Наукові записки. Серія: Філологічні науки

АНТРОПОЦЕНТРИЧНИЙ ВЕКТОР СЕМАНТИКИ ІМАЖОНІМІВ УКРАЇНСЬКОГО АВАНГАРДУ

2025-10-23T14:20:52+03:00

Метою дослідження є виявлення смислової наповненості назв творів живопису й графіки через простеження зв’язків їхньої семантики з домінувальним концептом онтологічного дискурсу «людина» та його підконцептами на матеріалі української імажонімії початку ХХ ст. З огляду на неоднозначність сприйняття мови авангардистських живописних і графічних творів здійснено групування імажонімів задля аналізування їхнього семантичного навантаження в аспекті однієї із загальнофілософських концепцій – антропоцентризму. У дослідженні встановлено значущість аналізованих імажонімів у лінгвокультурному аспекті через застосування методу контекстуально-інтерпретаційного аналізу. Для висвітлення зв’язків семантики імажонімів із домінувальним концептом онтологічного дискурсу використано описовий метод. За допомогою лінгвостатистичного методу визначено кількість імажонімів, скласифікованих за вміщеними в них антрополексемами. Імажоніми згруповано в межах зв’язків їхньої семантики з концептом «людина» та підконцептами, що відбивають різні вияви фізичної та духовної буттєвості. Наявність варіантів поєднання лексем у назвах творів авангардного живопису та графіки свідчить про багаторівневість проявів антропоцентричності. Продемонстровано імпліцитний характер антропоцентричної семантики імажонімів, об’єктивований їхніми локативно-темпоральними компонентами. Спостережено, що імажоніми, виконуючи номінативну та стилістичну функції, компенсують притаманну авангардизму смислову розмитість абстрактних образів.Зазначено, що антропоцентричний вектор семантики імажонімів реалізований через парадигму антрополексем. Аналізування зв’язків семантики імажонімів із концептуальним простором онтологічного дискурсу сприяє позиціюванню української імажонімії як складника мовної картини світу.

КОЛЬОРОВІ КОДИ «ЛІСОВОЇ ПІСНІ»: ІНТЕРПРЕТАЦІЯ СИМВОЛІКИ БАРВ У ДРАМІ-ФЕЄРІЇ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

2025-10-23T14:23:53+03:00

У статті представлена спроба інтерпретації кольорової символіки драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня». Досліджено кольорові домінанти твору, що дало можливість глибше осягнути зміст тексту, відкрити заховані в ньому смисли, потрапити в незбагнений світ художнього слова. Інтерпретовано значення образів-символів, як-то верба, калина, квіти, кров, вогонь, вовк, сон, багряниця, волосся, ніч. Показано, що вербальні відповідники кольору в «Лісовій пісні» утворюються шляхом номінування барви; використанням кольористичного перифразу, коли назви барви не використовується, але явища описуються з урахуванням їхніх кольористичних характеристик.Колір допомагає в утворенні художніх засобів (метафор, порівнянь, метонімій, епітетів). Леся Українка часто використовує відтінки, послуговується словами «ясно», «ясний», «блискучий», «блиски світла», «поблискують барвами», «чисто», «темний», «темрява», «морок» тощо. Доведено, що білого кольору в «Лісовій пісні» найбільше, він домінує в пролозі, у першій та третій діях драми. Білий колір має позитивне й негативне значення: світла, сонця, життя, вічності, святості, радості, добра, краси, початку всіх можливостей і смерті, холоду, фізичного й душевного болю. Другим за частотою використання є червоний колір.Червоний займає першу позицію в другій дії драми-феєрії. Червоний є символом любові, пристрасті, жагучих емоцій, але й страждання, крові, ран, смерті, вогню. Чорний повторюється 21 раз, жовтий (золотий) – 20 разів, зелений – 17 разів, синій (блакитний) – 12 разів, сірий, попелястий згадуються двічі, брунатний, карий (2 рази). Колір допомагає письменниці виразити свої думки й почуття. У використанні кольору полягає одна з найбільш індивідуальних рис авторського бачення світу і втілення його в художній практиці.

ОБЛІКОВО-ФІНАНСОВІ ТЕРМІНИ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ЕКОНОМІЧНІЙ ТЕРМІНОСИСТЕМІ

2025-10-23T14:26:52+03:00

У статті здійснено комплексний лінгвістичний аналіз сучасних українських обліково-фінансових термінів, інтегрованих в економічну терміносистему, із урахуванням їхніх структурно-семантичних і функціональних характеристик. Розкрито вплив позамовних чинників на формування та розвиток цієї підсистеми, з-поміж яких провідними є глобалізація ринків, цифровізація бізнес-процесів, гармонізація законодавства з міжнародними стандартами, а також соціально-економічні трансформації, зумовлені повномасштабним вторгненням РФ і євроінтеграційним курсом України. Здійснено систематизацію обліково-фінансових термінів за шістьма тематичними групами: фінансові показники, властивості і явища; облікові операції; звітність і документообіг; установи, організації та об’єднання; фахівці галузі; цінні папери, кошти та електронні гроші.Виокремлено терміни, утворені шляхом запозичення, калькування, композитного та аналітичного словотво- рення, а також виявлено тенденцію до зростання кількості багатокомпонентних терміносполук. Досліджено мовні особливості адаптації інтернаціоналізмів і англомовних запозичень, що позначають сучасні фінансові інструменти, документи та професії, а також простежено процес гендерної адаптації назв фахівців. Показано, що обліково-фінансова термінологія функціонує як відкрита динамічна підсистема економічної терміносфери, у межах якої відбуваються процеси уточнення, конкретизації та стандартизації значень. Наукова новизна дослідження полягає у комплексному підході до аналізу термінів із погляду їхнього тематичного групування та міжмовної взаємодії, що дозволяє окреслити вектори розвитку української економічної терміносистеми в умовах євроінтеграції. Практична значущість полягає в можливості використання результатів для укладання перекладних і тлумачних словників, розроблення електронних термінографічних ресурсів та вдосконалення мовної підготовки економістів.

ІДЕЙНО-СЮЖЕТНІ ФУНКЦІЇ ОПОВІДАННЯ «ПАН КАРОЛЬ» У КНИЗІ «КОРИЦЕВІ КРАМНИЦІ» Б. ШУЛЬЦА

2025-10-23T14:41:17+03:00

Унікальність ідіостилю і художньої картини світу Б. Шульца спрямовує дослідників книги «Корицеві крамниці» до вивчення її поетики загалом, і в цих параметрах вона вже докладно описана і схарактеризована зарубіжним і вітчизняним шульцознавством. Водночас окремі оповідання книги «Корицеві крамниці» дуже рідко стають самостійним предметом вивчення наукових розвідок, проте стилістична, ідейна і навіть неявна сюжетна цілісність книги не позбавляє її складові самостійної цінності. Серед оповідань «Корицевих крамниць» «Пан Кароль» рідше за всіх потрапляє у фокус уваги науковців: він ледве не найменший у книзі, у ньому не діють її головні герої книги, і фабульно він теж наче не пов’язаний із рештою оповідань.Метою дослідження є виявлення ідейно-сюжетного контексту в книзі «Корицеві крамниці» для оповідання «Пан Кароль» й визначення місця і ролі сюжету цього оповідання в загальній картині світу твору. Невеличке оповідання «Пан Кароль», яке розташовано у середині книги, фіналізує її першу частину, відсилаючи до перших оповідань «Корицевих крамниць» і показуючи на історії відторгнення пана Кароля його домівкою та відчуження його самого від себе альтернативу історії головного героя книги батька Якуба, якого в його деміургічних експериментах постійно повертає до реальності служниця Аделя, котра може сприйматися, як вказує Б. Шульц у синопсисі до книги, «архіворогом» батька. Якщо в оповіданнях про батька Аделя завжди присутня, і немає можливості уявити хід подій без неї, то «Пан Кароль» надає таку можливість: дім героя позбавлений Аделі й жіночої присутності взагалі. У цих обставинах усі предмети домашнього вжитку виганяють пана Кароля, і його архіворогом виявляється він сам.

СТРУКТУРА ОНІМНОГО ПРОСТОРУ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО СЕЛА: ПРОБЛЕМИ СТІЙКОСТІ

2025-10-23T14:44:24+03:00

Власні назви будь-якої мови є особливим культурним шаром, де віддзеркалюється світобачення народу, особливості його господарювання, побуту, стосунків, відчуття себе серед близького, навколишнього й Усесвіту загалом. Слова-оніми окремого населеного пункту – це своєрідні словесні координати, у яких живе його мешканець. Передусім – це люди з їхніми офіційними й просторічними найменуваннями окремого індивіда й сімей/родів. Назви географічних об’єктів, великих і малих, відомих далеко за межами регіону і тільки в ньому; назви лінійних (вулиці, площі, кутки, хутори) денотатів, які в сучасних реаліях можуть мати по кілька найменувань. Господарська діяльність відбита в словах на позначення тих чи тих підприємств, організацій, установ, локацій, де вона здійснюється, а в селі – це й назви приручених тварин, птахів. Духовні шукання мешканців реалізовані в назвах церков, молитовних будинків, закладів культури. Є більш-менш окреслене коло найменувань місць відпочинку. Ці окремі онімні поля складають онімний простір населеного пункту, який завжди оригінальний, ніде й ніким дослівно не повторений. Але він не є й статичним, бо плинне життя, яке змінює архітектоніку будь-якого простору, зокрема й онімного. Виникає закономірне питання: що і як впливає на стійкість онімного простору загалом й окремих його полів? Пропонована стаття є спробою описати спостереження над особливостями функціонування окремих полів власних назв с. Цибулевого Кропивницького району (кол. Знам’янський р-н) Кіровоградської області.Науковий інтерес спроєктовано на стабільне/змінне в онімних найменуваннях сільських об’єктів, причини й напрямки оновлення груп тих чи тих назв, зникнення чи появу нових полів. Увесь онімний простір не став об’єктом дослідження, оскільки цікавість викликають самобутні групи, які відрізняють один населений пункт від іншого на рівні власних назв.

ЕВФЕМІЗМИ І ДИСФЕМІЗМИ В ПРОСТОРІ МОВНОЇ ГРИ ОПОВІДАНЬ БЕРНАРА ВЕРБЕРА

2025-10-23T14:49:25+03:00

Статтю присвячено вивченню специфіки функціонування евфемістичних і дисфемістичних номінацій як засобів реалізації ігрової стратегії автора в оповідному просторі малої прози сучасного французького письменника Бернара Вербера. Дослідження проведено на матеріалі збірки оповідань « L’Arbre des possibles et autres histoires », кожне з яких постає гіпотетичним сценарієм розвитку подій, що розгортаються в альтернативних часово-просторових вимірах. Під мовною грою розуміється свідоме відхилення від мовних норм, ігрове використання мовних засобів задля створення певного прагматичного ефекту. У ролі евфемістичних або дисфемістичних субститутів у творах Бернара Вербера виступають мовні одиниці із різних типів дискурсу – медійного, адміністративного, юридичного, наукового, зокрема медичного, біологічного, психологічного, філософського, а також лексеми й вирази різних мовних регістрів, що взаємодіють в одному контексті. Така стилістична гетерогенність, а також контамінація узуальних медійних евфемізмів із субститутами, утвореними на основі інших стилістичних фігур, спричиняє не лише гумористичний, іронічний, сатиричний ефекти, а й ефект абсурду та, подекуди, когнітивного дисонансу в читача. Поєднання евфемізмів і дисфемізмів у межах одного контексту зумовлює ефект семантико-стилістичного миготіння – своєрідного перемикання між маскуванням і підсвічуванням негативних рис об’єкта в режимі «вуаль-прожектор» (згідно з метафорами Д. Жаме), що викликає в читача когнітивну напругу, активізуючи його інтерпретативну діяльність. У такий спосіб автор не лише моделює можливі світи, а й залучає читача до активної гри в розкодовування смислів, що з одного боку, є проявом постмодерністського письма, а з другого, – особливістю індивідуального стилю письменника.

ГРОМАДСЬКИЙ ПЕРЕКЛАД В ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИЦІ

2025-10-23T14:52:58+03:00

Переклад для потреб громад є все більш затребуваним у зв’язку з міграційними процесами, що відбуваються у світі. Кількість перекладачів, що мають необхідні навички для такого перекладу, є недостатньою.Наша стаття зосереджує увагу на вивченні основних перекладацьких компетенцій, які необхідні для роботи перекладачем для потреб громад. Робота досліджує мовні, галузеві, міжкультурні, міжособистісні компетенції та питання подальшого кар’єрного розвитку перекладача. В роботі досліджуються питання послідовного перекладу діалогічного мовлення та потенційних проблем, пов’язаних з цим; навички, необхідні для здійснення послідовного перекладу, запису скорописом, перекладу з аркушу, перекладу-нашіптування. Увагу приділено вправам на розвиток пам’яті та концентрації уваги.В статті окреслені основні галузі, вивченню термінології яких необхідно приділити особливу увагу, оскільки вони є досить вузькоспеціальними та можуть становити проблеми для осіб, які допомагають здійснювати переклад на добровільних засадах за відсутності професійних перекладачів.Стаття наголошує на необхідності вивчення традицій та звичаїв країн мови джерела та цільової мови, розуміння світогляду та моральних цінностей країни, мову якої вивчають, що в подальшому полегшить роботу перекладачеві. «М’які» навички отримують все більше уваги, оскільки дають можливість налагодити ефективну комунікацію з усіма учасниками процесу, встановити довірчі відносини, розуміти базові емоції та вміти активно слухати, дотримуватися правил етики тощо.В статті розглядаються можливості подальшого розвитку професійних навичок перекладача, приділяється увага необхідності піклування про фізичний та психологічний стан перекладача з метою уникнення вигорання.В роботі аналізуються результати опитування осіб, що вимушено перебувають за кордоном: жінки з дітьми різного віку, жінки з батьками похилого віку, особи різної статі, що перебувають за кордоном більше чотирьох років та особи, які мають хворих родичів на піклуванні.

ТВОРЕННЯ ТА ПЕРЕКЛАД МЕТОНІМІЧНИХ ВІЙСЬКОВИХ ТЕРМІНІВ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

2025-10-23T14:58:32+03:00

Статтю присвячено вивченню англомовних військових термінів, утворених метонімічним шляхом.У статті надається визначення поняттю «метонімічний термін», з’ясовуються моделі та субмоделі творення англомовних метонімічних термінів військової сфери, аналізуються способи та трансформації їх перекладу українською мовою.Метонімічний термін є засобом офіційної номінації фахового поняття, що утворюється шляхом транспозиції значення мовної одиниці за суміжністю понять, які вона позначає, або на основі функціонального зв’язку між ними. Метонімічні терміни є достатньо поширеними в англійській мові військової сфери, що свідчить про продуктивність метонімії як семантичного механізму термінотворення в ній. Моделями творення метонімічних термінів військової сфери є «процес – результат (власне метонімія)»; «власна назва – загальна назва (антономазія)»; «частина – ціле (синекдоха)».Терміни метонімічної моделі «процес − результат» не є численними в аналізованій термінології. Вони вживаються для номінації об’єктів і суб’єктів сфери за їх діями. Терміни антономазійної моделі, що полягає в заміщенні власного імені загальним, є засобами йменування військових подій, установ, винаходів в англійській мові. Субмоделями їх творення є «назва населеного пункта – військова подія», «назва населеного пункта – військова установа», «ім’я винахідника − військовий винахід». Найбільш поширеними в аналізованій термінології є терміни, утвореними на основі синекдохи. Подібні терміни утворені на основі моделі «частина – ціле». Субмоделями творення визначених термінів є «предмет екіпірування (уніформа) – військовослужбовець (техніка)», «людина − спільнота», «сигніфікативна складова (якість, колір, функціональні особливості) об’єкта, суб’єкта сфери – об’єкт, суб’єкт сфери». Англомовні метонімічні військові терміни відтворюються українськими еквівалентами, калькуванням, описово, за допомогою перекладацьких трансформацій. Окрім простих перекладацьких трансформацій перестановки, додавання слів, лексичної заміни, для перекладу метонімічних військових термінів вживаються також комплексні трансформації, що складаються з кількох простих трансформацій. Трансформаційний переклад використовується переважно для терміносполук.

ЕКСПРЕСИВНІСТЬ ТЕРМІНОЛОГІЧНИХ СКОРОЧЕНЬ У СУЧАСНОМУ АНГЛОМОВНОМУ ДИСКУРСІ З ЕНЕРГЕТИКИ

2025-10-23T15:04:03+03:00

Швидкий розвиток науки та техніки і зростання потоку суспільної інформації сприяють тенденції до скорочення багатокомпонентних термінів, і наразі це один з найбільш продуктивних способів поповнення словникового складу англійської мови. Завдяки практичності вжитку терміни-скорочення беруть участь у реалізації процесів мовної економії, сприяють тенденції англійської мови до моносилабізму, а також забезпечують комунікативно-прагматичну цілісність різних типів дискурсу. Серед скорочень англомовного дискурсу з енергетики виявлено абревіатури та акроніми, які розрізняють залежно від принципу їх оформлення: абревіатури зазвичай утворюються з перших літер терміносполуки і кожна літера читається окремо, в той час як акроніми будуються із різних комбінацій елементів термінологічного словосполучення, але читаються як повнозначне слово. Акронім, який вимовляється так само як існуюче загальновживане слово, називається «омоакронім» і зазвичай отримує додаткове конотативне значення, залежно від прагматичного наміру мовця. Омоакроніми створюють для того, щоб новий термін легше закарбовувався у пам’яті і увійшов у широкий вжиток, викликаючи у адресата асоціації з внутрішньою формою знайомого слова. За семантикою термінологічні скорочення сучасного англомовного дискурсу з енергетики можна поділити на три категорії: назви енергетичних компаній, назви офіційних документів та назви проєктів, нововинайдених пристроїв, методів і т.д. Саме до третьої категорії належить більшість омоакронімів, які мають експресивне стилістичне забарвлення і виконують прагматичну функцію привертання уваги адресата, створюючи завдяки мовній грі позитивне враження від запропонованої нової ідеї або ініціативи у галузі енергетики. Дослідження засвідчує наявність омонімії термінологічних скорочень в галузі енергетики. Відповідно, для подолання труднощів розуміння та перекладу міжгалузевих і внутрішньогалузевих омонімічних абревіатур слід застосовувати дефініційний та контекстуальний аналіз на основі сучасних словників, спеціалізованих довідникових джерел й із залученням корпусних методів. Розрізнення міжгалузевих омонімів можливе за умови врахування широкого контексту і визначення типу дискурсу, до якого належить спілкування фахівців, внутрішньогалузева омонімія натомість вимагає з’ясування конкретної тематики комунікації, і зазвичай сполучуваність з іншими словами буде вирішальним фактом для розуміння семантики абревіатури.

ЖАНРИ, ПОЕТИКА ЛІРИЧНОЇ КОМПОЗИЦІЇ ВІРШІВ ВАСИЛЯ СИМОНЕНКА

2025-10-23T15:11:57+03:00

У статті на матеріалі лірики українського письменника-шістдесятника Василя Симоненка розкрито жанрову специфіку окремих його творів та осмислено поетику композиції того чи того вірша.Доведено, що лірика В. Симоненка в аспекті жанру багатоманітна. Це – громадянсько-патріотичні поліфонічні вірші-інтерпретації; інтимні (рідше – інтимно-пейзажні) вірші-одивнення; лірична колискова-казка; психологічна поезія; гумористичні та інвективні жанри, зокрема гостро викривальні звернення, гумористично-сатиричні мініатюри, гумористичні та сатиричні епітафії, поетичні послання тощо. Деякі твори перебувають на межі кількох жанрів: на перехресті пейзажної та філософської лірики; на межі громадянської і філософської лірики, почасти публіцистики тощо.З’ясовуючи сутність питання про композицію ліричних текстів В. Симоненка, авторки спиралися на теоретико-літературні постулати про те, що складниками композиції є дві групи головних елементів – текстуальних і надтекстуальних, та на те, що в ліричному творі увага в композиційному аспекті концентрована на розвитку почуття. Тому при композиційному аналізі конкретного вірша В. Симоненка виділяли переконливі етапи розгортання почуття (вихідний момент у розвитку почуття; власне розвиток почуття; кульмінація ліричного почуття (не завжди надається для виокремлення; авторський висновок). У статті акцентовано: В. Симоненка нерідко вдається до сконцентровано-афористичного виразу, який стає «мораллю» твору.Для громадянсько-патріотичних поліфонічних віршів-інтерпретацій В. Симоненка, переконані науковиці, прикметні громадянська відповідальність та пристрасність. Автор реалізує їх передовсім за допомогою стилістичного прийому контрастності.Таким чином, авторки у своїй статті зреалізували кілька наукових завдань: виокремили жанрову природу віршів В. Симоненка; проаналізували твори різних жанрів, щоб засвідчити широку амплітуду мистецького світу автора; спираючись на теоретико-літературні аспекти композиції ліричних словесних полотен, розкрили поетику композицій окремих віршів митця-шістдесятника.

ІСТОРИЧНІ ТА ЛІНГВІСТИЧНІ АСПЕКТИ ФРАНЦУЗЬКИХ ЗАПОЗИЧЕНЬ У ЮРИДИЧНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ

2025-10-23T15:15:06+03:00

Стаття присвячена дослідженню французьких запозичень в юридичній англійській мові, зокрема їхньому становленню, поширенню та використанню в юридичній термінології. Аналізуються специфічні особливості цієї термінології, такі як її французьке походження, суворе використання термінів, їх формальність та стандартизованість. Окремо розглядається історичний аспект розвитку юридичної лексики в англійській мові, зокрема вплив нормандсько-французької мови після Нормандського завоювання Англії в 1066 році, коли англійська мова стала відчувати значний французький вплив. Це сприяло формуванню «Law French» − мови, яка використовувалась у судовому листуванні та на засіданнях суду. Деякі терміни та структури, введені тоді, збереглись і в сучасній англійській юридичній мові. Метою даної статті є аналіз французьких запозичень в англійську юридичну термінологію, їх становлення, поширення та використання, а також дослідження особливостей лексичного складу англійських юридичних термінів. Для досягнення мети дослідження використовувалися описовий, аналітичний та етимологічний методи.Також частково використано елементи порівняльного методу для зіставлення англійських та французьких юридичних конструкцій. В роботі застосовані такі словники, як «Англо-український словник юридичних термінів» і «Black’s Law Dictionary», що сприяло детальному вивченню юридичних термінів та їх етимології. Наукова новизна роботи полягає в комплексному підході до аналізу французьких запозичень в юридичній англійській мові та їх впливу на розвиток юридичної лексики. Стаття також висвітлює зв’язок між старофранцузькою та сучасною англійською юридичною термінологією, а також взаємопроникнення термінів через процес «Franglais», що є важливим аспектом для розуміння трансформацій мовних одиниць у міжнародному юридичному контексті.З історії розвитку юридичної мови можна зробити висновок, що вона пройшла значний шлях еволюції, і незважаючи на свою специфічність, терміни в англійському праві мають численні аналоги в інших мовах та правових системах. Знання цих аналогів є важливим для юристів та фахівців у галузі права, оскільки це дозволяє краще адаптуватися до різних правових систем і ефективно взаємодіяти на міжнародному рівні. Лексика юридичної мови є багатою та різноманітною, що сприяє її успішному застосуванню у міжнародних правових процесах. Вивчення юридичної термінології англійською мовою є необхідним інструментом для ефективної комунікації, аналізу та інтерпретації юридичних актів, а також участі в глобальних правових ініціативах.

ТЮРЕМНА ЕСТЕТИКА В РОМАНІ ІВАНА БАГРЯНОГО «САД ГЕТСИМАНСЬКИЙ»

2025-10-23T15:17:32+03:00

У статті здійснено спробу осмислення тюремної естетики в романі Івана Багряного «Сад Гетсиманський», спрямованої на деконструкцію тоталітарного дискурсу та ілюстрацію викривленої морально-етичної парадигми радянського союзу. Для цього виокремлено деякі критерії естетики загалом і визначено, які авторські прийоми та засоби дозволяють створити особливий художній простір та персонажів, що створюють позитивне середовище для зростання духу в антигуманних умовах.Головний герой роману прагне до свободи, але мужньо витримує позбавлення волі й неписані закони тюремного мікросоціуму. Читач бачить в’язницю крізь призму його сприйняття: чіткий порядок, справедливість, взаємопідтримка й, навпаки, негайне покарання зрадників. Також відбувається глибоке занурення в тюремний побут (жаргон, ремесла, навчання, мистецтво, ігри тощо), який процвітає попри абсолютно непридатні для цього умови. Це утворює антиномію між потворним зовні, але високодуховним світом ув’язнених та привабливим, але аморальним світом наглядачів і слідчих. Очікуваний простір руйнування особистості в І. Багряного трансформується в метафору духовного випробування й очищення через численні кола тоталітарного пекла.Стаття висвітлює авторську інтерпретацію тюремного світу, яка не тяжіє до романтизації злочинних елементів. Більше того, увесь образний ряд спрямований на демонстрацію абсурду й аморальності радянської репресивної системи, де справжні інтелігенти й представники творчої та наукової еліти опиняються серед «злочинців». Таким чином, тюремна естетика у романі не є інструментом естетизації злочину чи девіації, як це притаманно кримінальній субкультурі, а відображає авторський моральний кодекс в умовах екзистенційного терору, слугує засобом зацікавлення та способом психіки пережити травматичний досвід і реалізувати танатичні інтенції. Підсумовано, що роман «Сад Гетсиманський» здатен задовольнити запит частини українського суспільства на контркультурний контент без культивування маргінальної поведінки. Таким чином, тюремна естетика в І. Багряного є виявом художньої стратегії опору і формою деконструкції імперського уявлення про злочин і кару.

МОВА ЯК МАРКЕР «СВОГО» ТА «ІНШОГО» В РОМАНАХ СОФІЇ АНДРУХОВИЧ

2025-10-23T15:22:10+03:00

У статті встановлені характерні особливості оперування мовою/мовами задля «іншування» персонажів на матеріалі творчого доробку сучасної української письменниці Софії Андрухович: романів «Сьомга» (2007), «Фелікс Австрія» (2014) та «Амадока» (2020). Наше дослідження показує цей спосіб як важливий та самобутній складник стилю авторки: нами висвітлені питання маркування персонажів через мову, конструювання їхніх образів та вплив мови безпосередньо на цей процес. Також нами детально розглянутий аспект сприйняття – у нашій розвідці воно постає у двох вимірах: по-перше, ми розглядаємо особливості впливу мови як безпосередньо на сприйняття читача, особливості сприйняття власне персонажами одне одного у площині художнього тексту і характерні риси розмежування персонажів за допомогою мови у контексті авторського стилю.Методологічним підґрунтям для аналізу цих особливостей виступили концепція інтерсуб’єктивності Едмунда Гуссерля, феноменологія сприйняття Моріса Мерло-Понті, деконструктивізм Жака Дерріда, орієнталізм Едварда Саїда і сучасні інтерпретації цих концепцій в українському літературознавстві.Нами показане використання мови як способу «іншування» у трьох романах Софії Андрухович і виявлені її практичні функції та художні особливості; проведено порівняння текстів авторки і показані трансформація та розвиток даного складника її стилю. Таким чином це дослідження показує мову не просто як спосіб передачі та сприйняття художньої дійсності тексту, а й відкриває ширші її можливості: здатність маркувати персонажів «своїми» або ж «чужими», встановлювати між ними дистанцію у площині тексту, зближуючи їх чи навпаки відчужуючи одне від одного, конструювати ідентичність та бути способом самоідентифікації, здійснювати вагомий вплив безпосередньо на читацьке сприйняття художнього твору.

ОБРАЗ ЖІНКИ В АНГЛОМОВНІЙ КАРТИНІ СВІТУ: ЛІНГВОКУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ПРИСЛІВ’ЇВ ТА АФОРИЗМІВ

2025-10-23T15:24:57+03:00

У статті досліджуються особливості репрезентації образу жінки в англомовній картині світу через призму пареміологічних одиниць (прислів’їв, приказок) та афористичних висловів. Мова розглядається як один із ключових інструментів формування, збереження та трансляції колективних уявлень про соціальні ролі, зокрема гендерні. Паремії слугують відображенням накопиченого колективного досвіду й ціннісних установок суспільства, тоді як афоризми являють собою інтелектуальні узагальнення індивідуальних авторських позицій, що часто містять філософські або критичні роздуми. Проаналізовано мовні одиниці із різних англомовних фразеологічних словників та збірників цитат, що дає змогу виявити характерні конотативні особливості жіночого образу в різних жанрах. В прислів’ях домінують утилітарні, а часом і критичні оцінки, що акцентують увагу на емоційній мінливості, балакучості, схильності до марнотратства та соціальній нестабільності. Афористичні вислови, у свою чергу, демонструють значно ширший спектр сприйняття, варіюючи від іронічної критики до естетизованого й навіть філософського захоплення жіночою природою. Фольклорна традиція представлена образом жінки переважно у ролі дружини, матері, домогосподарки, формуючи досить консервативний і соціально обумовлений ідеал жіночності. Водночас афористичний дискурс пропонує більш гнучкий, багатогранний і амбівалентний образ жінки, який підкреслює її інтелектуальну, моральну і інтуїтивну силу, розкриває її як особистість із внутрішнім світом і суб’єктом культурного впливу. Цей дискурс сприяє пом’якшенню традиційних стереотипів та поступовому формуванню нових парадигм гендерного сприйняття.Конотативний аналіз свідчить про присутність як негативних, так і позитивних конотацій, що свідчить про збереження певних стереотипів поряд із змінами у напрямку більш плюралістичних і суб’єктних уявлень про жінку. Таким чином, образ жінки в англомовній культурі формується на перетині традиційних і сучасних уявлень, колективної пам’яті та індивідуальних інтерпретацій, відкриваючи перспективи для подальших лінгвокультурологічних та гендерних досліджень.

ТРАГІЧНА КОМЕДІЙНІСТЬ У ТВОРЧОСТІ ІВАНА ТОБІЛЕВИЧА (І. КАРПЕНКА-КАРОГО)

2025-10-23T15:27:25+03:00

Стаття містить стислий огляд деяких теоретичних ідей щодо взаємодії комедійних і трагедійних засад літературних творів (Є. Маланюка, Е. Бентлі). Далі – детальний, поепізодний аналіз п’єси І. Тобілевича «Чумаки». Драматург позначив жанр твору: «комедія». Авторка статті переконує: «трагікомедія», відзначивши моменти психологічного художнього дослідження, простеживши нагромадження ознак саме цього жанру. Мовиться про подвійність природи художнього конфлікту у творі: зовнішній – морально-соціальний і внутрішній – морально-екзистенційний як проблему певної загрози родовим ознакам буття нації внаслідок моральної деградації окремих її уособлень, що здатні підривати згармонізованість чоловічого й жіночого первнів, яка традиційно підтримувала непорушність «родини як осі культури», за теорією Ю. Липи.Подано наукову (з праць П. Одарченка, Ю. Липи) інформацію про оригінальний український спосіб економічної діяльности – чумацтво. Тут і власна оригінальна версія дослідниці про унікальність української назви космічного явища – сузір’я Чумацький Шлях.Філософію твору побачено у рамках системи національної етики, основою якої є християнські цінності.Простежено розвиток конфлікту у творі, вибудуваний драматургом, відповідно до його розуміння того, що від моралі кожної особистости залежить мораль цілої громади, а далі й цілого суспільства. Стверджено підстави вести мову про подвійність природи художнього конфлікту у п’єсі «Чумаки»: морально-соціальний, сказати б, на поверхні (за зовнішніми ознаками) і за внутрішніми вимірами – морально-екзистенційний. Оскільки йдеться про родові ознаки буття нації: конфлікт розгортається переважно в межах однієї сім’ї – брати Хома й Віталій є представниками одного роду, їхні дружини Настя й Соломія з інших родів, тобто започатковують нові роди.Ініціює ж конфлікти Настя, тим самим створюючи загрозу згармонізованості чоловічого й жіночого первнів як традиційній гарантії непорушності «родини як осі культури» (теорія Ю. Липи). Соломія постає як символ Жінки-Матері, завдяки якій триває Життя.

ВОЄННА СИМВОЛІКА УКРАЇНИ (2022–2025): ФОЛЬКЛОРНА ГЕНЕЗА, ТИПОЛОГІЯ, ФУНКЦІОНАЛЬНЕ НАВАНТАЖЕННЯ

2025-10-23T15:30:00+03:00

Статтю присвячено міждисциплінарному аналізу воєнної символіки, що сформувалася в українському культурному просторі впродовж російсько-української війни 2022–2025 років. У роботі запропоновано розглядати цю символіку як складну семіотичну систему, що виникає у відповідь на національну травму та водночас спирається на глибоко вкорінені фольклорні архетипи. Проаналізовано трансформацію ключових образів – зокрема таких, як Привид Києва, Свята Джавеліна, Пес Патрон, меметичні фігури (NAFO, таро-гадання), популярні пісні («Bayraktar»), знакові топоніми (Острів Зміїний, Азовсталь, Бахмут) – з точки зору їхньої онтологічної природи, функціональної ролі та культурної генези.У статті розроблено тришарову типологію воєнної символіки, яка включає: 1) класифікацію за онтологічними ознаками (антропоморфні, зооморфні, фітоморфні, техноморфні, артефактні, геотопонімічні, вербальні); 2) функціональні ролі символів (терапевтична, мобілізаційна, сакральна, комеморативна, освітня, пародійно-захисна); 3) культурну генезу образів (традиційна, цифрова, гібридна). Такий підхід дозволяє впорядкувати великий обсяг емпіричного матеріалу та продемонструвати, як символи працюють у режимі швидкої реакції на соціальну і військову кризу.Особливу увагу приділено паралелям між новітніми образами та традиційною фольклорною символікою (наприклад, Привид Києва – характерник; Свята Джавеліна – Богородиця-Заступниця; Патрон – тотемний охоронець; Bayraktar – сакралізована зброя; Азовсталь – міфологізоване місце сили). У дослідженні поєднано методи контент-аналізу цифрових медіа (TikTok, YouTube, Telegram) та аналізу сучасних літературних творів, що репрезентують воєнну символіку, у поєднанні з фольклористичним, семіотичним, культурологічним підходами. Простежено структури циркуляції образів, їхнє меметичне поширення, ритуалізацію в цифровому середовищі та інституціалізацію в публічній культурі (поштові марки, мурали, вишиванки, офіційна символіка).Стаття є першою спробою запропонувати системну карту воєнної символіки як гібридного культурного феномену, що синтезує елементи традиційної народної культури, цифрових медіа та емоційно-терапевтичних механізмів. Актуалізовано питання ролі фольклору в інформаційній війні, у процесах колективного реагування, символічної травмотерапії та формування культурної пам’яті в умовах затяжного воєнного конфлікту.

ВНУТРІШНІЙ СВІТ ЛЮДИНИ У ФРАЗЕОЛОГІЇ ЧЕРЕЗ СИМВОЛІКУ ЧОРНОГО КОЛЬОРУ (НА МАТЕРІАЛІ УКРАЇНСЬКОЇ, ТУРЕЦЬКОЇ ТА АНГЛІЙСЬКОЇ МОВ)

2025-10-23T15:32:57+03:00

Метою статті є опис етнокультурної специфіки фразеологічних одиниць з компонентoм чорний у порівняльному аспекті (на матеріалі української, турецької та англійської мов) з урахуванням лінгвістичного концептуального простору, сформованого відповідними комунікативними та культурними традиціями.Людина, яка любить чорний колір, вважається консервативною. Передбачається, що таким людям властива елегантність, тонкість сприйняття, здатність тверезо оцінювати ситуацію тощо. У західних культурах чорний колір сприймається. У християнській традиції звичай одягати на похорон чорний одяг походить від віри в те, що так дух померлого не зможе впізнати людей і нашкодити їм. Тим часом східна культура більш терпима до чорного кольору: в Японії, наприклад, чорний колір – це символ віку і досвіду, благородства.Символізм чорного кольору найчастіше розглядають у його найбільш негативних аспектах. Чорний колір, на противагу білому, символізує завершення будь-якого явища, у багатьох культурах зазвичай наділяється негативним символічним значенням, як колір зла, гріха, диявола і пекла, а також – смерті. У більшості народів ставлення до чорного кольору подібне. І це неважко зрозуміти, адже чорний колір – це колір ночі, що пов'язує його зі злом. У символіці чорного кольору дуже важливе кодування, викликане страхами перед темними силами.Фразеологічні одиниці з компонентом чорного кольору в усіх трьох мовах мають яскраво виражену негативну оцінку і співвідносяться з такими поняттями, як «невдача», «зло», «туга». Чорний колір поглинає всі інші кольори і негативно впливає на психіку, настрій людини, але, можливо, саме ця яскраво виражена негативна енергія і стала причиною того, що в мисленні людини з чорним кольором міцно пов'язане все погане, безрадісне.Отже, у результаті проведеного нашого дослідження можна дійти висновку, що особливістю семантики колориніму чорний у фразеологічних одиницях української, англійської та турецької мов є відсутність бінарної аксіологічної опозиції, тому що це кольоропозначення найчастіше в трьох розглянутих у дослідженні мовах має негативну, від'ємну оцінку.

ВИДИ ПЕРЕНОСНИХ ЗНАЧЕНЬ В СУЧАСНІЙ КОРЕЙСЬКІЙ МОВІ (НА МАТЕРІАЛІ КОРЕЙСЬКИХ K-POP ПІСЕНЬ)

2025-10-23T15:41:24+03:00

У пропонованій статті розглянуто різновиди переносного значення, як одного із важливих складових семантики корейської мови. Метою цього дослідження є виявлення особливостей використання переносних значень у сучасних k-pop піснях та характеристика значення тропів у корейській мові. Матеріалом дослідження слугували тексти сучасних корейських пісень таких виконавців: IU, BTS, TXT, I-DLE та Agust D. Під час аналізу було розглянуто класифікацію тропів (переносних значень), які зустрічаються у дібраному матеріалі. Особливу увагу приділено метафорі, метонімії та синекдосі. У роботі було розкрито сутність значення кожного з цих тропів, їх функціювання з точки зору когнітивних та емоційних аспектів. У статті проаналізовано метафоричні перетворення та метонімічні перенесення як характерні особливості переносних значень сучасної корейської мови. Було визначено, що переносне значення є похідним від прямого значення і, як правило, асоціюється з ним. Зафіксовано випадки переносного вживання, яке є індивідуальним, образним за змістом і характерним тільки для обраних контекстів. Переносне лексичне значення, що виникає внаслідок такого вживання слова, як правило, не закріплено у свідомості мовців і може бути незафіксованим у тлумачних словниках. Під час дослідження було розкрито семантичні трансформації окремих лексичних одиниць в k-pop піснях сучасної корейської мови і на основі них детальніше розглянуто особливості використання переносного значення у ліричних корейських текстах. Було доведено, що використання тропів у піснях – це поширене явище, що також є характерним для корейської мови. Тропи активно застосовуються в художніх поетичних творах та несуть емоційне забарвлення і додають символізм та образність. Проведений аналіз і отримані результати можуть бути важливими для поглиблення дослідження художнього перекладу, когнітивної лінгвістики, в також поетики.

ТАРАС І ЛИКЕРА: ВІДОМА ІСТОРІЯ У ВЕРСІЯХ РОМАННОЇ ШЕВЧЕНКІАНИ

2025-10-23T15:45:27+03:00

Стаття є частиною системного дослідницького проєкту про інтимно-любовні дискурси в українській літературній шевченкіані, зокрема в романній прозі. Відзначено, що творча інтерпретація взаємин Тараса Шевченка з Ликерою Полусмак, попри наявність численних документально-спогадових джерел і художньо-документальних творів про ті взаємини, потребує ширших, системніших студіювань. Зауважено, що саме у «великій» прозі, повістях і романах, досліджувана тема найширше та різногранно втілена, причому у творах, писаних у різні часові періоди, простежені певні еволюційні тенденції. Послідовно в статті проаналізоване художнє втілення історії в романістиці 1960-х років (роман О. Іваненко, Б. Вадецького), дилогії Вас. Шевчука «Син волі» (1980-ті) й низці романів 1990–2010-х (твори Г. Тарасюк, А. Цвід, В. Чемериса та ін.). Зазначено, що на особливості художнього втілення історії взаємин Шевченка і Полусмаківни вплинули, по-перше, «адресованість» твору (романи О. Іваненко ‒ «для середнього і старшого шкільного віку»), по-друге, що особливо важливо, творча свобода письменників (романи років незалежності України). Особливу увагу звернуто на інтерпретацію досліджуваної історії в дилогії Вас. Шевчука «Син волі», де вона виписана художню вартісно, із глибокою психологізації образів і колізій. У романах 2010-х років письменники значно ширше вдалися до вимислів і домислів у втіленні теми, до змалювання інтимно-любовних картин і сцен, але кожен із авторів по-особливому. Указано також на певне зниження художності в новітніх романах, порівняно, скажімо, з дилогією Вас. Шевчука, на певний надмір авторського суб'єктивізму в домислових операціях. Водночас виснувано, що аналізовані романи стали помітним внеском в усю шевченкіану та в художнє осмислення конкретної історії в житті Тараса Шевченка.

ФРАГМЕНТАРНІСТЬ СВІТОСПРИЙНЯТТЯ ТА СИНТАКСИЧНІ ІННОВАЦІЇ: ПАРЦЕЛЯЦІЯ В ПОЕЗІЇ

2025-10-23T15:48:05+03:00

Стаття присвячена дослідженню синтаксичних інновацій, зокрема парцеляції, у сучасному поетичному дискурсі, розкриваючи її роль у творенні експресивності, ритмічної напруги та відображенні фрагментарного світосприйняття. Актуальність роботи зумовлена необхідністю поглибленого вивчення динамічних аспектів мови, її здатності відтворювати складні когнітивні процеси та естетичні пошуки митців.У дослідженні розглянуто теоретичні засади функціонування парцеляції, спираючись на праці провідних мовознавців. Зокрема, підкреслюється, що парцельовані конструкції репрезентують спосіб відображення фрагментарного світосприйняття, типового для екзистенційної поезії, що засвідчує тісний зв’язок синтаксичної форми з глибинними філософськими та психологічними аспектами. Висвітлено, що парцеляція є потужним інструментом актуалізації інформації, сприяючи акцентуванню певного фрагмента повідомлення та інтенсифікації значення неядерних компонентів, що розширює інформаційну насиченість речення. Показано, що приєднувальні конструкції, споріднені з парцеляцією за функцією актуалізації, використовуються для досягнення ефекту послідовного, лінійного нанизування й забезпечення поєднання структурно автономних величин, що сприяє створенню багатошарових та інтенсивно насичених смислових структур.Особлива увага приділяється внеску мовознавців, які розмежували парцеляцію та приєднування як різні, але взаємодоповнюючі синтаксичні явища. Підкреслюється, що, хоча парцеляція порушує синтаксичну цілісність заради експресії та драматизму, приєднувальні конструкції допомагають розгортати думку, уточнювати та деталізувати її, формуючи поліаспектну, багаторівневу інформаційну структуру висловлення. Це дозволяє говорити про їхній універсальний потенціал у моделюванні ритміки й емоційної атмосфери художнього тексту. Висновки роботи підтверджують, що парцеляція та приєднувальні конструкції є ключовими синтаксичними інноваціями, які відіграють значну роль у формуванні експресивності, ритмічної напруги та відображенні фрагментарного світосприйняття в поетичному дискурсі. Подальше дослідження цих явищ є важливим для поглиблення розуміння взаємозв’язку між синтаксичною структурою, когнітивними процесами та естетичною функцією мови в контексті сучасної лінгвістики та літературознавства. Матеріал статті може бути корисним для філологів, літературознавців, а також усіх, хто цікавиться питаннями функціонування мови в художньому тексті.

МИСТЕЦЬКО-ТВОРЧИЙ ТЕМАТОЛОГІЧНИЙ СЕГМЕНТ ЛИСТІВ МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО ДО ОЛЕКСАНДРИ АПЛАКСІНОЇ

2025-10-23T15:50:43+03:00

У статті вперше системно-цілісно осмислено мистецько-творчий тематологічний сегмент листів М. Коцюбинського до Олександри Аплаксіної. Із часу опублікування цього епістолярію порушені в ньому теми мистецтва й творчості привертали увагу дослідників, письменників, широкого читацького загалу й не раз були закцентовані в біографістиці, мемуаристиці, текстологічних студіях із коцюбинськознавства тощо, утім предметного фахового аналізу не зазнали, а подеколи навіть затінювалися з метою «сенсаційного» прочитання «приватного щоденника» письменника. Здійснене дослідження дозволяє виснувати, що теми мистецтва й творчості наскрізні в епістолярію й практично охоплюють усю його хронологію (1904–1913 рр.). М. Коцюбинський артикулює їх на рівні концептів: любов – це поема, драма, пісня, натхнення, катарсис; натомість розлука з милою – мов болісна втрата митцем чуттів, хисту, здатності до праці. Час із коханою уява художника слова моделює як спільне захопливе читання, розмови про мистецтво, культурні смаки, вдячне дослухання до думки найбажанішої «першої реципієнтки» про його твори тощо.Мистецтво в листах репрезентоване як питомий атрибут екзистенції їх автора, об’єкт його інтересу, захоплення й предмет творчої практики; як елемент культурного буття людини, спосіб впливу на неї, шлях її «просвіти». У полі глибокого зацікавлення М. Коцюбинського – художня література, музика, пісня, танок, театр, скульптура, архітектура, фотографія, кінематограф. Водночас він глибокий поціновувач краси ландшафту, людини, костюма, естет у побутових дрібницях. Творчість в епістолярію проговорена як улюблена літературна праця, процес написання твору в його психологічних вимірах і робочих етапах, формат епістолярної критики й автокритики, відрефлексовані в аспекті слави.Кореспонденції окреслюють мистецьку особистість М. Коцюбинського – із потужним емоційним інтелектом, питомим естетичним світосприйняттям і самовираженням, великою здатністю й потребою творити, жагою синергії краси в житті й мистецтві.

ПРАКТИЧНА РЕАЛІЗАЦІЯ КОНТРАСТИВНОГО ПІДХОДУ ПОРІВНЯЛЬНОЇ ГРАМАТИКИ ПРИ ПЕРЕКЛАДІ З АНГЛІЙСЬКОЇ НА УКРАЇНСЬКУ МОВУ

2025-10-23T15:54:48+03:00

Стаття присвячена практичному застосуванню контрастивного підходу порівняльної граматики, а також поглядів в середині нього при перекладі англійських граматичних структур українською мовою. Розглянуто вплив базових і другорядних граматичних категорій на перекладацьке рішення, а також встановлено типові ізоморфізми та аломорфізми, що зумовлюють необхідність адаптації синтаксичних конструкцій. У фокусі аналізу – два основні погляди на практичне застосуванню контрастивного підходу порівняльної граматики до перекладу граматичних структур: шаблонний і творчий. Автор окреслюють сферу доцільності кожного з них залежно від функціонального стилю тексту, мети комунікації та очікувань реципієнта. Особливу увагу приділено контрастивності як основі опису міжмовних граматичних відповідників, а також стилістичному чиннику як головному регулятору перекладацької трансформації. Через аналіз практичних прикладів з офіційно-ділового, публіцистичного та художнього дискурсу показано, як структура висловлювання змінюється залежно від прагматичної функції повідомлення. Розглянуто переваги й обмеження кожного погляду, а також наголошено на важливості функціонального аналізу, при якому перекладач орієнтується на смислову й комунікативну адекватність, а не формальну буквальність.У висновку зроблено спробу оцінити співвідношення лексичних і граматичних складників перекладу, доводиться, що саме граматична структура в багатьох випадках визначає логіку та зміст висловлювання.Також критично осмислюється думка про перебільшення ролі трансформацій у теорії перекладу, з урахуванням автоматизму й інтуїтивності в діях досвідченого перекладача. Матеріал базується на вітчизняних і зарубіжних теоретичних працях, а також навчальних джерелах і наукових статтях, що дозволяє сформувати цілісне уявлення про досліджувану проблему.

НЕОЛОГІЗМИ-ЗАПОЗИЧЕННЯ В СУЧАСНІЙ НІМЕЦЬКІЙ МОВІ ЯК ДЗЕРКАЛО ВПЛИВІВ

2025-10-23T15:58:08+03:00

Стаття присвячена дослідженню неологізмів-запозичень сучасної німецької мови як лінгвістичного феномена, що відображає зовнішні впливи на мову. Оскільки ми живемо в глобалізованому світі, мова неминуче зазнає іншомовного впливу внаслідок постійних мовних контактів. Серед основних чинників, що сприяють проникненню запозичень у мову, виокремлюють глобалізацію світової економіки, формування міжнародного медійного простору та виникнення всесвітньої комп’ютерної мережі. Мова є відкритою, динамічною та гнучкою системою, вона природним чином піддається впливам інших мов, що проявляється у широкому використанні запозичених лексем, які задовольняють потребу в найменуванні нових понять, реалій і явищ. У статті на основі кількісного та якісного аналізу 439 неологізмів, зафіксованих у словниках Duden, Neologismenwörterbuch, матеріалах GfdS, було встановлено, що 44% нових лексем мають запозичене походження. У ході дослідження було описано форми запозичень, а саме: прямі запозичення, кальки, напівкальки та словотвірні запозичення. Характерною ознакою неологізмів-запозичень, зокрема прямих запозичень, є їхня адаптація до граматичної системи та орфографічних норм німецької мови. Для визначення впливу інших мов та культур на німецьку мову, неологізми було проаналізовано за їх походженням та встановлено, що англійська мова відіграє провідну роль серед запозичень, що демонструє вплив США та англо-американської культури. Запозичення часто з’являються у соціальній сфері, сфері дозвілля, харчування та новітніх технологій, що свідчить про зміни та інновації у цих галузях, які приходять в німецьку мову та культуру разом з новими найменуваннями. Результати дослідження засвідчують, що неологізми-запозичення не лише збагачують німецьку мову, а й відображають соціокультурні та технологічні трансформації сучасного світу.Стаття сприяє глибшому розумінню механізмів мовної адаптації, міжкультурної взаємодії та тенденцій розвитку сучасної німецької лексики в умовах глобалізованого суспільства.

ОСНОВНІ НАРАТИВИ ТВОРЧОСТІ ЕДВАРДА САЇДА: ПОСТКОЛОНІАЛЬНА КРИТИКА, КУЛЬТУРА ТА ІДЕНТИЧНІСТЬ

2025-10-23T16:01:57+03:00

Стаття присвячена комплексному аналізу чотирьох ключових наративів у творчості Едварда Саїда, які визначили еволюцію постколоніальної критики та культурологічних студій. Метою дослідження є з’ясування концептуальної ролі цих наративів у формуванні сучасних підходів до вивчення репрезентації Іншого, влади та ідентичності. Перший наратив – репрезентація «Іншого» (Other), висвітлений у праці “Orientalism” та демонструє, як західні інтелектуальні та культурні практики конструюють образ Сходу як підпорядкованого й екзотичного, забезпечуючи ідеологічне підґрунтя колоніального домінування. Другий – культурно-імперський наратив, розвинений у “Culture and Imperialism”, аналізує, як література та мистецтво слугують інструментами символічного контролю, відтворюючи та легітимізуючи дискурси влади в культурному просторі. Третій – наратив вигнання та еміграції – ґрунтується на особистому досвіді Е. Саїда й розкриває вплив втрати батьківщини та життя між культурами на вироблення чутливості до проблем ідентичності та постколоніальної травми. Четвертий – наратив інтелектуальної відповідальності, сформульований у “Representations of the Intellectual”, визначає роль інтелектуала як морального опонента панівних структур, здатного протидіяти гегемонії знання й відстоювати альтернативні голоси.Методологічну основу дослідження становить поєднання дискурс-аналізу, культурологічного та філософського підходів, що забезпечує цілісне прочитання ідей Е. Саїда у ширшому контексті гуманітарних наук. Окреслені наративи не лише пояснюють механізми колоніального та постколоніального дискурсу, але й залишаються релевантними для сучасних міждисциплінарних досліджень культури, політики та ідентичності.

ОБРАЗ ВОЇНА-ГЕРОЯ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ В СУЧАСНОМУ ХУДОЖНЬОМУ ДИСКУРСІ

2025-10-23T16:04:28+03:00

У статті подано репрезентацію образу воїна-героя в художніх творах про cучасну російсько-українську війну; окреслено морально-етичний та психологічний виміри літературних портретів героїв нашої війни.На основі узагальнювального аналізу художніх текстів, які творяться «під кулями», виокремлено новий тип людини-патріота – Людини-Людства, який є наскрізним у сучасному художньому дискурсі. На основі напівструктурованого (глибинного) інтерв’ю з фахівцями з когорти сучасних українських письменників, критиків, літературознавців, видавців, журналістів, бібліотекарів (Василь Ванчура, Дара Корній, Віталій Запека, Олена Мокренчук, Тетяна Пилипець, Надія Сеньовська, Ганна Скоріна), які активно популяризують творчість митців-воїнів, стежать за розвитком сучасної літератури війни, узагальнено художні моделі репрезентації війни та образу воїна-героя. Також виявлено ціннісні орієнтири митця (військового чи цивільного): чим для нього є війна – подією, травмою, екзистенційним випробуванням, місією. Здійснено узагальнений аналіз мотивації авторського письма: навіщо сьогодні писати про війну і як змінюється мова літератури під тиском катастрофи. Схарактеризовано специфіку жанрових та стилістичних рішень у сучасній українській літературі війни (переважають поезії, щоденники, нотатки, автофікшн, нонфікшн, документалістика, репортажі, оповідання, нариси, терапевтичні казки та інші жанри малої прози, менше зафіксовано зразків великої прози із художньо-аналітичним осмисленням прожитого). Зафіксовано індивідуальні рецептивні стратегії, тобто бачення того, як література війни має сприйматися читачами, якою є її освітня й виховна функція. Розроблено авторську класифікацію сучасної воєнної літератури (класично – за родами та жанрами; логічно – за темами; конкретизовано – за авторством; ціннісно зорієнтовано – за спрямуванням).

ПРИВАТНІ ПРИСВЯТИ В УКРАЇНСЬКОМУ ПИСЬМЕНСТВІ 1920Х–1930Х РОКІВ: ВІД ДАРУ ДО СИМВОЛІЧНОГО КАПІТАЛУ

2025-10-23T16:07:29+03:00

У статті проаналізовані зміни структури й функцій приватних присвят і дедикаційних заголовків у літературному полі 1930-х років порівняно з 1920-ми. Актуальність студії зумовлена потребою оновлення методологічних підходів до вивчення присвят в українському літературознавстві, а також поглиблення уявлень про особливості функціонування цього паратекстового елемента у творах українських письменників 1920–1930 років. Об’єктом вивчення були присвяти й дедикаційні заголовки, виявлені у творах українських письменників доби «розстріляного відродження».Порівнюючи тенденції розвитку українського письменства 1920-х і 1930-х років, можна відзначити прямий вплив суспільно-політичних процесів на дедикаційні формули, мотиви й форми присвячування. Культивування колективізму, пріоритету громадського над особистим зумовило зменшення кількості приватних присвят (зі 100 у літературному полі 1920-х, до 68 у літературному полі 1930-х). У творах українських письменників 1920-х років вони були емоційним виявом приязні, вдячності, любові до батьків, брата, сестри, дружини, коханої, дітей, друзів. Наприкінці 1920х – на початку 1930х років на хвилі «призову ударників» у літературу вливаються молоді письменники-аматори – комсомольці й партійці, колишні робітники й селяни, які у своїй масі стали свідомими ретрансляторами партійних настанов. Це помітно вплинуло на характер присвят. Члени родини у творах молодих, ідеологічно заангажованих авторів стають адресатом присвяти лише в тому випадку, якщо вони є активними учасниками «соціалістичного будівництва». Приватні присвяти 1930-х рр. емоційно стриманіші, лаконічніші, інколи містять вказівку на статус адресата (напр., «Братові Андрію, – комсомольцеві», «Червоногвардійцеві – брату Юркові присвячую»).В умовах політичної «турбулентності» й системного переслідування інакодумців присвячування стало небезпечним актом, адже від звинувачень у неблагонадійності, антирадянський агітації чи шпигунській діяльності не був застрахований ніхто. Іменна присвята могла стати доказом знайомства з «ворогом народу», підставою для надуманих звинувачень, тож письменники частіше застосовували неконкретизовані й колективні присвяти, напр.: «Другові», «Товаришеві», «Жінці – громадянину Соціалістичної Вітчизни, жінці-другові, жінці-матері з любов’ю присвячую цей труд», «Батькам» тощо. У літературному полі 1920-х років приватні присвяти можна трактувати як приклад дару, натомість у 1930-ті роки у творчості апологетів соціалістичного реалізму вони перетворюються на «символічний капітал», який можна конвертувати в премії, посади, звання, матеріальні цінності.

НЕОРОМАНТИЧНА ОБРАЗНІСТЬ ПОЕМ ПРО ГОЛОДОМОР

2025-10-23T16:10:20+03:00

Стаття присвячена аналізу неоромантичного буття героїв ліро-епосу про Великий голод на основі змістових і формальних маркерів стилю у творах. Засадничим принципом розвідки слугує концепція рекурентності явищ мистецького процесу, де романтичність – основа неоромантизму – розглядається як позачасовий складник метаобразного конструкту, опизитивний аналітичному погляду реаліста на світ і в загальних рисах споріднений із ціннісною парадигмою української ментальності. Тож у дослідженні на перший план виходять кордоцентричні, волюнтаристичні, індивідуалістичні, але альтруїстично спрямовані пориви персонажів, ліричних суб’єктів і нараторів, породжені потужними емоційними спалахами від переживання катастрофи 1932–1933 рр. у різних площинах. Передусім ідеться про бунтівні, жертовні, героїчні та стоїчні вчинки протагоністів, які в умовах голоду й політичних репресій, коли психіка пригнічена базовими інстинктами й первинними страхами, досягли трансценденції над приземленим існуванням через служіння вищим ідеалам: Богу, нації, свободі, родині, своїй землі, чистоті душі тощо. У зв’язку із цим, повсякдення персонажів прирівнюється до святого подвигу, котрий виходить за межі раціонального існування, сягаючи своїм поривом метафізичних висот. Для увиразнення описаного використовується традиційний для неоромантизму прийом контрасту. Тому табір антагоністів представлений демонічними чиновниками, які ув’язнили народ в «лещатах» системи й нищать «паростки» волі в українській душі. Герої-мученики їм протистоять, іноді – фізично, а частіше – у духовному вимірі, де боротьба смислів ведеться особливо запекло. Тут же виявляється й основний неоромантичний конфлікт, довкола якого центрується інша площина переживання Великого голоду – інтенції ліричних героїв. Вони з болем в душі спостерігають за злочином геноциду, вклоняються перед міцністю співвітчизників, трепетно бережуть миттєвості з їхнього мученицього життя, прагнуть згуртувати людей проти національної амнезії. А на помежів’ї двох площин постає характерний колорит локацій, наділених одухотвореною суттю. Так вимальовується неоромантична іпостась мистецького світу поем про Голодомор.

СТЕРЕОТИПІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯК ЧИННИК ДЕФОРМАЦІЇ МОВНОГО СЕРЕДОВИЩА

2025-10-23T16:13:02+03:00

У статті розглянуто стереотипізацію української мови як один із чинників деформації мовного середовища. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю глибшого осмислення явищ, що впливають на мовну поведінку сучасних українців, формують їхню мовну свідомість та визначають комунікативні практики. У центрі уваги – аналіз поширених у масовій свідомості стереотипів щодо української мови, їхніх джерел та впливу на мовну ідентичність, інформаційно-комунікативну безпеку та екологію мовного простору.У статті окреслено еколінгвістичні підходи до вивчення мовного середовища, що передбачають розгляд мови як елемента інформаційної екосистеми суспільства. Здійснено аналіз стереотипів щодо української мови, найпоширенішими з яких є: уявлення про нестабільність мовних норм; переконання у штучному чи змішаному походженні української мови; упередження щодо масового суржикомовлення; побутові міфи про «запозиченість» чи «спрощеність» мови. Особливу увагу приділено аналізу результатів соціолінгвістичного опитування, яке підтвердило широку присутність таких упереджень серед українців. Показано, що стереотипи часто підтримуються як історичними травмами (колоніальне минуле, русифікація, мовні репресії), так і сучасними ідеологічними наративами, спрямованими на зниження статусу української мови. Водночас значну роль у відтворенні мовних стереотипів відіграють побутові практики, відсутність системного мовного виховання та спрощене ставлення до мовної норми. У статті стверджується, що стереотипізація української мови є одним із чинників інформаційно-комунікативної токсичності, що призводить до викривлення мовної свідомості, мовної невпевненості та зниження престижу української мови в суспільстві. Це явище визначено як фактор, що ускладнює формування сталого мовного середовища та потребує системного подолання.

ЕВФЕМІЗМИ ТА ДИСФЕМІЗМИ У КІНОТЕКСТІ: ТЕОРІЯ, ПРАГМАТИКА, ПЕРЕКЛАД

2025-10-23T16:18:10+03:00

У статті розглянуто теоретичні засади аналізу евфемізмів та дисфемізмів в англомовному кінотексті, а також перекладацькі стратегії їх відтворення українською мовою. Актуальність дослідження обумовлена зростанням популярності аудіовізуального контенту, зокрема фільмів та серіалів, у глобальному інформаційному просторі, а також недостатнім рівнем вивченості лексичних, граматичних та лексико-граматичних змін, що мають місце під час україномовного відтворення зазначених явищ у кінотексті. У статті охарактеризовано поняття «евфемізм» та «дисфемізм»; визначено їхні структурні, семантичні та прагматичні особливості. Особлива увага приділена специфіці їх використання у кінотексті, дослідженню їхніх комунікативних функцій та соціокультурного впливу на аудиторію. Проаналізовано існуючі класифікації евфемізмів та дисфемізмів, які переважно базуються на семантичних та лексико-семантичних чинниках. Розглянуто підходи до їх відтворення засобами української мови. Як ілюстративний матеріал для перекладацького аналізу використано скрипти англомовних фільмів «Дедпул» (2016 р.), «Веном» (2018 р.) та їхні україномовні переклади.У статті також висвітлено роль соціальних, культурних, морально-етичних, психологічних та лінгвістичних факторів, що впливають на вибір перекладацьких стратегій, які супроводжують процеси евфемізації та дисфемізації. Наведено приклади відповідних перекладацьких трансформацій (зокрема, калькування, модуляція, експлікація, компенсація). Розглянуто випадки, коли україномовний переклад є більш складним або експресивним, ніж оригінал, демонструючи явище дисфемізації, а також – контексти, у яких англомовна інвективна лексика відтворюється більш нейтральними україномовними відповідниками, що свідчить про процес евфемізації під час перекладу. У висновках наголошується на необхідності подальших досліджень дисфемізмів у перекладі кінотекстів, розробки загальноприйнятої уніфікованої класифікації, а також – на важливості міждисциплінарного підходу, що охоплює як лінгвістичний, так і соціокультурний аспекти. Стаття може зацікавити фахівців у галузі лінгвістики, перекладознавства, медіакомунікації та культурології в контексті поглибленого вивчення окресленої теми.

КОГНІТИВНО-КУЛЬТУРНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ МЕТАФОРИЧНИХ ОБРАЗІВ ТВАРИН У ТУРЕЦЬКОМУ ТА УКРАЇНСЬКОМУ МОВНОМУ ПРОСТОРАХ

2025-10-23T16:22:39+03:00

У статті здійснено порівняльне когнітивно-культурне дослідження зооморфних метафор у турецькій та українській мовах, що функціонують як засіб вербалізації етнічної картини світу турецького та українського етносу. Об'єктом аналізу виступають метафоричні найменування свійських тварин, які в переносному значенні позначають людину. Виокремлено 38 лексичних одиниць – по 18 з кожної мови, що репрезентують універсальні, унікальні, еквівалентні, еквівалентно-синонімічні, антонімічні та безеквівалентні зооморфізми. Основу дослідження становлять словникові дефініції, контекстуальні приклади з художніх творів, а також актуальні лінгвістичні концепції семантичного та культурного аналізу. Описано національно специфічне кодування образів тварин та стереотипізацію їх зоосемантики в межах мовної свідомості носіїв окремо турецької та української культур. Показано, що зооморфна метафора є важливим елементом мовної ідіоматичності, емоційно-оцінного забарвлення та концептуалізації людини через тваринний світ. З’ясовано, що метафоричне моделювання на основі тваринних ознак слугує відображенням колективної культурної пам’яті, актуалізує символічні архетипи, соціальні стереотипи та аксіологічні орієнтири етносу. Отримані результати демонструють глибоку інтеграцію зооморфних метафор у мовну картину світу, їх функціональну варіативність, емоційну маркованість і здатність до трансляції національних цінностей через мовні засоби. Перспективу дослідження становить розширення матеріалу шляхом включення назв інших тварин (не лише свійських) у турецькій та українській мовах для поглибленого зіставного аналізу когнітивно-культурних конотацій зоосемізмів.

ПОРЯДОК СЛІВ У РЕЧЕННЯХ ВОЄННОГО ДИСКУРСУ: ФУНКЦІЙНО-СТИЛІСТИЧНИЙ АСПЕКТ (НА МАТЕРІАЛІ УКРАЇНСЬКИХ ТА ІНОЗЕМНИХ МЕДІА)

2025-10-23T16:26:39+03:00

У статті проаналізовано функційно-стилістичного потенціалу порядку слів у реченнях сучасного воєнного дискурсу як чинника комунікації між мовцем та реципієнтом. Здійснено огляд українських і зарубіжних досліджень, присвячених питанням словоладу в реченнєвих конструкціях у межах функціональної граматики та дискурсивного аналізу. Закцентовано на варіативності прямого та непрямого порядку слів, що сприяє реалізації широкого спектру стилістичних функцій: репрезентативної, прагматичної, імперативно-наказової, ритмомелодичної, емфатичної, фокусувальної, ідеологічної. Описано моделі реченнєвих структур, що дають змогу зреалізувати в дискурсивному полотні ту чи ту комунікативну інтенцію мовця, зміст якої продукує стилістична функція. Обґрунтовано трактування порядку слів у воєнному дискурсі як граматичного та комунікативно-прагматичного інструментарію з метою цілеспрямованого мовленнєвого впливу.Виявлено та описано мовні засоби сучасного воєнного дискурсу, що увиразнюють комунікацію як маркер актуалізації національних цінностей, формування громадської думки, підтримання морального духу населення, зміцнення єдності та протидії деструктивному інформаційному впливу агресора. Особливу увагу зосереджено на зміні нейтрального порядку слів як чинника комунікативної актуалізації, посилення емоційного навантаження висловлення та вираження ідеологічного меседжу. На прикладі медійних джерел українського та іноземного походження виявлено інверсію, паралелізм, риторичні запитання, анафору, модальні конструкції як ефективні засоби смислового фокусування і стратегічного впливу на аудиторію. Зроблено висновок про те, що словопорядкові трансформації у воєнному дискурсі є одним із ключових інструментів мовленнєвого впливу на реципієнта.

МАСКУЛІНІЗАЦІЯ ФЕМІННОГО (ЖІНОЧОГО) ДИСКУРСУ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ДРАМАТУРГІЇ

2025-10-23T16:29:19+03:00

Стаття присвячена осмисленню явища маскулінізації жіночого образу в сучасній українській драматургії періоду повномасштабного вторгнення росії в Україну у 2022 році на матеріалі «2: Антології ІХ конкурсу п’єс “Драма.UA”». Визначено ключові художні стратегії, завдяки яким відбувається трансформація фемінного дискурсу в напрямі сили, мобілізації, рішучості, готовності діяти й захищати. Особливу увагу приділено тому, як війна провокує перегляд гендерних ролей і призводить до формування нових типів жіночої суб’єктності в драматургічному тексті. Теоретичну основу дослідження становлять концепції Дж. Батлер (перформативність гендеру), Р. Брайдотті (постгендерна суб’єктність), К. Карут (травматичне повторення).У межах цих підходів маскулінізація жіночого образу трактована не як художня девіація, а як новий тип репрезентації суб’єкта, здатного говорити, діяти, приймати рішення й захищати в умовах катастрофи. У центрі дослідження – жіночі персонажі у новій героїчній парадигмі, що поєднує емоційну чутливість і дієву відповідальність. Маскулінізація розглядається не як спроба імітації «чоловічої» поведінки, а як адаптивна стратегія виживання в умовах травматичного досвіду. У статті проаналізовано низку аспектів репрезентації жіночої дії: тілесно-просторова активність, мовна організація дії, емоційно-етична риторика. Висвітлено, як жіноче тіло перетворюється на «броню», на інструмент прямої дії – не як виняток, а як нова норма в умовах війни. Особливої ваги набуває тема материнства як джерела сили, витривалості й стратегічного самозабуття, що формує внутрішній «фронт» – поле боротьби не лише за фізичне, а й за психологічне виживання дитини.Показано, що сучасна українська драма фіксує становлення постгендерної героїки, в основі якої лежить поєднання сили й емпатії, дії й турботи, стратегії й вразливості. Таким чином, у досліджуваних текстах відбувається не редукція жіночого образу до маскулінних форм, а розширення його меж через вписування фемінного досвіду в логіку героїчного. Героїня, яка говорить коротко, рухається швидко, ухвалює рішення в критичних умовах – не виходить за межі жіночого, а творить його оновлену, гібридну форму. Маскулінізація в українській драматургії постає як форма літературного спротиву, художній інструмент етичної реакції на війну та спроба зафіксувати нову жіночу присутність у театрі пам’яті й свідчення.

СЕМАНТИЧНА ДЕРИВАЦІЯ В ТЕРМІНОЛЕКСИЦІ ЮРИДИЧНИХ НАУК ФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИ

2025-10-23T16:31:45+03:00

Семантична деривація є одним із провідних способів формування нових термінологічних одиниць у французькій юридичній мові. Цей процес передбачає вторинне осмислення вже наявних лексем у фаховому контексті із залученням метафоричних, метонімічних, евфемістичних, узагальнювальних та інших когнітивних механізмів. У статті проаналізовано типові стратегії деривації, що використовуються в юридичному дискурсі Франції, зокрема метафоризацію загальновживаної лексики, звуження або розширення значення, семантичну трансформацію термінів, зміну референтної бази та формування терміносполук.Метою дослідження є виявлення семантичних закономірностей творення нових правових термінів і трансформацій тих, що вже існують, у відповідь на соціальні, правові та культурні зміни. Матеріал дослідження охоплює автентичні французькі правові джерела: кодекси, закони, нормативно-правові акти, рішення судових органів та юридичні словники. Методологічною основою стали підходи когнітивної лінгвістики, термінознавства, функціональної стилістики та юридичної лексикографії. Особливу увагу приділено аналізу термінів, що зазнали концептуальних змін унаслідок реформ законодавства.У результаті встановлено, що семантична деривація у французькій юридичній мові не лише сприяє формуванню нових термінів, але й дозволяє гнучко адаптувати мову права до актуальних викликів суспільства.Це підвищує точність правового мовлення, забезпечує більш ефективну комунікацію між правниками та громадськістю, а також сприяє уніфікації термінології на міжнародному рівні. Отримані результати можуть бути застосовані у викладанні французької юридичної мови, юридичному перекладі, термінографії та подальших лінгвістичних дослідженнях.

РІЗНОВИДИ ОБРЯДОВОГО ХЛІБА В ЛІНГВОКУЛЬТУРНОМУ ВИСВІТЛЕННІ (НА МАТЕРІАЛІ УКРАЇНСЬКИХ ПАРЕМІЙ)

2025-10-23T16:34:30+03:00

У статті розглянуто паремії українського народу з компонентом «хліб» та назвами різновидів обрядового хліба з позиції їх етнокультурної семантики. Ці прислів’я та приказки можна вважати золотим фондом нашої національної мови. Окреслено коло мовознавців, дослідників, які вивчають концептуальну лінгвістику, культуру українців. Проаналізовано наукові розвідки лінгвістів, зацікавлених питанням паремійного фонду української мови. У роботі представлено найбільш вживані у мовленні паремії з назвами різновидів обрядового хліба: калач, книш, коровай, паляниця, паска, які у своєму змісті розкривають риси характеру, поведінку, моральні якості, традиції та звичаї нашого рідного народу через культуру здорового харчування, представляють мовну картину світу тощо. Адже в умовах сьогодення цікавість до вивчення мови, рідної культури стрімко зросла, тому і аргументує актуальність вибору теми пропонованої наукової розвідки.Можемо стверджувати, що значущим культурно-національним потенціалом наділено паремії з компонетом-глютонемою «хліб» та його різновидами, які зустрічаються в обрядах українців, бо національна українська кухня є не тільки біологічною, а й культурною цінністю, яка пов’язана з етнолінгвістикою, етнологією, культурологією, лінгвокультурологією, фольклористикою та іншими науками.У роботі розглянуто вербальне вираження компонента «хліб» через опрацювання словників різних типів: словник знаків української етнокультури, словники прислів’їв та приказок, тлумачні словники української мови, словник епітетів української мови, словник синонімів української мови, мовокраїнознавчий словник-довідник; розкрито значення лексем: калач, коровай, книш, паляниця, паска. Наведено приклади синонімів, епітетів до лексеми «хліб» у різних значеннях, крилаті вислови відомих українських письменників про культурему «хліб».

ЕМОЦІЙНІСТЬ – ЕМОТИВНІСТЬ – ЕКСПРЕСИВНІСТЬ: ТЕРМІНОЛОГІЧНА ПОЛІВАРІАНТНІСТЬ ЕКСПЛІКАЦІЇ ЕМОЦІЙ У ХУДОЖНЬОМУ ДИСКУРСІ

2025-10-23T16:37:07+03:00

У статті освітлюється актуальна квестія сучасного мовознавства, що охоплює різні точки зору й підходи до найменування та характеристики термінів на позначення емотивного стану і поведінки персонажів у художніх творах. Вітчизняні та зарубіжні лінгвісти здебільшого оперують такими поняттями, як емоційність, емотивність та експресивність, які вважаються одними із найскладніших й найбільш суперечливих і неоднозначних лінгвістичних категорій для дослідження. Емоції, які, як відомо, супроводжують фактично усі прояви активності суб’єкта, утворюють категорію, що характеризується рефлексією іманентних явищ повсякденного життя людини у формі їх безпосереднього відчуття, переживання і вираження як психологічних станів особистості. У рамках нашої розвідки потверджуємо, що емоційність відображає психологічну сторону особистості, а емотивність й експресивність відтворюють мовний і семантичний аспекти відповідно. Особливої уваги заслуговує дослідження емотивного потенціалу широкої палітри засобів відтворення емоцій на різних мовних рівнях, а саме – фонографічному, лексичному і синтаксичному в художньому дискурсі. Художній текст, як вияв індивідуального авторського світогляду, виступає інгерентним, нелімітованим, константним джерелом маніфестації емоцій персонажів. Яскравого емоційного забарвлення літературному дискурсу надає використання комплексу пунктуаційних знаків (знак оклику, знак питання, тире, трикрапка, крапка), засобів шрифтової варіації (видозміни розміру, кольору, насиченості шрифту, капіталізація, дефісація, підкреслення), акцентних та інтонаційних засобів, темпу, тембру голосу тощо у рамках фонографічного рівня. Лексичний рівень мови характеризується лексичними одиницями (номінативи, афективи, експресиви, оказіоналізми, нейтральні та фразеологічні емотиви, а також синоніми, антоніми і художні тропи), які лише у певному контексті можуть нести емоційне навантаження та мають різноманітні емоційні значення. Синтаксичний рівень охоплює широкий спектр особливих синтаксичних конструкцій на рівні речення (повтори, окличні й питальні речення, інверсія, еліпсис, парцеляція та емфатичне використання певних лексем), які передають як основні думки, так і емоційно забарвлене ставлення до них.

ГЕНДЕРНІ АСПЕКТИ МОВНОЇ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ ЖІНКИ У ВІЙСЬКОВОМУ КОНТЕКСТІ: ЛІДЕРСТВО, ДОСВІД, ПІДТРИМКА

2025-10-23T16:40:12+03:00

Мета дослідження – дослідити мовні одиниці, що стосуються жіночої присутності у військовому дискурсі, з метою виявлення ключових тематичних напрямів, які репрезентують жіноче лідерство, досвід, виклики та трансформаційний вплив жінок у контексті сучасної війни в Україні. Емпіричну базу становив корпус текстів, зібраних із публікацій, розміщених у соціальній мережі Facebook на сторінці спільноти «Жіночий ветеранський рух». У межах проведеного дослідження здійснено лінгвістичний аналіз сучасного військового дискурсу в Україні крізь призму репрезентації жіночої суб’єктності.Доведено, що за умов повномасштабної війни трансформації зазнає не лише соціальний статус жінок у Збройних силах, але й характер їхньої мовної присутності. Жінки дедалі активніше конструюють власні наративи, виступаючи не як об’єкти опису, а як повноцінні комунікативні суб’єкти.Узагальнено п’ять основних тематичних вимірів, притаманних текстам, створеним самими військовослужбовицями: бойовий досвід, професійна ідентичність, жіноча солідарність, виклики та бар’єри, а також прагнення до самореалізації. З’ясовано, що ці смислові домінанти формують комплексний дискурсивний простір, у якому відображено як трансформацію гендерних ролей, так і розширення мовної репрезентації жінок у сфері національної безпеки.Особливої уваги надано стратегії уникнення фемінітивів, що демонструє складну динаміку взаємодії між офіційними мовними нормами, очікуваннями військової ієрархії та особистими настановами мовців. Така практика, з одного боку, може слугувати засобом інтеграції у традиційно маскулінізований професійний простір, а з іншого – призводити до знеособлення або символічного невизнання жіночої присутності.Обґрунтовано необхідність перегляду мовної політики у сфері військової комунікації з метою забезпечення рівноправного та легітимного представлення жінок. Такий підхід сприятиме формуванню інклюзивного дискурсу, що відображає реальні зміни в соціальній структурі Збройних сил України.

ФРАЗЕОЛОГІЧНА РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ СЕМАНТИКИ ФЛОРОНІМІВ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

2025-10-23T16:43:21+03:00

Ця розвідка становить спробу проаналізувати семантику флоронімів, об’єктивованих у фразеологізмах української мови. Виявлено, що флоронім барвінок має семи: «врода», «молодість», «закоханість», «прикраса», асоціації з парубком, коханим, козаком, весіллям, смертю й може символізувати щастя, кохання, шлюб, життєстійкість, вічність. Проаналізовано, що сема «запах / пахощі» є домінуючою у семантиці більшості флоронімів, м’яти й васильків (базиліку) зокрема. Крім цього, перший асоціюється з красою й щастям, а другий – зі смертю й весіллям і слугує символом життя, молодості, ніжності, краси, скромності, добр оти.Встановлено, що флоронім рута має сему «прикраса», а елементи його семантики слугують основою для паремійної реалізації бінарних опозицій «дівчина – баба», «молодість – старість»; він асоціюється з молодістю, вродою, гарною дівчиною, є символом краси, суворих моральних цінностей, шлюбу. Досліджуваний флоронім може мати пейоративне забарвлення, оскільки в літературі він є символом туги за Батьківщиною, забуття, нещасливого кохання і подружнього життя та меліоративну асоціацію з Україною, її мовою, прагненням до волі. Флоронім-біном рута-м’ята створює образ дівочої цноти, а рута й маруна (розмарин) має сему «ліки» та може асоціюватись із хворобою й смертю. З’ясовано, що флоронім ряст є символом життя, має сему «здоров’я», а його семантичні складники можуть слугувати основою для об’єктивації бінарних опозицій «здоров’я – недуга», «життя – смерть».Одним із національних українських символів є калина, і її цвіт асоціюється з матір’ю й невинністю.Краса українського жіноцтва вербалізується через образне порівняння з калиною. Встановлено символічне значення флороніма любисток, який утілює любов, асоціюється зі щастям, вродою й коханням. Виявлено асоціації флороніма півонія зі вродливою дівчиною, виокремлено семи «рум’янец», «сором», а флороназва черемха має семи «аромат, білий колір» і асоціюється з недосвідченістю. Бузок може імплікувати синій колір, а білий – символізує скромність та родинне життя. Флоронім паслін асоціюється з раптовістю, недоречністю, прихистком, а флороназва шафран контекстуально вербалізує асертивність жіноцтва. Виявлено, що внаслідок метафоризації, певні флороніми набувають асоціацію з революцією.

ПСИХОЛІНГВІСТИЧНІ ПАРАМЕТРИ СПРИЙНЯТТЯ ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЇ МОВНОГО КОНТРАСТУ

2025-10-23T16:46:44+03:00

У статті здійснено психолінгвістичне осмислення мовного контрасту як когнітивного механізму, що бере участь у формуванні смислу, акцентуванні інформації, емоційному впливі на реципієнта та закріпленні повідомлення в памʼяті. Мета статті – виявлення психолінгвістичних параметрів сприйняття й осмислення контрастивних конструкцій у процесі мовленнєвої діяльності.З’ясовано, що психолінгвістичний механізм утворення контрасту становить складний багаторівневий процес, що включає концептуальне конструювання, реалізацію мовленнєвої інтенції, лексико-синтаксичне оформлення, а також задіяння памʼяті й механізмів контекстного передбачення. Він водночас посилює семантичне навантаження висловлення й підвищує його комунікативну дієвість; виконує функції смислового розмежування, естетичної виразності та стимулювання інтерпретаційної активності реципієнта. На основі актуальних психолінгвістичних студій описано етапи рецепції контрасту: від первинного перцептивного сприйняття до когнітивного структурування й афективного реагування. Обґрунтовано роль контрасту у фокусуванні уваги, активації ментальних репрезентацій, формуванні мовної інтуїції та когнітивному акцентуванні. Увагу зосереджено на психолінгвістичних аспектах контрасту в тексті – його здатності порушувати очікування, провокувати когнітивну активність завдяки зіставленню полярних концептів, формувати асоціативні зв’язки та сприяти глибшій інтерпретації художнього повідомлення. З’ясовано особливості інтерпретації контрасту в художньому мовленні як засобу інтенсифікації змісту, естетичного впливу та провокації нестандартного осмислення.У статті окреслено вплив контрасту на процеси мовленнєвого прогнозування та швидкість реакції, а також на емоційну обробку на підсвідомому рівні.Дослідження цього феномену відкриває нові горизонти не лише для поглиблення психолінгвістичної теорії, а й для її практичного втілення в галузях освіти, мовленнєвої комунікації, творчого письма та міжкультурного діалогу. На подальших етапах вивчення контрасту як психолінгвістичної категорії перспективним є аналіз креативного використання контрасту в художньому мовленні.

МОВНА ГРА ТА МЕМИ У БЛОГЕРСЬКИХ ТЕКСТАХ: ЗАСОБИ ВПЛИВУ НА АУДИТОРІЮ

2025-10-23T16:49:15+03:00

У сучасному цифровому дискурсі блогерство постає як самобутній комунікативний феномен, що поєднує елементи усного й письмового мовлення, вербальні та невербальні засоби. Одним із визначальних інструментів впливу на аудиторію є мовна гра, що реалізується, зокрема, через інтернет-меми – короткі, іронічні, часто візуалізовані одиниці, що мають значний комунікативний та емоційний потенціал. У статті досліджується функціонування мовної гри та інтернет-мемів у текстах блогерів, визначаються їхні основні типи, способи інтеграції в контент, а також засоби впливу на адресата. Аналізуючи конкретні приклади з україномовного сегменту YouTube, Instagram та TikTok, було виявлено, що меми та мовна гра не лише сприяють залученню й утриманню уваги аудиторії, але й формують особливу комунікативну інтонацію блогера, підтримують неформальний стиль спілкування й актуалізують міжкультурні та внутрішньокультурні коди. Особливу увагу приділено стилістичним і прагматичним аспектам використання мемів у блогерському дискурсі. Робота має практичну цінність для дослідників медіамови, стилістики, а також для фахівців із цифрової комунікації. У цифрову епоху блогерство перетворилося на один із найвпливовіших типів масової комунікації, в якому переплітаються елементи традиційного медіа, інтернет-культури та персонального стилю мовлення. Особливістю блогерського дискурсу є гнучкість мовленнєвих стратегій, що дозволяють створювати емоційно насичений, легко впізнаваний контент. У цьому контексті мовна гра та інтернет-меми виступають не лише як засоби розваги, а як інструменти формування соціального зв’язку між автором і підписниками. Меми виконують функції маркерів спільної культури, виявів колективної пам’яті та реакцій на актуальні події, а також допомагають формувати смислове поле комунікації, що виходить за межі буквального значення. Аналіз показує, що через іронію, алюзії, стилізацію та цитування блогери не лише демонструють креативність, а й вибудовують певну ідентичність – і мовну, і культурну. Мовна гра активізує увагу, викликає емоційну залученість і водночас відображає глибші процеси соціальної взаємодії.

СТИЛІСТИКА І ПЕРЕКЛАД ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНОГО ДИСКУРСУ НА ПРИКЛАДІ МЕМУАРІВ ФЕЛЬДМАРШАЛА МОНТГОМЕРІ

2025-10-23T16:51:32+03:00

Стаття присвячена дослідженню стилістичних і перекладацьких особливостей військово-політичного дискурсу на матеріалі мемуарів фельдмаршала Бернарда Лоу Монтгомері, зокрема на прикладі розділу «My Doctrine of Command». Основну увагу зосереджено на особливостях перекладацького відтворення лексичних, синтаксичних і прагматичних засобів, які формують специфічний авторський стиль, поєднуючи аналітичність військової доповіді з елементами мемуарного суб’єктивного наративу. Простежено, як в англійському тексті реалізується риторична структура з акцентом на переконливість, логічну аргументацію та емоційне звернення до читача. Виявлено типові труднощі перекладу, пов’язані з передачею військової термінології, специфічної ідіостилістики та культурно зумовлених реалій. Виокремлено основні стратегії перекладацького рішення, які забезпечують як змістову точність, так і стилістичну відповідність: трансформацію синтаксичних структур, адаптацію риторичних фігур, використання узвичаєної української військової лексики, збереження інтонаційного та емоційного тону. Окреслено приклади перекладних рішень, які ілюструють зіставлення між оригінальним англомовним викладом і його українським відповідником. Особлива увага приділена питанням культурної адаптації та збереження авторського «я», що має значення для цілісного сприйняття військово-політичного дискурсу в перекладі. Підкреслено важливість розуміння дискурсивних і культурних чинників у процесі перекладу текстів, що містять поєднання військової точності й індивідуального авторського досвіду. Матеріал може бути корисним дослідникам військової лінгвістики, стилістики перекладу, а також практикам-перекладачам, зокрема у межах практичних курсів військового та громадсько-політичного перекладу. Текст відображає сучасні тенденції в перекладознавстві, акцентуючи увагу на необхідності міждисциплінарного підходу для повного розкриття змісту військово-політичних текстів.