Наукові записки. Серія: Філологічні науки

РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ КОНЦЕПТУ «ПРОКРАСТИНАЦІЯ» В МОВНІЙ КАРТИНІ СВІТУ ПІДЛІТКІВ В Р ЕСПУБЛІЦІ КОРЕЯ

Д. В. Андріанов — 2026-05-30

У представленій статті здійснюється комплексний аналіз концепту «прокрастинація» в межах мовної картини світу південнокорейських підлітків. Актуальність дослідження зумовлена тим, що складні умови сучасного світу вимагають від молоді високих рівнів самоорганізації, мобільності та внутрішньої мотивації. Водночас у підлітковому віці дедалі частіше спостерігається неорганізованість, негативні емоції, синдром відкладеного життя, навчена безпорадність та прокрастинація. Прокрастинація розглядається не як звичайна лінь, яка полягає в небажанні діяти, і не як релаксація, що допомагає відновити енергетичні ресурси. Натомість, це складний психологічний феномен, що полягає у свідомому відкладанні суб'єктом намічених дій, не дивлячись на те, що це спричинить певні проблеми. У контексті надзвичайно конкурентного освітнього середовища Республіки Корея – підлітки постійно стикаються зі стресом та перевантаженням, що ускладнює їхню здатність зосереджуватися на завданнях і провокує відкладання їх на потім. Дослідження фокусується на лінгвокультурних особливостях вербалізації цього явища, виявляючи, як корейська мова відображає теорії саморегуляції, уникнення та мотивації. Згідно з теорією уникнення, прокрастинація виникає як спосіб уникнути негативних емоцій (страху невдачі, нудьги, тривоги), пов'язаних із виконанням складних завдань. У статті досліджується, якими лексичними одиницями південнокорейські підлітки позначають п'ять основних типів прокрастинаторів: перфекціоністів, відкладачів, неорганізованих осіб, людей, що легко відволікаються, та немотивованих. Результати аналізу мовних даних показують, що в короткостроковій перспективі лексика підлітків відображає полегшення від уникнення неприємних емоцій. Проте в довгостроковій перспективі семантика висловлювань зміщується в бік опису накопичення проблем, гальмування особистісного розвитку, стресу та навіть симптомів депресії. З'ясовано, що південнокорейські підлітки часто використовують специфічний сленг для опису відчуття марності зусиль, зниження самооцінки та тривоги перед іспитами. Робота має теоретико-прикладний характер і відкриває нові перспективи для психолінгвістичного вивчення проблем особистісного розвитку в крос-культурному аспекті.

ПОЛІСЕМІЯ ЕМОТИВНИХ ОДИНИЦЬ СУЧАСНОЇ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ: СЕМАНТИЧНА ДИФУЗНІСТЬ ЯК МЕХАНІЗМ СМИСЛОВОЇ ВАРІАТИВНОСТІ

Н. М. Бобер — 2026-05-31

У статті досліджується полісемія емотивних одиниць сучасної англійської мови та обґрунтовується думка про те, що їхню семантичну варіативність найдоцільніше описувати за допомогою поняття семантичної дифузності. У пропонованому дослідженні семантична дифузність не трактується ані як самостійна теорія, ані як універсальна пояснювальна формула. Вона використовується як аналітичний термін для позначення часткового перекриття емотивних, оцінних, епістемічних та інтеракційних функцій в одній і тій самій мовній формі. Актуальність теми зумовлена тим, що в сучасній англійській мові такі одиниці, як wow, oh, great, fine та seriously, уже не функціонують винятково як прямі вербальні маркери емоції. У реальному дискурсі вони можуть виражати емоційну реакцію, сигналізувати оцінку, маркувати позицію мовця, пом’якшувати або інтенсифікувати висловлення, регулювати міжособистісне узгодження та організовувати розвиток дискурсу. Із цієї причини їхні значення не можна звести ні до одного лексичного інваріанта, ні до механічно перерахованого списку словникових значень. Метою статті є з’ясування того, яким чином перекриття лексичного значення та дискурсивної функції породжує взаємопов’язані, але відмінні значення в емотивних одиницях сучасної англійської мови. Дослідження має теоретико-аналітичний характер. У ньому синтезовано сучасні праці з полісемії, інтер’єкцій, емотивності та корпусної прагматики, а також застосовано семантико-дискурсивний аналіз до низки поширених англійських одиниць, особливо чутливих до контексту, позиції та просодії. Аналітична процедура включає чотири етапи: визначення лексико-семантичного ядра одиниці, встановлення її дискурсивної позиції, визначення її оцінної спрямованості та уточнення інтеракційної функції, яку вона виконує в контексті. Аналіз засвідчує, що смислова варіативність емотивних одиниць зумовлюється передусім типом вираженої емоції, ступенем емоційної сили, оцінною полярністю, інтеракційною роллю та позицією в межах висловлення або репліки. На цій підставі у статті доводиться, що емотивну полісемію слід розуміти не як випадкове контекстуальне коливання, а як закономірний результат семантико-прагматичного перерозподілу. Теоретична цінність дослідження полягає в уточненні опису емотивного значення в англійській мові. Прак- тична цінність зумовлена його значенням для лексикографії, дискурс-аналізу, перекладознавства та лінгвістично вмотивованого анотування мовних даних.

СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОГО ПЕРЕКЛАДУ РОМАНУ КЕЙТ АТКІНСОН «TRANSCRIPTION»

Т. О. Лелека — 2026-05-31

У статті досліджуються стилістичні особливості роману Кейт Аткінсон «Transcription» та аналізуються стратегії їх відтворення в українському перекладі “Розшифровка”, здійсненому Ярославою Стріхою. Актуальність дослідження зумовлена зростаючим інтересом до перекладу сучасної англомовної художньої прози українською мовою та потребою в поглиблених стилістичних студіях, які виходять за межі загальних питань еквівалентності й культурної адаптації. Особливу увагу приділено стилю як складному й культурно зумовленому компоненту художнього тексту, що відіграє визначальну роль у формуванні наративного опису та читацького сприйняття. У статті проаналізовано основні стилістичні домінанти оригінального тексту, зокрема наративну фрагментарність, часові зсуви, іронію та занижену оцінність, варіативність мовних регістрів, ідіоматичність і синтаксичну складність. Особливу увагу зосереджено на відтворенні вставних конструкцій, невласне прямої мови, еліптичних речень та розгорнутих внутрішніх монологів, які є ключовими для конструювання суб’єктивної перспективи головної героїні. Також розглянуто способи передачі культурно й історично маркованої лексики, пов’язаної з реаліями воєнної та повоєнної Британії, а також інтертекстуальних алюзій, що становлять органічну частину наративної тканини роману. На основі зіставного стилістичного та дескриптивного перекладознавчого аналізу виявлено основні перекладацькі стратегії, спрямовані на збереження прагматичного, естетичного й емоційного впливу першотвору. Результати дослідження засвідчують, що український переклад загалом успішно відтворює своєрідний ідіолект Кейт Аткінсон завдяки застосуванню функціональної еквівалентності, лексичної стриманості, чіткого розмежування регістрів і гнучкої синтаксичної адаптації. Стаття розширює емпіричну базу англо-українських перекладознавчих студій і може бути корисною для перекладачів, науковців та викладачів, зацікавлених у проблемах стилістичної еквівалентності й відтворення наративного голосу в сучасному художньому перекладі.

ФРЕЙМОВА МОДЕЛЬ КОНЦЕПТУ HARMONY

Ю. А. Скарлупіна — 2026-05-30

У статті проаналізовано концепт HARMONY в англомовному дискурсі з лінгвосинергетичної точки зору, згідно з якою концепт розглядається як відкрита саморозвиваюча система. Оскільки концепт вважається основним компонентом інтерпретації навколишнього світу, існує необхідність визначення взаємного впливу мовних одиниць та когнітивних процесів. Основна увага дослідження зосереджена на реконструкції фреймової моделі концепту «HARMONY» відповідно до належності його вербалізованих форм до базових фреймів, згідно з теорією семантичних полів. Ця мета була досягнута шляхом аналізу номінативних одиниць концепту, тобто словникових визначень лексеми «harmony», словосполучень, отриманих з корпусу сучасної американської англійської мови (COCA), а також ідіом та паремій, що представляють цей концепт. Використання матеріалів COCA було обумовлено великим обсягом контекстів, наданих цим корпусом, що стало основою для класифікації виокремлених одиниць. Водночас визначення, видобуті з 12 одномовних словників, дали змогу дослідити взаємозв’язки між номінативними одиницями, що належать до різних схем у межах базових фреймів. Отже, згадані номінативні одиниці були категоризовані та віднесені до базових фреймів, що дозволило візуалізувати систематичний та динамічний характер цього концепту. Фреймова модель концепту HARMONY, побудована в результаті даного дослідження, сприяє вивченню динамічного характеру цього концепту та його фрактальної природи, тобто його відкритості до змін та розвитку, зберігаючи при цьому найістотніші риси в кожному елементі всієї системи.

НАРАТИВНЕ ПРЕДСТАВЛЕННЯ ВНУТРІШНЬОГО ДОСВІДУ В ОПОВІДІ ВІД ТРЕТЬОЇ ОСОБИ: КОРПУСНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЖІНКОЦЕНТРОВАНОЇ ПРОЗИ

Г. Ю. Цапро — 2026-05-30

У статті розглядається репрезентація внутрішнього досвіду в оповіді від третьої особи у сучасній жінко- центрованій прозі. Увагу зосереджено на випадках, коли внутрішні стани не вербалізуються безпосередньо, а виявляються у зв’язку з мовленням, дією та сприйняттям. Дослідження ґрунтується на корпусі, укладеному на матеріалі п’яти англомовних романів, у яких нарація організована навколо жіночого фокалізуючого персонажа, а займенник she використовується як основна точка входу до матеріалу. У роботі проаналізовано частотність і колокаційний профіль займенника she, а також контексти його вживання. Особливу увагу приділено дієсловам мовлення, ментальним і перцептивним предикатам, тілесним реакціям і модальним формам. Аналіз показує, що найчастотнішими є дієслова мовлення та дії, тоді як ментальні дієслова трапляються рідше і не організують нарацію. Внутрішні стани не називаються безпосередньо. Вони виявляються у мовленні, дії та сприйнятті й реконструюються в контексті. Ці елементи співвідносяться в межах одних і тих самих фрагментів тексту і не функціонують як окремі шари. Результати також показують, що такий спосіб репрезентації внутрішнього досвіду пов’язаний з організацією наративних ситуацій. Внутрішні стани залишаються пов’язаними з взаємодією, реакцією та сприйняттям і не постають окремо. Вони передаються через безпосередній контекст дії та реагування персонажа. Увага зміщується від називання внутрішніх станів до способів їхнього виявлення поруч із мовленням, жестом і сприйняттям. Внутрішній досвід, таким чином, не зосереджується в окремих лексичних одиницях, а стає помітним у повторюваних конфігураціях тексту. Це дає змогу простежити, як формуються сталі патерни і як вони функціонують у різних текстах, а не в поодиноких випадках, зокрема у фрагментах, побудованих на мінімальних, але повторюваних сигналах.

CИНКРЕТИЗМ СКЛАДНОПІДРЯДНИХ РЕЧЕНЬ З СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНИМИ ВІДНОШЕННЯМИ «МЕТА-АТРИБУТИВНІСТЬ»

Т. О. Шундель — 2026-05-30

Стаття присвячена дослідженню синкретизму семантико-синтаксичних відношень на рівні складнопідрядного речення, що призводить до появи модифікованих значень. З’ясовано, що синкретизм модифікує та утворює новий функціонально-семантичний потенціал за рахунок синтезу з’єднувальних елементів. Досліджуючи такі складні конструкції з нашаруванням додаткової семантики, доведено, що функціонування складнопідрядних речень синкретичної природи виникає за рахунок потенційно-вільних зав’язків між компонентами складнопідрядного речення. Значна увага приділяється з’єднувальним елементам, оскільки вони є не лише первинними одиницями відображення певних семантичних відношень, а й носіями транспозиційних процесів. Синкретичний характер складнопідрядних речень пояснюється їх перехідністю та можливістю створення додаткового значення. Таким чином, лексично та семантично насичені сполучені засоби зв’язку розкривають різні відтінки семантико-синтаксичних відношень між головною та предикативними частинами. Визначено, що велику роль в аналізі семантико-синтаксичного потенціалу складнопідрядних речень з відношеннями «ціль-атрибутивність» відіграють не лише з’єднувальні елементи, а й опорні слова та позиція речення. Складнопідрядні речення досліджуються з урахуванням особливостей в ядерних та периферійних зонах, а також прогнозуючої ознаки семантичного центру. Зроблено висновок, що складнопідрядні речення синкретичної природи уявляють собою конструкції, що відкриті для реалізації модифікованого семантико-синтаксичного потенціалу з можливістю реалізовувати нові семантичні значення синтаксичних функцій. Нашарування різних функціонально-семантичних полів свідчить про комплексний характер цих структур та їх асиметричну природу. У зв’язку з цим, науково-перспективним вважається необхідність детального аналізу синкретичних складнопідрядних речень з метою виявлення різних перехідних одиниць модифікованої природи. Саме такі моделі не укладаються в існуючі класифікації та порушують певне уявлення про чіткість мовної системи.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ТА ПАРАЛЕЛЬНІ ТЕКСТИ/КОРПУСИ В РУСЛІ ПІДГОТОВКИ КВАЛІФІКАЦІЙНИХ РОБІТ З ПЕРЕКЛАДОЗНАВСТВА

О. М. Білоус — 2026-05-30

Одним з головних методів дослідження у перекладознавстві є порівняльний аналіз тексту оригіналу (ТО) та тексту перекладу (ТП), а саме аналіз форми та змісту тексту перекладу у порівнянні з формою та змістом тексту оригіналу. ТО та ТП становлять собою об’єктивні факти, доступні для спостереження та аналізу. В процесі перекладу встановлюються певні відносини між двома текстами різними мовами. Порівняння ТО та ТП дає можливість дослідникам розкрити внутрішній механізм перекладу, виявити еквівалентні одиниці, а також знайти зміни у формі та змісті, які відбуваються під час заміни одиниці оригіналу одиницею перекладу, що є еквівалентною. Порівняльний аналіз перекладів дає змогу з’ясувати, як долаються типові труднощі перекладу, пов’язані із специфікою кожної мови, а також які елементи оригіналу втрачаються під час перекладу. Внаслідок цього маємо опис перекладацьких фактів, який висвітлює реальну картину процесу. У анотаціях не зазначаються внутрішньотекстові посилання. Порівняльний аналіз із застосуванням паралельних текстів/корпусів був, є і буде перспективним методом викладання іноземних мов та перекладу з очевидних причин, адже досвід показує, що той, хто порівнює, бачить більше, ніж той, хто обходиться без цього важливого (самоочевидного) інструменту пізнання. З нашого досвіду, порівняльний аналіз ТО і ТП та використання паралельного аналізу текстів/корпусів є ефективним та очевидним засобом вступити в діалог зі студентами, дізнатися багато про міркування, які керують перекладацьким процесом, вивести з них перекладацькі процедурні висновки і переконливо про демонструвати умови і причини вдалих, відносно вдалих, відносно невдалих і абсолютно невдалих перекладів. Крім того, сутнісна особливість, структурна та експресивна своєрідність мови, її межі та можливості найяскравіше виявляються через зумовлене перекладом порівняння. Не дивно, що численні влучні та лінгвістично обґрунтовані зауваження щодо стилістичних та функціональних особливостей мови є результатом перекладацької рефлексії, а саме міжмовнї апроксимації.

МІЖМОВНА АСИМЕТРІЯ УКРАЇНСЬКОГО КОНЦЕПТУ ВОЛЯ ТА СТРАТЕГІЇ ЙОГО ВІДТВОРЕННЯ В АНГЛОМОВНОМУ ДИСКУРСІ

Ю. П. Бойко — 2026-05-30

У статті проводиться комплексний лінгвокогнітивний та перекладознавчий аналіз українського концепту ВОЛЯ в аспекті його міжмовної асиметрії. Актуальність дослідження зумовлена особливим статусом концепту ВОЛЯ як фундаментальної домінанти української ментальності, що поєднує в собі значення свободи, відсутності обмежень, внутрішньої сили особистості та простору. Дослідження фольклорного дискурсу (паремій) дозволило виокремити п'ять ключових лексико-семантичних груп, що об'єктивують різні грані концепту ВОЛЯ: 1) найвища екзистенційна цінність, що превалює над матеріальним добробутом і самим життям; 2) онтологічна основа козацького архетипу, нерозривно пов'язана з просторовою роздольністю та нескореністю; 3) зона високої особистої відповідальності; 4) потужне джерело внутрішньої сили та мотиваційний ресурс для подолання перешкод; 5) абсолютна детермінанта людської долі. Автором змодельовано семантичний простір концепту ВОЛЯ, що демонструє його багатовимірність у межах лексико-семантичного поля. Визначено, що ядро концепту становлять базові семеми «свобода» (незалежність дій), «сила духу» (внутрішній стрижень) та «доля». Ближня периферія охоплює категорії незалежності, права та самоконтролю, тоді як дальня периферія включає етнокультурні ознаки: козацький дух, простір, бажання та відповідальність. В англійській мові семантика українського концепту ВОЛЯ диференціюється через лексеми liberty, freedom та will. Проте жодна з них повною мірою не відтворює специфічного етнокультурного контексту концепту ВОЛЯ, іманентно притаманного українській лексемі. У зв’язку із цим у статті пропонуються перекладацькі стратегії та тактики для подолання концептуальних міжмовних лакун. До перекладацьких стратегії відносяться: частковий еквівалент; експлікація; лексична ампліфікацію; генералізація; модуляція; транслітерацію з лексичним коментарем або екзотизація. Наукова новизна роботи полягає у визначенні алгоритму вибору перекладацьких трансформацій для збереження етнокультурної ідентичності концепту.

КОЗАЦЬКИЙ СВІТ У ТВОРЧОСТІ ГРИГОРІЯ КОЛІСНИКА: ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ЛІТОПИСІВ У ТВОРАХ ПИСЬМЕННИКА

І. П. Брижіцька — 2026-05-30

Статтю присвячено аналізу художнього осмислення постаті Івана Мазепи в романі Григорія Колісника «Мазепа-гетьман». У центрі дослідження – інтерпретація образу гетьмана як складної історичної та психологічної постаті, що поєднує риси державного діяча, політичного стратега й трагічного героя. Підкреслюється, що козацька тематика в українській літературі відіграє важливу роль у формуванні національної історичної пам’яті, а постать Мазепи протягом століть викликає суперечливі оцінки – від звинувачень у зраді до визнання його борцем за державну незалежність України. У статті простежено джерельну основу роману, зокрема використання автором літописних матеріалів, насамперед Літопису Самійла Величка, а також історичних документів, листів та універсалів. Зазначено, що поєднання документальності з художньою інтерпретацією створює ефект історичної достовірності й водночас дозволяє глибше розкрити внутрішній світ героя. Г. Колісник не обмежується традиційною літописною оповіддю, а зосереджується на психологічних мотивах дій Мазепи, використовуючи внутрішні монологи, сповідальні роздуми, сни та символічні образи. У дослідженні наголошено на державницькій концепції образу гетьмана, яка визначає ідейну основу роману. Мазепа постає не зрадником, а далекоглядним політиком і патріотом, що прагне визволити Україну з-під чужоземної влади та утвердити її як самостійну державу. Особливу увагу приділено висвітленню його меценатської діяльності, підтримки освіти й культури, а також ролі в розвитку духовного життя тогочасного суспільства. Підкреслено, що письменник свідомо уникає ідеалізації героя, показуючи його як живу людину з внутрішніми суперечностями, сильними почуттями й моральними сумнівами. У результаті образ Мазепи набуває рис трагічного державника, доля якого тісно переплітається з драматичною історією України.

УКРАЇНСЬКА МОВНА КУЛЬТУРА В УМОВАХ ЦИФРОВІЗАЦІЇ

А. М. Варинська — 2026-05-30

У статті здійснено комплексний аналіз української мовної культури в умовах цифровізації ділової комунікації. Актуальність дослідження зумовлена тим, що перенесення значної частини професійного, освітнього та публічного спілкування в електронне середовище впливає не лише на форми комунікації, а й на дотримання мовних норм, мовленнєвий етикет, стильову виваженість і культуру публічного мовлення. У роботі розглянуто порушення лексичних, граматичних, орфографічних і стилістичних норм у цифровому діловому мовленні, зокрема на офіційних вебресурсах, а також з’ясовано їхній вплив на мовну компетентність адресатів і рівень довіри до інституційної комунікації. Окрему увагу приділено англіцизмам як одному з найпомітніших наслідків цифровізації суспільства. Проаналізовано основні типи англійських запозичень, ступінь їхньої освоєності в освітньому середовищі та критерії доцільності їх уживання в офіційно-діловому стилі. Висвітлено також роль мовленнєвого етикету в цифровому спілкуванні, вплив соціальних мереж на культуру публічного мовлення та проблему збереження балансу між свободою цифрової комунікації й дотриманням мовної норми. Обґрунтовано, що цифрове середовище є не лише простором мовних ризиків, а й важливим ресурсом мовної самоосвіти завдяки електронним словникам, довідковим платформам, мовним блогам і цифровим технологіям штучного інтелекту. Зроблено висновок про необхідність мовної виваженості, нормативності та відповідального ставлення до слова в умовах цифровізації ділової комунікації.

СИНТАКСИЧНІ ПАРАМЕТРИ ЕЛІТАРНОЇ МОВНОЇ ОСОБИСТОСТІ ВАСИЛЯ СІМОВИЧА

Т. П. Вільчинська — 2026-05-30

Статтю присвячено аналізу елітарної мовної особистості визначного діяча кінця ХІХ – початку ХХ ст. В. Сімовича, який відіграв важливу роль в утвердженні українського слова в духовному житті народу. Науковий інтерес до його творчої спадщини та активізація проблем, пов’язаних з вивченням конкретних мовних особистостей, визначають актуальність запропонованого дослідження, метою якого було з’ясувати особливості лінгвоіндивідуалізації особистості вченого на синтаксичному рівні. Матеріалом послужив історико- культурологічний нарис «Пам’яті Володимира Гнатюка». У ході аналізу знайшла підтвердження думка, що В. Сімович належить до яскравих постатей в українській науці, який усім серцем любив рідний народ та своєю самовідданою працею примножував духовні багатства України. До його заслуг належить те, що він активно студіював сучасне йому літературне життя, зокрема творчий доробок тих, хто тривалий час замовчувався, зокрема відомого українського діяча В. Гнатюка, якого знав особисто і високо цінував. Проведений аналіз показав, що В. Сімович досконало володів українською мовою та грамотно послуговувався її синтаксичним багатством, передусім вставними і вставленими конструкціями та незакінченими і перерваними реченнями. Встановлено, що серед вставних одиниць віддавав перевагу компонентам зі значенням достовірності, авторизувальним, емотивно маркованим та тим, які структурують виклад інформації, забезпечуючи послідовність, почерговість викладу думок. Виявлено також велику кількість вставлених конструкцій, які виконують у досліджених текстах функції уточнення, пояснення, доповнення, коментаря, авторської оцінки. Щодо незакінчених та перерваних речень, то з’ясовано, що вони здебільшого вказують на емоційний стан мовної особистості, надають простір для роздумів, створюють певний колорит. Отримані результати розширюють і поглиблюють уявлення про елітарну мовну особистість В. Сімовича.

ФЕМІНІСТИЧНА ОПТИКА НАТАЛІЇ КОБРИНСЬКОЇ: ВІД ТЕКСТУ ДО ГРОМАДСЬКОЇ ДІЇ

І. В. Волосянко — 2026-05-30

Статтю присвячено комплексному літературознавчому аналізу творчої спадщини Н. Кобринської – знакової постаті українського письменства, громадсько-культурної діячки та однієї з фундаторок раннього українського феміністичного дискурсу кінця ХІХ – початку ХХ століття. У розвідці простежено основні вектори становлення її ідіостилю в контексті соціокультурних трансформацій доби національного відродження, актуалізації жіночого питання та боротьби за гендерну рівність. У процесі аналізу творів різних етапів творчості (від ранніх текстів, у яких репрезентовано конфлікт поколінь і соціальну проблематику, до пізніших, позначених антивоєнною тематикою) акцентовано на художній репрезентації опору патріархальним наративам, глибинній психологізації образів та вербалізації прагнення персонажів до свободи й емансипації. Обґрунтовано, що важливою домінантою ідіостилю Н. Кобринської постає символіка природних образів, яка виконує функцію семіотичного коду для розкриття внутрішнього світу персонажів і концептуалізації філософських смислів тексту. Окрему увагу зосереджено на її внеску в формування українського феміністичного дискурсу, зокрема через літературну та організаційну діяльність, що знайшла вияв у співучасті в створенні жіночого альманаху «Перший вінок» (1887) – програмного тексту жіночого руху в Україні. Визначено соціокультурні чинники формування її ідіостилю, а також окреслено роль письменниці у моделюванні національної ідентичності та репрезентації жіночого суб’єкта в українській літературі означеної доби. Залучення сучасних гендерних студій дозволяє актуалізувати рецепцію творчості Н. Кобринської в ширшому – українському та європейському – культурному контексті, увиразнюючи її статус як культурного маркера епохи. Узагальнено, що ідіостиль письменниці характеризується синкретизмом соціально-аналітичного дискурсу, феміністичної риторики, елементів символістської поетики та поглибленої психологізації, що дає підстави розглядати її творчість як репрезентативне явище українського модерного літературного процесу.

МУЛЬТИМОДАЛЬНА СПЕЦИФІКА ВЕБІНАРУ ЯК ПРАГМАТИЧНИЙ ІНСТРУМЕНТ

Р. В. Ворошилова — 2026-05-30

У статті досліджено мультимодальну природу сучасного цифрового дискурсу на прикладі німецькомовних екологічних вебінарів. Актуальність теми зумовлена стрімким переміщенням комунікації у віртуальний простір, де вебінар постає не просто як засіб дистанційного навчання, а як складне мультимодальне утворення, що об’єднує різні знакові системи для досягнення прагматичного ефекту. У ході дослідження встановлено, що в цифровому середовищі вебінару мова не завжди відіграє домінуючу роль; усі модуси мають рівнозначний потенціал у створенні значення. На основі аналізу виступів провідних експертів і політиків виявлено диференційовану вагу мультимодальних засобів залежно від обраної комунікативної стратегії. Результати аналізу продемонстрували, що найбільш вагомими групами невербальних засобів є зоровий контакт, візуальні матеріали (слайди) і міміка. Доведено, що мультимедійна презентація у структурі вебінару часто перебирає на себе основне комунікативне навантаження, займаючи до 80–90% екранного простору та виконуючи роль «когнітивного якоря» за допомогою кольорових контрастів і/або інфографіки. Окрему увагу приділено прагматичному аспекту: спираючись на класифікацію мовленнєвих актів Дж. Серля, проаналізовано, як семіотичні ресурси допомагають досягати ілокутивної мети. У висновках констатовано, що успішний екологічний вебінар базується на цілісній архітектурі взаємодії семіотичних рівнів. Мультимодальність дозволяє компенсувати «дистанційність» цифрового формату: там, де вербальний мовленнєвий акт може бути недостатньо переконливим, візуалізація і паравербальні чинники завершують формування ілокутивної сили повідомлення. Стаття має практичне значення для фахівців з комунікації, лінгвістів та організаторів онлайн-заходів, оскільки пропонує системний погляд на механізми впливу в цифровому медіапросторі.

МІЖ ОБСТРІЛАМИ ТА РЯДКАМИ: ЖІНОЧИЙ ДОСВІД ВІЙНИ У ЩОДЕННИКОВИХ ЗАПИСАХ

Н. В. Герасименко — 2026-05-30

У статті комплексно досліджено наративи війни та поетику жіночих воєнних щоденників як специфічного різновиду сучасної еґо-літератури (на матеріалі видань Г. Горицької, В. Бурлакової, Л. Долик). Об’єктом наукового інтересу стали записи двох військовослужбовиць та цивільної авторки, у яких зафіксовано межовий досвід під час російсько-української війни. Дослідниці проаналізували зміст і форму нотаток крізь призму жанрових канонів, виокремивши сталі та новонабуті ознаки щоденника. Встановлено, що записи Г. Горицької та Л. Долик ґрунтуються на класичних вимогах жанру: щоденній фіксації подій у теперішньому часі, ефекті присутності, обов’язковому датуванні, хронологічному та лінійному викладі та нарації від першої особи. Тексти характеризуються правдивістю, щирістю й сповідальністю. Разом із тим спостерігаються певні відхилення від жанрового канону: у Г. Горицької авторська оповідь переплітається з монологами інших героїв, у Л. Долик трапляються ретроспективні екскурси. За принципом ретроспективної нарації (нелінійного розгортання подій) створено щоденник В. Бурлакової: така інверсивна наративна стратегія допомагає деталізувати події. На думку дослідниць, ці елементи свідчать про гібридну природу та модернізазацію сучасного щоденника. Особливу увагу приділено репрезентації війни у жіночих щоденниках: у Г. Горицької та В. Бурлакової вона постає не лише зовнішньою загрозою, а безпосереднім простором існування, оприявненим через макрорівень загальнодержавних новин та бойових спецоперацій; у щоденнику Л. Долик події «великої» історії і, зокрема, війна розкривається і увиразнюється через приватну «малу» історію родини. У висновках зазначено: щоденники Г. Горицької, В.Бурлакової, Л. Долик – це важливі еґо-документи, які успішно інтегрують приватний досвід у загальнонаціональний історичний контекст російсько-української війни.

ЗАСОБИ ТВОРЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО ПІДТЕКСТУ В ОПОВІДАННЯХ ГР. ТЮТЮННИКА (НА МАТЕРІАЛІ «ТРИ ЗОЗУЛІ З ПОКЛОНОМ»)

В. А. Голуб — 2026-05-30

У статті здійснено комплексний аналіз феномену підтексту як ключової естетичної категорії художнього твору з опертям на здобутки герменевтики та рецептивної естетики. Підтекст осмислено як структурований смисловий потенціал тексту, що реалізується через систему імпліцитних сигналів і актуалізується в процесі інтерпретаційної діяльності читача. Наголошено на системному характері поетики, у межах якої композиційні, мовні, сюжетні та семіотичні елементи формують цілісну модель генерування прихованих сенсів. Матеріалом аналізу обрано новелу Гр. Тютюнника «Три зозулі з поклоном», що розглядається як зразок психологічної прози з високим рівнем імпліцитності. Доведено, що лаконізм стилю, принцип «айсберга», функціональність художньої деталі, паузи, мовчання та інтонаційні зсуви виступають генераторами психологічного підтексту. Особливу увагу приділено символіці заголовка-коду, ролі епіграфа, композиційній рамці (теперішнє – минуле – лист – теперішнє), а також деконструкції традиційного любовного трикутника через його гуманістичне, духовне перепрочитання. Хронологічні натяки, побутові й історичні деталі працюють на підтекстову реконструкцію травматичного часу репресій, що змінює тип прочитання любовної історії: з приватної колізії вона підноситься до екзистенційно-етичного рівня. Проаналізовано образи Марфи, Софії та Михайла як носіїв різних вимірів «любові всевишньої», акцентовано на етичній делікатності персонажів і їх внутрішній боротьбі. Окремо розглянуто останній лист Михайла як кульмінаційний вузол імпліцитності, де експліцитна буденність поєднується з підтекстовою прощальністю та екзистенційною напругою. Зроблено висновок, що підтекст новели формується через узгоджену взаємодію поетикальних підсистем і реалізується у співтворчості автора й підготовленого реципієнта, який реконструює феноменологічний сенс любові як духовної відповідальності та моральної чистоти.

ЕКОЛОГІЧНИЙ ДИСКУРС ЯК СЕРЕДОВИЩЕ ФОРМУВАННЯ ГІПЕРО-ГІПОНІМІЧНИХ ВІДНОШЕНЬ АНГЛОМОВНОЇ ТЕРМІНОСИСТЕМИ ЕКОМАРКЕТИНГУ

С. М. Гордун — 2026-05-30

У статті досліджуються гіперо-гіпонімічні відношення англомовної терміносистеми екомаркетингу в контексті екологічного дискурсу як середовища їх формування та функціонування. Актуальність роботи зумовлена інтенсивним розвитком екологічного дискурсу, зростанням ролі екологічно орієнтованого маркетингу та необхідністю впорядкування терміносистеми екомаркетингу. У процесі дослідження, було встановлено, що гіперо-гіпонімічні відношення є домінуючим типом парадигматичних зв’язків у досліджуваній терміносистемі. Ці відношення забезпечують побудову багаторівневих ієрархічних структур, у межах яких відбувається поступове звуження значення від узагальнених концептів до конкретних термінологічних одиниць. Також у статті виокремлено основні тематичні групи термінів екомаркетингу, а саме групи сталого розвитку, екологічної продукції та комунікаційних стратегій, у межах яких простежуються чіткі гіперо-гіпонімічні ряди. У згаданих тематичних групах гіпероніми виконують узагальнюючу функцію, тоді як гіпоніми забезпечують деталізацію та конкретизацію змісту понять. Особливу увагу також приділено взаємодії загальнонаукової та спеціалізованої лексики, що функціонує в межах екологічного дискурсу та сприяє формуванню складної термінологічної системи. Результати дослідження підтверджують, що екологічний дискурс виступає ключовим чинником формування та розвитку гіперо-гіпонімічних відношень терміносистеми екомаркетингу, оскільки саме в його межах відбувається концептуалізація знань про довкілля, сталий розвиток і екологічно орієнтовану діяльність. Він забезпечує семантичне підґрунтя для встановлення ієрархічних зв’язків між поняттями та визначає напрями їх структуризації. Динамічний характер екологічного дискурсу зумовлює постійне поповнення терміносистеми екомаркетингу новими одиницями та ускладнення її ієрархічної структури.

КАРНАВАЛІЗОВАНИЙ СВІТ РОМАНУ МА ЦЗЯНЯ «КИТАЙСЬКА МРІЯ»: ДЕКОНСТРУКЦІЯ ІДЕОЛОГІЧНОГО ДИСКУРСУ

Я. С. Дашкієв — 2026-05-30

У статті здійснено аналіз роману відомого китайського письменника-дисидента Ма Цзяня «Китайська мрія» (2018) в аспекті карнавальної поетики та специфіки художньої деструкції політичних ідеологем. Актуальність дослідження зумовлене проблематикою текстів Ма Цзяня, який порушує питання пам’яті, історичної травми, ідеологічного утопізму, тоталітарного реваншу, які упродовж останніх десятиліть залишаються в центрі уваги світової гуманітаристики. Мета роботи полягає у виявленні особливостей деконструкції ідеологічного дискурсу сучасного Китаю в романі Ма Цзяня «Китайська мрія» шляхом аналізу художніх прийомів моделювання карнавального світу. Основна увага приділяється образу головного героя, партійного бюрократа Ма Даоде, чия моральна розбещеність та внутрішня порожнеча слугують засобом викриття ерозії сучасного бюрократичного середовища. У дослідженні детально проаналізовано сценографію нічного клубу «Хунвейбін», де сакральні символи Культурної революції поєднуються з простором комерціалізованої тілесності. Таке зіткнення високого ідеологічного міфу з низькою реальністю визначається як прояв гротескної поетики, що створює ефект «тривожної єдності» несумісних елементів. На основі теорій Ж. Дерріди та М. Голквіста доведено, що Ма Цзянь використовує карнавальну інверсію та пародіювання для деконструкції усталених ієрархій та бінарних опозицій. З допомогою кітчевого цитування та гротескної поетики авторитетний політичний дискурс редукується до рівня симулякрів, позбавлених первісного етичного змісту. Також приділено увагу аналізу композиції вибраного розділу, побудованій за принципом монтажу фрагментів реальності, спогадів та потоку свідомості, що підсилює відчуття гротескного марення. Окремо розглянуто роль історичних алюзій та іронії як механізму семантичного подвоєння, що пов’язує минулий досвід із сучасною політичною реальністю. У висновках підкреслюється, що твір постає як форма художнього спротиву нав’язаній державою «амнезії», наголошуючи на важливості віднайдення історичної правди для подолання колективних травм.

ТИПОЛОГІЯ ГОЛОВНИХ ЧЛЕНІВ РЕЧЕННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ (НА МАТЕРІАЛІ ТВОРІВ Ю. АНДРУХОВИЧА)

І. М. Демешко — 2026-05-30

У статті здійснено аналіз типології головних членів речення в українській мові на матеріалі творів Ю. Андруховича. Дослідження зосереджене на структурно-семантичних особливостях підмета й присудка, морфологічних способах вираження, функціональних різновидах і стилістичних трансформаціях у художньому дискурсі. Сучасна проза демонструє авторські синтаксичні інновації, індивідуально-стильові трансформації предикативних центрів речення, що створює потребу в типологійному аналізі головних членів речення на матеріалі художнього дискурсу. Установлено, що вибір структурних моделей підмета й присудка корелює з ідіостилем автора, жанровими параметрами твору. Аналіз матеріалу сучасної прози засвідчив, що індивідуально-авторські особливості синтаксичної організації тексту виявляються у варіативності способів вираження головних членів речення, у функційному навантаженні складених форм присудка. Здійснено комплексний структурно-семантичний та функціонально-стилістичний аналіз типології головних членів речення в українській мові на матеріалі художньої прози Юрія Андруховича. Запропоновано розширену типологійну модель підмета й присудка з урахуванням формально-граматичних, семантико-синтаксичних і текстоцентричних параметрів їхнього функціонування. Уточнено класифікаційні ознаки підмета й присудка в умовах художнього дискурсу, виявлено варіативність структурної організації та функційного навантаження головних членів речення в ідіостилі письменника. Такий підхід дає змогу точніше диференціювати різновиди підмета й присудка за способом морфологічного вираження, структурною складністю, ступенем предикативності та текстотвірною роллю. Доведено, що індивідуально-авторський стиль зумовлює функціонально-стилістичну модифікацію головних членів речення, що розширює межі їхнього традиційного граматичного опису та актуалізує їхню текстотвірну й експресивну функції.

СТИЛІСТИЧНІ ТА ЛІНГВОКУЛЬТУРНІ ОСОБЛИВОСТІ РОМАНУ ШАНТАЛЬ ҐАРАН «NATALIA»

Г. О. Звягіна — 2026-05-30

Стаття присвячена дослідженню дебютного роману «Natalia», написаного квебекською письменницею Шанталь Гаран. Твір доступний завдяки перекладу львівського видавництва Анетти Антоненко. Як особливий різновид діалогу різних культур переклад має ряд спеціальних прийомів для найкращого відображення стилістичних особливостей оригінального твору, які використані і для розглянутого роману. Визначено лінгвокультурну специфіку та відображення індивідуального стилю авторки у творі. Серед використаних методів для дослідження твору є як літературознавчі – біографічний, серед мовознавчих – описовий та контекстуального аналізу. Значне місце у романі посідають лексичні реалії, подані різними мовами, найбільше німецьких та англійських, значно менше французьких, чимало з них пов'язано з подіями Другої світової. Більшість з цих висловів авторка пояснює та перекладає французькою сама, у тому ж реченні, що дозволяє не відволікатись читачу на примітки. Використання саме німецької обумовлено біографією головної героїні. Захоплення героїв музикою відображено завдяки цитатам англійською. Нечисленні латинські стійкі вислови позначають важливі для письменниці поняття. Фразеологічні одиниці є виразною ознакою індивідуального стилю письменниці, присутні також трансформовані та індивідуально-авторські, завдяки ним створено ефект подвійної актуалізації, градації, їх зміст обігрується для створення іронічного контексту. Серед символів у творі використано релігійний – образ Божої Матері Ченстоховської та генеалогічного дерева як основи сюжету та базового для героїв поняття. Досліджено основні тропи роману – епітети, порівняння. Роман, написаний авторкою-іноземкою про долю української жінки-єврейки примушує задуматись над багатьма важливими питаннями.

РАДЯНСЬКА МЕМУАРНА ФРАНКІАНА 1940–1980-Х РР.: ПРАКТИКИ ДОКУМЕНТУВАННЯ ТА ПУБЛІКАЦІЇ

К. О. Івлєв — 2026-05-30

У статті на різноплановому джерельному матеріалі простежено практики документування та публікації спогадів про І. Франка в умовах радянського тоталітаризму в період з 1940-х до кінця 1980-х рр. Особливу увагу приділено висвітленню деталей нереалізованого видавничого проєкту підготовки до друку збірки мемуарної Франкіани 1941 р., з ініціативи наукових працівників Музею Івана Франка у Львові до 85-літнього ювілею з дня народження письменника. Також досліджено передумови та обставини появи збірки спогадів про І. Франка 1956 р. за редакцією О. Дея та Н. Корнієнко. З’ясовано вплив радянського цензурного тиску та ідеологічного дискурсу на зміст та характер підбору спогадових матеріалів до означеної книги. Результати дослідження показали, що мемуарна Франкіана протягом 1940-х–1980-х рр. збагачувалась різними шляхами. Передусім, завдяки документуванню свідчень сучасників письменника, чим займалася значна кількість науковців, а також краєзнавців-аматорів. Водночас суттєвим також був внесок і самих мемуаристів, які писали спогади та надсилали їх до редакцій періодичних видань або знаходили способи опублікувати їх окремо. На підставі аналізу джерел виокремлено чотири етапи розвитку мемуарної Франкіани в період з 1940-х до кінця 1980-х рр. На першому, протягом 1939–1941 рр. спостерігалася інтенсифікація діяльності зі збору та публікації спогадів про І. Франка, передусім у пресі. Під час другого етапу, що тривав з 1944 до 1956 рр., розвиток мемуарної Франкіани значно сповільнився. Однак під час третього, який розпочався 1956 р. і тривав до початку 1970-х рр. збір і видання спогадів про І. Франка сягнув апогею. Четвертий етап (1970-ті -1980-ті рр.) знаменував собою перехід від активної фази творення мемуарів про життя письменника до подальшої популяризації вже накопиченого корпусу свідчень.

ПСИХОЛІНГВІСТИЧНИЙ ВИМІР ВОЄННОЇ МЕТАФОРИ: ВІД МЕХАНІЗМІВ ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗАХИСТУ ДО СТРАТЕГІЙ САМОРЕГУЛЯЦІЇ

О. А. Ільченко — 2026-05-30

Стаття присвячена психолінгвістичному виміру воєнної метафори як інструменту психологічного захисту та саморегуляції особистості в умовах збройного конфлікту. Автори аналізують, як повномасштабна війна проти України трансформувала мовний ландшафт, перетворивши метафору з художнього тропу на когнітивний механізм адаптації. Теоретичне підґрунтя дослідження спирається на когнітивну лінгвістику (Дж. Лакофф, М. Джонсон) і психоаналітичну традицію (А. Фрейд), що пояснюють метафору як спосіб структурування реальності та механізми захисту психіки. У статті показано, що воєнна метафора виконує функцію «когнітивного щита», дозволяючи військовослужбовцям дистанціюватися від травматичних подій, знижувати рівень тривоги та мобілізувати внутрішні ресурси. Емпірична частина ґрунтується на анкетуванні військовослужбовців Національної гвардії України (n=40), що дало змогу виявити специфіку мовних моделей у колективній свідомості. Результати засвідчили домінування стратегій усвідомленої присутності (42,5%), цілепокладання і планування (22,5%), когнітивної переоцінки (17,5%) та соціальної підтримки (15%). Виявлено, що дегуманізуючі номінації ворога («орки», «м’ясо», «добриво для української землі») поєднують механізми інтелектуалізації, проєкції та раціоналізації, знімаючи внутрішній конфлікт у здійсненні насильства. Метафори саморегуляції («стиснута пружина», «автопілот», «стати на підзарядку») відображають прагнення військових керувати власним психофізіологічним станом. Порівняльний аналіз медійного дискурсу та мовлення військових показав розбіжності між героїзуючими моделями («Війна – це шлях», «Війна – це боротьба за життя») та прагматичними моделями фронту («Війна – це робота»). Практичне значення дослідження полягає у можливості використання метафоричного моделювання як інструменту профілактики вторинної травматизації та підтримки ментального здоров’я особового складу. Робота пропонує новий підхід до аналізу мовних практик у бойових умовах, поєднуючи когнітивно-лінгвістичний та психологічний аспекти, що відкриває перспективи для подальших міждисциплінарних досліджень.

ТРАНСФОРМАЦІЯ ДИСКУРСУ СЕНСАЦІЙНОЇ ЛІТЕРАТУРИ В «БАГРЯНІЙ ЛІТЕРІ» НАТАНІЕЛЯ ГОТОРНА

М. М. Калініченко — 2026-05-30

У представленій статті розглядається роман Натаніеля Готорна «The Scarlet Letter» у контексті його складної взаємодії з дискурсом популярної сенсаційної літератури США середини ХІХ століття. Автор пропонує переосмислити традиційне бачення цього твору як ізольованого шедевра «високого» романтизму, аналізуючи його як художній відгук на соціокультурні виклики епохи Другого великого пробудження. Дослідження демонструє, що вибір Готорном сюжету про перелюб священика не був випадковим реверансом у бік минулого, а прямою апеляцією до актуальних страхів тогочасного американського суспільства перед моральною розпустою нових релігійних сект.Особлива увага приділяється тому, як популярна преса та «низькі» жанри того часу (зокрема твори Марії Монк та Джорджа Ліппарда) формували образ демократичної церкви як осередку сексу-льної вседозволеності та релігійного екстазу, підсиленого вживанням алкоголю. Автор доводить, що Готорн використовує «історичні декорації» пуританського Сейлема як контрастний фон: суворість XVII століття слугує інструментом критики аморальності сучасної йому Америки. Через порівняння «старозавітних» духовних засад із нестримним релятивізмом середини ХІХ сторіччя письменник намагався повернути суспільну значущість інститутам шлюбу та родинних цінностей.У статті проаналізовано феномен читацької рецепції, який виявив глибоку прірву між дидактичними намірами митця та потребами масової аудиторії. Наведені статистичні дані (35 тисяч проданих примірників «Багряної літери» проти 700-тисячних тиражів сенсаційних бестселерів) свідчать про те, що тогочасний читач віддавав перевагу відвертим описам гріхів без морального осуду, що пропонувала масова література. Завершує дослідження аналіз пізньої творчості Готорна, зокрема роману «The Marble Faun», який трактується як остання спроба автора знайти опору в традиційному католицизмі для упокорення «дикунства» американського релігійного простору. Стаття підкреслює, що саме занурення у стихію популярної культури дозволило Готорну створити твір, який, попри комерційний програш тогочасним «таблоїдним» романам, став найглибшою рефлексією над парадоксами національного духу.

ІМАЖОНІМНА ОБ’ЄКТИВАЦІЯ ВЗАЄМОВІДНОШЕННЯ ПРОСТОРУ ТА ЙОГО ЗОБРАЖЕННЯ В АВАНГАРДНОМУ ОБРАЗОТВОРЧОМУ МИСТЕЦТВІ

Д. В. Козловська — 2026-05-30

Метою дослідження є аналіз імажонімів як засобу розкриття взаємовідношення простору з його зображенням у живописних і графічних творах українського авангарду ХХ століття. Наголошено на тому, що поєднання абстрактності образу й конкретності назви твору сприяє концептуалізації зображуваного простору. Здійснено групування назв живописних і графічних творів задля аналізування їхнього семантичного навантаження. У статті застосований метод контекстуально-інтерпретаційного аналізу для актуалізації ролі імажонімів із локативною семантикою як лінгвокультурних одиниць. Дескриптивний метод використаний для опису складників лінгвокогнітивної категорії простору, наявних у назвах мистецьких творів. Лінгвостатистичний метод полягає у фіксуванні кількості імажонімів, скласифікованих за вміщеними в них локативними компонентами «територія», «протяжність», «ділянка», «поверхня», «місце», «вимір» тощо. Групування імажонімів здійснено з огляду на уявлення про категорію простору як про сукупність трьох систем: 1) території з матеріальними об’єктами без чітких матеріальних кордонів; 2) вмістилища, замкненого простору, обмеженого діяльністю людини, природою; 3) території без обмежень, пізнання якої неможливе в перцептивний спосіб. Імажоніми згруповано за принципом функціонально-семантичної подібності на основі сегментації зображуваної дійсності. Передача об’єктивації взаємовідношення простору з його репрезентацією в авангардному образотворчому мистецтві реалізована через парадигму лексем із локативним значенням, вміщених в імажонімах. Багаторівневістю структури концепту «простір» («тривимірна протяжність», «площа», «протяжність у довжину», «міра», «ділянка земної поверхні», «поверхня чогось») детермінована наявність варіантів поєднання локативних лексем у досліджуваних імажонімах. Доведено, що зв’язок семантики імажонімів із універсальними концептами, як-от концепт «простір», позиціонує українську імажонімію як сукупність одиниць, ментально належну одночасно й до мови, й до мистецтва.

ЕМОЦІЙНІ СТРАТЕГІЇ ФАСЦИНАЦІЇ ТА ЕМПАТІЇ У ВІРУСНОМУ ДИСКУРСІ

Л. В. Козяревич-Зозуля — 2026-05-30

Стаття присвячена аналізу емоційних стратегій фасцинації та емпатії у вірусному дискурсі, що формується в цифровому середовищі. Вона підкреслює емоційний вимір вірусних текстів, який є ключовим чинником їхньої популярності та здатності швидко поширюватися серед широкої аудиторії. Особливу увагу приділено двом дискурсивним практикам: фасцинації, що реалізується через ритмічність, повторюваність, символічність та несподівані образи, які захоплюють увагу; та емпатії, що проявляється у співчутті, солідарності й створенні емоційного зв’язку між автором і читачем. У роботі чітко визначено сферу дослідження – саме вірусний дискурс, тобто тексти, що поширюються в цифровому середовищі завдяки своїй емоційній силі. Матеріалом для аналізу виступають 50 англійськомовних вірусних повідомлень у соціальних мережах, які демонструють поєднання фасцинації та емпатії як ключових чинників віральності. Показано, що фасцинація забезпечує увагу й запам’ятовуваність, тоді як емпатія створює відчуття спільності та мобілізує аудиторію до дії. Дослідження також акцентує на тому, що вірусні тексти не лише інформують, а й формують культурні та соціальні практики, впливаючи на колективні емоції та поведінку. Вони стають інструментом масової комунікації, здатним трансформувати суспільні настрої та спрямовувати їх у певному напрямку. Саме тому аналіз емоційних стратегій у вірусному дискурсі має значення не лише для лінгвістики, а й для соціології, культурології та медіазнавства. У результаті, стаття пропонує лінгвістичний аналіз емоційних стратегій у вірусних текстах, окреслює їхню роль у сучасній цифровій комунікації та підкреслює значення перекладача як культурного інтерпретатора, здатного передати не лише зміст, а й емоційний потенціал повідомлення.

СЕМАНТИЧНІ СТИЛІСТИЧНІ ЗАСОБИ В НОВИННИХ ТЕКСТАХ ОНЛАЙН-ВИДАННЯ THE GUARDIAN

Є. В. Корнєлаєва — 2026-05-30

У статті досліджено семантичні стилістичні засоби в новинних текстах онлайн-видання The Guardian. Актуальність теми зумовлена тим, що сучасний цифровий новинний текст дедалі виразніше поєднує інформативну, інтерпретаційну та впливову функції. Новина в онлайн-медіа вже не обмежується нейтральною фіксацією факту, а постає як комунікативно організований текст, у якому мовні одиниці беруть участь у смисловому моделюванні події, задають кут її сприйняття та формують емоційний фон повідомлення. Метою дослідження є виявлення найбільш продуктивних семантичних стилістичних засобів у новинних текстах The Guardian та з'ясування їхньої ролі в організації медіаповідомлення. Теоретичне підґрунтя становлять сучасні праці з медіалінгвістики, стилістики та дискурсології, у яких медіадискурс розглядається як багатовимірний комунікативний простір, а стилістичні засоби потрактовуються не як декоративні елементи, а як інструменти смислотворення, інтерпретації та впливу на реципієнта. Емпіричну базу дослідження становлять десять новинних текстів онлайн-видання The Guardian, опублікованих у січні та березні 2026 року в рубриках World, Environment, Global Development, US News та Technology. У роботі використано метод суцільної вибірки, контекстуально-інтерпретаційний аналіз, стилістичний аналіз і окремі елементи дискурсаналізу. У статті уточнено поняттєвий апарат: до власне семантичних стилістичних засобів віднесено метафору, персоніфікацію як різновид метафори, метонімію, алюзію, евфемізацію та антитезу як семантично організовану фігуру контрасту. Натомість цитатну драматизацію запропоновано розглядати не як окремий семантичний стилістичний засіб, а як супровідну текстову стратегію актуалізації смислу. У ході аналізу встановлено, що найпродуктивнішими засобами в дослідженому корпусі є метафора, персоніфікація, антитеза, евфемізація, алюзія та метонімія. З'ясовано, що вони функціонують на рівні лідів, авторського викладу, репортажної деталізації, прямих цитат і способів подання чужого мовлення. Ці засоби забезпечують не лише виразність, а й семантичне фокусування новини, увиразнюють конфлікт, задають інтерпретаційну рамку події та впливають на її рецепцію. Отримані результати дають підстави стверджувати, що новинні тексти The Guardian характеризуються високим рівнем семантичної стилістичної організації та поєднують інформаційну точність з активним використанням мовних механізмів інтерпретації.

ПОНЯТТЯ ТА ТИПОЛОГІЯ ТЕКСТУ

В. В. Куранда — 2026-05-30

У статті розглядається проблема визначення сутності тексту як складної мовної та комунікативної одиниці, а також аналізуються основні підходи до його типології в сучасному мовознавстві. З’ясовано сутність поняття тексту, визначено його основні ознаки та проаналізовано існуючі підходи до типології текстів з метою їх систематизації. У роботі подано наукові підходи до вивчення тексту, представлені у працях українських та італійських дослідників, зокрема взято до уваги таких українських лінгвістів, як: Н. В Кондратенко, С. Я. Єрмоленко, О. О. Селіванова, А. П. Загнітко та Ф. С. Бацевич; а також італійських науковців, як: Паола Дезідері, Марія-Елізабет Конте, Даріо Корно, Стефано Джензіні, Крістіна Лавіньйо, Тулліо Де Мауро та інші. Підкреслено, що відсутність єдиного визначення тексту зумовлена різноманітністю формально-структурної організації тексту; його функціональною, жанровою та стилістичною варіативністю; відмінностями у наукових підходах до вивчення тексту; перебільшенням ролі формально-структурних характеристик і зведенням визначення тексту до однієї чи кількох його ознак. У статті охарактеризовано основні ознаки тексту, зокрема зв’язність, цілісність, інтенціональність, інформативність, ситуативність та інтертекстуальність, які забезпечують його функціонування як завершеної смислової єдності. Проаналізовано різні класифікації текстів, що базуються на функціональних, стилістичних, комунікативних і структурних критеріях. Показано, що типологія текстів є складною і не має універсальної системи, оскільки тексти можуть поєднувати різні ознаки та функції. Зроблено висновок про необхідність комплексного підходу до вивчення тексту як багаторівневого явища, що поєднує мовні, когнітивні та соціокультурні аспекти.

ЕТИМОЛОГІЧНЕ ПОХОДЖЕННЯ ТА ПЕРЕКЛАД АНГЛОМОВНОЇ ФІНАНСОВОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ

Е. О. Кущ — 2026-05-30

Статтю присвячено дослідженню етимологічного походження та специфіки перекладу англомовної фінансової термінології. У статті визначено поняття фінансова термінологія, встановлено мови походження термінів сфери фінансів та час їх надходження до англійської мови; виявлено та проаналізовано способи та трансформації їх перекладу українською мовою. Термінологія сфери фінансів є сукупністю офіційних засобів позначення професійниx понять сфери. Її англомовна термінологія формувалася на основі споконвічних одиниць, а також запозичень із європейських і неєвропейських мов. Європейські запозичення є переважно асимільованими одиницями англійської мови. Їх домінантні групи представлені латинськими, грецькими та французькими одиницями. Більшість термінів із класичних мов надійшла до англійської мови через французьку. Англомовна термінологія сфери фінансів містить також одиниці італійського, іспанського, нідерландського, португальського, німецького походження. Ці одиниці є частково асимільованими в англійській мові. Її неасимільованими одиницями є терміни фінансів неєвропейського походження, зокрема ті, що походять з арабської, китайської та японської мов. Їх надходження до англійської мови здійснювалося не тільки безпосередньо з мов-донорів, але й через європейські мови-посередники. Деякі фінансові терміни є гібридними, що містять терміноелементи європейського та неєвропейського походження. Етимологія, час надходження, структурно-семантичні особливості та характеристики цільового адресата є визначальними для перекладу англомовних термінів сфери фінансів українською мовою. Cпоконвічні терміни сфери фінансів, що мають просту структуру, перекладаються за допомогою своїx україномовних еквівалентів. Інтернаціональні одиниці, запозичені з латинської та грецької мов, а також частково асимільовані терміни з європейських мов, передаються транскодуванням. Неасимільовані терміни з неєвропейських мов, а також гібридні терміни, перекладаються описово або транскодуванням за умов, якщо адресатом перекладу є фахівець відповідної сфери. Споконвічні та асимільовані складні терміни, а також окремі англомовні терміносполуки сфери фінансів перекладаються калькуванням. Більшість англомовних терміносполук сфери передаються українською мовою за допомогою перекладацьких трансформацій, що допомагають подолати розбіжності у сполучуваності, будові одиниць типологічно різних мов. Трансформація перестановка слів, а також комплексні трансформації, є найбільш уживаними при відтворенні цих одиниць українською мовою.

МОВНА РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ КОНЦЕПТУ GERECHTIGKEIT ОЧИМА ЖІНОК У ВЗАЄМОДІЇ ОСОБИСТІСНОГО ТА ПОЛІТИЧНОГО ДИСКУРСІВ І ПЕРЕКЛАД КЛЮЧОВИХ CУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ РЕАЛІЙ

Н. Г. Лисецька — 2026-05-30

У статті виконано аналіз мовної репрезентації концепту GERECHTIGKEIT у взаємодії особистісного та політичного дискурсів на матеріалі книги Вікторії Амеліної Blick auf Frauen. Den Krieg im Blick. Актуальність дослідження зумовлена зростанням наукового інтересу до воєнного дискурсу й необхідністю осмислення морально-правових категорій у мовному відображенні сучасної війни. У центрі уваги перебуває концепт GERECHTIGKEIT, який у воєнному дискурсі поєднує правові, моральні та культурні смисли і є важливою когнітивною одиницею інтерпретації воєнного досвіду. Мета статті – аналіз мовної репрезентації цього концепту у взаємодії особистісного та політичного дискурсів, а також дослідження особливостей перекладу українських суспільно-політичних реалій у німецькомовному тексті. Методологічну основу дослідження становлять когнітивно-дискурсивний підхід, дискурс-аналіз, лексико-семантичний і контекстуально-інтерпретаційний методи, а також перекладознавчий аналіз. У статті встановлено, що в політичному дискурсі концепт GERECHTIGKEIT функціонує переважно як інституційно-правова категорія, пов’язана з міжнародним правом, відповідальністю за воєнні злочини та механізмами правосуддя. Водночас в особистісних наративах він набуває морально-емоційного змісту й відображає індивідуальний досвід переживання війни, прагнення відновлення справедливості, пам’яті та морального осмислення подій. Окрему увагу приділено перекладознавчому аспекту дослідження. Установлено, що відтворення українських суспільно-політичних реалій у німецькомовному тексті здійснюється переважно за допомогою транслітерації, транскрипції, калькування й напівкальки. Застосування цих перекладацьких трансформацій забезпечує збереження національно-культурної специфіки та дискурсивного значення реалій у міжкультурній комунікації. Результати дослідження підтверджують багатовимірний характер концепту GERECHTIGKEIT і його важливу роль у формуванні смислової структури сучасного воєнного дискурсу.

ЛЕКСИЧНІ ЗАПОЗИЧЕННЯ АЗІЙСЬКОГО ПОХОДЖЕННЯ В ІСПАНСЬКОМУ ПУБЛІЦИСТИЧНОМУ ДИСКУРСІ

А. В. Літвіх — 2026-05-30

У статті досліджується поняття лексичних запозичень азійського походження, причин їх появи та використання в сучасній іспанській мові на прикладі текстів публіцистичного дискурсу. Лексичні запозичення є невід’ємною частиною лексичного фонду будь-якої мови, адже вони є прямим результатом її розвитку та взаємодії з іншими мовами і культурами. Впродовж століть, як наслідок історичних соціально-економічних контактів, торгівельних зв’язків, колоніальної експансії, культурного обміну та глобалізації, іспанська лексика збагачувалася словами, що походять з китайської, японської, корейської, арабської, турецької, гінді, перської та малайської мов. Нові слова переважно позначали нові культурні реалії, суспільно-політичні явища, поняття зі сфери економіки, кулінарії чи повсякденного життя. Дані запозичення не лише набули значного поширення у публіцистичному дискурсі та повсякденному спілкуванні, але й були адаптовані до фонетичної, графічної та граматичної систем іспанської мови. Актуальність даної теми зумовлена активізацією міжкультурних контактів, процесами глобалізації у сучасному світі та зростанням ролі країн Азії у світовій політиці, економіці й культурі, що безпосередньо впливає на лінгвістичні процеси в іспанській мові. Метою статті є виявлення основних груп азійських запозичень, аналіз шляхів їх проникнення до іспанської мови, а також визначення особливостей їх використання у сучасному іспаномовному публіцистичному дискурсі. У дослідженні застосовано методи описового, етимологічного та контекстуального аналізу, що дозволяє простежити як історичні, так і сучасні тенденції вживання даних лексем. Також у статті здійснено аналіз запозичень за основними сферами їхнього вжитку та розглянуто семантичні аспекти використання слів азійського походження в публіцистичних текстах. Результати дослідження свідчать, що лексичні запозичення зі східних мов не лише збагачують лексичний фонд іспанської мови, але й активно використовуються у публіцистичних текстах, відображаючи сучасні тенденції мовного розвитку, глобалізації та культурної ідентичності країн Азії.

МОЛОДІЖНИЙ СЛЕНГ У СУЧАСНІЙ ПОЛЬСЬКІЙ МОВІ: НОРМА І ВАРІАТИВНІСТЬ

Л. Р. Лукіна — 2026-05-30

Статтю присвячено дослідженню особливостей функціонування молодіжного сленгу в сучасній польській мові, а також з’ясуванню співвідношення мовної норми та варіативності в цій динамічній підсистемі лексики. Молодіжний сленг розглянуто як важливий соціолінгвістичний феномен, що відображає мовну творчість молодого покоління, його цінності, комунікативні потреби та прагнення до мовної ідентифікації. Особливу увагу приділено джерелам формування сленгових одиниць, серед яких вагому роль відіграють іншомовні запозичення, семантичні трансформації, словотвірні моделі, а також вплив цифрового середовища й мережевої комунікації. У статті проаналізовано основні тенденції розвитку молодіжного сленгу в польськомовному просторі, окреслено його стилістичні, функціональні та прагматичні характеристики. Визначено, що молодіжний сленг формується під впливом соціокультурних чинників, масової культури, медіа та міжмовних контактів. З’ясовано, що сленг виконує не лише експресивну й ідентифікаційну функції, а й сприяє формуванню групової солідарності, неформальної комунікації та дистанціюванню від офіційної мовної норми. Водночас підкреслено, що межа між нормативною лексикою та сленговими одиницями є змінною: окремі елементи молодіжного мовлення поступово інтегруються до ширшого мовного вжитку, поширюються поза межами молодіжного середовища та можуть набувати статусу загальновживаних. Методологічною основою дослідження стали описовий, порівняльний та контекстуальний методи аналізу мовного матеріалу. У результаті дослідження визначено ключові механізми варіювання сленгових одиниць, їхні структурні та семантичні особливості, а також їхню роль у сучасних мовних процесах. Зроблено висновок, що молодіжний сленг є важливим чинником мовної динаміки, який відображає соціокультурні зміни та сприяє постійному оновленню лексичної системи сучасної польської мови.

ПРОБЛЕМА МІКСАЦІЇ МОВ ТА ВПЛИВ НА ЯКІСТЬ КОМУНІКАЦІЇ В СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ

В. В. Музичук — 2026-05-30

У статті досліджується питання трансформації мовної ситуації в Україні, зокрема проблема міксації української мови, відповідно до історичних змін, що їх спричинили колоніальне минуле, повномасштабна війна та цивілізаційні зміни. Продемонстровано традиційне негативне ставлення до суржику мовознавцями, але зазначено, що сьогодні це може бути перехідним явищем, що має тенденцію до зникнення в майбутньому. Простежено особливості міксування мови на прикладі українсько-російського та українсько-англійського суржиків у сучасному мовному просторі України, як демонстрація колоніального та цивілізаційного впливів. Визначено причини поширення російсько-українського суржику, а саме – стійкий вплив російської мови в медійному просторі, вагоме використання цієї мови в побуті та відсутність відповідального споживання україномовного контенту молоддю тощо. Описано тенденцію проникнення англіцизмів в українську мову, що є наслідком сучасного глобалізаційного впливу і через низький рівень знання англійської серед населення інструментом соціальної мімікрії, що не завжди є функціонально виправданим. Емпіричною основою дослідження стало анкетне опитування молоді Житомирщини 16–18 років. З’ясовано, що більшість користується в побутовому мовленні суржиком, хоча хотіли б, щоб у їхньому житті його було менше. Також виявлено, що для опитаних все ще комфортно користуватися російськомовним розважальним контентом. Натомість англіцизми для українців є частиною їхнього життя і вони не вбачають загрозливу тенденцію у їх використанні. На основі отриманих результатів зроблено висновок, що попри війну та позитивну динаміку у функціонуванні української мови як державної, залишається актуальним проблема популяризації мови серед молоді.

РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ ЛЕКСЕМИ ШТУКАР В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ (НА МАТЕРІАЛІ ХУДОЖНІХ ТЕКСТІВ)

С. В. Овсейчик — 2026-05-30

У статті проаналізовано семантичні та функціональні особливості лексеми штукар в українській мові, вказано на особливості її реалізації в українських та перекладних художніх текстах. Автор зауважує, що лексема штукар зафіксована не лише в реєстрі відповідних тлумачних словників, а й широко представлена в текстах художньої літератури. Вибір теми зумовлений інтересом до повернення маловідомої української лексики, що сьогодні постає не лише як засіб художнього мислення, але й як маркер національної ідентичності. Джерельною базою є художні тексти українських авторів І. Франка, І. Нечуя-Левицького, М. Кропивницького, В. Винниченка, В. Шкляра, Ю. Андруховича, А. Кокотюхи та перекладні тексти Ж. Верна, Е. Гофмана, А. Ліндґрен, М. Сервантеса, Дж. Мартіна та ін., зафіксовані в Генеральному регіональному анотованому корпусі української мови. У процесі аналізу з’ясовано, що лексема штукар має високу частотність фіксації у художніх текстах і здебільшого використовується на позначення «особи-витівника, фокусника». Семантичну структуру аналізованої лексеми зумовлює не лише предметно-понятійна співвіднесеність звукового комплексу, а й її експресивний компонент, стилістична характеристика, словотворчі зв’язки. Визначено, що стилістичний потенціал лексеми штукар розкривається у її взаємодії з іншими одиницям аналізованих текстів. Вживання вказаної лексеми у тексті сприяє посиленню експресії, передачі емоційного напруження, драматизації ситуацій, створенні іронічного ефекту. Вона функціонує в прямому та переносному значеннях, що поглиблює художню образність аналізованих текстів. Використання корпусного підходу забезпечує репрезентативність матеріалу та об’єктивність отриманих результатів; вказує на потенційну можливість повернення лексеми штукар з периферії до ядра лексики української мови.

НАРОДНА КАЗКА, ЛІТЕРАТУРНА КАЗКА І ФЕНТЕЗІ ЯК СПОРІДНЕНІ ЖАНРИ

А. Б. Павлюк — 2026-05-30

У статті розглянуто проблему спорідненості жанрів народної казки, літературної казки та фентезі в контексті їхнього історичного розвитку й поетикальних особливостей. Визначено їхні спільні риси, художні функції та відмінності у структурі, поетиці та світоглядних засадах. Метою дослідження є виявлення спільних рис між цими жанрами, а також з’ясування еволюції казкового мислення від фольклорної традиції до сучасних форм фантастичної літератури. Зазначено, що народна казка є одним із найдавніших жанрів усної народної творчості, який сформував базові моделі сюжетів, образів і мотивів, що згодом стали основою для розвитку літературної казки та жанру фентезі. У науковій розвідці проаналізовано особливості народної казки, її колективне авторство, формульну композицію, архетипність персонажів, простоту сюжетної структури та використання традиційних мовних формул. У статті підкреслено, що літературна казка, на відміну від фольклорної, має визначене авторство і відзначається індивідуальною художньою манерою. Вона характеризується більш розвиненою системою персонажів, ширшим тематичним діапазоном та поєднанням фантастичних елементів із відображенням реалій суспільного життя. Окрема увага була приділена розвитку англійської літературної казки від її початків у XIX столітті та її внеску у формування жанрових моделей сучасного фентезі. Досліджено генетичний зв’язок літературної казки з жанром фентезі, який виник у ХХ столітті та набув поширення в сучасній культурі. Підкреслено, що фентезі розвиває традиції казки й міфу, проте відзначається створенням вигаданих світів із власними законами, історією та системою персонажів. Спільними рисами досліджуваних жанрів є наявність архетипних образів, мотивів подорожі й випробування героя, боротьби добра і зла, використання магічних предметів і надприродних істот. Зроблено висновок, що народна казка, літературна казка та фентезі утворюють єдину еволюційну лінію розвитку казкового світобачення: від колективної усної традиції до індивідуальної авторської творчості та складних художніх всесвітів сучасної літератури.

МОВНА ГРА ЯК ЗАСІБ ТВОРЕННЯ ГУМОРУ В ЯПОНСЬКІЙ МАНЗІ: ПЕРЕКЛАДОЗНАВЧИЙ АСПЕКТ

М. Д. Платонова — 2026-05-30

У статті досліджується мовна гра як засіб творення гумору в японських коміксах манґа на прикладі першого тому коміксу Кохея Хорікоші 「僕のヒーローアカデミア」боку но хiро. академіа/ (2014). Актуальність роботи зумовлена зростанням інтересу до японської культури, зокрема її попкультурного сегмента, а також складністю передачі мовної гри при перекладі українською мовою. Метою дослідження є виявлення основних механізмів створення комічного ефекту, його аналіз та визначення стратегії перекладу таких елементів тексту. В роботі розглянуто поняття «гумор» та «мовна гра» в сучасній лінгвістиці, зокрема підходи до їх трактування як динамічних комунікативних явищ. Встановлено, що сприйняття гумору залежить від індивідуальних когнітивних, культурних та психологічних характеристик реципієнта. Особливу увагу приділено специфіці японського гумору, що часто реалізується через гру слів, каламбури, інтертекстуальні посилання, ономатопеї як спосіб передачі мовної гри на фонетико-графічному рівні, а також використання запозиченої лексики – ґайрайґо. Проаналізовано приклади мовної гри на лексико-семантичному, прагматичному, ситуативному рівнях. Виявлено, що мовна гра не завжди має комічний характер – виконує не лише гумористичну, а й стилістичну та смислотворчу функції. У перекладознавчому аспекті визначено основні труднощі передачі мовної гри, зокрема втрату акценту, фонетичних та культурно зумовлених елементів, а також розглянуто можливі перекладацькі стратегії, серед яких транслітерація, адаптація, еквівалентний переклад. Варіанти перекладу залежать не лише від контексту, але також від особистого вибору перекладача. Отримані результати можуть бути використані у подальших дослідженнях японського гумору та перекладу манґи.

ЛІНГВІСТИЧНІ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНІ АСПЕКТИ ТЕКСТУ «СПОВІДІ» АВГУСТИНА ЯК ПАМ’ЯТКИ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

С. М. Полюга — 2026-05-30

Стаття присвячена детальному вивченню Confessiones Августина через призму функціонального, семантичного й лінгвістичного підходів, що дає змогу розглядати текст як одночасно літературний, богословський та мовний феномен. У центрі уваги – специфіка ранньохристиянського сповідального дискурсу, який формує нову комунікативну модель, відмінну від античної автобіографічної традиції. Текст Confessiones постає як цілеспрямоване спілкування, у якій адресатом виступає Бог, а форма висловлювання набуває характеристик молитви та внутрішнього діалогу. Семантичний аналіз демонструє, що ключові поняття твору створюють струнку систему понять, у рамках якої богословські й антропологічні категорії поєднуються із мовними способами внутрішнього засвоєння. Лексичні поля втрачають суто об’єктивно-описовий характер і набувають антропологічної глибини: відбувається зміщення від зовнішньої дії до внутрішнього стану, що віддзеркалює специфіку християнського світогляду. Семантичні інверсії, властиві тексту, демонструють формування нової парадигми мислення, у якій людська природа осмислюється через категорії духовного розладу та внутрішньої боротьби. Лінгвістичний аналіз виявляє складну організацію тексту, де синтаксис і стиль виконують функцію відображення інтелектуально-емоційної напруги. Поєднання складних періодів із короткими інтенсивними фразами, використання риторичних фігур, повторів та анафор створюють специфічний ритм, що підпорядковується завданню саморефлексії. Постійна присутність форми першої особи однини формує самоспостережний модус мовлення, у якому автор одночасно виступає суб’єктом і об’єктом висловлювання. Таким чином, Confessiones постає як цілісний лінгвістично-семантичний утвір, у якому мовні засоби органічно інтегровані у процес духовного самопізнання. Здійснений аналіз дозволяє глибше зрозуміти механізми формування християнського дискурсу та роль мовної структури у творенні нової культурної парадигми пізньої античності.

ЛИСТ-РЕПОРТАЖ ЯК ЖАНРОВА МОДИФІКАЦІЯ ЕПІСТОЛЯРІЮ ВІНСТОНА ЧЕРЧИЛЛЯ

О. Б. Семенюк — 2026-05-30

Стаття присвячена висвітленню жанрових модифікацій приватного епістолярію Вінстона Черчилля,зокрема листів – репортажів, які ввібрали в себе ознаки жанрів документалістики та. художньої літератури. Об’єктом дослідження є письменницький епістолярій, зокрема приватні кореспонденції політика й письменника В. Черчилля, що увійшли до збірки «Speaking for themselves: Personal letters between Winston and Clementine Churchill» і являють собою епістолярний діалог тривалістю понад пів століття (1908–1964). У науковій розвідці розкрито зміст понять: «художній репортаж», «епістолярій», «лист письменника» та визначено стильові особливості жанрової модифікації листа – репортажу, що являє собою жанрові зрощення (варіації) і стилістичні видозміни епістолярного тексту приватних листів видатного політичного діяча, публіциста та письменника В. Черчилля. На основі проведеного аналізу епістолярних діалогів В. Черчилля з дружиною охарактеризовано жанрові та стильові домінанти, які можуть бути ключовими чинниками для визначення жанрової модифікації листів репортажного жанру, що належить до приватного письменницького епістолярію. Результати дослідження доводять, що це, зокрема, образність, емоційність, апелювання до сфери почуттів адресата; деталізація та характеризування в приватному листі-репортажі життєвих обставин, людей, природи, предметів, увага до найменших візуальних, слухових і психологічних деталей, ефект присутності адресанта: яскраво виражена особистісна візія автора будь-якої життєвої ситуації; аналітичність: психологічний аналіз навколишнього життя, власних думок, поведінки та вчинків (інших людей), що досягається через внутрішній монолог, діалог із реципієнтом; чітка тематична композиційна структура: виділення тематичних рівнів (абзаців) і рубрикація епістолярного тексту тощо. З’ясовано, що листи письменника репортажного жанру відтворюють реальні події як приватного, так і соціального, політичного життя письменника, у властивій йому індивідуальній стильовій парадигмі, застосовуючи художні прийоми: типізації, деталізації, психологізму, символізму, досягаючи образності із превалюванням до іронічного забарвлення опису подій.

ЖАНРОВА СПЕЦІФІКА УСНОЇ НАУКОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ У ФРАНЦУЗЬКОМУ НАУКОВОМУ ДИСКУРСІ

Л. В. Сидельникова — 2026-05-30

Актуальність теми зумовлена актуалізацією усних жанрів у науковому дискурсі внаслідок розвитку потенційних можливостей інформаційно-комунікаційних технологій. Метою статті стало дослідження лінгвістичних і дискурсивних характеристик усної наукової комунікації, дослідження її жанрових особливостей в процесі здійснення науково-дослідницької діяльності вченого на прикладі французького наукового дискурсу. У представленому дослідженні систематизовано ключові підходи до вивчення усної форми науково-професійної комунікації, визначено її жанрову своєрідність та екстралінгвістичні ознаки, охарактеризовано специфіку лекції як провідний монологічний жанр академічного дискурсу, а також описано лінгвориторичні особливості усного наукового тексту французької мови порівняно з письмовим аналогом наукового стилю. Опанування норм науково-академічної мови сприяє оволодінню необхідними для наукового спілкування змістовно-мовленнєвими категоріями, такими, наприклад, як згода, незгода, сумнів, впевненість, невпевненість, коментування, аргументування, оцінка висунутих аргументів, роз'яснення або захист погляду, доповнення думки доповідача. Науково-академічний дискурс будується на синтезі основ жанрової специфіки, в якій сьогодні спостерігається дифузність, що викликає взаємопроникнення різних ознак. Його відмітними ознаками є доступність інформації, її віднесеність з предметною діяльністю, усна форма подачі, використання наукового стилю, а також науково-популярний мовний підстиль. У статті досліджено такі жанри усного науково-академічного дискурсу, як науковий діалог, дискусію, дебати, захист проєктних робіт, семінар. консультацію, бесіду (діалогічні жанри), а також доповідь, лекцію, презентацію виступу, стендову доповідь, повідомлення, звіт (монологічні жанри). Визначено, що усна наукова комунікація демонструє лінгвістичні характеристики, які зовсім відрізняються від характеристик дослідницьких статей. Дискурсивний аналіз виявляє дві ключові характеристики цього жанру: характер висловленого твердження та важливість візуальної комунікації. Аналіз типологічної послідовності візуальних елементів у кожній області виявляє існування візуальної аргументації та візуальної ієрархії.

ВЕРБАЛЬНІ ПАТЕРНИ НІМЕЦЬКИХ ОКУПАЦІЙНИХ ГРОШОВИХ ЗНАКІВ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХХ СТ. ЯК СЕМІОТИЧНИЙ КОД ВЛАДИ

О. І. Скопненко — 2026-05-30

У статті розглянуто вербальні патерни німецьких окупаційних банкнот періоду Першої та Другої світової воєн у країнах Центральної та Східної Європи як семіотичні коди влади. Вербальні патерни грошових знаків – це стійкі текстові формули, що легітимізують владу, подають інформацію про джерело фінансового забезпечення засобів платежу й несуть різноманітну ідеологічну інформацію, зокрема й про мовну ідеологію. Написи на грошових знаках стали важливим елементом мовного ландшафту, вивчення якого опинилося в центрі досліджень сучасної соціолінгвістики. Установлено, що під час Першої світової війни остмарки та острублі (окупаційні грошові знаки, емітовані для Литви й Латвії) містили написи німецькою, литовською, латиською та польською мовою без чіткої організації ідеологічного повідомлення. Натомість у період Другої світової війни патерни набувають виразного ідеологічного структурування. Написи на бонах, випущених для різних зон окупації, демонструють культурну ієрархію, у якій домінантне становище посідає німецька мова, а інші мови опиняються в підлеглій позиції. Проте ця підлеглість може бути виражена або імпліцитно (як-от у злотих і леях, емітованих для польської та румунської зон окупації), або експліцитно (як це виявлено в патернах корон, випущених для протекторату Богемія і Моравія, та лір, емітованих для Словенії). Розподіл мов і функцій написів безпосередньо корелює з місцем відповідних територій в ідеологічній системі окупаційної влади. Патерни банкнот свідчать, що чеська, словенська та українська мови переважно використані як інструмент донесення інформації для підконтрольного населення, а румунська та польська мови на грошових окупаційних знаках набувають додаткової символічної функції ілюзорної самодостатності, оскільки написи на злотих і леях одномовні. Вербальні патерни грошових знаків доцільно вивчати в контексті мультимодальної репрезентації влади.

ОСОБЛИВОСТІ ХУДОЖНЬОГО ПСИХОЛОГІЗМУ В РАННІЙ МАЛІЙ ПРОЗІ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА (НА МАТЕРІАЛІ ЗБІРКИ «КРАСА І СИЛА»)

К. В. Сошнікова — 2026-05-30

У статті здійснено комплексний аналіз художнього психологізму та засобів його реалізації в ранній малій прозі В. Винниченка на матеріалі збірки «Краса і сила». Проаналізовано історико-культурні передумови формування модерністського художнього мислення в українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ століття та визначено роль модернізму у трансформації традиційної народницько-реалістичної моделі письма. Особливу увагу приділено зміні художньої парадигми, що супроводжувалася зміщенням акценту із зовнішнього відтворення дійсності на внутрішній світ людини, її психоемоційні переживання, внутрішні конфлікти та суб’єктивне сприйняття реальності. З’ясовано, що поширення модерністських тенденцій та психоаналітичних ідей сприяло поглибленню психологізму в українській прозі початку ХХ століття та формуванню нових способів художнього осмислення особистості. У роботі розглянуто особливості становлення творчої манери В. Винниченка як письменника перехідної культурно-естетичної епохи, який суттєво розширив можливості модерної української прози через поглиблення художнього психологізму. Досліджено основні засоби психологізації персонажів у ранніх оповіданнях митця, серед яких психологічний портрет, міміка, жести, погляд, поведінкові реакції, мовленнєві характеристики та контраст між внутрішнім станом героя й зовнішньо демонстрованою поведінкою. Проаналізовано способи відтворення психологічної динаміки персонажів, їх емоційної нестабільності, прихованих мотивів учинків і внутрішньої суперечливості. Особливу увагу приділено психологічній функції художньої деталі, яка у прозі письменника стає важливим засобом розкриття внутрішнього світу персонажа. На основі аналізу оповідань «Раб краси», «Краса і сила» та «Суд» встановлено, що В. Винниченко активно використовує нові модерністські форми психологізації, спрямовані на глибоке розкриття внутрішнього світу персонажа. Доведено, що рання проза письменника стала важливим етапом формування модерної психологічної прози в українській літературі початку ХХ століття та засвідчила перехід українського письменства до нових художніх моделей зображення людини.

МІФОЛОГІЧНІСТЬ ОБРАЗУ КОНЯ В “ШАХ-НАМЕ” ФІРДОУСІ

М. Ю. Cтельмах — 2026-05-30

Статтю присвячено дослідженню міфологічного значення образу коня Рахша як вірного супутника Рустама в «Шах-наме» Фірдоусі. З’ясовано, що образ коня, традиційно важливий для світової літератури, в іранській епічній традиції набуває особливої символічної глибини та універсальності, стаючи не просто кінь не просто супутником героя, а міфічним образом, що поєднує фізичну потугу з духовним змістом. Рахш є одним із найвиразніших кінських образів давньоперського епосу, який виходить за межі функції засобу пересування і постає як уособлення моральних ідеалів, бойового духу, колективної пам’яті та космічної гармонії. У роботі проаналізовано образ Рахша у трьох вимірах – епічному, міфологічному та художньому. В епічному аспекті розкрито його роль у розвитку сюжету та батальних сценах; у художньому підкреслено психологічну й емоційну багатовимірність образу та його тісний зв’язок із постаттю Рустама; у міфологічному – окреслено надприродні риси Рахша, що підносять його до рівня сакральної істоти та медіатора між земним і небесним світами. Встановлено, що образ Рахша функціонує як архетип, пов’язаний із космічною боротьбою світла й темряви та ідеєю гармонійної єдності людини, природи й всесвіту. Функціональна багатоплановість образу коня дозволяє йому стати носієм і передавачем ключових цінностей іранської цивілізації. Завдяки Рахшу «Шах-наме» не лише оповідає про подвиги минулого, а й створює канон поведінкових ідеалів: незламності перед обличчям хаосу, вірності обов’язку й високого призначення. Рахш у структурі епічної поеми Фірдоусі – це більше, ніж міфічний кінь: він є живим свідком боротьби світла з темрявою, стражем історичної пам’яті та носієм сакралізованого уявлення про народ і його ідеали. Через його постать Фірдоусі утверджує культурну тяглість Ірану, його духовну велич і незламність перед лицем випробувань.

ПРОФЕСІЙНА КОМУНІКАТИВНА ПОВЕДІНКА КРІЗЬ ПРИЗМУ МОВНОГО ЕТИКЕТУ

А. В. Тараненко — 2026-05-30

На тлі зростання вимог до мовної культури та комунікативної компетентності сучасного фахівця актуалізується питання мовного етикету, як одного з головних регуляторів процесу ділового спілкування. Такі аспекти, як дотримання норм офіційного спілкування, правил мовного етикету та коректного вибору способів оціночних висловлювань, відіграють важливу роль у професійній діяльності. Дослідження присвячене ґрунтовному теоретико-методологічному аналізу феномену мовного етикету як невід’ємної компоненти професійної ком нікативної поведінки в сучасних умовах розвитку лінгвокультурного середовища. Феномен мовного етикету в рамках статті розглядається у контексті багатовимірного соціокультурного феномену, що поєднує мовні, прагматичні, етичні та ціннісні компоненти. На основі вивчення найбільш типових комунікативних ситуацій у професійному спілкуванні в статті виділено ключові аспекти, що включають максимальну адаптацію власного мовлення, врахування культурних та національних традицій, уникнення ускладнених граматичних конструкцій, виявлення емпатії. Розглянуто різні підходи до трактування дефініцій мовного етикету, обґрунтовано його роль у забезпеченні ефективності професійного спілкування та формуванні позитивного психологічного клімату. Акцентовано значення мовного етикету в діловому середовищі, де необхідними передумовами виступають культурна компетентність, комунікативна чутливість та толерантність, а головною особливістю ділового спілкування при цьому є позиціонування його не метою, а засобом досягнення певних цілей. У дослідженні окрема увага приділена таким аспектам, як дотримання правил офіційного спілкування, вибір способу оціночних висловлювань – критики та похвали, а також агресії як неприйнятній формі спілкування. Доведено необхідність системної інтеграції мовного етикету як чинника підвищення якості професійної діяльності.

ЗАГОЛОВОК ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ: ВІД ЗОВНІШНЬОЇ ФОРМИ ДО ЗАКОДОВАНОГО СЕНСУ

Т. С. Токарєва — 2026-05-30

Статтю присвячено дослідженню заголовка як ключового елемента художнього тексту, що виконує функцію первинного семантичного коду та виступає медіатором між автором і читачем. Актуальність роботи зумовлена необхідністю комплексного осмислення ролі заголовка у формуванні смислової структури тексту, а також недостатнім рівнем вивчення цього питання у вітчизняній та зарубіжній лінгвістиці тексту. У дослідженні узагальнено наукові підходи до визначення статусу заголовка, зокрема його трактування як компресованої мовної одиниці, що акумулює основну ідею твору. Розглянуто основні функції заголовка, серед яких інформативна, тематизуюча, символізуючи, прогнозуюча та прагматична, а також визначено їх роль у процесі інтерпретації художнього тексту. У статті досліджено роль заголовка художнього тексту як важливого семантичного елемента, що визначає не лише інтерпретацію твору, а й взаємодію між автором та читачем Заголовок розглядається к перша мовна одиниця, яка концентрує в собі основну ідею та філософський зміст тексту, виступаючи медіатором, який активує когнітивні очікування. Стаття розглядає також історичну еволюцію заголовків та їх взаємодію з текстом, підкреслюючи важливість символічної і функціональної ролі заголовків у контексті художнього твору. Відзначається, що заголовок не є пасивним елементом, а активно формує загальний смисловий контекст твору, інтегруючи основні теми та конфлікти, що розгортаються в основному тексті. Особливу увагу приділено аналізу структурно-семантичних типів заголовків та їх класифікації за формальними і змістовими ознаками. Досліджено особливості заголовків творів німецькомовної художньої літератури, зокрема їх граматичну організацію, типи синтаксичних конструкцій та способи кодування змісту. На прикладах відомих творів проілюстровано механізм переходу від зовнішньої форми заголовка до його глибинного, символічного значення. У результаті встановлено, що заголовок є динамічною одиницею, смисл якої повністю розкривається лише у взаємодії з текстом. Він виступає не лише засобом номінації, а й інструментом моделювання художнього простору, формування читацьких очікувань та репрезентації авторської концепції. Таким чином, заголовок художнього твору постає як складний психосоціолінгвістичний феномен, що забезпечує цілісність тексту та сприяє його глибшому розумінню.

ЛІНГВІСТИЧНА РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ, ОБЛІКУ ТА ОПОДАТКУВАННЯ В АНГЛОМОВНОМУ ЦИФРОВОМУ ДИСКУРСІ

Ю. О. Томчаковська — 2026-05-30

Статтю присвячено комплексному аналізу лінгвістичної репрезентації публічного управління, обліку та оподаткування в англомовному цифровому дискурсі. Актуальність даного дослідження зумовлена активною цифровізацією суспільних і фінансових процесів, що спричиняє трансформацію мовних засобів і комунікативних стратегій у відповідних сферах. Метою роботи є виявлення структурно-семантичних, функційно-стилістичних і дискурсивних особливостей англомовної терміносистеми публічного управління, обліку та оподаткування в умовах цифрового середовища. Матеріалом дослідження слугували лексикографічні джерела, корпусні дані та наукові тексти, що забезпечили репрезентативність аналізу. У роботі використано методи структурно-семантичного, корпусного та дискурсивного аналізу. У результаті проведеного дослідження встановлено, що англомовна терміносистема аналізованих сфер є ієрархічно організованою, динамічною та відкритою до інновацій, зумовлених розвитком інформаційно-комунікаційних технологій. Виявлено домінування стандартних синтагматичних моделей і колокацій, які забезпечують точність і однозначність професійної комунікації у відповідних сферах. Охарактеризовано функційно-стилістичні особливості цифрових текстів, що поєднують риси офіційно-ділового та наукового стилів із тенденцією до спрощення й адаптації для ширшої аудиторії. Доведено, що вплив ІКТ проявляється у формуванні нових термінів, розвитку мультимодальності, стандартизації мовних засобів і зміні структури текстів. Отримані результати свідчать про необхідність подальшого вивчення англомовного цифрового дискурсу у сферах публічного управління, обліку та оподаткування, зокрема із застосуванням корпусних і міждисциплінарних підходів, що сприятиме вдосконаленню теоретичних засад і практики викладання англійської мови за професійним спрямуванням.

СЕМАНТИЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ДІЄСЛІВ КРАТНОСТІ ІЗ СЕМОЮ «РІЗКА ЗМІНА СТАНУ ІСНУВАННЯ»

А. А. Тронь — 2026-05-30

У статті досліджено семантичні та функціональні особливості дієслів кратності англійської мови, що репрезентують аспектуальне значення семельфактивної або мультиплікативної дії дії. Кратність розглядається як аспектуальна категорія, яка відображає кількісні характеристики перебігу дії та реалізується через взаємопов’язані значення однократності й багатократності. Особливу увагу приділено розмежуванню кратності та ітеративності, де визначальною диференційною ознакою виступає граничність дії. У результаті аналізу виокремлено лексико-семантичну групу дієслів зі спільною домінантною семою «різка зміна стану існування», до якої належать дієслова break, smash, shatter, snap, crumble, crack, fracture, rupture, burst, explode, erupt, splinter, split. Встановлено, що домінантними предикатами цієї групи є break і burst, через які інтерпретуються значення інших синонімічних одиниць. На матеріалі чотирьох словників (Longman Dictionary of Contemporary English (2003), Oxford Advanced Lerner’s Dictionary of Current English (2000), Webster’s New World Dictionary of the American Language (2008), Webster Universal College Dictionary (1997)) доведено, що спільним семантичним компонентом більшості дієслів цієї групи є сема «раптового поділу на частини», яка реалізує аспектуальне значення кратності. Для частини дієслів (зокрема crumble, fracture, split, splinter) ця сема має вторинний характер, оскільки їхні значення визначаються через базові предикати break або burst. Проаналізовано диференційні смислові ознаки досліджуваних предикатів, серед яких: характер порушення цілісності об’єкта, спосіб поділу на частини, джерело прикладеної сили (внутрішній чи зовнішній вплив), наявність характерного звуку, а також спрямованість докладених зусиль. Окрему увагу приділено контекстуальним умовам реалізації значення однократності, що посилюється наявністю об’єкта дії, лексичними модифікаторами (suddenly, instantly), а також особливостями синтаксичного оточення. Отримані результати дають змогу уточнити семантичну структуру дієслів кратності та визначити їхні функціональні можливості в англомовному дискурсі.

ФРАЗЕОЛОГІЗМИ НА ПОЗНАЧЕННЯ СТАНУ АЛКОГОЛЬНОГО СП’ЯНІННЯ В С УЧАСНІЙ НІМЕЦЬКІЙ МОВІ: СЕМАНТИЧНИЙ І СТРУКТУРНИЙ АСПЕКТИ

О. Л. Форманюк — 2026-05-30

Статтю присвячено дослідженню фразеологічних одиниць сучасної німецької мови на позначення стану алкогольного сп’яніння. У центрі уваги – їхні семантичні, структурні та мотиваційні особливості, а також специфіка внутрішньої організації в межах фразеосемантичного поля «Алкоголь». Актуальність дослідження зумовлена потребою поглибленого вивчення фразеології як сфери вторинної номінації, у якій відображено мовні механізми осмислення дійсності. Мета статті полягає у виявленні основних семантичних груп фразеологізмів, що репрезентують стан алкогольного сп’яніння, з’ясуванні принципів їхньої внутрішньої класифікації, а також в аналізі мотиваційної основи й образних моделей, покладених в основу їхнього значення. Досліджувані одиниці формують цілісну підсистему з ядерною та периферійною зонами. Ядро становлять фразеологізми, що безпосередньо називають стан сп’яніння й диференціюються за ступенем його інтенсивності, тоді як периферію утворюють одиниці на позначення процесу вживання алкоголю, його наслідків і оцінного осмислення цього стану. Важливим принципом внутрішньої організації цього корпусу є градаційність. Особливу увагу приділено внутрішній формі фразеологізмів і мотивації образу. З’ясовано, що значення таких одиниць формується внаслідок семантичного переосмислення, у якому важливу роль відіграють деактуалізація прямого значення компонентів, метафоризація та асоціативне перенесення. У статті представлено фразеологізми як із синхронічно прозорою, так і з затемненою етимологічною мотивацією. Асоціативно-образною основою репрезентації стану сп’яніння в німецькій мові є продуктивні метафоричні моделі, які забезпечують семантичну цілісність і експресивність фразеологічних одиниць. Результати дослідження можуть бути використані в подальших студіях із фразеології, семантики, лінгвокультурології та перекладознавства.

СЕМАНТИЧНИЙ ПРОСТІР ОНІМА «БОГ» У ТЕКСТІ РОМАНУ «ГОЛОС ПЕРЕПІЛКИ» МАРІЇ ТКАЧІВСЬКОЇ

О. Д. Ципердюк — 2026-05-30

У статті розглянуто розгортання семантичного простору оніма Бог у прозі М. Ткачівської. Реалізовано лінгвокульторологічний підхід для вивчення вербалізації концепту «Бог» та застосовано методику аналізу всіх значень і семантичних відтінків лексеми-імені концепту, усіх її зв’язків з іншими словами в контексті. Простежено парадигматику теоніма (актуалізацію його лексико-семантичної структури в тексті, синонімні й антонімні відношення), його синтагматику (входження до фразеологізованих і вільних словосполучень) і словотвірний вимір (представлення семантики в дериватах). Лексема Бог зазвичай актуалізує пряме сакральне значення і разом з вокативами Боже, Божечку в ролі звертань або десакралізованих вигуків виявляє християнський світогляд героїв. У тексті зафіксовано розширення метонімного переносного значення теоніма, що є цінним для лексикографії. Концепт «Бог» вербалізують також синоніми, які поглиблюють його розуміння. Сутність християнського Бога розкривають і фразеологізми з лексемою Бог (зчаста трансформовані), які описують стан, ознаки та дії людини; стан природи; невідомість; смерть. Вигукові фразеологізми з компонентом-теонімом передають побажання, благословення, прохання, застереження, подяку, запевнення-клятву. Антиетикетних вигуків-прокльонів з онімом Бог, як і антонімів до лексеми Бог – назв злої сили, не зафіксовано, що є прикметною рисою ідіостилю М. Ткачівської та виявляє християнські моральні цінності. Вільна сполучуваність теоніма з дієсловами, прикметниками, частками актуалізує нові семи, зчаста відсутні в словниковій дефініції. Онім Бог виявляє свою семантику в нечисленних дериватах. Дослідження дає змогу побачити глибоке вкорінення концепту «Бог» у мовній картині світу українців і живий сакральний струмінь сучасної української художньої літератури.

МІЖКУЛЬТУРНА КОМУНІКАЦІЯ ТА СЕМАНТИЧНІ ПАСТКИ ПІД ЧАС ПЕРЕКЛАДУ АНГЛІЙСЬКИХ НЕОЛОГІЗМІВ

К. І. Шихненко — 2026-05-30

Інтенсифікація глобальних комунікативних процесів зумовлює активне проникнення нових мовних одиниць у різні культурні простори. Особливо динамічно це відбувається в англомовному середовищі, де неологізми швидко набувають соціальної, ідеологічної й прагматичної маркованості. Відповідно їх адаптація в іншомовному дискурсі супроводжується низкою смислових трансформацій, що можуть спричиняти втрату конотацій або викривлення первинного значення. У зв’язку з цим актуалізується потреба системного аналізу семантичних ризиків, які виникають у процесі перекладацького посередництва. Мета дослідження полягає у виявленні та типологізації семантичних пасток, що виникають при перекладі англійських неологізмів, аналізі механізмів їх формування в міжкультурному середовищі та обґрунтуванні стратегій їх мінімізації з урахуванням ролі перекладача як культурного медіатора. Методи дослідження охоплюють семантичний аналіз, порівняльно-дискурсивний підхід, елементи контекстуального аналізу, а також узагальнення емпіричного матеріалу на основі добірки сучасних англійських неологізмів, що функціонують у медійному й цифровому просторі. Результати дослідження свідчать, що найбільш поширеними є конотативна редукція, прагматичне викривлення та культурна невідповідність. З’ясовано, що формальне відтворення мовної одиниці без урахування її соціального контексту підвищує ризик семантичної втрати. У статті здійснено типологізацію семантичних пасток, що виникають під час перекладу англійських неологізмів, та визначено їхні структурні й функціональні особливості, а також проаналізовано механізми семантичного зсуву в умовах культурної адаптації нових мовних одиниць. Запропоновано модель ухвалення перекладацького рішення, яка враховує ступінь культурної маркованості неологізму та передбачає перевірку на наявність потенційної смислової пастки. У висновках зазначено, що переклад нових мовних одиниць є процесом вторинної інтерпретації, у межах якого формується нове семантичне поле. Ефективність цього процесу прямо залежить від здатності перекладача інтегрувати лінгвістичні, прагматичні та соціокультурні чинники. Отримані результати можуть бути використані в підготовці перекладачів, у практиці локалізації контенту та подальших дослідженнях динаміки сучасної лексики.