. В. Рукоманова, Н. С. Кудрявцева — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті розглядається культурно-специфічна лексика в англомовних науково-популярних статтях у зіставному та перекладацькому аспектах. Визначено поняття науково-популярного підстилю, його особливості як різновиду наукового стилю, спрямованого на популяризацію наукових знань і забезпечення їх доступності для широкої аудиторії. Розглянуто жанрово-стилістичні особливості англомовних науково-популярних статей. Проаналізовано культурно-специфічні лексичні одиниці, що відображають національно-культурну специфіку англомовного дискурсу, зокрема власні назви, реалії, фразеологізми, вигуки, терміни та інші поняття. Вони відіграють важливу роль у науково-популярних текстах і допомагають авторам ефективно взаємодіяти з аудиторією. Зосереджено увагу на тому, що при перекладі науково-популярних статей перекладач має враховувати важливість культурно-специфічної лексики й, за необхідності, зберігати прагматичну цінність тексту, адаптуючи його до цільової аудиторії. Розглянуто структурні й семантичні особливості англомовної культурно-специфічної лексики. Проаналізовано способи перекладу культурно-специфічних лексичних одиниць. Установлено, що в процесі відтворення англійської культурно-специфічної лексики українською мовою застосовуються прямі й непрямі способи, а також стратегії «відкритого» та «прихованого» перекладу (Дж. Хаус). Прямі способи перекладу застосовуються в поєднанні зі стратегією «відкритого» перекладу для відтворення загальновідомих географічних назв, назв компаній, установ тощо. Непрямі способи перекладу сполучаються зі стратегією «прихованого» перекладу з метою відтворення інших культурно-специфічних одиниць, що не мають еквівалентів у мові перекладу й потребують адаптації. З’ясовано, що під час перекладу культурно-специфічних одиниць у науково-популярних статтях перекладачі вдаються до обох перекладацьких стратегій, поєднуючи їх у межах одного тексту.

ГЕНДЕР І ЛІНГВІСТИЧНЕ СТЕРЕОТИПУВАННЯ

Н. О. Рябокінь, А. В. Барбінова — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті були розглянуті проблеми взаємозв’язку гендеру та мовлення, а також вплив лінгвістичних стереотипів на формування соціальної та гендерної ідентичності. Було з’ясовано, що гендер у лінгвістиці описується не лише як біологічна характеристика, а насамперед як соціально сконструйована категорія, яка визначає систему поведінкових норм, очікувань та ролей, притаманних чоловікам і жінкам у конкретному суспільстві. Було проаналізовано сучасні дослідження у галузі соціолінгвістики та гендерних студій, демонструючи, як мовні засоби відображають і підтримують певні уявлення про чоловіків і жінок у суспільстві. Особлива увага приділялася засобам словникового й граматичного оформлення гендерно забарвлених висловлювань, уживанню фемінітивів, ролі нейтральної та стереотипної лексики у різних комунікативних ситуаціях. У роботі окремо було виділено типи лінгвістичних стереотипів: семантичні, лексичні, граматичні та прагматичні, а також способи їхньої трансформації у сучасній українській та англійській мовах. Дослідження показує, що стереотипи закріплюються через повторювані мовні практики, медіапростір, освітні тексти та щоденне спілкування. Було підкреслено важливість критичного аналізу таких стереотипів у процесі формування мовної компетентності та соціальної свідомості, наголошено на ролі освіти та мовної політики у зменшенні гендерної упередженості в мовленні. Аналіз матеріалів медіа показав, що жінок часто презентують через емоційність, зовнішність та сімейні ролі, тоді як чоловіків – через силу, професійні досягнення та раціональність. Такі мовні моделі впливають на сприйняття особистості та її соціальних можливостей, створюючи потенційні бар’єри для рівноправної взаємодії. Висвітлені проблеми дозволяють розширити уявлення про роль мови у конструюванні соціальних стереотипів і сприяють розвитку відповідальної мовної практики у суспільстві.

ОБРАЗ ЧАСУ В «ОДАХ» ГОРАЦІЯ

А. М. Савула, О. Г. Пилипів, І. В. Карбовнік — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

У представленій статті досліджено усі чотири книги «Од» поета, представника римської доби періоду імператора Августа, Квінта Горація Флакка. Увагу у роботі зосереджено на віршований контекст, що містить всілякого роду часовий образ. Описано структуру та моделі часових образів та символів. Увагу зосереджено на короткому висвітленні проблематики сучасних досліджень творчості Горація європейської мовознавчої традиції, а саме за останні п'ятдесят років. Коротко, проте змістовно подано розуміння поняття часу у античну добу. Розглянуто та описано стилістичні, лексичні, структурні особливості поетики образу часу у античній римській класичній поезії, а саме у «Одах» Горація. Проаналізовано їх випадки вживання у тексті. Встановлено, що для досягнення досконалого фонетичного та поетичного власного стилю Горацій дуже часто використовує ритмомелодику та різноманітні літературні тропи та стилістичні фігури (зокрема, алітерація, асонанс). Досліджено, що часові образи Горацієвої поетики побудовані на професійній реалізації поєднання і інтеграції в різнометричну поезію чітко підібраної лексики, яка не тільки зображає та відповідає за конкретну задуману інформацію, а й до того ж утворює слухово-зорову образну уяву. Таким чином виявлено, що Горацій майстерно підбирав та вираховував комбінації звуків і як наслідок лексемних та контекстуальних значень у різноманітних специфічних та класичних літературних ліричних віршованих піджанрах і тим же демонстрував поєднання формального та змістовного (сенсу) у взаємозв'язку із звуковою організацією. Пітверджено, обґрунтовано доказ високого поетичного ідіостилю Квінта Горація Флакка.

ЛІНГВОКОГНІТИВНИЙ ПІДХІД ДО ВИВЧЕННЯ КОНЦЕПТУ ВІЙНА ЯК СПОСІБ ВІДОБРАЖЕННЯ КОНФУЦІАНСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ

Є. О. Самойлов — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснено ґрунтовний лінгвокогнітивний аналіз механізмів вербалізації та осмислення концепту ВІЙНА у конфуціанському канонічному тексті «论语» «Лунь юй». Дослідження проведено на засадах комплексного методологічного синтезу, ядром якого обрано інструментарій когнітивної лінгвістики. Зокрема, застосовано апарат фреймової семантики Ч. Філлмора, що дозволило реконструювати стереотипні когнітивні структури (фрейми), які активуються лексемами на позначення війни. Паралельно використано теорію концептуальної метафори Дж. Лакоффа та М. Джонсона для виявлення імпліцитних механізмів мислення, за допомогою яких абстрактне поняття війни осмисллено через більш конкретні сфери досвіду. Цю когнітивну базу доповнено низкою суміжних методів: проведено лексико-семантичний аналіз для ідентифікації лексем-номенів концепту; залучено елементи етимологічного аналізу для розкриття імпліцитної семантики ключових ієрогліфів; використано контекстуальний аналіз для інтерпретації функціонування лексем безпосередньо у фрагментах тексту. Історико-культурний аналіз забезпечив верифікацію когнітивних реконструкцій та дозволив вписати конфуціанську доктрину в інтелектуальний діалог епохи Воюючих царств. У ході дослідження встановлено фундаментальну для «论语»(«Лунь юй») семантичну та аксіологічну опозицію між лексемами 戰 (zhàn) та 征伐 (zhēngfá). Доведено, що ці лексеми активують два різні когнітивні фрейми. Виявлено, що прагматичний фрейм «Військового зіткнення» (активований 戰 zhàn), який фокусується на тактиці та власне бойових діях, у конфуціанському дискурсі свідомо маргіналізовано. Натомість реконструйовано домінуючий етично навантажений фрейм «Справедливого покарання» (активований 征伐 zhēngfá), де деталізовано семантичні ролі: Праведний_Правитель (агент), Порушник_Ритуалу (об'єкт) та Відновлення_Порядку (мета). Розкрито, що цей домінуючий фрейм підтримано системою концептуальних метафор (ВІЙНА – ЦЕ ПОКАРАННЯ ЗЛОЧИНЦЯ, ДЕРЖАВА – ЦЕ ОРГАНІЗМ, А ВІЙНА – ЦЕ ЛІКУВАННЯ), які перевели осмислення організованого насильства з військово-політичної у морально-космічну площину.

ЗАПОЗИЧЕННЯ ЯК ТЕКСТОТВІРНИЙ ІНСТРУМЕНТ У ТРЕВЕЛОГАХ МАКСА КІДРУКА

Д. В. Слєсарєв — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті розглянуто функції іншомовних запозичень у жанрі тревелогу на матеріалі творів М. Кідрука («Мексиканські хроніки», «Подорож на Пуп Землі», «На Зеландію!», «Любов і піраньї»). Актуальність дослідження зумовлена посиленням міжмовних контактів та активним проникненням іншомовних елементів у сучасний український художній дискурс, зокрема у тексти, що репрезентують досвід подорожей і міжкультурної комунікації. У фокусі уваги перебувають запозичення різного походження (англійські, іспанські, португальські, тощо), які в текстах письменника позначають культурно специфічні реалії, формують образи інших країн і народів, допомагають авторові відтворити «ефект присутності» та залучити читача до простору подорожі. Матеріалом слугують іншомовні лексеми, дібрані методом суцільної вибірки з названих творів, які аналізуються з урахуванням їхньої семантики, походження, частотності вживання та контекстуального оточення. Методологічну основу становлять описовий, лексико-стилістичний, контекстуальний та елементи кількісного аналізу, що дає змогу поєднати якісний інтерпретаційний підхід із зіставленням типів і функцій запозичень у різних текстах одного автора. Установлено, що іншомовні одиниці у тревелогах М. Кідрука виконують інформативну, емоційно-експресивну, стилістичну та текстотвірну функції, беручи участь у структуруванні сюжету, організації описів, створенні образу оповідача-мандрівника й відтворенні динаміки міжкультурного діалогу. Показано, що запозичення не лише позначають нові для українського читача реалії (страви, напої, види діяльності, географічні об’єкти, елементи побуту), а й стають засобом маркування емоційних «піків» оповіді, увиразнення контрастів між «своїм» і «чужим», уведення до тексту гри з мовною формою. Практичне значення дослідження полягає в можливості використання його результатів у курсах сучасної української мови, стилістики, лінгвокультурології та аналізу художнього тексту, а також у подальших студіях, присвячених функціонуванню запозичень у прозі інших українських авторів-тревелогістів та формуванню індивідуального авторського стилю.

ПРЕЦЕДЕНТНІ ФЕНОМЕНИ ЕМПІРИЧНОЇ ТА ВІРТУАЛЬНОЇ РЕАЛЬНОСТІ В ТЕКСТАХ ЖАНРУ ФЕНТЕЗІ

К. М. Слободянюк — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Дослідження прецедентних феноменів є актуальним питанням сучасного мовознавства. Науковці розробили різні класифікації прецедентних феноменів, до яких належить поділ за належністю до віртуальної та емпіричної реальності. Проте ця класифікація лише згадана в декількох наукових працях, тому потребує більш детального вивчення, зокрема через її значущість для дослідження текстів жанру фентезі. Метою статті є з’ясування суті поняття «віртуальна реальність» та поділ джерел прецедентних феноменів у текстах цього жанру за належністю до віртуальної й емпіричної дійсності. Перші дослідження віртуальності датовані ще Античністю, хоча сам термін у сучасному його вигляді не фігурує у працях давньогрецьких і давньоримських філософів, які ототожнювали віртуальне з потенційно можливим. Філософи-постмодерністи також досліджували віртуальну реальність та визначали її як таку, що складається із симулякрів – копій, референт яких ніколи не існував в емпіричній реальності. Симулякр науковці вважають реальним лише у віртуальному плані. Ознаками віртуальної реальності є породжуваність, актуальність, інтерактивність, автономність та імітація емпіричної дійсності. Деякі дослідники трактують мистецтво як віртуальну реальність, оскільки воно породжене дійсністю, проте не копіює її та не має однозначного прототипу, а твори мистецтва створюють ілюзію реальності. Окрім прецедентних феноменів, що джерелом яких є мистецтво, до віртуальної реальності належать такі джерела як міфологія, фольклор і релігія. Важливо зазначити, що прецедентні тексти належать до емпіричної реальності, а їхній зміст – до віртуальної. З емпіричної дійсності походять прецедентні феномени з різних галузей науки й суспільної сфери, зокрема сучасні та історичні культурні, політичні та суспільні події, явища, діячі, організації тощо.

КОМПАРАТИВНИЙ КОНТРАСТ ФОРМ, ФУНКЦІЙ ТА РОЛІ ФЕМІНІТИВІВ В УКРАЇНСЬКІЙ, НІМЕЦЬКІЙ ТА АНГЛІЙСЬКІЙ МОВАХ

В. В. Степанов, Д. В. Забашта — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Стаття розглядає фемінітиви як явище, що є специфічним у сучасній лінгвістиці. Актуальність студії пояснюється особливим місцем мови у формуванні національної ідентичності, особливо в кризовий період, коли держава відстоює свою незалежність. З іншого боку, релевантність дослідження спирається на демократичні цінності, де гендерна рівність виступає пріоритетом, що закріплюється в мові як засобі мислення і функціонування соціуму. Проведення дослідження є доцільним, оскільки тематика гендерної рівності та маскулінітивно-фемінітивного балансу викликає глибокий інтерес серед лінгвістів у Scopus-публікаціях за період 2020–2025 років. Прикметним є те, що вчені цікавляться гендерними питаннями у аспектах національної ідентичності як в одній мовній групі, так і в суміжних. Висока популярність теми фемінітивів у європейському осередку, з одного боку, та зміцнення української національної ідентичності в час суспільно-політичної турбулентності (війни), з іншого, зумовлює обрання авторами тематичного напряму дослідження. Об’єктом дослідження є фемінітиви в українській, німецькій та англійській мовах з лінгвістичної та соціокультурної точок зору. Предметом дослідження виступають особливості формування, функціонування та вживання фемінітивів у цих мовах, їхня роль у відображенні суспільних процесів і формуванні мовної норми. Дослідження проводиться через зіставний метод для типологічного аналізу фемінітивів у слов’янсько-германському ракурсі із визначенням їх форм, функцій та впливу на формування мовної ідентичності. У процесі дослідження встановлено, що головним засобом у передачі гендерних ознак можуть виступати суто лексичні ресурси (англійська мова) або морфологічно-граматичні засоби (українська та німецька мови). У першому випадку закономірність зумовлена відсутністю граматичної категорії роду та тягою до інклюзивної нейтралізації, коли рівність прав і свобод передається через лексично нейтральні слова. У другому випадку наявність роду зумовила появу морфологічних елементів (суфіксів). Їхній гендерний функціонал варіативний: якщо в німецькій культурі суфікс -in- міцно закріпився на позначення жіночої статі, то в українській мові фемінітивні суфікси є відносно молодим явищем, що зумовлює суперечливе ставлення до процесів гендерного словотворення. Результати дослідження можуть бути основою для проведення нових студій у внутрішньомовному та міжмовному аспектах.

МОВА БРИТАНСЬКИХ РАДИКАЛЬНИХ ЕКОАКТИВІСТІВ (НА МАТЕРІАЛІ ОНЛАЙН-ПУБЛІКАЦІЙ ГРУПИ «JUST STOP OIL»)

А. А. Столярова — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Статтю присвячено вивченню мови онлайн-публікацій, оприлюднених на сайті радикальних екоактивістів з британської кліматичної групи Just Stop Oil. Ці публікації представляють великий інтерес для мовознавців, оскільки помічено, що діяльність зелених політиків та екоактивістів суттєво впливає на мову екологічного дискурсу: вона стає дедалі менш науковою та все емоційнішою. Проведене дослідження дозволяє дійти висновку, що публікації радикальних екоактивістів посідають особливе місце в і без того жанрово та тематично неоднорідному екологічному дискурсі. Вони є повною протилежністю наукового екологічного дискурсу, проте віддалені вони і від науково-популярної екологічної журналістики. Найближче вони саме до політичного дискурсу. По суті, публікації радикальних екоактивістів – це політичний дискурс в екологічному «обрамленні». У них не вводяться в обіг і не обговорюються нові наукові факти, не популяризується знання про довкілля. Натомість знаходимо в них апокаліптичні описи майбутнього, що чекає людство; поділ людей на своїх та чужих із обвинуваченням останніх (ми, людство, – жертва; вони (політики і нафтові магнати) – злочинці, відповідальні за ситуацію, що склалася) та заклики до негайних дій. Лексичну основу аналізованих текстів складає загальновживана лексика зі значною часткою загальнозрозумілої екологічної термінології, якою вміло жонглюють автори, не вдаючися до конкретики (global warming, climate change, energy transition, carbon footprint, zero waste, decarbonisation, climate denial, environmental integrity, green future). Аргументація екоактивістів апелює не до розуму читачів, а до емоцій. Очевидною метою авторів публікацій є посіяти в аудиторії страх перед майбутнім, прищепити ненависть до окремих політиків та діячів і тим самим спонукати адресатів до агресивних дій в інтересах керівників екологічного руху. Автори намагаються досягти поставленої мети, рясно пересипаючи своє мовлення лексикою з негативним денотативним і конотативним значенням (untold suffering and death, stark threat, climate criminals), вдаючися до гіперболи (billions of people, entire nations), антитези (reassuring words – horrifying fact), пишучи від імені всіх (we, our planet) і звертаючися безпосередньо до читaчів (See you on the streets!).

КОМУНІКАТИВНА ТАКТИКА ПОЗИТИВНОГО САМООЦІНЮВАННЯ В ІНФОРМАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ ОПЕРАЦІЯХ: МАРКЕРИ РЕАЛІЗАЦІЇ В МЕДІАДИСКУРСІ

Д. М. Тельпіс — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена дослідженню маніпулятивного потенціалу комунікативної тактики позитивного самооцінювання, що реалізує комунікативну стратегію позитивної самопрезентації в інформаційно-психологічних операціях в медіадискурсі. Метою розвідки визначено виявлення лінгвальних та екстралінгвальних маркерів реалізації комунікативної тактики позитивного самооцінювання в ІПсО в медіадискурсі. Обʼєктом дослідження є медіадискурс, предметом – лінгвальні та екстралінгвальні маркери реалізації комунікативної тактики позитивного самооцінювання в ІПсО. Встановлено, що сучасний медіадискурс постає середовищем для актуалізації маніпулятивних впливів, котрі активно застосовують під час реалізації інформаційно-психологічних операцій проти української авдиторії. У цьому контексті зафіксовано використання різних комунікативних стратегій і тактик (наприклад, комунікативні стратегії консолідації, позитивної самопрезентації, ритуалізації, дискредитації, завдавання образи, залякування, тролінгу, зміни позитивного акценту на негативний, зміни негативного акценту на позитивний, зміни вектора відповідальності тощо). Однією з найпоширеніших є комунікативна тактика позитивного самооцінювання, котра скерована на експліцитне вихваляння субʼєкта впливу. Встановлено, що найчастіше комунікативна тактика позитивного самооцінювання в ІПсО реалізується низкою лінгвальних маніпулем (емоційно-оцінна лексика з позитивним навантаженням на лексико-семантичному рівні; компаративи й суперлативи на морфологічному рівні; складні речення та прості двоскладні ускладнені однорідними членами речення на синтаксичному рівні) та екстралінгвальних маніпулем, серед яких зображальні комплекси з високою афективною валентністю, динамічний відеомонтаж, музичний супровід із прискореним темпоритмом та емоційно позитивним забарвленням (у випадку відео). Перспективи дослідження вбачаються у виявленні маніпулятивного потенціалу інших комунікативних стратегій і тактик ІПсО, а також у розробці шляхів протидії ІПсО в медіадискурсі.

СИМВОЛ І НАРАТИВНА СТРУКТУРА В НОВЕЛІСТИЦІ МИХАЙЛА ЯЦКОВА ТА ЕДГАРА ПО: ТИПОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД

О. М. Ткачук — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджено типологічні збіги мотивів, наративних прийомів та використання символів у новелах М. Яцкова та Е. По. Проза Едгара По. Однією з ключових наративних стратегій По є повторення ключового слова на початку оповідання, що нагадує принцип побудови твору М. Яцкова навколо наскрізного символу, як, наприклад, у «Білих вівцях». В обох авторів оповідач відіграє ключову роль, передаючи події через саморефлексію. Простір і час у творах митців ніяк не конкретизується, незвичне місце часто символізують людську голову/розум. У М. Яцкова, як і в Е. По, часто присутній типаж фланера – міського спостерігача, який відсторонено блукає містом («Поганство юрби»). Наратив оповідань М. Яцкова, подібно до Е. По, функціонує як структурований сон, переходячи у сновидні або фантастичні площини. Жіночі образи (як-от давня кохана в «Поганстві юрби» чи помираюча в «Дівчині на чорнім коні») можуть інтерпретуватися як втілення Тіні оповідача або персонажа, що уособлює відкинуті бажання. У «Дівчині на чорнім коні» естетизація смерті молодої жінки поєднується з проголошенням принципу «мистецтва для мистецтва»: герой-митець мусить втратити серце, щоб оглядати «вічну правду». Суттєвою відмінністю наративної манери М. Яцкова є лаконізм опису на противагу нагромадженню описів у Е. По. Лаконізм у М. Яцкова, під впливом поезії в прозі Ш. Бодлера, ґрунтується на миттєвому враженні. Фінали творів часто є «вибуховими», нагадуючи пробудження або входження у стан «смерті за життя». Таким чином, спираючись на наративні стратегії Едгара По, М. Яцків вибудовує власну систему образів, зосереджену на психологічному стані героя та символічній деталі. Він переосмислює мотиви у контексті проблеми модерністського мистецтва та його взаємодії з абсурдною дійсністю, що засвідчує формування самобутньої модерністської поетики.

ФЕМІНІСТИЧНИЙ ІНТЕРВЕНЦІОНІЗМ В УКРАЇНОМОВНОМУ ПЕРЕКЛАДІ ТВОРУ ДЖОРДЖА Р. Р. МАРТІНА «ГРА ПРЕСТОЛІВ»

С. О. Тюріна — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснено аналіз феномену феміністичного інтервенціонізму в сучасному українському художньому перекладі на матеріалі роману Джорджа Р. Р. Мартіна «Гра Престолів» та його перекладу Наталії Тисовської. Дослідження фокусується на проблематиці «політики перекладу» та ролі перекладача як активного ідеологічного суб’єкта, здатного впливати на рецепцію гендерних образів у культурі цільової мови. У роботі детально розглянуто теоретичні засади феміністичної теорії перекладу, зокрема концепції «втручання» (interventionism) та перекладацької видимості, запропоновані провідними західними дослідницями Шеррі Саймон та Луїзою фон Флотов. Проаналізовано, як ці теоретичні концепти реалізуються в практичній площині українського перекладу фентезійного тексту. Основну увагу приділено систематизації перекладацьких стратегій, які використовує Наталія Тисовська для досягнення гендерної адекватності. Виявлено, що перекладачка вдається до складного ідеологічного маневрування, яке включає не лише активні трансформації тексту, але й свідоме не-втручання. На прикладі образів Санси та Арії Старк продемонстровано, як стратегія вірної передачі брутальності оригіналу може слугувати феміністичним цілям, деконструюючи патріархальні міфи. Водночас, аналіз образів Кетлін Старк та Тиріона Ланістера виявив застосування стратегій модуляції (заміна мізогінної лексики на нейтральну) та доповнення (посилення політичної суб’єктності та раціоналізація жіночого гніву через синтаксичні зсуви). Встановлено, що феміністичний інтервенціонізм у виконанні Н. Тисовської дозволяє українському читачеві побачити приховані в оригіналі субверсивні сенси. Дослідження доводить, що переклад стає полем боротьби за гендерні смисли, а український переклад «Гри Престолів» є знаковим прецедентом утвердження гендерно-чутливої мовної практики.

АНАЛІЗ ПЕРЕКЛАДУ ДМИТРА ЛИСИЧЕНКА РОМАНУ «ЗАГУБЛЕНИЙ СВІТ» АРТУРА КОНАН ДОЙЛА

М. А. Уваров — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена перекладознавчому аналізу українського перекладу роману Артура Конан Дойла «Загублений світ», виконаного Дмитром Лисиченком. Актуальність дослідження зумовлена потребою з’ясувати, наскільки перекладачеві вдалося відтворити індивідуальний стиль автора, жанрову специфіку пригодницької наукової фантастики та культурно марковані реалії початку ХХ ст. Новизна дослідження полягає у комплексному аналізі лексико-семантичного, стилістичного та культурологічного аспектів перекладу. У роботі проаналізовано стилістичні особливості оригіналу, зокрема поєднання репортажної манери, іронічного тону, наукових описів і динамічного пригодницького сюжету, та виявлено їх відображення в перекладі. Визначено основні перекладацькі трансформації (транскрипція, модуляція, конкретизація, калькування), а також способи передавання неологізмів (транскрипція, транслітерація, калькування, конкретизація), власних назв (транслітерація, транскрипція, калькування, адаптація) і фантастичної термінології (калькування, конкретизація, транслітерація, транскрипція). Показано, що Дмитро Лисиченко поєднує стратегії форенізації та доместикації, зберігаючи культурний колорит англомовного твору і забезпечуючи доступність для українського читача. Встановлено, що перекладач успішно відтворює дотепний діалог, експресію персонажів і науково-документальний характер оповіді, застосовуючи архаїзовану лексику, природну для українського літературного стилю. Зроблено висновок, що переклад Дмитра Лисиченка є якісним, адекватним і сприяє розвитку української перекладацької школи художньої літератури.

МУЛЬТИМОДАЛЬНІ СТИЛІСТИЧНІ ЗАСОБИ В МАСМЕДІЙНИХ ПОЛІТИЧНИХ КАРИКАТУРАХ: КОРЕЛЯЦІЯ ВЕРБАЛЬНИХ ТА НЕВЕРБАЛЬНИХ КОМПОНЕНТІВ

Ю. М. Федік, О. О. Островська — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

У роботі висвітлено мультимодальні стилістичні засоби в масмедійних політичних карикатурах, зокрема розглянуто специфіку синергії вербального та невербального складника в процесі творення смислу. Установлено, що масмедійна політична карикатура функціонує як комплексний медіатекст, у якому поєднуються елементи візуальної риторики, мовленнєвого впливу, сатири та символічного кодування інформації. Актуальність проблеми розвідки зумовлена потребою вивчення сучасних масмедійних політичних карикатур, визначення основних типів мультимодальних стилістичних засобів. Здійснено комплексний аналіз ключових механізмів кореляції між вербальним і невербальним компонентами, що забезпечують ефективність сатиричного впливу на аудиторію. У роботі застосовано методи дискурсивного, семіотичного та стилістичного аналізу, проаналізовано характер поєднання знакових систем і способи їх інтерпретації в сучасному медіадискурсі. Установлено, що мультимодальність масмедійної політичної карикатури ґрунтується на взаємодоповненні та взаємопідсиленні різних семіотичних ресурсів, серед яких ключову роль відіграють графічні засоби, колірні акценти, шрифтові маркери, метафоричні образи, а також вербальні елементи – заголовки, підписи, мовленнєві репліки, англомовні запозичення та інтертекстуальні натяки. Обґрунтовано, що саме кореляція вербального й невербального створює ефект посиленої сатиричності, сприяє формуванню критичного мислення реципієнта та підсилює ідеологічне навантаження карикатури. Окреслено результати дослідження мультимодальних стилістичних засобів у масмедійних політичних карикатурах. Виявлено, що карикатура не лише виконує інформативну та оціночну функції, але й формує специфічний тип медійної комунікації, зорієнтований на швидке кодування та декодування смислів. У розвідці підкреслено актуальність аналізу масмедійних політичних карикатур у контексті сучасних медіапрактик, оскільки вони залишаються ефективним інструментом суспільно-політичного впливу та відображення громадських настроїв. Окреслено вектори аналізу подальших розвідок, які можуть бути використані в медіалінгвістиці, семіотиці та стилістиці мультимодальних текстів.

МАШИННИЙ ПЕРЕКЛАД НАУКОВИХ ТЕКСТІВ У ГАЛУЗІ МЕТАЛУРГІЇ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ CHATGPT ТА DEEPL TRANSLATOR

Н. Ф. Шаркова — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті аналізується точність письмового перекладу наукового тексту металургійної тематики за допомогою чат-боту та віртуального помічника з генеративним штучним інтелектом ChatGPT та сервісу нейронного машинного перекладу DeepL Translator. Для проведення експериментального дослідження використовувалась оригінальна стаття з наукового журналу категорії «А», насичена термінологією в галузі металургії, що також супроводжувалась використанням термінології з галузі фізики та хімії. Обсяг тексту склав більше 30 тисяч друкованих знаків без пробілів. В межах даного дослідження правильність перекладеного тексту стосовно передачі основного змісту вимірювалась шляхом вирахування кількості помилок. Для визначення якості відтворення галузевої термінології був укладений двомовний словник обсягом 100 термінологічних одиниць. В результаті аналізу підходів до визначення критеріїв оцінювання перекладеного тексту як людиною, так і автоматичною системою автором були обрані три ключові типи помилок: ті, що змінюють смисл вихідного тексту; ті, що можуть мати двозначне тлумачення; ті, що не впливають на зміст вихідного тексту. В статті кожен з типів помилок проілюстрований конкретними прикладами. Результати кількісної обробки емпіричних даних представлені у таблицях, наданий їхній аналіз, на основі чого сформульовані висновки. В ході експерименту була підтверджена гіпотеза, яка була висунута на початковому етапі дослідження: різні системи машинного перекладу дійсно пропонують переклад одного і того самого наукового тексту у галузі металургії різної якості. За визначеними показниками кращі результати продемонстрував чат-бот та віртуальний помічник з генеративним штучним інтелектом ChatGPT, оскільки наданий ним текст є більш зв’язним і легшим для сприймання. Проте, ні ChatGPT, ні DeepL Translator не змогли представити готовий і повністю коректно перекладений текст, який би однозначно був зрозумілий фахівцеві в галузі металургії без постредагування перекладачем-людиною. В якості висновку зазначається, що використання систем МП у галузі металургії може бути корисним, якщо метою такого перекладу виступає загальне ознайомлення з науковим текстом.

ЗАКОНОМІРНОСТІ КОНЦЕПТУАЛЬНОГО МОДЕЛЮВАННЯ КОМП’ЮТЕРНИХ НЕОЛОГІЗМІВ У КІБЕРБЛОКАХ

Т. Р. Шевчук, О. В. Ясінська — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті детально описано закономірності концептуального моделювання комп’ютерних неологізмів у кіберблоках. Розглянуто важливі наукові проблеми, специфіку вже існуючих поглядів науковців в галузі даного наукового дослідження. Окреслено позицію відомих лінгвістів щодо необхідності розмежування даних лінгвістичних аспектів. Визначено різні підходи до здійснення концептуального моделювання щодо даного наукового дослідження. Представлено сучасні лінгвістичні розвідки, зумовлені загальною спрямованістю лінгвістичної парадигми знань на розроблення якісно нових дослідницьких об’єктів, що дозволяють розв’язати проблему вербального позиціонування цілісних динамічних фрагментів позамовної дійсності, одним із яких є сфера комп’ютерних технологій. Доведено, що словниковий запас будь-якої мови оновлюється шляхом появи власне нових слів, розвитку нових значень у старих слів або в результаті запозичення іншомовних слів. Запропоновано поняття “кіберблок”. Скомпоновано словникові дефініції у кіберблоки. Досліджено експлікацію концептуального змісту кіберблоків. Описано кіберблоки крізь призму концептуального аналізу. Описано історію розвитку концептуальної схеми кіберблоків. Сконструйовано загальну модель концептосфери кіберблоків та заповнено її розробленими кіберблоками. Здійснено системний аналіз концептосфери кіберблоків та характеристики одиниць досліджуваної комп’ютерної неології. Апробовано загальну гіпотетико-концептуальну модель взаємозв’язку людини та комп’ютерної сфери. Представлено результати діяльності людини та комп’ютера. Словникові дефініції досліджуваних комп’ютерних неологізмів диференційовано у кіберблоки. Проаналізовано закономірності виникнення кібрблоків англійської комп’ютерної лексики. Розглянуто найпоширеніші кіберблоки серед неологізмів комп’ютерної сфери в різних концептах. Установлено головні джерела поповнення кіберблоків. Виокремлено основні комп’ютерні тематичні групи, у яких виникають найдовші кіберблоки та причини їх виникнення. Стратифіковано емпіричний матеріал за певними аспектами діяльності людини та комп’ютера. Зауважено, що концептосфера є ширним поняттям порівняно із семантичним простором мови. Скорельовано відповідні концепти. Квазісиноніми диференційовано за кількісними чи якісними ознаками. Доведено, що конкретний метод повинен відповідати вимогам, що їх висувають до методу як до шляху отримати знання.

ЛІНГВОКОГНІТИВНІ ОСОБЛИВОСТІ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ КОНЦЕПТУ СТРАХ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВНІЙ КАРТИНІ СВІТУ (НА МАТЕРІАЛІ РОМАНУ С. КОЛЛІНЗ «ГОЛОДНІ ІГРИ: БАЛАДА ПРО СПІВОЧИХ ПТАШОК І ЗМІЙ»)

О. Г. Шкута — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснено всебічний аналіз лінгвокогнітивних особливостей репрезентації концепту СТРАХ в українській мовній картині світу на матеріалі перекладу роману Сюзанни Коллінз «Голодні ігри: Балада про співочих пташок і змій». Концепт СТРАХ розглядається як багатовимірна ментально-мовна структура, у якій поєднано когнітивний, емоційний та культурний компоненти, що відображають своєрідність українського світосприйняття, ціннісних орієнтирів і колективного досвіду. Застосування когнітивно-семантичного та контекстуального методів дало змогу виявити систему мовних засобів, за допомогою яких у перекладі вербалізується емоція страху, визначити її метафоричні моделі, образні схеми та культурні маркери, що впливають на формування концептуальної структури. Особлива увага приділяється аналізу того, як страх проявляється в художньому дискурсі на різних мовних рівнях – лексичному, фразеологічному, синтаксичному й стилістичному. Показано, що засоби вираження емоції страху в перекладі не лише передають психологічний стан персонажів, а й виконують функцію інтерпретації соціальних і морально-етичних аспектів буття. Страх у творі постає як універсальний і водночас культурно зумовлений феномен, який структурує взаємини між персонажами, формує їхню поведінку, мотивує дії та впливає на розвиток сюжету. Доведено, що в українському перекладі роману емоційний концепт СТРАХ набуває додаткових смислових відтінків: він репрезентується не лише як інстинктивна реакція на небезпеку, але й як потужний інструмент влади, контролю, самопізнання та морального вибору. Такий підхід дозволяє простежити, яким чином переклад художнього тексту відображає специфіку української мовної картини світу, її емоційно-ціннісну наповненість і когнітивну глибину.

МЕТАФОРИЧНЕ ВІДОБРАЖЕННЯ КАРТИНИ СВІТУ ГЛУХИХ У РОМАНІ АББУ ВІКТОРА «КЛЮЧ ДО СВІТУ»

Н. С. Ярошко-Кушнір — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Поняттєва та мовна картина світу глухих є особливою з огляду на специфічний життєвий досвід цієї спільноти і може бути не до кінця зрозумілою людям, які чують та спілкуються вербально. Роман Віктора Аббу «Ключ до світу» є своєрідною спробою сприяти взаєморозумінню між цими двома світами та представити основні проблеми спільноти глухих у сучасному суспільстві. За допомогою метафори він представляє поняття соціальної ізоляції, перешкоди для спілкування, боротьби за права людей з вадами слуху, мови жестів та ін. Встановлено, що засобами зображення у метафорах часто виступають прості предмети матеріального світу (закриті / відкриті двері, стіна, колодязь), фізичні явища (світло / темрява), живі істоти (тварини / рослини), просторові дейксиси, які водночас мають іконічний характер у мові жестів, якою послуговується сам автор у повсякденному житті. Для аналізу наведено численні цитати з тексту роману. У статті проаналізовано не лише механізм функціонування метафори та найпоширеніші засоби зображення для представлення ключових понять картини світу глухих, але й розглянуто соціо-культурний та цивілізаційний аспекти їхнього становлення з опорою на дослідження Маріани Да Сільвейра Шміц, Андре Мінґі, Крістіана Кюксака, Домініка Пуарʼє. Особливу увагу у статті приділено поняттю мови жестів, яка стає фундаментом для побудови особливої ідентичності спільноти глухих загалом та окремої людини зокрема. Принцип її функціонування через фізичне «показування» є аналогічним до принципу застосування метафор для опису невідомого чи абстрактного відповідно до наукової концепції Дж. Лакоффа та М. Джонсона. Принцип «показування» через метафору справджується не лише у авторському вимірі, але також на прикладі конвенційних метафор, або ж ідіоматичних виразів. Тож, метафора стає цінним свідченням про структуру та пріоритети концептуальної системи та наповнення мовної картини світу спільноти людей із вадами слуху.