Наукові записки. Серія: Філологічні науки

ВЕРБАЛЬНА РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ КАТЕГОРІЇ АГОНАЛЬНОСТІ У ПОЛІТИЧНОМУ ДИСКУРСІ КОНФЛІКТНОГО ПСИХОЛОГІЧНОГО ТИПУ МОВНОЇ ОСОБИСТОСТІ

S. F. Aleksenko — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

У статті досліджуються особливості вербальної репрезентації категорії агональності в політичному дискурсі конфліктного психологічного типу мовної особистості. Актуальність розвідки з вивчення агональності політичного дискурсу у психолінгвістичному аспекті обґрунтовується її залежністю від психолінгвістичного типу мовної особистості політика. Вивчення наукових підходів до категорії агональності дозволяє розглядати її як одну з ключових категорій політичного дискурсу, що є сутнісною змагальністю, протистоянням людей, які займаються політикою, задля досягнення основної цілі – отримання влади. Поставивши за мету статті з’ясувати лексичні, синтаксичні та прагматичні особливості вербалізації агональності в політичному дискурсі, ми відібрали тексти передвиборчих промов та президентських дебатів Дональда Трампа як представника конфліктного психологічного типу мовної особистості політика. Такий психотип характеризується егоцентричним нарцисичним світоглядом, низьким ступенем конформізму, жорсткістю і самостверджувальною та / чи агресивною мовленнєвою поведінкою. Він демонструє замкнене на собі мислення, виявляє ознаки значного прагнення до ролі комунікативного лідера поряд з обмеженим набором тем для дискусій з огляду на негнучкий стиль мислення. Визначено, що лексичні особливості вербальної репрезентації агональності конфліктного психологічного типу мовної особистості в політичному дискурсі представлені іменниками, прикметниками та дієсловами з негативною конотацією і абстрактними іменниками як ефективними засобами підвищення стислості та дієвості мовлення політика. На синтаксичному рівні агональність цього психотипу проявляється у коротких простих реченнях, численних анафоричних та епіфоричних повторах і анадиплосисі. Особливу увагу приділено описові прагматичної специфіки засобів вербалізації агональності в політичному дискурсі конфліктного психотипу. Вона складається із застосування комунікативних стратегій самоутвердження та очорнення опонентів. Кожну зі стратегій проаналізовано щодо особливостей її реалізації та тактик на матеріалі наданих прикладів.

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО ПЕРЕКЛАДОЗНАВСТВА (З ПЕРІОДУ ДЕПОРТАЦІЇ ДО СЬОГОДЕННЯ)

А. Р. Арнаутова, А. С. Емірамзаєва — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

У статті представлено матеріал з історії розвитку кримськотатарського перекладознавства. Розглянуто зародження та становлення кримськотатарського перекладу, у контексті перекладених творів, формування кримськотатарської перекладацької школи та етапи її розвитку. Науково-методологічною базою нашої розвідки стали роботи провідних істориків, літературознавців, мовознавців, котрі займалися загальними питаннями перекладу й перекладознавства. З огляду на історичний контекст було окреслено основні ключові моменти становлення та розвитку кримськотатарського перекладознавства. Попри те, що кримськотатарський народ має стародавню історію, багату культуру, видатних митців і письменників, давню мову, він не раз перебував на межі зникнення. І сьогодні знову опинився у складній політичній ситуації. Народ, який насилу відновився після анексії Царською Росією у 1783 році, був депортований зі своєї Батьківщини в 1944 р. вже за сталінського режиму. І через 70 років після вчиненого геноциду над кримськими татарами, коли ті, хто залишився, боролися за своє існування й самозбереження як народу, почалося масове повернення на рідну землю. Для дослідження були використані праці таких відомих науковців та письменників, публіцистів і громадських діячів: Різа Фазилов, Сафтер Нагаєв, Ісмаїл Керімов, Айше Кокієва, Веліулаєва Аліє, Сейран Усеїнов, Наріман Абдульваапов, Шевкет Юнусов, Закір Куртнезір, Юнусова Ліля, Аблязіз Велієв та ін. У статті розкривається історичний контекст кримськотатарського перекладознавства з урахуванням розвитку історії кримськотатарської літератури, а саме період депортації, період повернення на Батьківщину і сучасний. У зв’язку з цим окремо було представлено кожний період та зазначено авторів, які писали й перекладали твори відомих класиків свого часу та давнини.

ІДЕОЛОГІЯ УКРАЇНІЗАЦІЇ У РОМАНІ В. ПІДМОГИЛЬНОГО «МІСТО»: КРИТИЧНИЙ АНАЛІЗ

І. П. Біскуб — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

У статті запропонований критичний аналіз ідеологічних пресупозицій у романі «Місто» Валер’яна Підмогильного. Дослідження здійснено шляхом використання елементів критичного аналізу дискурсу. Вибір методу критичного аналізу дискурсу зумовлено особливим предметом дослідження – ідеологією українізації, яка, хоч і не є центрально темою твору, проте уміло інтегрована Валер’яном Підмогильним, провідним українським письменником 20–30-х років ХХ століття, у текст роману і є актуальною для збереження національної ідентичності українців у ХХІ столітті під час війни Росії проти України. Проведений аналіз ключових семантичних макропропозицій роману засвідчив, що тема українізації є наскрізною для інших базових ідеологій роману і висвітлена автором критично, без зайвого пафосу, проте з глибоким розумінням її критичного впливу на формування української інтелектуальної еліти та її протиставлення радянські «червоній просвіті». Основним результатом дослідження стала запропонована концептуальна схема розуміння ідеології українізації, що передбачає її опанування стандартів української мови, україномовну освіту, привабливий зовнішній вигляд українця та українізація як тема літературних творів українських письменників. Незважаючи на те, що головний герой роману – Степан Радченко – вступає у внутрішній конфлікт з автором роману, оскільки так і не спромігся стати зразковим втіленням українізації, сам автор – Валер’ян Підмогильний чітко окреслив вагомі аспекти українізації, які не втрачають актуальності й у наш час.

ТОДОСЬ ОСЬМАЧКА – ОЛЕНА ВІТЕР: БІОГРАФІЧНА ТА ПСИХОАВТОБІОГРАФІЧНА ІСТОРІЯ

В. В. Бойко — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

Особистість письменника – основна категорія психопоетики, яка сприяє осмисленню психосвіту автора, тобто його буття та художньої творчості. Поняття психосвіт корелює із поняттям мегатексту як джерельної бази дослідження: мемуарами в найширшому розумінні та художніми творами. Незважаючи на значну кількість праць, присвячених аналізові біографії та психобіографії Тодося Осьмачки, про епізод зустрічі письменника з ігуменею Якторівського жіночого монастиря Оленою Вітер відомо небагато. Ґрунтовне дослідження цієї ситуації дає змогу простежити вияви захисних механізмів психіки письменника та розкрити окремі смисли художнього. У процесі аналізу з’ясовано, що під час несподіваного знайомства зі «святою особою» у поведінці письменника простежуються захисні механізми витіснення неприємних почуттів та емоцій у підсвідоме та регресії – повернення до інфантильних особистісних реакцій з метою зменшити тривогу. Виокремлюємо також захисний механізм проєкції, адже письменник не тільки переносить на ігуменю власне почуття вищості, а й витіснені інтимні бажання. Підтвердження цих міркувань знаходимо в психоавтобіографічній повісті «Старший боярин», написання якої автор завершив через два роки після зустрічі з Оленою Вітер. За З. Фройдом, перетворення сексуальної енергії на духовно-творчу є виявом захисного механізму сублімації. На основі дослідження знайомства Тодося Осьмачки із сестрою Йосифою було з’ясовано, що в психосвіті митця простежуються чотири із десяти виокремлених у психоаналізі (З. Фройд, А. Фройд) захисних механізмів психіки. Це ще раз демонструє складність психосвіту письменника і дає змогу розшифрувати творчі інтенції автора.

МЕТОДОЛОГІЯ ДИСКУРС-АНАЛІЗУ У ДОСЛІДЖЕННІ ПОЛІКУЛЬТУРНОГО ПРОСТОРУ ДІАХРОННОЇ МНОЖИННОСТІ УКРАЇНСЬКИХ РЕТРАНСЛЯЦІЙ ТРАГЕДІЙ В. ШЕКСПІРА

Я. В. Бойко — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

У запропонованій розвідці обґрунтовано специфіку застосування власної методології дискурс-аналізу у дослідженні полікультурного простору діахронної множинності українських ретрансляцій ХІХ–ХХІ ст. трагедій В. Шекспіра, яка відрізняється від методологічних засад аналізу макро- і мікроструктури дискурсу, запропонованих Т. А. ван Дейком. Методологія дискурс-аналізу передбачає застосування методів лінгвокультурології та літературознавства. Лінгвокультурологічний аналіз діахронних українських ретрансляцій творів В. Шекспіра передбачає застосування культурно-історичного методу для розгляду культурних явищ часів В. Шекспіра та перекладачів його творчості в контексті відповідних історичних епох і зіставно-лінгвокультурологічного методу для дослідження, яким чином у ретрансляціях віддзеркалюються різні історичні умови, що мали вплив на індивідуальність автора та перекладачів. Літературознавчий аналіз залучає методи історичного літературознавства та компаративістики: біографічний, герменевтичний, інтерпретаційно-текстовий, компаративний. Застосування біографічного методу уможливило розгляд життєвого та творчого шляху В. Шекспіра та перекладачів його творчості, що дозволило проаналізувати особливості світогляду автора та перекладачів як неповторних творчих особистостей. Герменевтичний і інтерпретаційно-текстовий методи застосовано для інтерпретації творів В. Шекспіра та їх українських ретрансляцій із метою визначення індивідуального стилю автора та перекладачів як фактору множинності інтерпретацій часово віддалених першотворів. Компаративний метод прослідковує історичну еволюцію художніх форм і культурних контекстів, в яких створено першотвори та їх українські ретрансляції.

АНГЛІЙСЬКОМОВНІ ТЕРМІНОЛОГІЗМИ СПОРТУ: ПІДМОВИ ПОХОДЖЕННЯ ТА СФЕРИ ФУНКЦІОНУВАННЯ

П. O. Бочан — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

Англійськомовні термінологізми вивчаються в статті з точки зору їх походження та функціонування. З цією метою у статті надається визначення понять «термінологізм», «професійна підмова», «комунікативна сфера», «фразеологізація», «пролатентна термінологізація», характеризуються підмови спорту, які стали джерельними базами англійськомовних термінологізмів, а також комунікативні сфери їх вживання. Термінологізм є термінологічною одиницею, яка зазнала фразеологізації, тобто набула сталого значення внаслідок переосмислення. Зворотним фразеологізації є процес пролатентної термінологізації, при якому термінологізм повторно переосмислюється, починаючи позначати фахове поняття професійної чи наукової сфери в певному контексті. Велика кількість англійськомовних термінологізмів утворилась на основі термінів сфери спорту. Визначена сфера не є гомогенною, що зумовлює наявність професійних підмов, які обслуговують її дискретні субсфери. Професійні підмовим є власне мовами спеціальної сфери або субсфери знань чи професійної діяльності людини. Вказане поняття cлід відрізняти від поняття комунікативна сфера, яке вживається для позначення будь-якої сфери спілкування, об’єднаної спільною метою та ситуативними умовами передачі та сприйняття інформації. Переважна кількість англійськомовних термінологізмів походять від спортивної термінології, що пояснюється любов’ю британців і американців до спорту, появою та поширенням окремих видів спорту в їх країнах. Ключовими у появі подібних термінів є підмови кінного спорту, боксу, крикету та бейсболу. Визначені підмови є джерельною базою термінологізмів англійської мови. Англійськомовні термінологізми походять також із підмов більярду, тенісу, греблі, стрільби. Внаслідок переосмислення значення вказані одиниці надходять до загальновживаної літературної мови. Ключовими сферами їх подальшого поширення та функціонування стає художня література, публіцистика. Підлягаючи пролатентній термінологізації, термінологізми стають також термінами, зокрема політичними, контекстами вживання яких є не тільки політична комунікація, але й публіцистичний і художній дискурс.

ФЕМІНІТИВИ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ ЯК ВІДОБРАЖЕННЯ СУСПІЛЬНИХ ВИКЛИКІВ СЬОГОДЕННЯ

Л. Л. Вакулович, Н. Г. Назаренко, І. А. Регушевська — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

Будь-які соціальні зміни, які відбуваються в суспільстві, впливають на мову, що свідчить про її динамічність і соціальну чутливість. Мова – це система, що безперервно перебуває в процесі зміни, постійно модифікується та швидко і своєчасно реагує на потреби суспільства та підлаштовується під них. Про це свідчить зростаюча кількість запозичених слів та неологізмів у нашій мові, що дає нам можливість в разі потреби позначати нові явища та предмети, Такі зміни призводять і до зростання в сучасному мовленні кількості фемінітивів. Фемінітиви властиві українській мові як системі, їх уживання закономірне. Це не данина моді, як часто вважають. Процес впровадження фемінітивів у наше повсякденне мовлення досить складний і неоднозначний, він провокує бурхливі дискусії як серед мовознавців, так і серед людей, далеких вивчення мов, тож і ставлення суспільства до фемінітивів, їх уживання в усному й писемному мовленні є неоднозначним. Все ж лінгвіст/к/и також наводять вагомі мовні аргументи на користь використання фемінітивів, зокрема наголошуючи на тому, що в українській мові фемінітиви існували здавна – вони є і в Словнику Б. Грінченка, і в «Словнику української мови» в 11 томах – а це ще початок XX століття. Саме тому підвищується актуальність даного питання. Фемінітіви – це слова жіночого роду, альтернативні або парні аналогічним поняттям чоловічого роду (які зазвичай використовуються до всіх людей незалежно від їхньої статі): професор – професорка, письменник – письменниця, актор – акторка. Трансформаційні процеси, пов’язані з демократизацією та розвитком суспільства, супроводжуються необхідністю формування ґендерної культури, яка полягає в усвідомленнірівності між чоловіком і жінкою та посиленні ролі жінки в суспільному житті. Активне творення і вживання фемінітивів на сучасному етапі – це відновлення питомої мовної ознаки. Загальні найменування осіб чоловічої і жіночої статей є найбільш активною й динамічною категорією слів української мови. Вона швидко, безперервно й прогресивно розвивається, перебуваючи у великій залежності від позамовних чинників. На сучасному етапі суспільного й мовного прогресу категорія фемінітивності перебуває в стані активного розвитку. однак частіше вони з’являються в усному мовленні (диктори, ведучі заходів) та в засобах масової інформації.

ЛЕКСИЧНЕ ВІДОБРАЖЕННЯ ГЕНДЕРНОГО КОМПОНЕНТА В НІМЕЦЬКІЙ ФРАЗЕОЛОГІЇ

О. В. Весоловський, Б. Я. Петришак — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

Статтю присвячено дослідженню фразеологізмів з гендерним компонентом в німецькій мові. Фразеологізми є важливою частиною будь-якої мови, оскільки вони відображають культурні особливості певного суспільства. В німецькій фразеології, так само як і в інших мовах, можна виявити вплив гендерних стереотипів та соціокультурних чинників на лексичні одиниці. Дослідження лексичного відображення гендерного компонента у німецьких фразеологізмах є цікавим напрямом, який розкриває особливості мовного вираження стосунків між чоловіками та жінками. Мета дослідження полягає у визначенні лексичних аспектів фразеологізмів німецької мови з гендерним компонентом. Термін «гендер» трактується у статті як комбінація різноманітних соціокультурних параметрів, що вербалізують особу залежно від статі. Для вивчення культури країни та її суспільної свідомості важливо проаналізувати засоби, за допомогою яких вербалізуються гендерні стереотипи, зокрема в німецькомовній лінгвокультурі. Автори статті дотримуються думки, що фразеологічні одиниці – це лексико-граматичні єдності, що складаються з двох або більше компонентів, утворених за моделлю словосполучення або речення, із загальним значенням, яке автоматично відтворюється в мові. У статті визначено сутність понять «гендер» та «фразеологізм», виявлено такі маркери фразеологічних груп, як зовнішні та внутрішні фемінінні та маскулінні характеристики, а також соціальні характеристики жінки та чоловіка. З’ясовано, що гендерні особливості у фразеологізмах виражаються експліцитно, тобто загальними іменниками на позначення жінок або чоловіків. Встановлено, що значну частину аналізованих одиниць становлять фразеологізми з компонентами на позначення тварин та комах. Такі одиниці надають характеристик жінкам та чоловікам імпліцитно.

НАЦІОНАЛЬНА ІДЕНТИЧНІСТЬ В ЕКЗОТИЧНИХ НОВЕЛАХ ПРОСПЕРА МЕРІМЕ

О. Л. Вечірко — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

Проблема ідентичності стала предметом уваги філософів, соціологів, психологів та літературознавців. В сучасних умовах глобалізації погляди на цю дефініцію дещо змінюються, але особлива увага зосередилася на понятті «національна ідентичність» як одному із пріоритетних факторів збереження та розвитку націй. Сьогодні в умовах російської агресії особливої актуальності набуває ця проблема. Загальновідомо, що література є важливим джерелом формування національної ідентичності. У статті проаналізовано новелістику французького письменника Проспера Меріме. У рамках статті розглянуто не тільки його досвід літератора, а й історика-дослідника. Наслідком багаторічного вивчення історичних джерел П. Меріме стало створення цілого ряду спеціальних археологічних та історичних розвідок, серед яких є роботи, присвячені історії України, зокрема есе «Богдан Хмельницький» та «Українські козаки та їхні останні гетьмани». На матеріалі екзотичних новел П. Меріме розкриває національні звички, цікавиться легендами та фольклором різних народів. Так, в основу новели «Матео Фальконе» покладено драматичний сюжет, де головний герой, керуючись неписаними законами свого народу, вбиває власного сина. Предметом художнього дослідження у творі «Вовкулака» стало життя невеликої етнічної групи жемайтів (жмудь). Це класичний готичний твір з елементами надприродніх жахів, де автор розглядає містичну основу національного. Новела Меріме «Таманго» розповідає про життя напівдикого африканського племені, вона створена під впливом європейського аболіціоністського руху, одвічний двобій природи і цивілізації покладений в основу твору. Отже, літературна географія П. Меріме достатньо широка, у рамках літератури «місцевого колориту» він досліджує важливий аспект національної ідентичності – національний характер та звертається до міфології як визначальної складової етнокультурної парадигми. Цікавиться французький класик фольклорними та міфологічними джерелами, які розкривають психологічні глибини народної ментальності, персонажі його новелістики – це сильні, цілеспрямовані особистості.

КОГНІТИВНИЙ ПІДХІД У ФОРМУВАННІ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

А. В. Висоцький, С. М. Романчук — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

У пропонованій статті Анатолій Висоцький та Світлана Романчук аналізують одну із складників професійно-мовної компетентності майбутніх учителів української мови – комунікативну компетентність. Вони зазначають, що її формування можливе завдяки застосуванню когнітивного підходу. Автори детально висвітлюють історіографію та семантичне окреслення термінопоняття «комунікативна компетентність». У праці охарактеризовано когнітивний підхід як такий, що здатний підготувати фахівця нового покоління у розрізі повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року. Майбутній учитель української мови повинен відповідати викликам часу. Тому в науковому дослідженні обґрунтовується думка про те, що педагог несе велику відповідальність перед собою, суспільством і Богом за формування в підростаючого покоління відповідних знань, умінь і навичок. Анатолій Висоцький і Світлана Романчук обґрунтовують різні підходи до визначення комунікативної компетентності. Також у статті проаналізовано її види: вербальну та невербальну; визначено три її функції: комунікативну, перцептивну й інтерактивну. Оскільки майбутній учитель української мови – виразник високодуховної культури, який презентує себе як мовну особистість, у праці подано дефініції цього термінопоняття. У науковій праці автори, акцентуючи уваги на доцільності використання когнітивного підходу під час формування комунікативної компетентності майбутніх учителів української мови, пропонують розпочати з ознайомлення з поняттям «концепт». Автори підсумовують, що застосування когнітивного підходу під час формування комунікативної компетентності сприяє адаптації мовної особистості учителя української мови до змін в українському суспільстві, зумовлених соціально-політичними чинниками, зокрема російсько-українською війною.

«КНИЖКИ ДЛЯ ДІТЕЙ І ДЛЯ ДОРОСЛИХ»: БУТТЯ БОРИСА ГРІНЧЕНКА В КАНОНІ

Т. І. Вірченко, Р. А. Козлов — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

Аналіз літературознавчих студій засвідчує домінування оглядових тем з переважанням контекстуального підходу. Творчість Бориса Грінченка залишається зарахованою до освітнього канону. Разом із тим, один і той самий текст включається різними авторами програм для вивчення учнями різних вікових груп. Це зумовлює постановку проблемного питання: «У чому феномен художнього слова Бориса Грінченка, адресованого дітям?» Літературознавці здебільшого говорять про знання дитячої психіки та майстерне змалювання художньої деталі. Разом із тим, розуміння сутності канону та його функцій, засвідчує, що цього замало. Тому мета цього дослідження – окреслення різних визначальних аспектів життєвого досвіду Бориса Грінченка, а також маркерів художності малої прози письменника, з’ясованих після перепрочитання творів, що в сукупності забезпечує тривале буття творів у каноні. Для досягнення мети послуговуватимемось біографічним і текстологічним підходами, а також методом рецептивної естетики. Так, було з’ясовано, що в праці «До питання щодо журналу для дитячого читання в Земській народній школі» Борис Грінченко чітко висловився щодо відсутності творів, які адресовані винятково дітям. На думку, письменника, твори можуть бути адресовані або дорослим, або дорослим і дітям водночас. Для того, щоб твір успішно знайшов свого реципієнта, потрібне не лише знання його портрета, а й видавничий досвід. Силу художнього впливу варто бачити в актуальній тематиці, динамічному конфліктові, промовистій символіці, уповільненню оповіді в кульмінаційному моменті (доцільно обраному темпоритмові), візуалізації художніх деталей тощо. Окремі тези статті апробовані в монографії Вірченко Т., Козлов Р. Непокірний. Грані долі Бориса Грінченка. Київ : Київський університет імені Бориса Грінченка, 2023. 372 с.

ЛІНГВОПРАГМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЗАГОЛОВКІВ КУЛІНАРНИХ ВІДЕОРЕЦЕПТІВ (НА МАТЕРІАЛІ УКРАЇНОМОВНИХ YOUTUBE-БЛОГІВ)

Є. І. Волощенко — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

Статтю присвячено аналізу лінгвопрагматичних особливостей заголовків відеорецептів україномовних кулінарних YouTube-блогів. Особливу увагу приділено структурно-семантичній організації заголовків у відеорецептах. Безпосереднім об’єктом дослідження є заголовки відеорецептів сучасних україномовних кулінарних YouTube-блогів – «Закарпатська господиня», «Євген Клопотенко», «Лілія Цвіт», «Наші бесаги» та деяких інших. Матеріалом для вивчення слугували 460 заголовків, відібраних методом суцільної вибірки. Важливу роль у дослідженні спрямовано на опис прагматики заголовків. У статті проаналізовано лексико-семантичні групи заголовків відеорецептів, зокрема, проведено дослідження використання блогерами низки стилістичних фігур у заголовках. Важливе місце відведено засобам увиразнення заголовків відеорецептів. Також приділено особливу увагу структурній організації цього компоненту YouTube-блога. Заголовок у відеорецептах – елемент, який з’єднує автора та глядача на відеоплатформі YouTube. Кожен заголовок презентує для аудиторії автора відеоблога, знання, досвід, сприйняття світу ведучого, його розуміння глядачів тощо. Блогер, створюючи відео приготування будь-якої страви, свідомо обирає специфічні мовні знаки задля впливу на аудиторію. Для реалізації цієї мети потрібні лексичні, семантико-стилістичні, морфологічні та синтаксичні засоби. Встановлено, що для заголовків відеорецептів важливими є такі ознаки, як інформативність, лаконічність, точність, ясність, клішованість та експресивність. Для привернення уваги глядацької аудиторії відеоблогери використовують у заголовках відеорецептів розмовну та запозичену лексику, фразеологізми, різні види повторів, топоніми, діалектизми, метафори, епітети тощо. Структурно заголовки представлені через використання відеоблогерами різних видів простих і складних речень. Кожен проаналізований заголовок відеорецепту сформований за допомогою різнорівневих мовних засобів, поєднує в собі кілька лексичних і граматичних особливостей, спрямованих на увагу та зацікавлення глядацької аудиторії.

ЛЕКСИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ІНТЕРНЕТ-МЕМІВ

K. M. Havrylenko, O. Yu. Chugai — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

Системи Інтернет-комунікації, окрім традиційних вербальних засобів, використовують невербальні, такі як смайли, GIF-файли та меми. У статті зазначається, що інтернет-меми стали невід’ємною частиною сучасної онлайн-культури. Їх лексичні особливості відіграють важливу роль у зростанні популярності цих унікальних новоутворень, які можуть бути у вигляді комбінації зображень і тексту. Вони часто стають вірусними й швидко поширюються як імідж і/або простий текст, і які швидко видозмінюються. Опис терміна мем можна знайти в багатьох дослідженнях різних авторів як синтез оновлених характеристик концепції мему. Поняття мемів походить від визначення Докінза про біологічну структуру, яка є вірусною й швидко розповсюджується, але інтернет-меми мають певні властивості пов’язані зі способом передачі та швидкістю реплікації. З розширенням комп’ютерної комунікації та швидким зростанням інтернет-форумів, чатів, блогів і соціальних мереж з’явився термін мем як нова форма спілкування в Інтернеті. У статті досліджуються лексичні властивості мемів пов’язані із загальним розвитком вокабуляру, який відображає зміни в загальному розвитку сучасних мов і є цікавим явищем для дослідження інтернет-лінгвістикою. Велика кількість досліджень щодо лексичної природи мемів як елемента розвитку мови Інтернету дозволяє розглянути різні інтерпретації концепції мемів, включаючи вивчення прикладів мемів, таких як мелодії, ідеї, символи, фрази, зображення тощо. У роботі ми розглядаємо можливість застосування поняття тексту до опису інтернет-мемів як лексичного елемента. Мова інтернет-мемів часто є узгодженим відображенням поточних діалектних моделей і може включати сленг, діалектні віріації, а також нещодавно створені слова та вирази. Слід зазначити, що лексичні особливості інтернет-мемів тісно пов’язані з певним історичним періодом. Вивчення цих історичних умов розвитку мемів є важливою для їх розуміння та відтворення. Інтернет-меми часто використовують спеціальні фонетичні структури, які можуть містити незвичні слова та вирази або змінювати існуючі вирази. Лексика мемів є цікавим феноменом для вивчення як складова розвитку лінгвістичної та онлайн-культури, який підкреслює здатність мови до постійних змін і коригувань.

ОСОБЛИВОСТІ ВЖИВАННЯ ТА ПЕРЕКЛАДУ ЗАПОЗИЧЕНЬ У ТЕХНІЧНІЙ ТА ФІЗИЧНІЙ ТЕРМІНОЛОГІЯХ (НА МАТЕРІАЛІ ФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИ)

О. В. Галян, О. І. Хірочинська — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

У статті розглядаються особливості вживання, порівняння та перекладу запозичень у технічній та фізичній терміносистемах французької мови. Об’єктом дослідження виступають запозичення із грецької, латинської та англійської мов. Предметом дослідження є особливості їх утворення, вживання та перекладу. Встановлено, що лексичний склад технічної та фізичної термінологій, що сформувався на ранніх етапах, збалансований словами латинського та грецького походження. Це пов’язано із тим, що значну кількість наукових трактатів було записано латинню, яка слугувала джерелом для номінації багатьох нових понять. Процес запозичення із латини відбувався лексемними одиницями, які асимілювались згідно з орфографічними та фонетичними нормами французької мови. Запозичення із грецької у технічну та фізичну терміносистеми представлені елементами auto-, photo- , micro-, nano-, mono-. Вони поєднувались із лексемами французької мови, утворюючи терміноелементи, що набули нового лексичного значення. Постіндустріальний та інформаційний періоди характеризує інтенсивне зростання англійських запозичень у технічній та фізичній терміносистемах французької мови. Проаналізовано денотативні запозичення, які виникають через необхідність номінації нових понять, процесів чи явищ. Конотативні запозичення позначають поняття, що вже мають свою назву у французькій мові. Такі терміни характеризуються звуженою семантикою в мові-реципієнті, тому їх вживання обмежено лише фізичною, технічною та суміжними терміносистемами. Розглянуто класифікацію запозичень за ступенем асиміляції та продуктивності, змінами, які зазнали англійські запозичення у французькій мові. На основі фахових текстів показано, що запозичені терміни-неологізми можуть поєднуватися з абревіатурними символами. Такі словоформи є стійкими щодо асиміляційних процесів внаслідок їх лаконічності, інформативності та поширеності серед науковців у провідних науково-дослідних центрах.

ЛІНГВІСТИЧНИЙ СТАТУС ПОРІВНЯЛЬНИХ СИНТАКСЕМ У СТРУКТУРІ ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ

В. В. Герман, Н. І. Кириленко — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

У статті досліджено проблемні аспекти порівняльних синтаксем із точки зору їх формально-граматичної та семантико-синтаксичної організації. Аналізовані синтаксичні одиниці в основному осмислені українськими синтаксистами, але все ж зафіксовано значні розбіжності в їх оцінці й потрактуванні. З'ясовано лінгвістичний статус порівняльних синтаксем, окреслено їх місце в системі синтаксичних одиниць, вироблено критерії їх класифікації й комплексного аналізу з урахуванням семантичних взаємозв'язків порівняльної конструкції і змісту речення. Окреслено порівняння як синтаксичну структуру, що складається з двох компонентів, суб’єкта і об’єкта порівняння, пов’язаних показниками процесу уподібнення. Констатовано, що порівняльною синтаксемою (порівняльним зворотом) кваліфікується синтаксичний засіб вираження порівняльної модальності в простому реченні, окремий різновид члена речення, який через порівняння характеризує певну дію, стан та має диференційні ознаки (семантичні, граматичні, формальні). Доведено, що порівняльні синтаксеми розгалужені численними формами морфологічного вираження й різнотипні структурно: предикативні (компаративний предикат), що становлять поєднання сполучника-частки наче, ніби, мов, немов, немовби, неначе й под. і повнозначного слова у функції іменної частини складеного іменного присудка (іменника у формі називного, родового, місцевого відмінків; прикметника), простого дієслівного присудка чи головного члена односкладного безособового речення, і непредикативні, стрижневі слова яких можуть бути виражені прикметником, дієприкметником, дієприслівником, прислівником, іменником у непрямих відмінках, фразеологізмом. При розмежуванні порівняльних синтаксем і неповних підрядних порівняльних речень враховано внутрішнє семантичне наповнення й зовнішнє синтаксичне вираження порівняльної конструкції.

ВСТАВЛЕНИЙ ТЕКСТ: СЕМАНТИЧНИЙ ЗВ’ЯЗОК З БАЗОВИМ РЕЧЕННЯМ

О. В. Гончарук — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

Одним з актуальних питань сучасного синтаксису є вивчення особливостей використання та функціонування вставлених конструкцій, а саме, вставленого тексту як одного із репрезентантів категорії модальності, який відповідно до своєї специфіки найбільш спрямований у сферу мовлення. Дослідження такого вставленого компоненту з погляду комунікативного синтаксису дає змогу по-новому розглянути його реалізацію у структурі висловлення. Основне завдання вставленого тексту полягає у відображенні багатопланового повідомлення у співвідношенні щодо базового речення. На основі семантичного зв’язку між вставленням та базисом можна виокремити супровідні та співпозиційні типи відношень. Супровідні відношення відображають лінійне поєднання основного речення та вставлення, тобто їх зв’язок є причинно-наслідковим, так як базис слугує у цьому випадку підґрунтям, вихідним явищем для створення вставленого тексту. Мета таких структурних утворень полягає в ефективнішому донесенні певної інформації, в активному впливі на реципієнта. При супровідних відношеннях вставлений текст найчастіше передає коментар, дає пояснення щодо головного речення. При співпозиційних відношеннях вставлений текст щодо базису передає інформацію, яка виникла спонтанно, позапланово і містить побічні зауваження, певні асоціації. Співпозиція може бути як просторово-буттєвою, так і часовою, тобто вставлення передає повідомлення щодо базису, які є суміжні в просторі, або в часі. Основне завдання такого типу відношень між основним реченням і вставленим текстом – зробити виклад матеріалу жвавішим, емоційно доступнішим. Вставлений текст при співпозиції може бути важливим для розуміння інформації у базовому реченні, а часом і суттєвішим, аніж саме основне повідомлення. Для формування супровідних та співпозиційних типів відношення також іноді використовуються такі засоби, як: 1) повтор; 2) вказівно-замінювальні слова (він, цей, тут, сюди, коли тощо); 3) поєднання різних засобів, зокрема повтору лексеми та вказівно-замінювальних слів. Отже, зв’язок вставленого тексту з базовим реченням передбачає два типи семантичних відношень: 1) супровідні (вставлення у змістовому плані повністю залежать від базису та підпорядковані йому, тобто їм властива ланцюгова єдність); 2) співпозиційні (основне речення і вставлений компонент – це семантично різні повідомлення, яким властива тематична єдність).

«ПРЕКРАСНИЙ Ю. Я.»: ЯК ПОДАВАТИ / ПОЛЮБИТИ ТВОРЧІСТЬ ЮРІЯ ЯНОВСЬКОГО В НУШ

С. І. Гуцуляк — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

У статті запропоновано загальну стратегію опрацювання творчості Ю. Яновського в закладах загальної середньої освіти (ЗЗСО) з огляду на виклики Нової української школи (НУШ). Головну увагу зосереджено на розгляді дебютного роману письменника і водночас його архітвору «Майстер корабля» (1928), обов’язкового для вивчення в одинадцятому класі з 2019 року. Апробується поліаспектний, у формі неперервного асоціативного ланцюга аналіз, із урахуванням культурно-історичного контексту епохи й сучасних подій, із залученням інтерактивних та інформаційних технологій. З’ясовано, що модерністський роман «Майстер корабля» чудово корелює (вже на етапі осмислення проблеми культури української нації, яку (культуру) оповідач порівнює зі своєю нареченою, займаючи щодо неї лицарську позицію) з пріоритетами нової освітньої концепції, серед яких – ціннісне виховання особистості та її культурна грамотність. На думку автора, творчість Ю. Яновського можна подавати щоразу по-іншому, залежно від акцентів доби – історичних, культурних тощо. Тож, розглядаючи ідейний зміст «Майстра корабля», варто зостановитися на реактуалізованій нині, в зв’язку з російсько-українською війною, ідеї повернення на Батьківщину, яка також спонукає до розмови про еміграцію 1920-х, явище «празької школи», кінофільм «Звенигора». Відтак, через паралелі з постатями, що залучаються до полілогу (О. Довженко, Є. Маланюк), моделюється хронологічна пряма з біографіями письменника й епохи. Альтернативний варіант ознайомлення з життєписом Ю. Яновського – через образ То-Ма-Кі та образи інших персонажів, більшість із яких мають прототипів. Документальна основа роману – лише частина широкого кінодискурсу, який запропоновано окреслити з допомогою ментальної карти. «Майстер корабля» – це новаторський роман, що не надається для «шухлядних» тверджень і «зазубрювань», а також демонструє зверненість письменника в майбутнє, прагнення до діалогу з новим читачем, якого водночас витворює.

«ВІЙНИ ПАМ’ЯТЕЙ» У РОМАНІ МАРИНИ ГРИМИЧ «ЛАРА»

Л. В. Даниленко — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

Стаття присвячена художньому осмисленню «війн пам’ятей» у контексті радянського минулого. У полі зору дослідниці роман «Лара» Марини Гримич. Ідейно-естетичне вираження проблеми проаналізовано на основі теорій посттоталітарної пам’яті. Простежено послідовний процес трансформації пам’яті: травма – терапія – відновлення. Виявлено вміння письменниці відтворювати реакції героїв на тоталітарне минуле: біль від пізнання забутих трагедій, прийняття страшної правди, самоствердження гідности. Описано протистояння поглядів на пережите через ностальгію за радянським спадком (відданість облудним наративам) і антиностальгію (стремління до прогресивних ідей). Характеристика персонажів і специфічне тло подій охарактеризовано в зіставлені з романами М. Гримич «Клавка» і «Юра», пов’язаних із «Ларою» темою і сюжетом. Відзначено, що в попередніх текстах авторка більше уваги зосередила на повсякденні соціуму, а в третій книзі безкомпромісно викрила страшні злочини тоталітарного минулого, показала складний шлях пошуку правди. Сутність подолання глобальної всенародної травми вміщено в межі однієї родини або кола друзів, де безпам’ятство приховало найстрашніше – співжиття у спільному середовищі катів та жертв. Зауважено, що велике значення в романі має час подій – рік Чорнобильської трагедії, коли розпад СРСР став безповоротним. У цей період почалася відкрите протистояння тоталітарної і антитоталітарної пам’ятей. Виявлено також поколіннєвий зріз у «війнах пам’ятей»: Клавка (старше покоління) свідомо проходить складну, але необхідну терапію пам’яти; Юра, Аніфе (середнє покоління) проживає помилки батьків і шукає свій шлях до істини; Лара (покоління молодше) відділяє себе від радянського існування, прагне змін.

ВИКОРИСТАННЯ СМАРТ-ТЕХНОЛОГІЙ У НАВЧАННІ ІНОЗЕМНИХ МОВ СТУДЕНТІВ НЕМОВНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ

Г. Г. Довгополова, А. Д. Решитько — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

У статті описано сучасні проблеми викладання іноземної мови для студентів немовних спеціальностей узакладах вищої освіти з метою розвитку та вдосконалення їх професійної компетентності за допомогою використання Інтернет- та SMART-технологій. Зазначено, що викладання іноземної мови у відповідності до професійного спрямування має здійснюватися за допомогою сучасних Інтернет-технологій, що підвищують мотивацію та пізнавальну активність здобувачів вищої освіти, усувають психологічний бар'єр у процесі використання іноземної мови як засобу спілкування у закладі вищої освіти та в подальшій професійній діяльності. Наголошено, що в сучасних освітніх умовах когнітивно-комунікативний підхід до вивчення іноземних мов професійного спрямування передбачає інтеграцію інтерактивних, у тому числі мультимедійних, технологій у процес професійної підготовки здобувачів вищоїо світи, що дозволяє більш повно використовувати зоровий та зорово-слуховий аналізатори, підвищуючи тим самим якість навчально-методичного забезпечення освітнього процесу та ефективність засвоєння навчального матеріалу. Виокремлено погляди науковців на використання SMART-технологій у процесі викладання іноземної мови для здобувачів вищої нелінгвістичної освіти. У статті обґрунтовано необхідність використання SMART-технологій у навчанні іноземної мови студентів немовних спеціальностей, сформульовано основні принципи їх функціонування та основні характеристики. На прикладі інструментів SMART-технологій (вебінари, соціальні мережі, блоги, системи електронного викладання іноземної мови, навчальні програми SMART) проаналізовано актуальність та обґрунтованість їх використання з дидактичної точки зору, наголошено на необхідності постійного вдосконалення процесу викладання іноземних мов за їх допомогою. Зазначено, що регульована система SMART-технологій допомагає опанувати іноземну мову відповідно до професійного спрямування у умовах сучасного закладу вищої освіти.

СКЛАДНІ ІМЕННИКИ-НОВОТВОРИ З МОНОСЕМІЧНИМ СКЛАДНИКОМ-ДОМІНАНТОЮ У СТРУКТУРІ РЕЧЕННЯ НІМЕЦЬКОМОВНОЇ ПРЕСИ: СИНЕРГЕТИКА МІНІМІЗАЦІЇ ЗУСИЛЬ

В. В. Дребет — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

Представлена робота є одним з етапів дослідження генерування та декодування складних іменників-новотворів з різним семантичним обсягом їх домінантної складової у простих та складних реченнях сучасної німецькомовної преси з позицій лінгвосинергетики. У запропонованій статті такий синергетично скерований аналіз сфокусовано на іменникові композити-новотвори з складником-домінантою, що представлений у словнику моносемічною моделлю іменника. Методологічно важливим у дослідженні є положення про те, що рушійним фактором виступає синергетичний закон збереження мовної енергії та мінімізації зусиль, що скеровує ментальний лексикон людини на декодування складних іменників-новотворів з домінантою семантичного обсягу моносемічної моделі слова. У синергетичному розумінні проведено паралелі між словником як представником мовного узагальнення про структуровану суму знань засвоєної позамовної дійсності та ментальним лексиконом, який не є довільним накопиченням унесень, а становить структуровану ієрархічну систему таких унесень. Отримані на підставі синергетично-квантитативного підходу результати екстрапольовано на синергетичні моделі у співвіднесенні декодованих номінацій складника-домінанти моносемічного формату з простими та складними реченнями німецькомовної преси. Була підтверджена синергетично скерована гіпотеза, що залучення найближчого семантичного виміру моносемічної моделі іменника для домінантної складової композитів-новотворів у простих та складних синтаксичних конструкціях успішно сприяє потребам збереження мовної енергії та мінімізації зусиль для ментального лексикону людини у просторі німецькомовного світу преси. Така лінгвосинергетична розвідка відкриває перспективи моделювання і прогнозування можливої лексикалізації складних іменників-новотворів та поповнення германського мовознавства новими знаннями про німецькомовну іменникову лексику.

АФРИКАНСЬКИЙ СИМВОЛІЗМ В РОМАНІ ЛОУРЕНСА «ЖІНКИ У КОХАННІ»

A. P. Ieliseienko — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

У статті досліджено особливості африканської символіки в романі англійського письменника, поета та літературознавця Д. Г. Лоуренса «Закохані жінки». Цей роман неодноразово ставав об’єктом дослідження сучасного літературознавства. Однак впливи різних культур не були належним чином вивчені. Стаття має на меті виділити характерні риси африканської символіки у зв’язку з античним і сучасним мистецтвом, вказати на божественне жіноче начало, яке у зв’язку з африканською символікою споріднено з образом Урсули. Західна Африка, частина якої перебувала під впливом Великобританії і була її колонією, завжди приваблювала англійців насамперед самобутністю своєї культури, звичаїв і обрядів. Д. Г. Лоуренс вважав, що стародавні африканські народи володіли стародавніми знаннями, які в цивілізованих країнах були втрачені внаслідок технічного прогресу, індустріалізації та проголошених у суспільстві демократичних принципів. Божественне жіноче начало розкривається в романі завдяки символіці місяця. Лоуренс розкриває розвиток і еволюцію героя через розуміння африканського фетишизму. Йому вдалося вказати на символічне значення Сонця і Місяця, чоловічого і жіночого начал, спробу людини «знищити», «спростувати» силу божественного жіночого начала, визнання унікальної жіночої сутності (в «Урсулі»). Руперт намагається втілити свої ідеї та переконання щодо союзу з жінкою, враховуючи її унікальне призначення (одруження з Урсулою як спроба створити союз). Сутність релігійного культу введено в текст роману через звернення до африканська статуетка, значення та символіка якої зрозуміла тільки для Руперта. Інші віддають перевагу розумовому пізнанню. Звернення до культурної спадщини Західної Африки розкриває досвід фізичних і чуттєвих знань попередніх поколінь, які передаються через міфологічні уявлення предків про зв'язок усього живого і неживого на Землі.

КВАНТИТАТИВНА МЕТАФОРА В АНГЛО-УКРАЇНСЬКОМУ ПЕРЕКЛАДІ

Л. З. Загородня, О. Я. Ничко — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

Стаття присвячена особливостям перекладу англійської трикомпонентної квантитативної метафори, яка представлена конструкцією «метафоризований іменник + of + іменник», українською мовою. Зокрема, проаналізовано чинники, що зумовлюють різне числове оформлення її компонентів у вихідному та цільовому текстах, а також причини перекладу метафорично переосмислених англійських іменників українськими лексичними одиницями, що не є їхніми перекладацькими відповідниками. Автори простежили, що англійська та українська мови метафоризують ті самі семантичні групи іменників, окрім групи назв тварин. Лише в англійській мові іменник «whale» (укр. кит) може вживатися у трикомпонентній моделі квантитативної метафори для позначення невизначено великої кількості. У статті зауважено, що метафорично переосмислені іменники вихідної мови можуть бути замінені у цільовому тексті нейтральним словами на позначення кількості – «багато», «величезний» тощо. Виявлено, що тлумачі іноді підсилюють значення невизначено великої кількості за допомогою інтенсифікатора «цілий». Авторами зазначено, що в українському перекладі англійська трикомпонентна метафора відтворюється за допомогою двокомпонентної конструкції «метафоризований іменник + іменник у родовому відмінку». У низці випадків можливе використання іншої двокомпонентної структури у цільовому тексті: «прикметник + метафоризований іменник», проте ця структура набуває іншого відтінку значення. У розвідці виявлено, що згідно норм української мови метафоризований іменник повинен вживатися у числовій формі однини, а іменник, що квантифікується, – у множині, якщо це дозволено його числовою парадигмою. Щодо англійської квантитативної конструкції, то обидва її члени можуть набувати обох числових форм, що може зумовити різне числове оформлення вихідного та цільового іменників в англо-українському перекладі. Зауважено, що узус кожної мови визначає та обмежує перелік іменників, які можуть квантифікуватися певними метафоризованими іменниками, що стає причиною заміни вихідної метафоризованої номінації найменуванням, звичним для носіїв цільової мови.

ФРАНКОВА МОДЕЛЬ ЛЮБОВНОГО ТРИКУТНИКА (ЗА П’ЄСОЮ «УКРАДЕНЕ ЩАСТЯ»)

З. О. Захарчук — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

У статті закцентовано увагу на дослідженні моделі любові в п’єсі Івана Франка «Украдене щастя». Художня творчість може трактуватися як спосіб реалізації авторських емансипаційних ідей, адже мистецтво виступає резонатором актуальних соціокультурних тенденцій. Сюжетно-персонажна структура ґрунтується на моделі любовного трикутника, у центр якого драматург ставить жінку. В образному відтворенні шлюбного життя домінує семантика примусу і догма обов’язку, а не емоційний чинник. Жіноча суб’єктивність видається проблематизованою, адже героїня намагається старанно виконувати роль дружини та господині, при тому переживаючи любовну травму минулого. У п’єсі в рамках патріархального дискурсу виразно артикульована підлеглість жіночого світу чоловічому. Відповідно до традиції жінка центрує своє життя навколо іншого: спочатку чоловіка, пізніше – коханця. Блокований у шлюбі фемінний потенціал чуттєвості реалізується поза межами родини. Поведінковий алгоритм героїв-чоловіків маркується суперництвом. Життєва установка Миколи визначається статусом жертви, відтак він знаходиться у слабкій позиції і перебуває під тиском зовні: громада втручається в інтимний простір сім’ї, впливає на поведінку, провокує на деструктивні вчинки. Фізична слабкість чоловіка асоціюється з неповноцінним життям. В образі Михайла домінує семантика чужого як потенційно небезпечного для патріархального світу. Герой стверджує власну маскулінність через дискурс влади, яку він має як представник держави над громадою, і як чоловік – над жінкою. Михайла зображено підкреслено здоровим, наповненим агресивною сексуальною енергією. У п’єсі увиразнюються протиріччя любовного трикутника, в якому генеруються різні моделі любові, проте обидва чоловіки використовують жінку заради самоствердження.

НАЦІОНАЛЬНА МОДЕЛЬ ІНДИВІДУАЦІЇ В РОМАНІ МАРІЇ МАТІОС «ЧЕРЕВИЧКИ БОЖОЇ МАТЕРІ»

О. О. Івашина — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

У статті представлено дослідження літературної інтерпретації психологічної концепції індивідуації, запропонованої К. Ґ. Юнгом. Цей процес передбачає наявність певних етапів формування та подальших змін структурних субстанцій психіки (трансформація архетипів індивідуального несвідомого та інтеграція колективного). У романі Марії Матіос «Черевички Божої Матері» яскраво представлено один з етапів розвитку особистості на прикладі Іванки Борсук, яка переживає активне дорослішання в підлітковому віці. Позаяк через індивідуаційні процеси проходить кожна особистість, це знайшло відображення в численних міфах та інших фольклорних творах, що дозволяє провести паралель між змальованою у романі мандрівкою дівчинки крізь нічний ліс, що супроводжується спогадами про різні фрагменти життя, та подальшими сюжетними перипетіями зі «шляхом героя», проаналізованим Дж. Кемпбеллом. За К. Ґ. Юнгом, зазначений «шлях» також ілюструє трансформації лібідо як життєвої енергії. Це спонукає до аналізу зображеної Марією Матіос моделі індивідуації в контексті світової культури та репрезентації загальнолюдських архетипів з урахуванням національного колориту. Практична частина дослідження передбачає аналіз твору на сюжетно-фабульному рівні та виявлення авторських художніх прийомів та засобів, які ілюструють національну модель індивідуації в «Черевичках Божої Матері», що підкреслює психологізм як якісну характеристику творчості Марії Матіос, а також унаочнює архетипне мислення письменниці, що дає можливості до унікальної репрезентації загальнокультурних патернів та індивідуальних психічних феноменів на тлі української історії. На матеріалі роману окреслено один з етапів розвитку психіки головної героїні Іванки, коли відбувається становлення Его, що відповідає міфічному «шляху героя»; виокремлення Тіні та формування Персони, відображенні крізь призму внутрішніх переживань дівчинки та прийом художнього паралелізму; активізація Анімуса через взаємодію з чоловічими персонажами. Також окреслено зміни в інтеграції архетипів колективного несвідомого: перехід від домінування архетипу Дитини до іпмлементації архетипу Великої Матері.

ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ ЗАСАДИ ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДІВ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ ПРИ ВИВЧЕННІ ІНОЗЕМНИХ МОВ У ЗВО

Р. М. Калько, Г. Г. Декусар, К. Д. Лагун — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

У даному дослідженні розглядаються теоретичні та практичні засади використання методів штучного інтелекту при вивченні іноземних мові у ЗВО. Акцентовано увагу на важливості використання технологій штучного інтелекту для навчання іноземних мов у вищих навчальних закладах. Проведено аналіз сучасного стану імплементації штучного інтелекту в освітній процес студентів вищих навчальних закладів. Представлені приклади успішного застосування технологій штучного інтелекту під час вивчення іноземних мов. Визначені та детально описані різновиди комп’ютерних програм, які використовують технологію штучного інтелекту для поліпшення процесу навчання іноземних мов. Особлива увага приділена перевагам та обговорюваним питанням, пов’язаним із забезпеченням конфіденційності даних користувачів у контексті застосування технологій штучного інтелекту в освітньому процесі. Спробами для вирішення зазначеної проблеми були лінгвістичні пошуки універсальної діджиталізації, що виконувались згідно з принципами бінарного коду класичної китайської мови Вень Ян. Тобто, перспективні експертні системи ШІ для автоматичного перекладу можуть бути створені у першу чергу на підґрунті східного мислення як нейромережі, які теоретично враховують універсальні класичні китайські системи світогляду та розуміють об’єкт, як саморегулюючу систему, складові частини якої поєднані за принципами прямого та зворотного зв’язку. Автори аналізують сучасні методи викладання та навчання мов, визначають їхні обмеження та виокремлюють ключові виклики, з якими стикаються викладачі та студенти. Зокрема, досліджуються можливості використання мовних асистентів, систем автоматичного перекладу та інших інноваційних інструментів, що базуються на штучному інтелекті. Автори висвітлюють переваги цих технологій, такі як індивідуалізоване навчання, збагачення лінгвістичного досвіду та підвищення мотивації студентів.

АСПЕКТИ ТЕРМІНОТВОРЕННЯ ТА ВИКЛАДАННЯ ТЕХНІЧНОЇ ЛЕКСИКИ ПРИ ВИВЧЕННІ ФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИ ЯК ІНОЗЕМНОЇ

K. B. Karmazina — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

В статті розглядається вплив глобалізації на технічний словниковий запас, вказуючи на необхідність адаптації мовних ресурсів до міжнародних стандартів та структур. Такій підхід підсилює розуміння та комунікацію в глобальному середовищі. Для глибшого розуміння цих процесів було проаналізовано аспекти формування технічного словникового запасу в галузі інформаційних технологій, акцентуючи увагу на різноманітних лінгвістичних процесах, таких як запозичення, деривація, скорочення та метафора. Підкреслюється гнучкість мови відносно технологічних досягнень, показуючи появу конкретних термінів за допомогою цих лінгвістичних механізмів. Визнається важливість викладання цих термінів студентам технічних університетів, які вивчають французьку як іноземну мову. Стратегії навчання включають контекстуалізацію відповідно до відповідних галузей, використання візуальних методів, практичних вправ, глосаріїв, онлайн-ресурсів, колективних проектів і реальних випадків в індустрії. Мета – забезпечити глибоке та практичне розуміння мови, особливо специфічної для сфери ІТ. В галузі термінології пов’язаної із комп’ютерною тематикою стаття розглядає використання суфіксів, таких як -тік, на прикладах «кібернетіка» та «монетіка». Акцентується увага на продуктивності деривації, де терміни формуються за допомогою додавання префіксів, суфіксів чи інфіксів. Розглядається поняття та способи формування термінів через акроніми, неологізми та семантичні адаптації які також сприяють створенню конкретних термінів у сфері комп’ютеризації або технічного вокабуляра. У висновку підкреслюється динаміка формування словникового запасу ІТ та роль цих процесів у пристосуванні мови до стрімко змінюючогося технологічного ландшафту. Загалом, стаття пропонує багатокомпонентний підхід до вивчення технічного словникового запасу, поєднуючи теоретичне розуміння з практичним застосуванням і взаємодією з реальними контекстами.

ІНШОМОВНІ ЛЕКСИЧНІ ОДИНИЦІ ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОГО ПОХОДЖЕННЯ ТА ЗБАГАЧЕННЯ ВОКАБУЛЯРУ СУЧАСНОЇ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

О. В. Кечеджі — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

Статтю присвячено аналізу етимологічно гетерогенних лексем у вокабулярі сучасної англійської мови. У роботі зроблена спроба комплексного аналізу функціонування лексичних одиниць країн Заходу в системі мови-реципієнта. Обґрунтовано, що із західноєвропейських мов-донорів які здійснили найбільший вплив на словниковий склад англійської є французька та німецька. Було проаналізовано низку словотвірних афіксів французького та німецького походження, які увійшли до англійської мови та утворюють лексичні інновації за аналогією. Окрім того, було розглянуто питання впливу інших західноєвропейських мов, проаналізовано запозичені лексичні одиниці цих мов, а саме – італійської, іспанської, португальської тощо. Підсумовано, що західноєвропейські мови збагатили англійський вокабуляр та мають певний вплив на творення нових лексичних одиниць за їх участю. З'ясовано, що етимологічно гетерогенні афікси французького та німецького походження відзначаються високою продуктивністю в системі сучасної англійської мови, оскільки, згідно емпіричного матеріалу, спостерігається навіть утворення словотвірного гнізда за їх участю, що в свою чергу свідчить про адаптацію іншомовної лексеми до системи мови-реципієнта. Наведено приклади лексичних інновацій, утворених за допомогою етимологічно гетерогенних елементів західноєвропейського походження. Детально розглянуто групу лексичних одиниць французького походження, які складають значний пласт англійського лексикону. Встановлено, що вони позначають реалії французького суспільства, культури, мистецтва тощо. Розглянуто особливості німецьких запозичень в англійській мові. Виявлено, що вони, головним чином, стосуються науки, техніки та геології. Проаналізовано лексичні одиниці інших західноєвропейських мов та виявлено найбільш частотні сфери їх узусу. З'ясовано, що вони позначають реалії, мистецтво, кулінарію відповідних країн тощо. Було узагальнено, що французька та німецька мови є основними донорами лексики та словотворчих морфем для англійської. Інші західноєвропейські мови також маркуються певним впливом на вокабуляр сучасної англійської мови.

СЕМАНТИЧНА СТРУКТУРА КОРПУСНИХ СИНОНІМІВ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ ДО ЛЕКСЕМИ PANDEMIC (НА МАТЕРІАЛІ КОРПУСНОГО МЕНЕДЖЕРА SKETCH ENGINE)

А. А. Кирисюк — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

Стаття присвячена дослідженню закономірностей організації семантичної структури корпусних синонімів англійської мови до лексеми pandemic. Зроблено припущення про те, що корпусні ресурси та інструментарій можна використовувати для розширення традиційного словникового синонімічного ряду лексем, представленого в системах різних мов, зокрема й англійської. На основі даних словників синонімів англійської мови вибрано 20 синонімічних одиниць до лексеми pandemic. За допомогою корпусного тезаурусу синонімічний ряд розширено до 52 лексем, які є відображенням мовної свідомості сучасного англійськомовного суспільства. Особливу увагу приділено вивченню принципів укладання списків слів-синонімів у корпусному менеджері Sketch Engine. Установлено, що всі одиниці синонімічного ряду є відносними, оскільки їх семний склад не збігається повністю. Виявлено особливість семантичної структури лексеми pandemic, яка полягає в наявності в ній градуальної семи ‘degree of spread of the disease / illness / sickness’ і яка не характерна для її синонімів. Сформульовано попередній висновок про те, що представлені у конкордансі корпусу 959 лексем як синоніми до лексеми pandemic, не мають спільних семантичних ознак із ключовим словом, проте набувають їх у певному корпусному контексті (в оточенні) і стають відносно-потенційними синонімами. Цей висновок підтверджує ефективність залучення корпусного тезаурусу для реконструкції фрагментів мовної свідомості представників англійськомовної культури з їх динамікою.

ТРАНСТЕРМІНОЛОГІЗАЦІЯ ЯК СПОСІБ ТВОРЕННЯ ТЕРМІНІВ МЕНЕДЖМЕНТУ

Н. Л. Краснопольська, І. А. Ярошевич — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

У статті розглянуто один із способів формування термінологічної системи менеджменту. Установлено, що транстермінологізація є процесом семантичної еволюції терміна під час переміщення його з однієї галузі знань до іншої. Доведено, що транстермінологізація термінів досліджуваної терміносистеми виявляє себе в запозиченні понять із суміжних економічних галузей знань, а також природничо-математичних та гуманітарних. Зроблено висновок, що терміни, мігруючи з економічної терміносистеми до терміносистеми менеджменту, можуть зберігати своє лексичне значення або ж еволюціонувати, набуваючи нового значення в новому термінологічному оточенні. Виявлено, що взаємодія економічної й досліджуваної термінології полягає в залученні загальноекономічних термінів до терміносистеми менеджменту без зміни семантики; у звуженні семантичного діапазону економічного терміна внаслідок входження до термінології менеджменту та залучення загальноекономічних та спеціальних економічних термінів як структурних компонентів у поєднанні з новими семантичними конкретизаторами до утворення термінів-словосполучень. Проаналізовано різноманітні форми взаємозв’язків між термінами психології, математики, географії, біології, політології, медицини тощо зі спеціальною лексикою терміносистеми менеджменту: 1) залучення термінів в терміносистему менеджменту без зміни семантики; 2) уживання переосмисленого терміна іншої галузі в терміносистемі менеджменту; 3) уживання термінів як структурних компонентів у термінах-словосполученнях. Доведено, що найпродуктивнішим є вживання термінів інших галузей (як економічних, так і математично-природничих та гуманітарних) як структурних компонентів в аналітичних термінах менеджменту.

З НИЗИН ДО ВЕРШИН: СПІЛЬНОСЛОВ’ЯНСКІ ТА САМОБУТНІ РИСИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

О. І. Крижанівська — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

Складні питання походження людської мови загалом й окремих національних мов зокрема не завжди усвідомлено засвоюються студентами, а тому й учителі-словесники уникають їхнього розгляду на уроках мови, хоч цього вимагає програма. Старша профільна школа, особливо її філологічна складова, передбачає вивчення питань історії походження української мови, її періодизації, виникнення слов’янської писемності, ознайомлення з місцем рідної мови серед інших мов світу. Тому знання про це повинні стати одними із світоглядних переконань про важливість рідної мови, про відповідальність за її збереження. Формування свідомої мовної особистості – це довготривалий процес, який розпочинається в сім’ї, продовжується в освітньо-виховних закладах і триває впродовж усього життя. Попри те, що вчителі-україністи мають достатнє забезпечення традиційними й інноваційними дидактичними матеріалами, їм бракує навчально-методичних напрацювань із загальномовознавчих питань, які донедавна не були у фокусі уваги при вивченні мови в школі. Пропонована стаття може стати для них корисною при вивченні питань про класифікації мов світу, про споріднені мови, про самобутні риси рідної мови. У ній ідеться про збереження праслов’янських і появу нових, особливих рис української мови на прикладі підсистеми її вокалізму. Визначено ті голосні, які засвоєні і збережені українською мовою з її праоснови – А, О, У, Е; описано ті зміни, яких вони зазнали. Окрім того, проаналізовано засвоєні в час розпаду праслов’янської мови протоукраїнськими діалектами звуки, які пізніше були втрачені українською; описано їхні видозміни у вигляді фонем сучасної української літературної мови. За потреби наводяться порівняння фонетичних рис української мови з особливостями інших мов, які належать до слов’янської вітки праіндоєвропейської мовної сім’ї. Заплановано продовження розгляду самобутніх рис української мови на прикладі одиниць інших рівнів мовної системи.

ПУБЛІЦИСТИЧНІ ВИСТУПИ В. ЕЛЛАНА-БЛАКИТНОГО НА ШПАЛЬТАХ ЧАСОПИСУ «ЗНАТТЯ» («ЗНАННЯ»)

В. І. Кузьменко — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

Стаття написана на пошану 130-річного ювілею з дня народження видатного українського поета, публіциста, державного й політичного діяча Василя Еллана-Блакитного (1894–1925). Автор статті стисло розкриває життєвий і творчий шлях В. Еллана-Блакитного, акцентує увагу на співпраці письменника й державного діяча з журналом «Знаття» («Знання»). Перший номер цього видання побачив світ у Харкові в серпні 1923 року. Прямим його спадкоємцем став журнал «Наука і суспільство» (виходить з 1951 р.). У серпні 2023 року журналістська спільнота України відзначила 100-річний ювілей часопису. У тижневику «Знаття» Василь Еллан опублікував дві статті, на аналізі яких і сконцентрована дослідницька увага. Зокрема, перший публіцистичний виступ «До знаття!» прикметний насамперед актуальністю суспільно значущого змісту, розкутістю викладу. Публіцист закликає читацький загал організовувати гуртки самоосвіти, гуртки «друзів знаття», що повинні здобувати й активно поширювати знання в масах. Це твір-програма і, водночас, послання, публіцистичний лист, адресований тим, хто житиме й працюватиме в майбутньому. У статті «Друге завдання» В. Еллан-Блакитний на яскравих прикладах унаочнює величезні втрати людства через війни, через змарновану працю тисяч учених, які удосконалюють знаряддя масового вбивства, винищення цивілізації, потрібних класу визискувачів для панування над світом. «Можна тільки собі уявити, який буде розцвіт науки, яким стане людство, коли наука стане приступною для широчезних шарів людства і буде обслуговувати лише його інтереси!» Публіцистика Блакитного поєднала національні та соціальні мотиви. Вона була органічною сферою виявлення політичної, інтелектуальної і творчої енергії митця. Усе краще зі спадщини В. Еллана-Блакитного і нині не втрачає своєї естетичної цінності, виступає ідейною зброєю в боротьбі за суверенну Україну.

ОНОМАТОПЕЯ В ТВОРАХ О. ПРОЙСЛЕРА ТА ЇЇ ПЕРЕКЛАД УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ

Т. В. Кучма — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

У статті досліджено ономатопею в творах О. Пройслера «Die kleine Hexe» («Мала Баба Яга»), «Das kleine Gespenst» («Привиденя») і «Der kleine Wassermann» («Водяничок») та її переклад українською мовою. Виявлено, що звуконаслідування є одиницями мови і використовують звуковий склад мови, тому вони не можуть бути повністю ідентичними природним звукам. Кожна мова по-своєму освоює звучання зовнішнього світу, відповідно до особливостей її фонетичної системи. Тому звуконаслідування різних мов не збігаються одне з одним. Звуконаслідування різних мов у той же час мають і схожість, оскільки в основі звуконаслідувань лежать одні і ті ж звуки. Доведено, що до ономатопеї належать не тільки самі звуки, які видають тварини, предмети або природа (hatzi, бум, blubb-blubb, буль-буль), а й лексика, пов’язана з цими джерелами звуку, – чхати, клацати, булькати, писк, гуркіт. На відміну від вигуків ономатопи не виражають будь-яких почуттів або волевиявлень. Звуковідтворювальні слова є одним із експресивно-зображальних засобів відображення дійсності. З’ясовано, що лексика звуконаслідування загалом, будучи одним із найсильніших виражальних мовних засобів, часто використовується в художніх текстах. Установлено, що одні звуконаслідувальні слова є традиційною формою передачі тих чи інших звуків (bums – бум «звук удару, стук», wuff – гав-гав «звук гавкоту собаки»), інші створюються автором для певного конкретного випадку (Rumpumpel – Трам-Бам-Бах, Uhu Schuhu – Угу Шугу). Виявлені в творах О. Пройслера ономатопи розподілено на 4 типи: 1) артефактофонний; 2) антропофонний; 3) зоофонний; 4) натурофонний. Найчисленнішим є антропофонний тип: hu-huuuuuuh – гу... гу-у-у-у-у... гу-у-у-у-у; schnarchte – хропіла; zwickte – чмихнуло. Ономатопи можуть бути твірною основою для дієслів та іменників: Blubb-blubb – blubbern, blubberte, Luftblase – буль-буль, булькати, булькотіти, бульбашка; Klipp-klapp – klappern – лоп-лоп – залопотіло. Звуконаслідувальні слова можуть використовуватися в художньому тексті для непрямої характеристики персонажа та його емоційного стану в тій чи іншій ситуації або для створення певної атмосфери. При перекладі В. Т. Василюк вибирає мовні одиниці, знайомі українським читачам, що сприяє одомашненню твору.

КУЛЬТУРА МОВЛЕННЯ ФАХІВЦІВ СУЧАСНОЇ РЕКЛАМНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

N. А. Lebedieva, V. А. Tymkova — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

Розглянуто сучасний стан культури мовлення в українському телерадіоетері. Проаналізовано найтиповіші найчастіше вживані помилки в українських рекламних текстах. Подано зразки для вдосконалення культури мовлення радіо-, тележурналістів. Адже рекламний текст – це результат роботи фахівців багатьох галузей знань, починаючи від філологів та лінгвістів, закінчуючи копірайтерами і психологами. Однак в Україні рідко звертається увага на примітивність та неграмотність рекламних текстів. Зазначено, що мова реклами повинна відповідати таким критеріям: дотримання мовних норм, правильний переклад іноземних слів чи ідіом, у мінімальному обсязі тексту має бути максимальна кількість корисної і переконливої інформації, при цьому, звичайно, не можна забувати і про етичні та моральні норми. Метою статті є спроба вироблення індивідуального підходу до культури мовлення та особливостей побудови сучасних рекламних текстів. У висновках зауважено, що культура мовлення сучасної реклами має недоліки, на які слід звернути увагу. Аналіз рекламних текстів говорить про часом невисокий культуромовний рівень досліджуваних текстів. Це наслідок впливу наявного у суспільстві паралельного функціонування двох мов, а звідси й недостатньої мовної компетентності тих осіб, які працюють над створенням текстів реклам. Дотримання культури мовлення реклами сприятиме привабленню споживачів та клієнтів, а також успіху у маркетинговій сфері. Кожна освічена людина має дотримуватись культури своєї мови та не допускати мовних помилок. Для того щоб фахівець з реклами умів працювати, спілкуватися публічно, він повинен мати не тільки певне загально-культурне, освітньо-професійне підґрунтя, відповідні психофізіологічні риси, але й необхідний рівень риторичної культури, що включає в себе знання, уміння й навички змістовної та мовно-культурної підготовки.

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ У КУЛЬТУРОЛОГІЧНОМУ АСПЕКТІ

T. O. Leleka — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

Проблема взаємозв'язку мовних та культурних особливостей різних країн є дуже актуальною сьогодні. Враховуючи тенденцію до міжкультурної взаємодії на тлі глобалізації та нову роль англійської мови в цих процесах, можна констатувати, що культурний діалог відбувається постійно. Міжкультурна взаємодія призводить до розмивання культурних кордонів і є умовою глобального світу. Перед перекладачем постають складні питання щодо передачі різних культурних явищ мовою перекладу. Розробка таких перекладацьких стратегій і методів почала активно розвиватися на початкуXXI століття. Занурення перекладача у світ нових культурних образів – це те саме, що усвідомлення нової реальності, де існує зовсім інша мовна картина світу зі своїми вимірами. Розглянуто феномен культурної взаємодії та виявлено, що переклад представлений як культурний феномен, що призводить до зміщення акцентів з мовних аспектів на культурні. У дослідженні підкреслено нерозривність культури та перекладу, а також їх роль у досягненні визначених результатів. Їх взаємодія сприяє розширенню світогляду реципієнта, отриманню фонових знань про різні культурні знання, що послаблює культурні бар'єри та призводить до міжкультурної комунікації. Увагу зосереджено на ролі перекладача в цьому процесі, його індивідуальності та важливих перекладацьких компетенціях. Особлива увага приділяється обізнаності перекладачем відмінностей між культурами, що має безпосередній вплив на отримання якісного перекладу. Підкреслюється, що різні культури використовують різні мовні та культурні коди, які характеризуються певними збігами, які необхідно показати. У дослідженні аналізується переклад культурних реалій, звертається увага на важливість введення додаткових пояснень для полегшення розуміння нових явищ.

ДМИТРО ДОНЦОВ ПРО ВОРОЖІСТЬ РОСІЇ ДЛЯ СВІТУ (МОВНИЙ АСПЕКТ)

О. Р. Микитюк — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

У статті показано, що впродовж багатьох років маємо справу з імперським знанням про непереможність Росії та про її величність, проте Д. Донцов доводить, що це лише міт, який створила Росія. Проаналізовано, якими методами та мовними засобами мислитель руйнує цей міт в середині ХХ ст. Сьогодні, під час широкомасштабної російсько-української війни, весь світ розуміє, що Росія знищує не лише цінності демократії, а й закони всього світу, російські наративи – це суцільна брехня. Натомість саме Україна захищає цілу Європу. Позицію про тиранію Росі та про її небезпеку для світу вербалізував у середині ХХ ст. Д. Донцов. Статті Д. Донцова «Чи Росія є непоборна ?» (українською мовою) та «Is Russia invincible ?», «Wenn will the West Understand Russia» (англійською мовою), надруковані в англомовній пресі, на жаль, не стали знаковими для українців. Проте надважливими вони є в час війни, оскільки мислитель дає промовисту антитезу (Захід – Росія), яка є базою для різного типу аргументації. Перепрочитання творів Д. Донцова дозволяє зрозуміти візію доктор права, ідеолога українського націоналізму, мислителя та публіциста. Автор дає нам численні екстралінгвальні посили, що не втратили своєї актуальности: а) домінувати над Заходом – це єдине бажання Росії, б) небезпечною є короткозора політика європейських держав, в) Росія розуміє лише силу, г) згубними є половинчасті дії в міжнародній політиці, бо компроміси Заходу призвели до зростання могутности російського імперіалізму, ґ) існує проросійська політика Заходу, яка не хоче прийняти програму розподілу Росії. Аргументація думок Д. Донцова про ворожість Росії для світу виразно йде через низку мовних засобів, серед яких: а) нанизування прізвищ, б) численне вживання топонімів, в) синонімні ряди, що відтворюють суть політики Заходу (Європи), г) увиразнювальні перифрази, ґ) промовисті порівняння тощо. Отже, у статті доведено, що український мислитель ще в середині ХХ ст. чітко вербалізував суть Росії як світового лиха.

СИНЕРГІЯ ВЕРБАЛЬНИХ І НЕВЕРБАЛЬНИХ АКТУАЛІЗАТОРІВ АМЕРИКАНСЬКИХ СОЦІОКУЛЬТУРНИХ ЦІННОСТЕЙ У МАСМЕДІЙНИХ ТЕКСТАХ

В. О. Нечипоренко, І. Б. Паславська — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

Статтю присвячено дослідженню взаємодії вербальних і невербальних актуалізаторів американських соціокультурних цінностей у масмедійних текстах. Проаналізовано особливості функціонування медіа-сервісів, визначено роль масмедіа як основного джерела інформації в сучасному суспільному житті, яке формує і трансформує уявлення людини про реалії навколишнього світу, процеси і події, які в ньому відбуваються. Медіатекст є основним інструментом формування лінгвістичного образу дійсності і завжди віддзеркалює специфіку національних уявлень у засобах масової інформації. Соціокультурні цінності розглядаються як духовні і матеріальні настанови, які мають особистісну значущість і є мотивами діяльності, визначають особливості і характер відносин особистості з оточуючою дійсністю і деякою мірою детермінують її поведінку. Актуальність дослідження експлікаторів соціокультурних цінностей у масмедійних текстах не викликає сумнівів. Мета дослідження полягає у встановленні закономірностей взаємодії вербальних і невербальних засобів репрезентації соціокультурних цінностей американців у масмедійних текстах. Аналіз медійного дискурсу дозволяє дослідити цінності американської лінгвокультури крізь призму «живого» масмедійного спілкування. Мультимодальні тексти виводять сучасну комунікацію на якісно новий рівень, що відповідає вимогам нового часу. Креолізовані (мультимодальні) тексти відрізняються своєю негомогенністю – поєднанням вербальної і невербальної частин, семантично, структурно і прагматично пов’язаних між собою. Невербальні засоби намагаються привернути увагу адресата, тому повна експлікація текстової інформації стає неможливою без їхнього декодування і інтерпретації. Рівень інтегрованості усіх ілюстративних і візуальних засобів є достатньо високим в єдиному текстуальному просторі друкованих і електронних медіа-сервісів. Відповідно, зображення вже не просто ілюструє вербальний текст, а інтегрується в його семантику. Саме синергія вербальних актуалізаторів з невербальними знаками сприяє адекватному розумінню під час спілкування.

КОНФЛІКТОГЕННА СТРАТЕГІЯ САМОПРЕЗЕНТАЦІЇ У БРИТАНСЬКИХ ПАРЛАМЕНТСЬКИХ ДЕБАТАХ

О. І. П’єцух — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

Статтю присвячено дослідженню специфіки реалізації конфліктогенної стратегії самопрезентації у ході політичних інтеракцій під час проведення парламентських дебатів у Сполученому Королівстві. Конфліктна комунікативна взаємодія, яка передбачає вибір певних стратегій та тактик, що сприяють зниженню статусу обличчя опонентів політичної комуніікації та підвищення власного статусу, в парламентських дебатах Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії представлена у першу чергу зіткненням офіційного уряду й опозиції. Незважаючи на спільність кінцевої мети парламентських дебатів з вирішення існуючих соціальних, політичних економічних та інших проблем внутрішньо- і зовнішньополітичного життя країни, дії, погляди й інтереси учасників дебатів не співпадають, що і призводить до конфлікту. Парламентські дебати як жанровий різновид політичного дискурсу складають складну ієрархічну систему взаємодії комунікантів, які послуговуються різними стратегіями та тактиками для створення максимального ефекту від висловлювань у залі парламенту. Комплексний аналіз стратегії самопрезентації, втіленої тактиками демонстрації професійності, тактики дисбалансування, тактики агітації у політичному дискурсі парламентських дебатах у Сполученому Королівстві забезпечує розуміння ефективності комунікаційних процесів між головними комунікантами політичної комунікації. У ході дослідження вербальної репрезентації стратегії самопрезентації детально проаналізовано комунікативні ходи, мовленнєві акти та перформативи, які послуговують інтенсифікації влучності, експресивності та послідовності аргументації комунікантів, метою яких стає позитивна характеристика власних переваг і гострокритична оцінка діяльності опонентів політичної комунікації. Розглянуто специфічні мовні та стилістичні засоби, якими оперують учасники дебатів, які належать до офіційного уряду та опозиції, під час засідань Палати Громад британського парламенту у період пост- Тетчеризму.

НАЦІОНАЛЬНО-СПЕЦИФІЧНІ РИСИ КОНЦЕПТУ ВІЙНА В ТЕКСТАХ УКРАЇНСЬКИХ ТА АНГЛІЙСЬКИХ ПІСЕНЬ

Ю. М. Плетенецька — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

Стаття розглядає зміст українських пісень у якості важливого інструменту для вираження болю страждання та втрати, що викликані війною та досліджує способи передачі повідомлення про війну шляхом аналізу національно-специфічних рис концепту ВІЙНА. Концепт ВІЙНА має універсальний та індивідуальний характер, який варіюється в залежності від кожного народу та навіть кожної окремої людини. Універсальний аспект полягає в тому, що всі народи світу в історії переживали війни та часто стикалися з конфліктами з іншими народами протягом десятиліть. Однак, кожен народ має свій унікальний підхід до цього концепту, і ВІЙНА має власні особливості та значення, які визначаються контекстом національної історії. На основі проаналізованих вибраних пісень було встановлено національно-специфічні вербалізатори концепту ВІЙНА. Вважаємо, що ці поняття становлять периферію ядерно-периферійної структури концепту ВІЙНА. До таких понять зараховуємо: оніми на позначення міст та імена історичних осіб, а також основні художні засоби, за допомогою яких відбувається вербалізація концепту ВІЙНА – метафори (38%), алюзії (31%), гіперболи (8%), протиставлення (7%), оксиморони (8%), зменшено-пестливі слова (8%), порівняння (8%), епітети (6%), а також неологізми війни. Аналіз художніх засобів дав змогу виявити, що українські пісні містять значно більше різноманітних художніх засобів, аніж англійські. В англійських піснях частіше використовуються порівняння та протиставлення, а в українських – алюзії. Українські пісні можуть використовувати більше символіки, що є специфічною для української культури та історії. Наприклад, вони можуть посилатися на козацькі традиції, героїчні подвиги чи національні символи. У той час як англійські пісні можуть використовувати свою власну культурну та історичну символіку. Однак українські пісні більше спрямовані на конкретні історичні події та національний контекст, тоді як англійські пісні частіше висвітлюють проблеми загальносвітового характеру. Використання метафор та символіки в обох культурах відображає різні шляхи сприйняття й вираження образів війни.

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ВЗАЄМИН ТАРАСА ШЕВЧЕНКА З АГАТОЮ УСКОВОЮ В ЛІТЕРАТУРНІЙ ШЕВЧЕНКІАНІ (СТАТТЯ ДРУГА: ШЕВЧЕНКІАНА 2000–2010-Х)

В. Т. Поліщук — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

Цією розвідкою продовжено розгляд заявленої теми, розпочатої в першій статті, вміщеній в одному з попередніх випусків «Наукових записок» [1], тільки об’єктом аналізу тут є твори шевченкіани, написані в останнє тридцятиліття в умовах творчої свободи митців, коли стало можливим, зокрема у життєписних творах про Тараса Шевченка, звертатися до аспектів приватного життя поета-художника, до його взаємин із жінками. У низці шевченкознавчих праць, у тім числі в Шевченківський енциклопедії, констатована свідома неувага дослідників до названої проблематики задля ширшого показу соціального простору буття українського генія. Тут зауважено, що така практика призводила до збіднення і спрощення образу Шевченка, в реальному житті якого стосунки з жінками відігравали неабияку роль. У статті проаналізовано творчі інтерпретації авторами життєписних творів про Шевченка історії взаємин Тараса Григоровича з Агатою Усковою, детально простудійовано її джерельно-документальну базу, відзначено особливості суспільно-побутового контексту (власне, цілком підневільного становища Шевченка в солдатчині), за якого розгорталася вказана історія. Зауважено, що наявність достатньо широкої джерельної інформації (листів, Щоденника, літературних і малярських творів) про взаємини Шевченка та Ускової обмежили можливості художніх домислів чи вимислів щодо них. Водночас підкреслено, що те ж багатство джерельної бази обумовило цілу низку доволі схожих інтерпретацій аналізованої історії у творах шевченкіани чи в небагатьох студіях, написаних на тему «Шевченко і жінки», скажімо, в публікаціях Юрія Ковтуна, Мирона Козака, Станіслава Реп’яха. У статті другій дослідницька увага зосереджена на романах Антонії Цвід, Валентина Чемериса, Олександра Денисенка, кіносценарії Лева Хмельковського, відзначено рівень мистецького втілення аналізованої теми в кожному з творів.

ПОЛІТИЧНИЙ ТА ДІЛОВИЙ НАРАТИВИ ЯК ФІЛОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ

В. В. Прима — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

Актуальність дослідження обумовлена тісним зв’язком між політикою та ЗМІ в сучасному суспільстві. Засоби масової інформації є основним каналом розповсюдження політичної інформації та впливу на громадську думку. Політичні наративи, які створюються та поширюються ЗМІ, є важливим інструментом політичного впливу. Тому вивчення політичних наративів є необхідним для розуміння сучасних політичних процесів. З лінгвістичної та соціокультурної перспективи політичний та медійний дискурси знаходяться в тісній взаємодії. Це явище є предметом все більшого дослідження, але досі розглядається переважно як взаємодія двох окремих дискурсів, кожний з яких має свої власні характеристики. Об’єктом цього дослідження є вивчення політичного наративу як мовного і культурного феномену. Це складний дискурс, який поєднує в собі політичний дискурс і дискурс ЗМІ. Надалі ми будемо використовувати термін «англомовний» для позначення як британського, так і американського варіантів цього наративу. Мета статті – проаналізувати філологічне явище політичного наративу. Реалізація мети передбачає вирішення таких завдань: 1) дослідити феномен політичного наративу в науковій літературі; 2) узагальнити результати аналізу досліджуваного явища. Наукова новизна. Вперше доведено, що політичні наративи – це історія, яку розповідають про політику. Вони створюються політиками та ЗМІ, щоб впливати на громадську думку. Автор приходить до висновків, що оскільки дискурс – це мовна взаємодія, яка відбувається в часі та просторі, то політичний наратив можна розглядати як сюжетну структуру, яка складається з дійових осіб, подій та часових рамок. Діячі політичного наративу – це політики, які беруть участь у політичній події. Вони можуть бути головними героями, другорядними персонажами або статистами. Події політичного наративу – це етапи політичної події. Вони можуть бути позитивними, негативними або нейтральними. Часові рамки політичного наративу – це період, протягом якого відбувається політична подія. Ці чотири елементи – тематична єдність, дійові особи, події та часові рамки – є важливими для розуміння політичного наративу.

СТРАТЕГІЇ ВПЛИВУ В НІМЕЦЬКОМОВНИХ ОНЛАЙН-ГАЗЕТАХ

I. V. Piankovska — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

У статті досліджуються стратегії і тактики комунікативного впливу, які використовують автори сучасних німецькомовних інтернет-газет, а саме маніпулятивні, сугестивні, персуазивні та аргументативні. Емпіричним матеріалом для дослідження слугували тексти з німецьких, австрійських та швейцарських газет на тему «Зернова угода між Україною та Росією». З-поміж маніпулятивних стратегій встановлено тактики глобалізації, універсальних тверджень, посилання на авторитети, узагальнення, перебільшення, повторення, фрагментації загальної картини, а також чимало прикладів використання евфемізмів. Сугестивні стратегії, які здебільшого мають неусвідомлений вплив на реципієнтів, реалізуються через тактики конкретності й образності ключових слів, емоційної перенасиченості, риторичних запитань і зворотнього порядку слів. Персуазивні стратегії спрямовані на свідоме переконання реципієнта й репрезентовані тактиками позитивної оцінки, негативної оцінки, емоційності, повторення важливої інформації, створення позитивного образу майбутнього, усунення сумнівів, попередження, контраргументації, інтертекстуальності, невизначеності, а також представлені через такі мовні засоби як концептуальні метафори, метонімії, модальні конструкції з модальними дієсловами та підсилювальними прикметниками. За допомогою аргументативних стратегій логічно й ефективно змінюються переконання реципієнтів, зокрема шляхом використання тактик інформування, подання фактологічної інформації, посилання на авторитетну думку, посилання на джерело інформації, цитування першоджерел, візуалізацію. Порівняльний кількісний аналіз стратегій впливу в німецьких, австрійських та швейцарських інтернет-газетах показав, що найчастіше використовуються стратегії аргументації та переконання. З цього можна зробити висновок, що поєднання раціонального та емоційного має високий потенціал впливу в німецькомовному лінгвопросторі.

ТРУДНОЩІ ЕКВІВАЛЕНТНОСТІ ПЕРЕКЛАДУ ТЕРМІНОЛОГІЇ СУЧАСНОЇ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

O. M. Radavska, T. R. Shevchuk, О. V. Yasinska — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

У статті детально проаналізовано труднощі еквівалентності перекладу термінології сучасної англійської мови. Розглянуто важливі проблеми, специфіку та недоліки вже існуючих перешкод перекладу термінології сучасної англійської мови. Окреслено позицію дослідників щодо необхідності розмежування даних понять. Досліджено погляди різних відомих лінгвістів-науковців щодо проблеми дослідження. Доведено, що англійські прості терміни є складовою частиною лексичної системи і як особливий тип слова мають специфічні ознаки. Визначено різні підходи до визначення перекладацької еквівалентності. Доведено, що еквівалентність перекладу оригіналу тексту завжди є відносним поняттям і має різний рівень відносності. Констатовано, що переклад – це передача змістової інформації тексту. Висвітлено, що норма еквівалентності означає вимогу максимальної орієнтованості на оригінал. Визначено чітку мету вибраної теми, яка зумовлена загальною тенденцією сучасних лінгвістичних студій у межах термінології сучасної англійської мови. Виокремлено, що обов’язковою умовою повноцінного перекладу науково-технічного простого терміну є повне розуміння його перекладачем. Проаналізовано, що при перекладі простих термінів використовується значно менша кількість трансформацій. Представлено поділ еквівалентних одиниць. Закцентовано, що одним із найпростіших прийомів перекладу терміну є прийом транскодування. Визначено, що перекладач повинен уважно співставити всі випадки вживання нових термінів, які важко передаються засобами мови, яку перекладають, щоб із загального змісту тексту скласти чітке уявлення про розглянуту проблему. Зроблено висновок про те, що разом з розвитком науково-технічного прогресу зростає й актуальність проблеми перекладу термінів. І хоча переклад багатьох термінів для кваліфікованого перекладача не є проблемою, адже існує багато джерел, до яких можна звернутись по допомогу в пошуку необхідного еквівалента у мові перекладу все ж існує низка труднощів. Визначаються перспективи подальшого дослідження цієї наукової проблеми, які полягають у необхідності та потребі значних різногалузевих колективів науковців для розвитку даної наукової проблематики.

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯК ІСТОРІЯ КЛЮЧОВИХ ПОДІЙ Рец.: Демська О. Українська мова. Подорож із Бад-Емса до Страсбурга. Харків : Віват, 2024. 304 с.

Л. І. Пена — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯК ІСТОРІЯ КЛЮЧОВИХ ПОДІЙ Рец.: Демська О. Українська мова. Подорож із Бад-Емса до Страсбурга. Харків : Віват, 2024. 304 с.

ТРУДНОЩІ ПЕРЕКЛАДУ ЮРИДИЧНОЇ ЛЕКСИКИ І ТЕРМІНОЛОГІЇ

Н. О. Рябокінь, А. С. Кузьменко — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

У статті розглянуто складнощі перекладу юридичних термінів, які виникають через відмінності у семантиці та законодавстві різних країн. Було з’ясовано, що юридична лексика поділяється на дві категорії: перша категорія включає лексику юридичних текстів, яка має науковий характер, її основою є терміни, друга категорія включає слова правозастосовної практики, які мають менше теоретичне значення. Було визначено, що юридична лексика – це сукупність термінів, латинізмів, абревіатур та загальновживаних слів, які утворюють юридичний дискурс. Розглядаються різні визначення юридичного терміна та підкреслюється його багатозначність у деяких контекстах. Наголошується, що важливо враховувати різні варіанти однієї мови в різних юридичних системах, щоб уникнути неточностей при перекладі. Юридична мова розглядається як соціально та історично обумовлена система вираження правових концепцій. У науковому дослідженні було проаналізовано полісемію юридичних термінів, вказуючи на їхнє різноманіття у залежності від галузі права. Представлено приклади полісемічних термінів англійської та української юридичних мов. Зазначено важливість урахування абстрактності юридичних понять при їхньому тлумаченні, що може призводити до неоднозначності та непорозумінь. Також розглянуто важливі аспекти розвитку юридичної термінології, включаючи заміну застарілих термінів новими та їхні виклики для перекладу. Проблеми перекладу термінології визначаються різницею у правових системах, а також існуванням специфічних термінів без еквівалентів в інших мовах. Висунуто припущення про можливість передачі ключових термінів юридичної лексики і термінології латинською мовою для полегшення комунікації та процесу перекладу. Однак враховуючи, що важливість латинської мови у межах правового спілкування є дуже незначною, проблема перекладу англомовних юридичних термінів українською мовою залишиться актуальною і в подальшій перекладознавчій практиці.

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ АНГЛОМОВНОЇ ВІЙСЬКОВОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ НА УКРАЇНСЬКУ МОВУ

Н. О. Рябокінь, С. В. Пашко — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

У статті проведено аналіз особливостей англомовної військової термінології та специфіки її перекладу на українську мову. З’ясовано зміст та особливості поняття термін, військовий термін. Визначено, що сучасна військова термінологія поділяється на дві групи: 1) офіційна термінологія; 2) нестатутна термінологія. Доведено, що військова література належить до двох функціональних мовних стилів − офіційно-ділового та науково-технічного. Було розглянуто структуру та особливості військових текстів та інших військових матеріалів та з’ясовано, що вони мають у своєму складі спеціальну військову термінологію, науково-технічні назви, сполучення, що є стійкими лише для військової категорії текстів, спеціальних позначень, скорочень, клішованих конструкцій. Було визначено, що військові тексти і матеріали мають чітку та стислу будову, чітке формулювання слів і думок, суворий поділ ідей і водночас повинні бути зрозумілими реципієнту і легко сприйматися. Також було проаналізовано важливість понять еквівалентності та адекватності під час перекладу військової термінології. Описано п'ять рівнів еквівалентності: 1) еквівалентність на рівні збереження мети комунікації; 2) еквівалентність на рівні збереження ситуації; 3) еквівалентність на рівні структури висловлювання; 4) еквівалентність на рівні повідомлення; 5) еквівалентність на рівні мовних знаків. Виділено три типи регулярних кореляцій адекватності перекладу: 1) еквіваленти або регулярні форми перекладу; 2) аналоги або контекстуальні відповідності; 3) перетворення або адекватні заміни. Було виявлено, що основною проблемою перекладу військової термінології є наявність варіантів перекладу, оскільки терміни поділяють на однозначні і багатозначні. Пильної уваги заслуговують різні абревіатури та скорочення, які здебільшого не мають відповідників у мові перекладу. Установлено, що військова термінологія вимагає від фахівця значної уваги та ретельності, а також високого рівня компетентності.

ПЕРЕКЛАД ЯК ЗАСІБ ДОМІНУВАННЯ (НА МАТЕРІАЛІ РОМАНУ РЕБЕККИ КВАН «ВАВИЛОН»)

А. Ю. Савина — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

З огляду на зростання популярності порівняно нових керунків розвитку сучасної літератури, а саме постколоніальної традиції, мультикультуралізму та транснаціоналізму, спостерігаємо зміни у лінгвістичному контексті. Рух у бік глобалізації, толерантності, стирання меж між культурами створює можливість говорити про «межову літературу». Відтак зміна й розширення літературних парадигм нерозривно пов’язана зі змінами у сприйнятті мови та перекладу, що об’єднує «мовні образи» інших країн та континентів. Представлена наукова розвідка присвячена дослідженню концепту перекладу в історично-фентезійному романі сучасної китайсько-американської письменниці та перекладачки Ребекки Кван «Вавилон». У статті окреслено ґенезу та специфіку постколоніальної літератури, досліджено її сучасний статус. Акцентовано складну кореляцію між постколоніальною, мультикультурною та транснаціональною літературою. Постколоніальна література здебільшого зосереджена на деколонізації та відродженні того, що у часи імперій виносилося на маргінеси. Мультикультуралізм як літературний етос утверджує поліфонію культур, а транснаціональна література трактує письменників у вимірі космополітизму. Встановлено, що окреслені тенденції виявляють себе у романі «Вавилон» на тематично-проблематичному рівні, а також через персоносферу твору. Центром-символом, що репрезентує мову в романі, є вежа Королівського інституту перекладу, відомого як Вавилон. Сила мови тут набуває нових, магічних властивостей завдяки сріблярству – ремеслу, що передбачає знання мовних тонкощів, адже срібні зливки набувають магічних властивостей через віднаходження мовних пар і виявлення мовленнєвих втрат при перекладі. Мистецтво перекладу, віднайдення потрібних сенсів і мовних пар дало змогу Британії вибудувати сильну імперію, у якій знання коряться владі й використовуються для подальших імперських планів. Виявлено, що Ребекка Кван вбачає у перекладі не лише засіб підкорення, але й трактує його як засіб звільнення.

ОСНОВНІ ОСОБЛИВОСТІ СТРУКТУРНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ АНГЛОМОВНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ ТУРИЗМУ

М. Я. Саламаха, І. З. Семеряк — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

В даній статті зроблено спробу визначити та описати основні особливості англомовної термінології туризму. Також розглянуто підходи до систематизації термінологічної лексики. Розгалуженість сфери туризму означає, що до її складу входить велика кількість міжгалузевих термінів. Так, до термінології туризму належать терміни готельно-ресторанної справи, транспортної сфери, галузі харчування, географії, індустрії дозвілля тощо. Таким чином, усі терміни туризму пов’язані з організацією туризму, організацією перевезення, організацією проживання, організацією харчування та організацією дозвілля. Значною особливістю термінології туризму є те, що вона формується на основі загальновживаної лексики, яка, набуваючи додаткових семантичних значень, конкретизується в багатокомпонентних термінологічних словосполученнях. Терміносистема для терміна є полем, до якого той належить і в межах якого реалізується. Кожне термінополе містить своє ядро та периферію. Терміни, які несуть найбільше інформаційне навантаження і найбільше стосуються організації туризму формують ядро терміносистеми. Терміни, які пов’язані з галуззю туризму лише диференційними семами, формують периферію термінополя. Міжгалузеві терміни, які позначають поняття суміжних галузей, наприклад транспортної чи готельно-ресторанної, відносимо до ближчої периферії, а загальнонаукові терміни утворюють крайню периферію. Між термінами в термінополі відбувається постійний рух. Термінополе ділимо на тематичні групи, в межах яких будуються лексико-семантичні групи. В терміносистемі туризму виокремлено 15 основних тематичних груп. Зауважено, що англомовна термінологія туризму активно позичає терміни в інші мови. Запозичення з англомовної термінології в українську термінологію туризму значно полегшують українським студентам-майбутнім фахівцям сфери туризму процес опанування англомовними термінами, оскільки, в переважній більшості, студенти вже стикались з ними в повсякденному житті як користувачі послуг сфери туризму. Усі вищезгадані особливості англомовної термінології туризму дозволяють викладачам закладів вищої освіти якісно і системно підготувати англомовний курс професійного спрямування для студентів, що значно допоможе їм опанувати досліджувану термінологію.

СОЦІАЛЬНА КОМУНІКАЦІЯ ЯК ВАЖЛИВА ПЕРЕДУМОВА УСПІШНОГО ЗДОБУТТЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Л. А. Семак, О. І. Піддубцева — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

У статті проаналізувано інтегративне поняття соціальної комунікації, обґрунтувано важливість вивчення і набуття навичок соціальної комунікації в закладі вищої освіти. Помічено, що існує обʼєктивна потреба в комплексному описі сучасних особливостей ведення успішної соціальної комунікації під час здобуття вищої освіти й професійної діяльності в перспективі. Наголошено, що в будь-якому закладі вищої освіти неодмінно слід приділяти увагу подальшому поступові спілкувальних здібностей, оскільки індивідууми вступають у комунікацію зазвичай не лише для обміну відомостей, а для втілення іншої життєвої мети. Доведено, що досягти вагомого результату в будь-якій галузі можна лише за допомогою розвинених навичок соціальної комунікації, тобто спілкуючись і обговорюючи плани, намічені завдання, проміжні результати, висновки. Виділено пʼять наріжних умов, що пояснюють важливість і вирішальне значення соціальної комунікації для становлення і успішної діяльності команди: взаєморозуміння, співпраця і командна робота, вирішення проблем, продуктивність і дієвість, зростання і навчання. Зауважено, що чітка й дієва комунікація має вирішальне значення для забезпечення успіху будь-якого проєкту, сприяє співпраці, особистісному розвитку та професійному зростанню. Висновковано, що ефективність соціальної комунікації в навчанні й під час здійснення професійних обовʼязків визначає в майбутньому якість здобутої освіти й виконанння пррофесійних обовʼязків. Спостережено, що соціальною комунікацією пронизані майже всі аспекти людської життєдіяльності, тому розроблення теоретичних і практичних основ соціальної комунікації – це один із перспективних і найважливіших напрямів розвитку сучасної української лінгвістики, формування якого зумовлене потребами, продиктованими сьогоденням різних соціокультурних груп.

ХУДОЖНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ АРХЕТИПУ «ДІМ» В МІЛІТАРНІЙ АНТОЛОГІЇ «ОДА ДО УКРАЇНИ»

О. Ю. Сидоренко — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

Статтю присвячено виявленню та аналізу показових художніх трансформацій традиційного для структури менталітету українського народу архетипу дім у мілітарній новітній прозі періоду після лютого 2022 року. Концептуальність обраної в якості об’єкту дослідження антології «Ода до України» полягає в її беззаперечній репрезентативності в плані віддзеркалення специфіки дискурсу в наративному форматі колективного досвіду із фіксацією соціальних дискурсивних практик різних інтелектуальних еліт щодо певної проблеми, а також тематичній однорідності збірки, що поєднує оповіді про символічні або цілком фізичні простори, локуси, місця, які асоціюються з домом і формують як географічну, так і ментально-ціннісну мапу України. Застосовані у процесі дослідження художніх трансформацій традиційного для структури менталітету українського народу архетипу дім здобутки міфологічної критики, рецептивної естетики та наративного аналізу сприяли потрактуванню архетипу дім як тілесної категорії (Л. Якимчук, В. Рафєєнко), простеженню його видозміни у мікропростір дачі (Т. Золотковська, А. Курков), особливий ландшафт (карпатський у Т. Прохаська та І. Карпи чи кримський в А. Левкової, знакові для особистісного становлення топоси Бакоти у К. Бабкіної і Трахтемирова в Любка Дереша), акту набуття конотаційних нашарувань щасливе майбутнє або сам факт можливості цього майбутнього (П. Яценко, О. Михед). Такі трансформації віковічного національного архетипу спричинені найперше загрозою втрати фізичного дому (власної оселі, населеного пункту, регіону чи навіть всієї країни) внаслідок терористичних атак, окупації чи ведення прямих збройних дій на конкретній території. Одначе зазначені зміни також відбивають процес переходу поняття дім з утилітарно-фізичного рівня в метафізичне явище, що за умови найсильнішої екзистенційної кризи гарантуватиме можливість як особистісної, так і колективної реінкарнації.

МІФОЛОГІЧНІ СЮЖЕТИ У П’ЄСІ ВІЛЬЯМА ШЕКСПІРА «БУРЯ»

Л. Т. Сорока Бояджиоглу — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

У статті розглянуто звернення до античних міфологічних сюжетів у англійській літературі епохи Відродження. Особливу увагу звернено на відображення міфологічних сюжетів, мотивів та образів у трагікомедії Вільяма Шекспіра «Буря». У творчості В.Шекспіра міфологізм присутній у різних формах: як на рівні окремих образів, імен, колориту, так і запозичено цілі сюжети з античної міфології. Наприклад, на міфологічний сюжет написана поема «Венера і Адоніс». Але звертаючись до міфологічних сюжетів, В.Шекспір часто по-своєму переосмислює їх. В його інтерпретації вони набувають нового значення. Наприклад, як у п’єсі «Троїл і Крессіда». Д. Затонський пише, що цю п’єсу спочатку «зараховували до трагедій, тепер частіше згадують серед комедій. Кінець там і справді безкровний, але тільки для головних героїв. А найблагородніший, найбездоганніший герой – Гектор (згідно з міфологічним сюжетом) гине. Але оцінки Троянської війни аж ніяк не узгоджуються з міфологічним сюжетом. Гомер тут ніби перелицьований. Найвеличніша на людській пам’яті війна здається безглуздим, марним, фарсовим смертоубивством. Проте «Троїл і Крессіда» – зовсім не пародія на «Іліаду», не травестія, не бурлеск. Все, що відбувається у Шекспіра, в принципі не смішне, а страшне, безмежно сумне. Проте і страх, і сум тут прозаїчні, знижені» [10]. При розгляді трагікомедії «Буря» з першої сторінки п’єси зустрічаємо рфзноманітних міфологічних персонажів. Весь художній світ твору знаходиться на межі реального та нереального. Поряд з людськими персонажами його населяють різноманітні потойбічні істоти, духи та міфологічні персонажі. Особливу роль у «Бурі» відводиться природній стихії, яка непідвладна простій людині і навіть чинить над нею правосуддя. Дуже часто природні сили виступають персоніфікованими, що є також відображенням міфологічного світосприйняття.

ЕВОЛЮЦІЯ СИНТАКСИЧНИХ ЗВʼЯЗКІВ У ФРАНЦУЗЬКІЙ МОВІ В ЕПОХУ ПОСТМОДЕРНІЗМУ: ЛІНГВОКУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД

O. V. Stanislav — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

Наше дослідження присвячено вивченню синтаксичних зв’язків сучасної французької мови (когезії та сепаратизації) у площині лінгвокультурологічного аналізу, який уможливлює об’єднання різних аспектів дослідження, проведення наукових пошуків на основі синтезу знань як лінгвістики, так і культурології. Вивчення культурно-мовних зв’язків визначають як один із важливих аспектів лінгвістичного дослідження та новітніх напрямів розвитку науки. Синтаксис сучасної французької мови – це складна мовна підсистема, що характеризується гнучкістю, відкритістю, динамічністю; вона не є абсолютно збалансованою, прагне рівноваги та перебуває в постійному генезисі. Ключовим у синтаксисі залишається поняття «зв’язку», який становить базис, зміст і форму всієї синтаксичної системи. Комунікативний синтаксис сучасної французької мови представлено такими різновидами зв’язку, як когезія та сепаратизація. Статусу когезії й сепаратизації ці синтаксичні зв’язки набувають у межах динамічної синтаксичної структури – надфразної єдності, тексту. В статті доведено, що когезія втілює принципи класичного, ієрархічного, структурного синтаксису, є мовною нормою. Вона забезпечує внутрішньотекстові структурно-граматичні зв’язки висловлень у надфразній єдності, тексті. Це категорія логічного плану, яка регулюється в синтагматичному розрізі, характеризується відповідністю актуального членування висловлення його граматичній структурі. Обґрунтовано, що сепаратизація належить до актуалізувального типу синтаксису, якому властиві відносний аграматизм, алогізм, порушення структури, розчленованість, ослаблення й розпад синтаксичних зв’язків, невідповідність граматичних, інтонаційних меж висловлення його актуальному членуванню. У контексті лінгвокультурологічного аналізу проведене дослідження підтвердило, що в культурі постмодернізму відображаються різні картини світу, різні типи мислення, нова реальність, нова мова культури й новий текст.

МЕТАФОРИЧНА МОТИВАЦІЯ НІМЕЦЬКИХ ІХТІОНІМІВ

С. А. Стройкова — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

У статті здійснено когнітивно-ономасіологічний аналіз німецьких назв риб метафоричного типу мотивації. Цей тип мотивації характерізується вибором мотиваторів метафоричного статусу на підставі аналогійних зв’язків з іншими концептуальними сферами. Механізм метафори уможливлює виокремлення таких різновидів метафоричної мотивації, як структурно-метафоричний, дифузно-метафоричний та гештальтний. У масиві німецьких номенклатурних назв риб найбільш поширеним є гештальтний різновид, який застосовує знаки інших концептів при позначенні риб на підставі подібності зорових, слухових, тактильних, смакових образів. Метафоричний компонент є частиною структури знань про позначене. Складники цієї сфери є знаками-мотиваторами, обраними з інших предметних сфер, які є донорськими. Німецькі назви риб належать до реципієнтної зони, а їхні мотиватори – до донорської. Головними донорськими зонами для найменувань риб виступають такі зони: ЛЮДИНА, ІНША ТВАРИНА, АРТЕФАКТИ. Донорська зона ЛЮДИНА є антропоцентричною, де широко використовується людина, її частини тіла, місцезнаходження у просторі і рух. Метафоричними мотиваторами німецьких іхтіонімів є соматизми людини за механізмом уподібнення зовнішнього виду риб до зовнішнього вигляду людини чи частин її тіла. Донорською зоною для німецьких найменувань риб є також назви інших тварин (ссавців, птахів, комах). Донорська зона ІНША ТВАРИНА постачає до німецької номенклатури іхтіофауни свою назву на підставі зорових гештальтів. Артефакти як рукотворні предмети також використовуються як донорські зони у процесі номінації іхтіофауни. Здебільшого підґрунтям метафоризації їхніх назв в ономасіологічній структурі німецьких номенклатурних назв риб є подібність зорових гештальтів, пов’язаних із зовнішньою схожістю тіла риби або його частин до певного артефакту за формою.

РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ ЖИТТЯ ГОЛОВНОЇ ГЕРОЇНІ В ОПОВІДАННІ ОЛЬГИ ТОКАРЧУК «РОЗПЛЮЩ ОЧІ, ТИ ВЖЕ МЕРТВИЙ»

Н. М. Тимощук — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

Стаття присвячена дослідженню творчості сучасної польської письменниці українського походження Ольги Токарчук, лауреатки Нобелівської премії (2018), а саме – аналізу її оповідання «Розплющ очі, ти вже мертвий» зі збірки оповідань «Гра на багатьох барабанчиках» (2001). Мета роботи полягає у дослідженні особливостей художнього моделювання авторкою життя головної героїні в означеному оповіданні. Для цього застосовано комплексний підхід із використанням елементів генетичного, типологічного, психологічного методів дослідження, а також прийоми контекстуального аналізу. У результаті дослідження було визначено, що новітня світова література, зокрема польська, перманентно зосереджена на моделюванні життя сучасної людини. Ольга Токарчук у оповіданні «Розплющ очі, ти вже мертвий» репрезентує історію життя пересічної людини з її суб’єктивним досвідом, відшукуючи мотиви, причини та наслідки того психологічного стану, в якому вона його проживає, що робить її людиною з розбалансованою душею, у якої немає ціннісних орієнтирів і навичок цивілізованої комунікації зі світом, головна героїня не в змозі адекватно оцінити себе та близьке оточення. Розщеплення свідомості персонажа, її перманентний ескапізм – тло, на якому польська авторка вибудовує оповідь. Розгубленість, неспроможність подолати розрив між реальністю та художнім текстом детективного роману, який С. читає, між вигаданим і насправді реальним позбавляє головну героїню радості та відчуття щастя, повноти життя, її реальний світ позбавлений яскравості та погрузлий у буденності, а художня реальність у аналізованому оповіданні не залежить від реальної дійсності. Події в оповіданні, викладені з позиції головної героїні, відтворюють її думки, дозволяють зазирнути в духовний світ С., встановити внутрішню мотивацію її діям. В оповіданні О. Токарчук «Розплющ очі, ти вже мертвий» дійсність представлена через призму сприйняття її героїнею, тому спостерігаємо домінування суб’єктивної картини світу.

ЧУЖА МОВА В РІЗНОФАХОВИХ НАУКОВИХ ТЕКСТАХ

Н. М. Торчинська, М. М. Торчинський — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

У різностильових фрагментах продуктивність указаних типів чужої мови неоднакова. Так, у книжкових текстах активно використовують цитати: в наукових – для підтвердження своєї думки або спростування ідей опонентів; в офіційно-ділових – для наведення змісту документів, на які посилаються автори; у публіцистичних – для цитування гасел, закликів тощо. У сучасній лінгвістиці майже відсутні дослідження, присвячені компаративному опису функціональних особливостей цитат та інших зразків чужого мовлення в наукових описах гуманітарного, природничого, технічного та інших напрямів досліджень. Такий аспект передбачає наявність гіпотези, що різностильові тексти повинні мати низку відмінностей у способах передачі чужого мовлення, і з’ясування цих особливостей насамперед зумовлює актуальність теми нашої статті. Мета дослідження – схарактеризувати особливості чужої мови на матеріалі наукових статей різнофахового спрямування. Матеріалом для дослідження стали 24 наукові статті, довільно вибрані зі збірників наукових праць, надрукованих на межі 2020-их років, і умовно розділені на шість блоків. У процесі дослідження дійшли до таких висновків: у різнофахових текстах фіксуємо 591 цитування, що означає: в кожній науковій статті в середньому 24,6 цитати, однак пряме цитування трапляється значно рідше (51 фіксація; 8,63 %), ніж непряме (540 фіксацій; 91,37 %). Проте статті з різних галузей знань мають неоднакову продуктивність цитування: якщо для гуманітарних наук це закономірне явище (зафіксовано 258 цитат, що становить 43,66 % від їхньої загальної кількості), то у суспільних науках найменша кількість таких фіксацій (49; 8,29 %). Натомість трохи вищий показник у технічних текстах (56; 9,48 %), на нашу думку, зумовлений специфікою самої галузі знань, яка потребує чіткої вказівки на джерело. Решта галузей знань має приблизно однакову кількість цитат: науки про освіту – 84 (14,21 %), науки про державу – 73 (12,35 %), науки про природу – 71 (12,01 %). Наявність у науковому дискурсі прямого і непрямого цитування і відносно чіткого оформлення покликань свідчить про дотримання авторами принципів академічної доброчесності.

КОМПОЗИЦІЯ ЯК СПОСІБ НОМІНАЦІЇ ПОНЯТЬ УКРАЇНСЬКОЇ ТЕРМІНОСИСТЕМИ ПРИРОДНИЧОМУЗЕЙНОЇ СПРАВИ

І. М. Фецко — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

Продуктивним способом творення лексичних інновацій є композиція, або основоскладання, адже компактні за формою складні мовні одиниці здатні одночасно називати різні ознаки об’єктів дійсності. Терміни-композити мають перевагу над терміносполуками, оскільки характеризуються семантичною єдністю, функціонують у тісному зв’язку із системою терміносполук і є вищим ступенем конкретизації. Композиція є досить ефективним способом творення термінів природничомузейної справи. У статті репрезентовано специфіку творення термінів-композитів у терміносистемі музейництва природничого профілю. Виділено продуктивні моделі складних терміноодиниць досліджуваної галузі, з’ясовано, які типи композитів є продуктивними в природничомузейній справі. За способом і характером поєднання основ серед термінів-композитів, що функціонують у галузі музейництва природничого профілю, можна виділити такі різновиди словотворчих типів із відповідними моделями: 1) іменники чоловічого роду, мотивовані сполученням двох іменників, поєднаних за допомогою сполучних голосних; 2) іменники жіночого роду, мотивовані сполученням двох іменників, поєднаних за допомогою сполучних голосних; 3) іменники середнього роду, мотивовані сполученням двох іменників, один із яких віддієслівний, поєднаних за допомогою сполучних голосних на позначення властивостей, процесів; 4) іменники середнього роду, мотивовані сполученням прикметника з іменником, поєднаних за допомогою сполучних голосних; 5) іменники чоловічого роду, мотивовані сполученням прикметника з віддієслівним іменником; 6) іменники середнього роду, утворені сполученням іменника (переважно дієслівного походження) із залежним займенником. композиція є одним із продуктивних способів термінотворення одиниць музейної справи природничого профілю. Словотворчі моделі, за якими виникають терміни-композити складаються відповідно до внутрішніх закономірностей мови.

ВЕРБАЛІЗАЦІЯ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ З АНТРОПНИМ КОМПОНЕНТОМ НА ПОЗНАЧЕННЯ ВІКУ ЛЮДИНИ В СХІДНОСЛОВ’ЯНСЬКИХ ТА ЗАХІДНОГЕРМАНСЬКИХ МОВАХ

В. В. Хмара, Л. П. Войналович — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

Стаття висвітлює результати наукової розвідки щодо функціонування фразеологічних одиниць з антропним компонентом на позначення віку людини в східнослов’янських за західногерманських мовах. Метою даного дослідження є висвітлення, зіставлення та аналіз семантичних і лінгвокультурних особливостей фразеологічних одиниць з антропним компонентом на позначення віку людини. Вік розглядається як основне поняття часової структури особистості, яке походить від часу і є однією з основ його відображення. Наголошено, що поняття «вік людини», як багатогранний системний феномен, відображає в собі взаємозв’язок біологічних констант та соціально-історичного середовища. З’ясовано, що фразеологічні одиниці називають вік, репрезентуючи людину за віковими особливостями через типові життєві ситуації. У цьому зв’язку, представлено класифікацію фразеологічних одиниць на позначення віку людини, а саме: 1) пренатальний період; 2) дитинство; 3) підлітковий та юнацький вік; 4) ранній та середній дорослий період; 5) пізній дорослий період; 6) смерть. Матеріалом дослідження слугували фразеологічні одиниці на позначення віку людини, з англійських, німецьких та українських лексикографічних джерел. У ході дослідження було встановлено, що дані фразеологічні одиниці у трьох мовах мають як спільні, так і відмінні риси. Емпіричний матеріал дослідження дозволив виокремити такі спільні риси ФО з компонентом віку: 1) семантика пренатальний період і смерть представлені в англійській та німецькій мовах; 2) виокремлено Ф О в англійській та українській мовах зі значенням відмінності у світогляді людей різного віку. Відмінним рисами, в яких вживання ФО характерні лише для однієї мови є: ФО на позначення найменшої дитини в сім’ї зокрема, та неслухняних дітей взагалі, виховання дітей в сім’ї, а також ФО на позначення проблем раннього та середнього дорослого періоду.

ЛЕКСИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЯК ГЕНДЕРНІ МАРКЕРИ ПРОМОВ УКРАЇНСЬКИХ ТА НІМЕЦЬКИХ ПОЛІТИКІВ В ІСТОРИЧНОМУ АСПЕКТІ

Z. V. Chepurna — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

У сучасному мовознавстві гендерні дослідження посіли важливе місце, а отже, отримали статус самостійного лінгвістичного напряму. Від лінгвістів очікується не лише розробка теоретичних концепцій, а й накопичення й опрацювання значної бази фактичного матеріалу. Авторка, обравши цей напрямок дослідження, звертає увагу на гендерні стереотипи та розглядає їх прояв на всіх рівнях мови; акцентує увагу на тому, що у своїх дослідженнях лінгвісти найчастіше звертаються до фразеологічного фонду мови. Це відбувається тому, що фразеологія є джерелом збереження інформації та формування стереотипів загалом і гендерних стереотипів зокрема. У статті підкреслюється, що вивчення чоловічих і жіночих особливостей мовленнєвої діяльності в гендерно-мовній картині світу дозволяє стверджувати про наявність певних відмінностей між чоловічим і жіночим мовленням, що дає підстави говорити про існування цілої системи факторів, які впливають на ці відмінності та зумовлюють їх. Сучасний політичний німецькомовний та україномовний дискурси характеризуються значною кількістю гендерних образів і стереотипів, які проявляються через суспільну свідомість та асимілюються в індивідуально-психологічних особливостях про що згадується у статті. Так, при перекладі гендерних маркерів фахівець використовує всі можливі моделі перекладу, але найчастіше – комунікативну та мовну (лінгвістичну). Семантична модель процесу перекладу передбачає компонентний аналіз значущих мовних одиниць і наявність регулярних міжмовних відповідностей. Усі смислові одиниці та їх компоненти оновлюються в процесі перекладу в оригінальному тексті. Будь-який текст є носієм найрізноманітнішої інформації, яку має сприймати та розуміти перекладач, в ідеалі, повністю. Цьому питанню приділяється увага у статті. На цьому принципі побудована інформаційна модель. Ситуативна модель передбачає визнання того факту, що будь-який текст відображає певну об'єктивну ситуацію, а отже, переклад сприймається як процес заміни слів мови оригіналу знаками мови перекладу. Трансформаційна модель полягає в перетворенні тексту. У цьому випадку переклад сприймається як процес заміни одного речення декількома зі збереженням змісту оригінального тексту. Використання такої моделі відбувається за умови відсутності у вихідному тексті відхилень і дотримання норм мови перекладу.

ОСОБЛИВОСТІ ВІДОБРАЖЕННЯ ТРОПІВ В УКРАЇНСЬКОМУ ПЕРЕКЛАДІ НАУКОВО-ФАНТАСТИЧНОГО РОМАНУ Д. СІММОНСА «ГІПЕРІОН»

О. І. Чернікова — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

У розвідці розглядаються особливості перекладу тропів (метафора, порівняння, епітет, гіпербола, метонімія) у науково-фантастичному романі Дена Сіммонса «Гіперіон» (Hyperion), український переклад за авторством Б. Стацюка. Фактичним матеріалом дослідження слугували 300 тропів, вжитих автором в оригінальному творі, та 300 перекладів цих тропів українською мовою. Матеріал було відібрано методом суцільної вибірки та проаналізовано з застосуванням статистичного методу. У статті розглянуто поняття тропа, його відмінність від стилістичної фігури, а також різновиди конкретних тропів, як-от метафори, порівняння, епітета, гіперболи, метонімії тощо. У дослідженні проаналізовано способи перекладу та трансформації, до яких вдається перекладач задля кращої передачі образності та поетичності оригінального тексту українською мовою. Встановлено, що найчастотнішими трансформаціями, вжитими у перекладі науково-фантастичного роману «Гіперіон», є лексичні, а саме конкретизація, генералізація та модуляція, що обумовлено необхідністю адекватного відтворення лексичної складової тропів, яка є основою їхньої емоційності та поетичності. Граматичні перетворення у перекладі «Гіперіону» здебільшого обумовлені розбіжністю у морфологічному та синтаксичному складі мови оригіналу та перекладу. Помічено, що у передачі тропів перекладач подекуди застосовує компенсацію задля збереження формальних поетичних засобів на кшталт алітерації. У науковій розвідці виявлено, що переклад тропів потребує значних перетворень з боку перекладача для створення адекватного паралельного тексту та наближення перекладу до еквівалентності, що почасту призводить до повної реорганізації речення або фрази.

СЛОГАНИ В ТЕКСТАХ ОСВІТНЬОЇ РЕКЛАМИ: СПЕЦИФІКА СТРУТУРНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

Менвей Чжан — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

Освітня реклама становить малодосліджену наукову ділянку саме в лінгвістичному аспекті. Специфічний об’єкт рекламування – навчальна діяльність – вимагає від усіх вербальних компонентів рекламного тексту рівноваги між раціональністю та емоційністю, високої якості, повноти і точності інформації. У статті досліджено важливий структурний елемент логосистеми рекламних текстів освітніх послуг – слоган. Визначено суть слоганів як рекламних констант, що концентровано відображають зміст рекламного повідомлення, зосереджують в собі ударні смисли, декларують головні ідеї запропонованих навчальних центрів. Узагальнено ознаки слоганів, такі як: стислість, запам’ятовуваність, практичність, унікальність, динамізм, простота, позитивність, виразність, спонукальність, переконливість. Функційне навантаження слоганів полягає в тому, що тією чи тією мірою вони повторюють головний рекламний аргумент і надають рекламному тексту завершеності. Суголосність дії змісту і форми слоганів із рекламних оголошень освітньої сфери, дібраних методом суцільної вибірки (понад 100), засвідчують результати аналізу особливостей їхньої структурної організації. Зауважмо, що рекламні тексти-оголошення мають повторювану модель, яка включає інформацію про суб’єкт, авдиторію, дію як об’єкт рекламування та результат цієї дії. Зміст слогана часто «прив’язують» до одного з елементів, це впливає і на форму подання інформації. Підтверджено висновки мовознавців про тенденцію до мінімалізації обсягу слоганів, середній показник кількості слів у матеріалах дослідження становить шість мовних одиниць. Конденсований зміст, мовновиражальні засоби зумовлюють легкість запам’ятовування слогану, сприяє цьому і ритмізація структури, повтори слів. Мінімальними синтаксичними одиницями в ролі слоганів є субстантивні словосполучення, найдовші становлять просте ускладнене чи складне речення. Виявлено найтиповіші синтаксичні конструкції слоганів: 1) прості речення зі схемою А=Б, де однією частиною є власна назва навчального центру, а інша частина за змістом творить його номінативний іміджевий описовий образ, дає йому оцінну характеристику, підкреслює якість об’єкта реклами; 2) неповні речення, де змістовий акцент найчастіше переноситься на обставини дії й водночас посилюється маніпулятивний вплив на споживача; 3) односкладні речення, особливо означено-особові, які підпорядковані стратегії інтимізації та виконують волюнтативну функцію – спонукають до дії, закликають до участі; 4) складні речення, у яких посилюється вага образних засобів: метафор, стійких висловів, перифраз, мовної гри. Засвідчено прийоми експресивного синтаксису: повтори слів, протиставлення. Зауважено, що більшість рекламних слоганів (близько 70%) вимовляються з підвищеною окличною інтонацією незалежно від синтаксичної структури. Питальні й окличні речення творять діалогічні структури «питання – відповідь» з метою реалізації рекламної тактики «спілкування з клієнтом». Слогани текстів освітньої реклами – багатий матеріал для дослідження; їхня смислова ємність, прагматична насиченість, вдало втілена в структурно малий формат, потребує ще глибших наукових розвідок.

ЛЕКСИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ ЮРИДИЧНИХ ТЕРМІНІВ З ФРАНЦУЗЬКОЇ ТА ІТАЛІЙСЬКОЇ МОВ НА УКРАЇНСЬКУ

О. М. Ianytska, O. V. Shevchenko — Tue, 26 Mar 2024 00:00:00 +0200

Стаття присвячена проблемі передачі значення юридичних термінів при перекладі з французької та італійської мов на українську. Автор поділяє юридичні терміни на три групи: терміни, що мають прямий відповідник у мові перекладу, терміни-варіанти та безеквівалентна лексика. Наведено різні способи перекладу юридичної лексики. Автор доходить висновку, що для адекватного перекладу, крім знання двох мов і обізнаності з предметом (правознавча компетенція), необхідною умовою є підготовка в галузі теорії перекладу та володіння практичними навичками перекладу. Справа в тому, що завжди необхідно оцінювати межу, за якою починається культурна субституція. Адже при виборі еквівалента перекладачеві необхідно враховувати безліч факторів: специфіку галузі, контекст, ситуацію, цільову аудиторію і навіть вимоги (або відомі очікування) замовника. Важливим фактором є розбіжності між правовими системами. Перекладач повинен усвідомлювати, що він робить і для кого, де потрібні уточнення, де можна скористатися більш загальним поняттям, а де узагальнення, опис, спрощення будуть неприйнятними через специфіку тексту. Необхідні наступні процедури: порівняльне вивчення предметної області; розгляд і оцінка всіх значущих факторів, плюсів і мінусів того чи іншого рішення, ризиків. Письмовий переклад юридичних термінів з французької та італійської мов на українську може бути консервативним і динамічним водночас. Проблема вибору адекватного відповідника при перекладі юридичних термінів з однієї мови на іншу, зокрема, з французької та італійської мов на українську, залишається однією з проблем теорії перекладу, яка потребує детального вивчення. Розглянуті в статті приклади дозволяють зробити висновок, що вибір прийнятного варіанту перекладу визначається наявністю або відсутністю еквівалента в мові перекладу.